Постанова по делу № 753/10291/16-ц

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа 753/10291/16-ц

провадження 61-19311св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Служба безпеки України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Головне управління Державної міграційної служби у місті Києві,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Служби безпеки України на рішення апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Служба Безпеки України (далі - СБУ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві, про виселення із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 проходив службу в СБУ з 1995 року по 2012 рік. 29 травня 2003 року Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація видала йому ордер на окреме службове жиле приміщення - квартира АДРЕСА_1 на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_3 , його дружину ОСОБА_1 та їх сина ОСОБА_2 .

Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації міста Києва від 05 лютого 1998 року 47 зазначена квартира була включена до складу службових і з нього не виключалась.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, після чого 10 листопада 2010 року він одружився вдруге і має від вказаного шлюбу доньку ОСОБА_5 , 2011 року народження, з якою був зарахований на квартирний облік у Центральному управлінні СБУ зі складом сім`ї у 2 особи та 12 лютого 2016 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією йому видано новий ордер на інше жиле приміщення на сім`ю з двох осіб для постійного проживання.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 до СБУ було подано нотаріально посвідчену заяву про зняття його та доньки з квартирного обліку, зі звільненням наданої службової квартири та здачею її до СБУ , на даний час ОСОБА_3 не є працівником СБУ, не зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 і не є її наймачем, одночасно не є членом сім`ї ОСОБА_1 , зареєстрований та проживає з іншою родиною в іншому помешканні, позивач просив виселити ОСОБА_1 разом з її неповнолітнім сином ОСОБА_2 із вищезазначеної квартири без надання іншого житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2016 рокупозов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2 зі службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, повністю регулюються положеннями частини 3 статті 64 ЖК України, частини першої статті 124 ЖК України і дають правові підстави до виселення відповідачки з її неповнолітнім сином зі спірної службової квартири без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 інтересах ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення призведе до порушення їх житлових прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року Служба безпеки України через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу 753/10291/16-ц.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 травня 2018 року матеріали цивільної справи 753/10291/16-ц надійшли до Верховного Суду.

03 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції замість застосування положень статей 124, 125 Житлового кодексу, статті 1 Закону України Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам було застосовано положення пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року 9), не вірно витлумачено поняття одинока особа , наведене в статті 125 Житлового кодексу, як тотожне терміну одинока мати .

Позиція інших учасників справи

У червні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу СБУ відхилити, а рішення апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Спір, що виник між сторонами, стосується виселення зі службового житла колишньої дружини співробітника СБУ, яка після розірвання шлюбу та виселення колишнього чоловіка продовжує проживати в квартирі з неповнолітньою дитиною.

Згідно з частиною другою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. А відповідно до частини четвертої цієї статті суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституція України у частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини, констатував, що згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, 30856/03, 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

У судах першої й апеляційної інстанцій позивач довів, що на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 проходив службу в Службі безпеки України з 20 липня 1995 року по 08 червня 2012 року.

29 травня 2003 року Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація видала ОСОБА_3 ордер 04454 на право зайняття службового жилого приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з трьох осіб: його - ОСОБА_3 , його дружину - ОСОБА_1 та їх сина ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 123 ЖК УРСР Порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

За змістом ч.1, 2 ст.64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

На підставі ч.2 ст.65 ЖК УРСР особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

В той же час положення ст.106 ЖК УРСР, які дають можливість змінити договір найму жилого приміщення внаслідок визнання наймачем іншого члена сім`ї, не поширюються на службові жилі приміщення, що дозволяє зробити висновок про те, що право користування службовим приміщенням члена сім`ї є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Парфьонов В. В. наказом СБУ від 25 травня 2012 року 720-ос звільнений з військової служби за п.п. а , п. 61 та п. п. б , п. 63 (за станом здоров`я непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас СБУ, із списків особового складу виключений 08 червня 2012 року.

Як вбачається з довідки Ф-3 ЖЕД-106 2403 від 20 квітня 2016 року ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_2 , тобто він не є наймачем спірної квартири.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що відносно відповідача, яка утримує дитину сама, застосовується заборона на виселення, передбачена ст.125 ЖК УРСР, тому виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення призведе до порушення їх житлових прав.

В то же час апеляційний суд не з`ясував, чи мають відповідачі достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а саме спірною квартирою, чи є вона їхнім житлом у розумінні статті 8 Конвенції, враховуючи те, що у власності відповідача перебуває частина квартири АДРЕСА_4 .

Крім того, апеляційний суд не проаналізував дану справу згідно з положеннями ЖК, Конвенції та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Дійсно, як зазначає Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, 30856/03, 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому потрібно встановити, чи відповідатиме виселення відповідача з квартири, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві… (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, 30856/03, 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Тому слід встановити, чи вважатиметься виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 втручанням держави, що здійснюється згідно із законом у розумінні пункту другого статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вважає, що вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, 30856/03, 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отож, потрібно з`ясувати, наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо виселення з квартири, що є службовим житлом колишньої дружини працівника, який припинив трудові відносини з підприємством та в якій вона проживає з неповнолітньою дитиною, без надання іншого житлового приміщення.

За правилами частини першої статті 124 ЖК УРСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Однак стаття 125 ЖК визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (абзац сьомий статті 125 ЖК).

ЖК не роз`яснює зміст поняття одинокої особи. Тому суди проаналізували Постанову Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року, але не звернули уваги на положення Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР Про практику застосування судами житлового законодавства від 3 квітня 1987 р. 2, в якій, роз`яснюючи зміст частини другої статті 40 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, що аналогічна статті 125 ЖК, в абзаці четвертому пункту 19 роз`яснено, що до одиноких осіб, які не підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення, крім одиноких матерів, які не створили в подальшому сім`ю, можуть бути віднесені, зокрема, розлучений член подружжя, який залишився проживати у службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя .

Апеляційний суд на зазначені обставини не звернув уваги, взагалі не з`ясував, чи є відповідач одинокою особою з неповнолітньою дитиною в розумінні ст. 125 ЖК УРСР

Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.

Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції… (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, 30856/03, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

При розгляді справи суди не з`ясували, яку мету переслідував позивач, подавши позов про виселення відповідача без надання їй іншого житлового приміщення, чи співрозмірне таке виселення відповідній меті. А обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis Dakus v. Ukraine , 19957/07, 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України). Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби безпеки України задовольнитичастково.

Рішення апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року скасувати,

Передати справу 753/10291/16 на новий розгляд до апеляційного суду.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є.В. Краснощоков