Постанова по делу № 198/652/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2019 року

м. Київ

справа 198/652/15-ц

провадження 61-17528св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фермерське господарство Зоря , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство Златобанк ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Гайдар І. О., та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, остаточно уточненим у червні 2016 року, до Фермерського господарства Зоря (далі ?- ФГ Зоря ), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство Златобанк (далі - ПАТ Златобанк ), про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначив, що згідно з договором поруки 63/25/14-KL/Р-1 від 10 квітня 2014 року є поручителем за кредитними зобов`язаннями ФГ Зоря , що виникли на підставі укладеного із ПАТ Златобанк кредитного договору 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року.

Крім нього, поручителем за кредитними зобов`язаннями ФГ Зоря , що виникли із зазначеного договору, є ОСОБА_2 відповідно до укладеного із ним договору поруки 63/25/14-KL/Р-2 від 10 квітня 2014 року.

У зв`язку з порушенням ФГ Зоря своїх зобов`язань з погашення кредиту, 30 січня 2015 року ПАТ Златобанк у порядку договірного списання відповідно до пункту 3.1 договору поруки списав із депозитних рахунків ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 8 925 208,42 гривень.

Цього ж дня ПАТ Златобанк і ФГ Зоря уклали договір про розірвання кредитного договору 63/25/14-KL/Р-1 від 10 квітня 2014 року і погодили, що не мають одне до одного претензій щодо виконання зобов`язань за цим договором.

Станом на 30 вересня 2015 року ФГ Зоря повернуло ОСОБА_1 4 416 000 гривень, непогашеною залишилася сума у розмірі 5 581 291,36 гривень.

За таких обставин позивач просив стягнути солідарно з ФГ Зоря і ОСОБА_2 непогашену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 581 291,36 гривень, а також передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом у розмірі 1 220 477,798 гривень, пеню за прострочення повернення кредита у розмірі 4 556 108,68 і за прострочення повернення процентів у розмірі 445 739,71 гривень. Також просив стягнути з ОСОБА_2 штраф за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором поруки у розмірі 680 176,091 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнено солідарно з ФГ Зоря і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 11 803 617,54 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 5 581 291,36 гривень, заборгованість за процентами - 1 220 477,79 гривень, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 4 556 108,68 гривень і пеня за несвоєчасну сплату процентів - 445 739,71 гривень.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штраф у розмірі 680 176,91 гривень.

Стягнено з ФГ Зоря на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 2 992,63 гривень, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 3 340,98 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до ОСОБА_1 , який виконав зобов`язання ФГ Зоря за кредитним договором, перейшло право вимоги до боржника і другого поручителя щодо погашення кредиту, а також сплати передбачених кредитним договором процентів і пені. Оскільки ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання за договором поруки і борг ФГ Зоря не погасив, з нього додатково підлягає стягненню передбачений договором поруки штраф.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафу в розмірі 680 176,91 гривень і судового збору у розмірі 3 340,98 гривень, а також в частині стягнення з ФГ Зоря судового збору у розмірі 2 992,52 гривень скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 в частині стягнення штрафу. Стягнено з ФГ Зоря і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору по 3 166,80 гривень з кожного.

У іншій частині рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні пред`явлених до ОСОБА_2 позовних вимог про стягнення штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що це є порушенням статті 61 Конституції України, так як за порушення зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту із ОСОБА_2 уже стягнено пеню, нараховану згідно з умовами кредитного одговору. З висновками суду першої інстанції про те, що до ОСОБА_1 у порядку статті 566 ЦК України перейшли права кредитора у кредитному зобов`язанні, суд апеляційної інстанції погодився , оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року у частині, залишеній без змін апеляційною інстанцією, і рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року у цій же частині скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій у вказаній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що 30 січня 2015 року ПАТ Златобанк і ФГ Зоря за домовленістю розірвали кредитний договір 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року, тому позивач не набув прав кредитора у зобов`язанні, оскільки воно припинилося. Також ОСОБА_1 не підтвердив, що після погашення кредитної заборгованості первісний кредитор - ПАТ Златобанк - вручив йому документи, що підтверджують обов`язок боржника.

