Постанова по делу № 404/1539/14-ц

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа 404/1539/14-ц

провадження 61-40569св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

треті особи - Управління державної міграційної України в Кіровоградській області, орган опіки та піклування Кіровоградської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Єгорової С. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення, зобов'язання передати документи, зняття з реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що 25 січня 2012 року він придбав предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, який належав на праві власності ОСОБА_10 та був реалізований на прилюдних торгах. Відповідачі відмовляються у добровільному порядку виселитися із зазначеного будинку, знятися з реєстраційного обліку, надати домову книгу та документи по оплаті житлово-комунальних послуг.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд виселити відповідачів із зазначеного житлового будинку та зняти з реєстрації, зобов'язати їх передати позивачу домову книгу, ключі від будинку та документи по оплаті житлово-комунальних послуг.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Мохонько В. В. від 08 травня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Виселено ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з житлового будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 на праві приватної власності. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок продажу будинку з прилюдних торгів право власності ОСОБА_5 на зазначений будинок припинено, а тому вона та члени її сім'ї втратили право користування зазначеним будинком та підлягають виселенню.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для виселення колишнього власника житлового будинку з членами його сім'ї відповідає обставинами справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджується з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2016 року скасовано та справу передано но новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_8 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 травня 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про виселення скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки житловий будинок, який було передано в іпотеку, було придбано не за рахунок кредитних коштів, тому з урахуванням частини другої статті 109 ЖК Української РСР відповідачів неможливо виселити з указаного житлового будинку без надання їм іншого жилого приміщення.

Апеляційний суд не здійснював перегляд рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, оскільки в цій частині воно не оскаржувалося сторонами. Крім того, апеляційний суд не здійснював перегляд відносно виселення інших відповідачів, оскільки воно ними не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_4, не погоджуючись із судовим рішенням апеляційного суду, подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при ухваленні рішення були порушені положення статей 17, 41, 50 Закону України Про іпотеку , оскільки спірний житловий будинок був придбаний позивачем на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, зареєстрований у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 15 лютого 2012 року і саме з цього часу припинилися будь-які права та вимоги інших осіб на нерухоме майно, що було предметом іпотеки. Крім того, висновок апеляційного суду про те, що спірний житловий будинок було придбано не за рахунок кредитних коштів ґрунтується на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутній кредитний договір, оскільки саме з нього можна визначити цільове призначення кредиту.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, надано строк для надання відзиву.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Суди встановили, що при примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса від 16 березня 2010 року 1713 про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості на користь ПАТ Сведбанк за кредитним договором від 12 червня 2008 року та примусовому виконанні виконавчого листа 2-1208 від 05 серпня

2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь КС Шанс заборгованості, на прилюдних торгах був реалізований зазначений житловий будинок, який належав на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2006 року.

На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції від 25 січня 2012 року, власником спірного житлового будинку став ОСОБА_4

25 січня 2012 року ОСОБА_4 отримав нотаріально посвідчене свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав, право власності ОСОБА_4 на цей будинок зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 15 лютого 2012 року.

Згідно довідки квартального комітету м. Кіровограда від 30 квітня 2014 року у належному ОСОБА_4 на праві власності житловому будинку АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_5 та члени її сім'ї: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 40 Закону України Про іпотеку передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України Про іпотеку та частини третьої статті 109 ЖКУкраїнської РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до положень частини другої статті 109 ЖКУкраїнської РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖКУкраїнської РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зазначений правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року 6-197цс16, від 2 1 грудня 2016 року у справі 6-1731цс16.

З таким правовим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові 14-317цс18 від 31 жовтня 2018 року.

З урахуванням вказаних правових позицій та належним чином дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, надавши їм відповідну правову оцінку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про виселення відповідачів із житлового будинку, який було передано в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки вказаний житловий будинок було придбано не за рахунок кредитних коштів, що відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР унеможливлює виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що в матеріалах справи відсутній кредитний договір в якому зазначено цільове призначення кредиту, а тому висновок апеляційного суду про придбання житлового будинку не за рахунок кредитних коштів є передчасним, спростовується матеріалами справи, а саме тим, що кредитний договір в забезпечення якого було передано спірний житловий будинок був укладений 12 червня 2008 року, а вказаний будинок було придбано 23 червня 2006 року, що підтверджується договором купівлі- продажу та заявою продавця про те, що він отримав всю суму за договором купівлі-продажу і будь-яких майнових претензій до ОСОБА_5 не має.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , 58, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик