Постанова

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

16 травня 2019 року

м. Київ

Справа 11-31сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

скаржника ОСОБА_1 ,

представника Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) - Русакової І. Г.,

розглянула в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 до ВРП проскасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року ОСОБА_1 оскаржив до Великої Палати Верховного Суду рішення ВРП від 18 грудня 2018 року 3949/0/15-18 Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 жовтня 2018 року 3077/1дп/15-18 про притягнення судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (далі - рішення ВРП, оскаржуване рішення).

У скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення ВРП протиправним, необґрунтованим і таким, що не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, просить його скасувати.

В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з висновками її Першої Дисциплінарної палати (далі - ПДП) про те, що дії судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов' язків та вчинені внаслідок недбалості, охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року 1402-V ІІІ Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 1402-VІІІ).

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 послався на таке.

При ухваленні оскаржуваного рішення ВРП не було доведено, що ОСОБА_1 допустив недбалість, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, та що в його діях наявні ознаки дисциплінарного проступку.

Скаржник стверджує, що рішення щодо повернення обвинуваченому речових доказів ухвалив не умисно та не внаслідок недбалості, а помилково, тобто вважає, що у його діях мала місце добросовісна суддівська помилка, тому вони не охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статт 106 Закону 1402-VІІІ.

Також скаржник просить урахувати його позитивну характеристику за місцем роботи, наголошує, що за двадцять років роботи суддею до дисциплінарної відповідальності він притягується вперше, що свідчить про сумлінне та добросовісне виконання ним обов?язків судді.

Представник відповідач а у відзиві на скаргу заперечує проти доводів ОСОБА_1 та просить залишити його скаргу без задоволеня. ВРП зазначає про те, що твердження ОСОБА_1 , наведені у його скарзі, не спростовують висновків ПДП ВРП про допущення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статт 106 Закону 1402- VІІІ, та вважає, що підстав, передбачен их частиною першою статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року 1798-VІІІ Про Вищу раду правосуддя (далі - Закон 1798-VІІІ ) , для скасування р ішення ВРП немає .

У справі встановлено такі обставини.

Ухвалою ПДП ВРП від 13 липня 2018 року 2868/1дп/15-18 за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Прокуратури Житомирської області відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1

Рішенням ПДП ВРП від 5 жовтня 2018 року 3077/1дп/15-18 суддю Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Підставою притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали встановлені ПДП ВРП обставини, які свідчать про істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок недбалості, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що охоплюється складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 Закону 1402-VIIІ .

За висновками ПДП ВРП, неправомірні дії судді ОСОБА_1 полягають у тому, що, в изнавши доведеним факт замаху на видобування ОСОБА_3 бурштину із застосуванням спеціального обладнання, яке визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, цей суддя на порушення вимог пункту 1 частини дев`ятої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвалив рішення про повернення обвинуваченому речових доказів, що були знаряддям вчинення злочину і підлягали конфіскації. Унаслідок зазначених дій судді ОСОБА_1 знаряддя, виготовлене та/чи використовуване для видобутку бурштину, залишилося у засудженого, а не вилучене примусово безоплатно у власність держави.

Так, вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 вересня 2015 року (суддя ОСОБА_1) у кримінальній справі 279/10546/15-к затверджено угоду про визнання винуватості від 8 вересня 2015 року, укладену між прокурором та обвинуваченим. ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 240 Кримінального кодексу України, призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 6 800 гривень. Речові докази, а саме: вантажний автомобіль УАЗ-3741, двигун внутрішнього згоряння моделі Мерседес-Бенц НОМЕР_1 з водяним насосом (помпою), чотири пластмасові каністри, три сачки для вилову предметів, сімнадцять з`єднувальних шлангів для перекачування води, електрогенератор моделі FIRMANSPG-950 , освітлювач, - повернуто ОСОБА_3

ПДП ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 , визнавши доведеним факт замаху на видобування бурштину із застосуванням спеціального обладнання, яке визнане речовим доказом, пославшись на статтю 100 КПК, повернув речові докази ОСОБА_3 , не врахувавши положення пункту 1 частини дев`ятої цієї статті, за змістом якої питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статями 171-174 цього Кодексу. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю) .

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора Коростенської міжрайонної прокуратури Житомирської області Анацької М. Г., оскільки зазначений вирок суду першої інстанції не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

ПДП ВРП, надаючи правову кваліфікацію діям судді ОСОБА_1 ., дійшла висновку, з яким погодилася й ВРП в оскаржуваному рішенні, що вони не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов`язків, вчинені внаслідок недбалості та охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 Закону 1402-VIII, а саме: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок недбалості, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

ВРП, розглянувши скаргу ОСОБА_1 на рішення її ПДП від 5 жовтня 2018 року 3077/1дп/15-18 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплати до посадового окладу судді протягом одного місяця, залишила його без змін.

ВРП в оскаржуваномі рішенні дійшла висновку, що ОСОБА_1 на порушення чітких і зрозумілих приписів частини дев`ятої статті 100 КПК повернув засудженому ОСОБА_3 речові докази, визнані знаряддям злочину, під час постановлення вироку на підставі угоди, який з урахуванням положень частини четвертої статті 394 цього Кодексу в частині вирішення питання про речові докази оскарженню не підлягає. Такі дії судді призвели до унеможливлення реалізації прокуратурою права на оскарження вироку в цій частині, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року.

За таких обставин, ураховуючи характер, наслідки дисциплінарного проступку судді ОСОБА_1 , ступінь його вини, ВРП погодилась із рішенням її ПДП про притягнення вказаного судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця .

Перевіривши матеріали скарги та матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону 1798- VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду (пункт 77 (v) Висновку 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 3477- IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо прав та обов`язків цивільного характеру , у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції . У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції повну юрисдикцію або чи забезпечував достатність перегляду для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України , пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС ) судовиморганом , якиймаєповнуюрисдикціющодорозглядускаргнарішенняВРП , зокреманаїїрішенняпрозалишеннябеззмінрішеньдисциплінарнихпалатпропритягненнясуддівдодисциплінарноївідповідальності .

Так, предметом оскарження до ВРП було рішення її ПДП від 5 жовтня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплати до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Велика Палата Верховного Суду переглядає рішення ВРП про залишення без змін рішення її ПДП від 5 жовтня 2018 року у спосіб, передбачений Законом 1798-VIII.

Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , а також у його виступі в судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 , ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону 1798- VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Статтею 108 Закону 1402- VIII та частиною другою статті 42 Закону 1798-V ІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року 2453-VI Про судоустрій і статус суддів (у редакції, чинній на час ухвалення суддею ОСОБА_1 вироку) с уддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Зазначені положення кореспондуються з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону 1402-VIII у чинній редакції.

Підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 Закону 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обовязків.

Відповідно до пункту 1 частини дев`ятої статті 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

ВРП погодилась із рішеням її ПДП про те, що неправомірні дії судді ОСОБА_1 полягають у тому, що, визнавши доведеним факт замаху на видобування ОСОБА_3 бурштину із застосуванням спеціального обладнання, яке визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, цей суддя на порушення вимог пункту 1 частини дев`ятої статті 100 КПК ухвалив рішення, яким повернув засудженому речові докази, що були знаряддям вчинення злочину і підлягали конфіскації. Унаслідок таких дій знаряддя, виготовлене та/чи яке використовуване для видобутку бурштину, залишилося в засудженого, а не вилучено у власність держави.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком ВРП про те, що ОСОБА_1 повинен був володіти достатньою кваліфікацією під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 та вирішенні питання про долю речових доказів, однак допустив очевидне порушення норм процесуального права, яке вказує на несумлінне ставлення до службових обов`язків та дає підстави для висновку про ухвалення ним судового рішення внаслідок недбалості.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з рішенням ВРП про залишення без змін рішення її дисципінарного органу.

Доводи скарги ОСОБА_1 про те, що він ухвалив рішення про повернення обвинуваченому речових доказів не умисно та не внаслідок недбалості, а помилково, були предметом перевірки та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Так, прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність указує на те, що суддя діяв сумлінно - з належним ставленням до своїх обов`язків установив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною.

ВРП обґ рунтовано погодилася з висновком її ПДП про те, що дії ОСОБА_1 не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов`язків та вчинені внаслідок недбалості й охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 Закону 1402-VІІІ.

До таких висновків ВРП дійшла виходячи з того, що ОСОБА_1 на порушення чітких і зрозумілих приписів частини дев`ятої статті 100 КПК ухвалив рішення про повернення засудженому ОСОБА_3 речових доказів, визначених знаряддям злочину, під час постановлення вироку на підставі угоди, що призвело до унеможливлення реалізації прокуратурою права на оскарження вироку в цій частині.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що ВРП не довела факту вчинення ним істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок недбалості, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, не можна вважати об ґрунтованими.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП та її дисциплінарний орган дійшли правильного висноску про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягненення, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 109 Закону 1402-VІІІ, у виді догани з позбавленням права на отримання доплати до посадового окладу протягом одного місяця за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону 1402- VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Оцінивши в сукупності докази у справі, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення саме у виді догани з позбавленням права на отримання доплати до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Отже, р ішення В НОМЕР_2 повністю відповідає вимогам ч астини першої статті 52 Закону 1798- VIII, а тому не підлягає скасуванню.

З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування її рішення.

Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування рішення Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року 3949/0/15-18 Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 жовтня 2018 року 3077/1дп/15-18 про притягнення судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна Л. І. Рогач

В. В. Британчук І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О. Г. Яновська