Суди попередніх інстанцій, на думку боржника, безпідставно прийняли до уваги поданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки він містить помилки і є недостовірним.

Вказав, що для встановлення дійсного розміру заборгованості заявив клопотання про призначення судової бухгалтерсько-економічної експертизи, проте суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання, що є обмеженням його процесуальних прав.

Позиція інших учасників справи

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що розірвання кредитного договору не впливає на обсяг його прав, набутих на підставі частини другої статті 556 ЦК України. Після погашення заборгованості ФГ Зоря він набув усіх прав ПАТ Златобанк за кредитним договором 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року, тому має право на стягнення тіла кредиту, процентів за користування кредитом і пені за прострочення виконання зобов`язань. Вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової бухгалтерсько-економічної експертизи, так як відповідне клопотання заявник у суді першої інстанції не заявляв, хоча не був позбавлений такої процесуальної можливості.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 11 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 квітня 2014 року між ПАТ Златобанк і ФГ Зоря укладено кредитний договір 63/25/14-KL, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у виді відкличної кредитної лінії в межах максимального ліміту заборгованості у розмірі 15 000 000 гривень на строк до 8 квітня 2015 року включно.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що умовою надання кредитних коштів є, крім іншого, укладення договорів забезпечення із позичальником та/або з будь-якими третіми особами, зокрема, договорів поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Цього ж дня банк уклав з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договори поруки за номерами 63/25/14-KL/Р-1 та 63/25/14-KL/Р-2 відповідно.

Згідно з вказаними договорами поручителі зобов`язались відповідати за повне та своєчасне виконання ФГ Зоря зобов`язань за кредитним договором 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року. Сторони погодили, що зобов`язання поручителів перед кредитором є безумовними та для їх виконання ніяких інших умов, крім передбачених договором поруки та кредитним договором, не потребується.

Відповідно до пункту 1.2 договорів поруки поручителі та боржники відповідають перед банком як солідарні боржники, при цьому поручителі відповідають перед банком в тому ж обсязі, що і боржник, в такому ж порядку та строки. Банк має право вимагати виконання боргових зобов`язань частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Пунктом 2.1 договорів поруки передбачено, що цими договорами забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов`язань за кредитним договором. Зокрема, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо повернення основної суми кредиту, наданого боржнику за кредитним договором, сплати процентів за користування кредитом, застосування підвищеного розміру процентної ставки, сплати неустойки (пені, штрафу) за прострочення виконання зобов`язань та штрафів за нецільове використання кредиту і за невиконання умов кредитного договору.

Сторони погодили, що на дату укладення договору поруки розмір боргових зобов`язань за кредитним договором, забезпечених порукою, становить 15 000 000 гривень (пункт 2.2 договорів поруки).

У випадку невиконання боржником боргових зобов`язань за кредитним договором банк набуває права вимагати від поручителів виконання боргових зобов`язань у повному обсязі чи в їх частині, а також право на договірне списання коштів з рахунків поручителів для виконання боргових зобов`язань в повному обсязі чи в їх частині на розсуд кредитора. Здійснюючи списання коштів з будь-якого поточного та/або вкладного рахунку поручителя, кредитор діє самостійно (без надання поручителем розрахункових документів та заявок) та оформляє відповідний меморіальний ордер (підпункти 3.1.1, 3.1.2, 3.1.2.2, 3.1.2.6 договорів поруки).

Відповідно до пункту 5.3 договорів поруки поручитель у разі виконання ним боргових зобов`язань стає кредитором боржника відносно виконаної таким чином частини боргових зобов`язань.

19 листопада 2014 року ФГ Зоря листом повідомило ПАТ Златобанк про неможливість сплати заборгованості за кредитом і просило погасити цю заборгованість за рахунок коштів поручителя ОСОБА_1 .

Станом на 30 січня 2015 року заборгованість ФГ Зоря за кредитним договором 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року складала 8 925 208,42 гривень, з них: 8 549 900 гривень - заборгованість за кредитом, 185 169,76 гривень - заборгованість за простроченими процентами, 173 223,30 гривень -заборгованість за поточними процентами, 16 915,36 гривень - пеня за прострочення виконання зобов`язань.

Також судами встановлено, що 30 січня 2015 року ПАТ Златобанк списав з депозитних рахунків ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитом грошові кошти на загальну суму 8 908 293,06 гривень, а саме:

- за меморіальним ордером 809 від 30 січня 2015 року - 32 489,86 гривень;

- за меморіальним ордером 822 від 30 січня 2015 року - 5 544 033,24 гривень;

- за меморіальним ордером 832 від 30 січня 2015 року - 155 817,12 гривень;

- за меморіальним ордером 794 від 30 січня 2015 року - 441 066,40 гривень;

- за меморіальним ордером 837 від 30 січня 2015 року - 2 734 886,44 гривень.

Цього ж дня ПАТ Златобанк уклав з ФГ Зоря договір про розірвання кредитного договору 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року, згідно з яким сторони домовились про розірвання цього кредитного договору з 30 січня 2015 року та погодили, що з вказаної дати не мають одна до одної жодних претензій щодо виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.

З платіжних доручень за номерами 1, 2, 38, 53, 54, 86 суди встановили, що станом на 30 вересня 2015 року ФГ Зоря повернуло ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 4 416 000,00 гривень наступними платежами: 24 липня 2015 року - 2 000 000 гривень, 4 серпня 2015 року - 1 000 000 гривень, 7 серпня 2015 року -1 400 000 гривень і 21 серпня 2015 року - 16 000 гривень. Вказані обставини позивач визнає.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 400 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості, суди дійшли висновку про те, що, погасивши заборгованість ФГ Зоря , ОСОБА_1 набув прав вимоги у кредитному зобов`язанні як до боржника ФГ Зоря , так і до поручителя ОСОБА_2

Проте такі висновки судів першої і апеляційної інстанцій є помилковими.

Відповідно до частини третьої статті 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У випадках укладення кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов`язання, між поручителями не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред`явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов`язання (стаття 556 ЦК України), не вправі пред`явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Верховним Судом України у постанові від 1 липня 2015 року у справі 6-745цс15.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали з ПАТ Златабанк окремі договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником ФГ Зоря як солідарні боржники, при цьому виникнення між самими поручителями солідарної відповідальності не передбачено.

Суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши такі обставини, неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 543, 554, 556 ЦК України та дійшли помилкового висновку про те, що у зв`язку із виконанням кредитного зобов`язання позичальника ФГ Зоря ОСОБА_1 набув права вимоги і до поручителя ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, вирішуючи справу в частині вимог щодо солідарного стягнення із ОСОБА_2 заборгованості на користь ОСОБА_1 , повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року у частині вирішення пред`явлених до ОСОБА_2 позовних вимог і ухвалює у цій частині нове рішення про відмову у позові з наведених підстав.

Крім того, касаційний суд не погоджується із висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо стягнення з ФГ Зоря заборгованості у розмірі 11 803 617,54 гривень, визначеної судом відповідно до здійсненого позивачем розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 11 803 617,54 гривень, яка включає заборгованість за тілом кредиту у сумі 5 581 291,36 гривень, а також проценти та пеню, нараховані за період з 30 січня 2015 року по 6 червня 2016 року, у загальній сумі 6 222 326,18 гривень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що після погашення ОСОБА_1 кредитної заборгованості ФГ Зоря до нього перейшли усі права ПАТ Златобанк , передбачені договором 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року.

Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Поняття зобов`язання міститься у статті 509 ЦК України, згідно з якою зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 526, 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законодавець розмежовує поняття кредитного договору, під яким розуміється оформлена письмово домовленість сторін про надання коштів у борг на певний період на визначених умовах, і кредитне зобов`язання, згідно з яким боржник зобов`язується повернути отримані кошти у визначений строк, а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку.

З огляду на таке не є тотожними за змістом застосовані у статтях 509 і 1054 ЦК України поняття кредитодавець і кредитор , оскільки кредитордавцем є фінансова установа (банк) - сторона договору, а кредитором - особа, що має право вимагати від боржника виконання його обов`язку щодо повернення кредитних коштів.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (статті 553, 556 ЦК України).

Про те, що виконання обов`язку боржника поручителем є підставою для заміни кредитора у зобов`язанні, також зазначено у статті 512 ЦК України.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Вказані норми закріплюють право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що виконання поручителем обов`язку боржника має наслідком перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні зі сплати коштів, а не усіх прав кредитодавця як сторони кредитного договору із подальшим продовженням його дії. При цьому поручитель, який виконав обов`язок боржника, набуває права вимоги до нього у межах сплаченої суми заборгованості.

Відповідне правило закріплене також пунктом 5.3 укладеного з позивачем договору поруки, у якому зазначено, що поручитель, у разі виконання ним боргових зобов`язань, стає кредитором боржника відносно виконаної ним таким чином частини боргових зобов`язань.

Розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (статті 651, 653 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 30 січня 2015 року заборгованість ФГ Зоря за кредитним договором 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року складала 8 925 208,42 гривень; у порядку погашення заборгованості ПАТ Златобанк списав з депозитних рахунків ОСОБА_1 кошти на загальну суму 8 908 293,06 гривень, непогашеною залишилася пеня у розмірі 16 915,36 гривень. Також встановлено, що 30 січня 2015 року банк і ФГ Зоря домовилися про розірвання кредитного договору і припинення усіх зобов`язань за ним; станом на 12 травня 2015 року за кредитним договором 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року заборгованість відсутня.

Встановивши такі обставини, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що до ОСОБА_1 , який погасив заборгованість ФГ Зоря у сумі 8 908 293,06 гривень і банк прийняв таке виконання як повне виконання зобов`язання, перейшло право кредитора у зобов`язанні у межах сплаченої суми, тобто у межах 8 908 293,06 гривень.

Доводи позивача про те, що після погашення кредитної заборгованості первісний кредитор - ПАТ Златобанк - не передав ОСОБА_1 документи, що підтверджують обов`язок боржника, а саме оригінали кредитного договору 63/25/14-КL і договору поруки 63/25/14-KL/Р-2 від 10 квітня 2014 року, касаційний суд відхиляє.

Частина перша статті 556 ЦК України передбачає, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

У пунктах 4.1.2, 5.3 договору поруки, укладеного з позивачем, передбачено, що поручитель, у разі виконання ним боргових зобов`язань, стає кредитором боржника відносно виконаної ним таким чином частини боргових зобов`язань. Поручитель має право на отримання від банка копій документів, що підтверджують боргові зобов`язання позичальника, у випадку виконання поручителем боргових зобов`язань.

ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів про перехід до нього прав кредитора у кредитному зобов`язанні надав судам попередніх інстанцій копії кредитного договору 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року , договорів поруки 63/25/14-KL/Р-1 і 63/25/14-KL/Р-2 від 10 квітня 2014 року та меморіальних ордерів про списання коштів з його депозитних рахунків. Заявник на спростування зазначених обставин жодних доказів не подав.

Оскільки умовами договору поруки 63/25/14-KL/Р-1 покладено на банк обов`язок надати поручителю копії документів, які підтверджують обов`язок боржника, і стаття 556 ЦК України передачі цих документів в оригіналах не вимагає, доводи заявника про те, що позивач не довів передачу оригіналів кредитного договору і договору поруки не мають правового значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , який погасив заборгованість позичальника перед ПАТ Златобанк за кредитним договором 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року у загальній сумі 8 908 293,06 гривень, набув права вимоги до ФГ Зоря щодо сплати цієї суми.

Списання з рахунків ОСОБА_1 суми у розмірі 8 908 293,06 гривень суди встановили, дослідивши подані позивачем меморіальні ордери. Інші докази, які містять відомості щодо розмірів списаних з рахунків ОСОБА_1 коштів, у матеріалах справи відсутні.

Проте поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 зазначає про погашення ним боргу у сумі 8 925 208,42 гривень, а також вказує, що ФГ Зоря сплатило йому 4 416 000 гривень та має несплачений борг у сумі 5 581 281,36 гривень, що разом становить 9 997 821,36 гривень.

Стягуючи з ФГ Зоря заборгованість за тілом кредита у сумі 5 581 281,36 гривень, суди не обґрунтували цей розмір та не спростували, що різниця між списаними з рахунка позивача коштами і сумою, сплаченою йому ФГ Зоря , складає 4 492 293,06 гривень.

Крім того, стягуючи з відповідача проценти та пеню, нараховані за період з 30 січня 2015 року по 6 червня 2016 року, у загальній сумі 6 222 326,18 гривень, суди не врахували, що внаслідок розірвання кредитного договору 63/25/14-КL 30 січня 2015 року зобов`язання за цим договором припинилися, тобто договір припинив свою дію.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути, крім сплаченої ним у рахунок погашення кредиту суми, також передбачені пунктом 1.5 кредитного договору проценти за користування кредитом, нараховані за період з 30 січня 2015 року до 6 червня 2016 року, а також передбачену пунктом 4.1 пеню за несвоєчасне повернення кредиту і сплату процентів, нараховану за цей же період.

У статті 653 ЦК України прямо зазначено, що наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін за цим договором, тобто дія кредитного договору 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року, у тому числі пунктів 1.5 і 4.1, припинилася з 30 січня 2015 року. Набуття ОСОБА_1 прав кредитора у зобов`язанні щодо стягнення заборгованості, що рахувалася за договором 63/25/14-КL станом на 30 січня 2015 року, не продовжує дію цього договору.

Положення кредитного договору про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредита і про сплату пені у разі несвоєчасного виконання зобов`язань за договором застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто у межах дії договору. У охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України , яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд першої інстанції, стягуючи з ФГ Зоря заборгованість за процентами і пеню, що нараховані за період з 30 січня 2015 року до 6 червня 2016 року, вказані положення законодавства не врахував і вважав, що дія кредитного договору не припинилася і ОСОБА_1 , як новий кредитор, має право на стягнення передбачених договором процентів і пені.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не усунув вказані порушення, належної оцінки доводам заявника апеляційної скарги - ОСОБА_2 . - про неправильне нарахування пені та процентів не надав і його твердження про припинення дії кредитного договору 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року з 30 січня 2015 року не спростував.

Пославшись на те, що розірвання кредитного договору не впливає на права ОСОБА_1 , визначені частиною другою статті 556 ЦК України, і не припиняє їх, суд апеляційної інстанції не врахував, що розірвання договору має наслідком припинення його дії на майбутнє.

У зв`язку з неправильним застосування статей 509, 556, 653, 1054 ЦК України суд апеляційної інстанції не визначився із дійсним розміром заборгованості ФГ Зоря , не перевірив правильність поданого позивачем розрахунку боргу за тілом кредита, процентами і пенею, нарахованим за період з 30 січня 2015 року по 6 червня 2016 року, і передчасно погодився із висновками суду першої інстанції про стягнення ФГ Зоря заборгованості у загальній сумі 11 803 617,54 гривень.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених у статті 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути такі недоліки не має .

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, і оцінки всім доводам апеляційної скарги не надав, ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення в частині стягнення заборгованості з ФГ Зоря не може вважатися законним і обґрунтованим, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене, оцінити поданий відповідачами договір про розірвання кредитного договору 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року, перевірити правильність обрахування позивачем заборгованості за тілом кредита, процентами і пенею та ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги, скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , і ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні апеляційної і касаційної скарг, у розмірі 8 245 гривень (6890+9600)/2).

Керуючись статтями 141, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у позові.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Зоря про стягнення заборгованості скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судового збору 8 245 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик