Постанова по делу № 826/17974/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа 826/17974/17

Провадження 11-142апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інженербудпроект (далі - Товариство) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Богуслав Банк Єрмака Валерія Олександровича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Товариства на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2018 року (суддя Каракашьян С. К.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2018 року (судді Костюк Л. О., Троян Н. М., Файдюк В. В.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати незаконними дії та бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо відмови виконати платіжне доручення позивача від 6 листопада 2017 року 2554, з призначенням поповнення рахунку в іншій банківській установі на рахунок Товариства в Печерській філії ПАТ КБ Приватбанк , р/р НОМЕР_1 , МФО 300711, на суму 1 млн 717 тис. 800 грн;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду виконати зазначене вище платіжне доручення Товариства;

- зобов`язати Фонд у триденний строк з моменту набрання законної сили судового рішення у цій справі, проконтролювати виконання уповноваженою особою Фонду згаданого платіжного доручення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 12 січня 2008 року між ним та Банком було укладено договір банківського рахунку 15/02-БР/Ю-30373, відповідно до підпункту 1.1 якого Банк відкрив клієнту поточний рахунок НОМЕР_2 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій.

6 листопада 2017 року на рахунок Товариства було зараховано кошти. У цей же день позивачем ініційовано перерахування цих коштів на рахунок у іншому банку, проте відповідне платіжне доручення всупереч умов згаданого вище договору, вимог статей 1066, 1068 Цивільного кодексу України та статті 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні протиправно виконано не було, адже за змістом пункту 5 частини шостої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року 4452-VI Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 4452-VI) до коштів, які надійшли в день початку процедури виведення банку з ринку не застосовуються будь-які обмеження.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 травня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

У ході розгляду справи суд установив таке.

12 січня 2008 року між Банком та Товариством укладено договір банківського рахунку 15/02-БР/Ю-30373, відповідно до підпункту 1.1 якого Банк відкрив Товариству поточний рахунок НОМЕР_2 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій.

6 листопада 2017 року рішенням Правління Національного банку України 708-рш/БТ Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

6 листопада 2017 року від Корюківської міської ради Чернігівської області на рахунок Товариства, відкритий у Банку, було зараховано 222 тис. 837 грн 53 коп. відповідно до платіжного доручення від 2 листопада 2017 року 1302 та 1 млн 494 тис. 978 грн 11 коп. відповідно до платіжного доручення від 2 листопада 2017 року 1303. Зарахування коштів було здійснено о 12 годині 38 хвилин.

6 листопада 2017 року виконавча дирекція Фонду на підставі вищезазначеного рішення Національного банку України прийняла рішення 4928 Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ Банк Богуслав та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку .

Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 13 год. 00 хв. 6 листопада 2017 року по 5 грудня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора - провідному економісту відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Фонду Калугіну С. В.

6 листопада 2017 року о 14 год. 10 хв. Товариство засобами електронного зв`язку надіслало Банку платіжне доручення 2554 про перерахування коштів на рахунок позивача у ПАТ КБ Приватбанк на суму 1 млн 717 тис. 800 грн.

Це платіжне доручення Банком не виконане з посиланням на встановлену пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону 4452-VI заборону задоволення вимог вкладників та інших кредиторів Банку під час тимчасової адміністрації у ньому.

Відмовляючи в задоволенні позову Товариства, суд першої інстанції керувався тим, що згідно з пунктом 5 частини шостої статті 36Закону 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. І оскільки кошти, про зобов`язання переказати які Товариство направило Банку платіжне доручення, надійшли до Банку до введення тимчасової адміністрації, а саме до 13 год. 00 хв. 6 листопада 2017 року, то вони підлягають включенню до ліквідаційної маси Банку, а позивач входить до кола кредиторів банку-боржника в розумінні Закону 4452-VI, тому підстав для задоволення його вимог про перерахунок коштів Банком під час тимчасової адміністрації у ньому немає.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа підлягає розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.

Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені у справі судами першої та апеляційної інстанцій рішення про відмову в задоволенні позову і закриття провадження у справі відповідно та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Незгода скаржника з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі обґрунтована тим, що Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб. Тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС.

Відповідачі відзиву на касаційну скаргу суду не надали.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Закон 4452-VI визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За змістом статті 3 Закону 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону 4452-VI, серед яких, зокрема, здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Водночас у розумінні Закону 4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України від 7 грудня 2000 року 2121-III Про банки і банківську діяльність . Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону 4452-VI).

За змістом частин першої та п`ятої статті 34 Закону 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною першою статті 36 Закону 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку, приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку, здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.

Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом 4452-VI, дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб`єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону 4452-VI правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Відповідно до частин першої та другої статті 50 Закону 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону 4452-VI вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

За змістом пункту 5 частини шостої статті 36 Закону 4452-VI обтяження, щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації не поширюється на зобов`язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням Банком договірних зобов`язань за договором банківського рахунку, а саме невиконанням розпорядження клієнта Банку про перерахування сум коштів з його рахунку. За змістом позовної заяви звернення Товариства до суду з цим позовом обумовлено необхідністю захисту передбаченого цивільним законодавством права на безперешкодне розпорядження його грошовими коштами, зарахованими на рахунок Товариства у Банку на виконання договору, укладеного між позивачем та Корюківською міською радою Чернігівської області 3 листопада 2017 року. Отже, спір стосується права на грошові кошти, тобто цивільного права.

Оскільки Товариство оскаржує діяння уповноваженої особи Фонду, вчинене ним не як суб`єктом владних повноважень, а як органом управління Банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи Товариства про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Щодо доводів касаційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції при відмові в задоволенні позову норм права Велика Палата Верховного Суду, зважаючи на положення частини першої статті 328 КАС, вважає за необхідне вказати на неможливість касаційного перегляду в цьому провадженні рішення суду першої інстанції, апеляційного перегляду якого не відбулося у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інженербудпроект залишити без задоволення .

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна Л. І. Рогач

В. В. Британчук І. В. Саприкіна

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко