Постанова по делу № 820/11853/13-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2019 року

Київ

справа 820/11853/13-а

адміністративне провадження К/9901/1887/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської митниці Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 (суддя Сліденко А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 (головуючий суддя Мінаєва О.М., судді: Макаренко Я.М., Старостін В.В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеропт-Імпорт" до Харківської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Інтеропт-Імпорт" звернулося до суду з позовом до Харківської митниці Міндоходів, у якому просило скасувати рішення Харківської обласної митниці про коригування митної вартості товарів та стягнення коштів у сумі 723863,39 грн., що сплачені у зв'язку з виконанням рішень митниці при розмитнені товарів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій митний оскаржив їх у касаційному порядку. Відповідач просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального і матеріального права. Митний орган вказує, що для контролю та митного оформлення декларантом не подано документи, які підтверджують митну вартість товару, зокрема, документи не містили відомостей щодо ціни, що фактично сплачена за товар. Відповідач звертає увагу, що згідно умов контракту оплату, відповідно до інвойсів на дату подання митних декларацій, має бути здійснено. Як наголошує контролюючий орган, частина друга статті 53 Митного кодексу України закріплює положення, що серед основних документів, що підтверджують митну вартість товарів є банківські платіжні документи. Крім того, на думку відповідача, консультацію між митницею і декларантом проведено належним чином. Також, відомості про митну вартість товару, які стали джерелом для коригування митної вартості спірними рішеннями, свідчать, що товари, які оцінюються та товари спеціалізованої бази даних, з якими порівнюються оцінювані, схожі.

У свою чергу, позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, де ТОВ "Інтеропт-Імпорт" вказує, що само по собі ненадання декларантом банківських документів щодо сплати рахунків не може вважатися достатньою підставою для покладання обов'язку з надання додаткових документів, оскільки дійсність рахунків та їх оплата не ставилась під сумнів митним органом. Як вважає позивач, неподання запитуваних митним органом документів за відсутності належного обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29.03.2019 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12 год. 02.04.2019.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, хоча сторони були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, що підтверджується відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.

На підставі положень пункту 2 частини першої статті 345 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, ТОВ "Інтеропт-Імпорт" та компанією "BRF S.A." (резидент Бразилії) було укладено зовнішньоекономічний контракт від 15.06.2013 BR-IM-2013. Предметом контракту є придбання свинини і субпродуктів на умовах поставки FCR UA Одеса (Інкотермс 2010) за ціною 1,87 доларів США/кг., 2,06 доларів США/кг, 2.10 доларів США/кг м'ясо свинини.

У межах виконання зобов'язань за цим контрактом, здійснюючи імпорт товару на митну територію України, платник податків подав до митниці вантажно-митні декларації, за якими Харківською обласною митницею були прийняті рішення від 14.08.2013 807000003/2013/001610/2, від 14.08.2013 807000003/2013/001611/2, від 14.08.2013 807000003/2013/001615/2, від 14.08.2013 807000003/2013/001598/2, від 14.08.2013 807000003/2013/001616/2, від 14.08.2013 807000003/2013/001614/2, від 19.09.2013 807000003/2013/001852/2 від 19.09.2013 807000003/2013/001862/2, від 19.09.2013 807000003/2013/001859/2, від 19.09.2013 807000003/2013/001853/2, від 25.09.2013 807000003/2013/001899/2, від 27.09.2013 807000003/2013/001919/2, від 27.09.2013 807000003/2013/001881/2, від 27.09.2013 807000003/2013/001915/2, від 05.09.2013 807000003/2013/001732/2, від 05.09.2013 807000003/2013/001736/2, від 05.09.2013 807000003/2013/001731/2, від 05.09.2013 807000003/2013/001733/2, від 05.09.2013 807000003/2013/001734/2 про коригування митної вартості товару із розрахунку 2,59 доларів США/кг на підставі другорядного (резервного) методу визначення митної вартості відповідно до статті 64 Митного кодексу України.

Позивачем сплачено до бюджету 723863,39грн., які за процедурою випуску товарів у вільний обіг під гарантію відповідно до частини сьомої статті 55 Митного кодексу України перераховано на рахунки в територіальній установі Державної казначейської служби України.

Фактичною підставою прийняття спірних рішень слугувало судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердження платником податків підстав для застосування основного методу визначення митної вартості товару та про наявність в розпорядженні митного органу цінової інформації про інший (вищий) рівень цін на товар, що імпортується.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на протиправність оскаржуваних рішень Харківської обласної митниці, оскільки висновок митниці про можливість визначення митної вартості оцінюваних товарів на рівні митної вартості раніше імпортованого товару є недоведеним за правилами адміністративного судочинства, через відсутність доказів відповідності оцінюваних товарів раніше імпортованим.

З урахуванням обставин справи та правового регулювання, касаційний суд вважає такий висновок судів передчасним, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено частиною другою статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 57 Митного кодексу України встановлено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Правила визначення митної вартості за ціною договору встановлені статтею 58 Митного кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Згідно з частиною п'ятою статті 58 Митного кодексу України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Положеннями статті 59 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник (частиною другою статтею 59 Митного кодексу України).

Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

Згідно частини першої статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Суд касаційної інстанції має підстави вважати, що аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. У розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, в підтвердження митної вартості товару ввезеного на територію України за контрактом, свідчать надані позивачем зовнішньоекономічний контракт, інвойси, транспортні документи, договір на перевезення, довідку про транспортні витрати.

Суди дійшли висновку, що платіжні документи можуть також підтверджувати митну вартість товару у разі, якщо рахунок оплачено, проте, відсутність на момент митного оформлення товару його оплати не є перешкодою у правильності визначення декларантом митної вартості. Існування банківського платіжного документу під час митного оформлення товару приписами частини другої статті 53 Митного кодексу України допускається у разі оплати товару на момент митного оформлення, між тим, якщо рахунок не є оплаченим, платіжний документ не є обов'язковим для митного оформлення в підтвердження правильності визначення митної вартості.

Судами з'ясовано, що між позивачем та компанією "BRF S.A." було укладено зовнішньоекономічний контракт від 15.06.2013 BR-IM-2013. Предметом контракту є придбання свинини і субпродуктів за ціною 1,87 доларів США/кг, 2,06 доларів США/кг, 2.10 доларів США/кг.

З матеріалів справи вбачається та як зазначено серед доводів касаційної скарги, відповідно до пункту 5.2 контракту оплата кожної партії згідно цього контракту здійснюється шляхом переказу коштів на рахунок Продавця: 20% - авансовий платіж за 7 днів до дати відвантаження та балансовим платежем решти 80% від загальної суми інвойсу до прибуття товару у порт призначення в Україні. Однак, судами не встановлювалося чи було здійснено оплату відповідно до інвойсів на дату подання митних декларацій.

Положення статті 53 Митного кодексу України передбачають перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (пункти 4, 5 частини другої цієї статті).

Втім, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не надано вищевикладеному правову оцінку та не повній мірі встановлені обставини, що впливають на прийняття обґрунтованого рішення. Судами в обґрунтування позиції про надання декларантом достовірних відомостей про визначення митної вартості за ціною угоди, які базувалися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддавалися обчисленню, зазначеним обставинам, на які посилався орган доходів і зборів як у запереченнях на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, належної оцінки не надано.

Касаційний суд звертає увагу, що митний орган вправі витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Однак, при цьому, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що суб'єктом владних повноважень не надано до фактичних даних, які б засвідчували, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності чи ознаки підробки, не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів або не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Проте, з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами здійснено належну оцінку як поданих позивачем документів, так і відповідності спірних рішень Правилам заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.

Приписи Глави 5 КАС України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з'ясування всіх обставин справи.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів, які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

При новому розгляді справи необхідно перевірити доводи митного органу щодо обґрунтованості витребування від декларанта додаткових документів у зв'язку з виникненням сумніву щодо достовірності заявленої ним митної вартості товару; встановити, чи подавав декларант на вимогу органу доходів і зборів необхідні додаткові документи; чи є обсяг відомостей, що містилися у таких документах, достатнім для висновку про усунення розбіжностей, чи обґрунтовано контролюючим органом неможливість послідовного застосування попередніх методів визначення митної вартості, у випадку доведеності підстав для коригування митної вартості, заявленої позивачем; встановити інші обставини, необхідні для повного та всебічного розгляду справи.

Судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.....................

....................

.....................

В.В. Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду