Постанова по делу № 686/23673/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа 686/23673/16-а

адміністративне провадження К/9901/15840/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 (колегія суддів у складі: Кузьмишина В.М., Боровицького О.А., Сушка О.О.) у справі 686/23673/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови, закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною і скасування постанови від 14.08.2016 у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15.03.2017 позов задоволено: скасовано постанову серії ПС3 040968 від 14.08.2016 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15.03.2017 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.08.2016 інспектором роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 винесено постанову серії ПС3 040968 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Відповідно до змісту постанови позивач 14.08.2016 о 03 год. 02 хв., керуючи транспортним засобом марки Infiniti G35х, держаний номерний знак НОМЕР_1, по вул. Толстого, 12 в м. Хмельницькому, здійснив поворот ліворуч, попри вимоги дорожнього знаку 4.1 Рух прямо , чим порушив пункт 8.4 г Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 1306 (далі - ПДР України) та перетнув суцільну білу лінію дорожньої розмітки.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що представник відповідача не надав суду доказів правомірності винесеного ним рішення. Суд зазначив, що з переглянутого відеозапису з відеореєстратора не вбачається підтвердження факту вчинення позивачем під час керування автомобілем Infiniti G35х , номерний знак НОМЕР_1 порушення вимог знаку 4.1 Рух прямо і перетину суцільної білої лінії дорожньої розмітки. Разом з тим, суд зазначає, що свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердив, що на той час саме він керував вказаним транспортним засобом, а не позивач, правопорушення, передбаченого пунктом 8.4 г ПДР України він не вчиняв. При цьому, суд зазначає, що свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив, що він особисто складав постанову і в цей час на території автомийки інших осіб не було.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Свій висновок суд мотивував, зокрема, наданим відповідачем до суду відеозаписом з камери автомобіля патрульних та нагрудної камери поліцейського. Дослідивши вказані відеозаписи суд встановив, що обставини події та поведінка позивача підтверджують порушення ним ПДР України, зокрема, перетин суцільної білої лінії дорожньої розмітки. Цим відеозаписом спростовані також показання свідка ОСОБА_7 Крім того, суд дійшов висновку, що, встановивши порушення правил дорожнього руху, відповідач діяв з дотриманням порядку розгляду адміністративної справи, виніс правомірну постанову про накладення стягнення у вигляді штрафу на місці вчинення правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що наявні у справі відеозаписи не містять відомостей про його визнання, на місці винесення постанови інспектором, факту вчинення адміністративного правопорушення. Також, його поведінка на місці зупинки жодним чином не вказує на це. На його думку даний відеозапис взагалі не досліджувався судом апеляційної інстанції, а якщо і досліджувався, то це робилось поверхнево.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі, про порушення правил дорожнього руху, частини перша, друга і третя статті 122. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02.07.2015 580-VIII Про Національну поліцію (далі - Закон 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України від 30.06.1993 3353-XII Про дорожній рух учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

В силу вимог пункту п. 8.4 ПДР України дорожні знаки поділяються на групи: попереджувальні знаки, знаки пріоритету, заборонні знаки, наказові знаки, інформаційно-вказівні знаки, знаки сервісу, таблички до дорожніх знаків. При цьому, наказові знаки показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження. Згідно з додатком до Правил, знак 4.1 "Рух прямо" відноситься до наказових знаків.

Пунктом 8.5 ПДР України встановлено, що дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.

Частиною першою статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил дорожнього руху, зокрема, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до статті 31 Закону 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, на підтвердження правомірності та обґрунтованості винесеної постанови відповідачем було долучено до матеріалів справи відеозаписи з камери автомобіля патрульних та з нагрудної камери поліцейського. Суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявні в матеріалах справи відеозаписи, встановив, що обставини події та поведінка позивача підтверджують порушення ним ПДР України, зокрема, перетин суцільної білої лінії дорожньої розмітки. Також цим відеозаписом спростовані показання свідка ОСОБА_7, надані ним у судовому засіданні суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про правомірність дій інспектор патрульної поліції та, відповідно, відсутність правових підстав до скасування постанови від 14.08.2016 серії ПС3 040968 щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

Доводи касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанції, якими він керувався при оцінці доказів і встановлених на цій підставі обставин дорожньої-транспортної ситуації за участі позивача, що в підсумку вплинуло на прийняття рішення про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, поставленого йому за провину, та правомірність оскаржуваної постанови.

З урахуванням визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України меж перегляду касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції є правильним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець