Постанова по делу № 757/9016/15-ц

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа 757/9016/15-ц

провадження 61-20011св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Міністерство внутрішніх справ України, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у складі судді Батрин О. В.

та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Болотова Є. В., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до директора Департаменту Міністерства соціальної політики України за отриманням інформації щодо нарахування і виплати матеріальної допомоги, грошової компенсації за роботу в святкові дні, нічні та понад урочний час.

Листом від 17 серпня 2012 року 585/13/155-12 Міністерство соціальної політики України повідомило позивача, що звернення направляється для розгляду за належністю до МВС України, яке, в свою чергу, листом

від 20 вересня 2012 року 15/2-Б-711 надало відповідь.

Вважаючи надану МВС України відповідь такою, що є неповною та необґрунтованою за всіма порушеними у зверненні питаннями, ОСОБА_1 оскаржив дії МВС України до суду. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року визнано протиправним надання МВС України у листі від 20 вересня 2012 року 15/2-Б-711 неповної інформації на звернення ОСОБА_1 від 06 серпня 2012 року; зобов'язано МВС України надати повну інформацію на звернення ОСОБА_1 від 06 серпня 2012 року.

Посилаючись на те, що при розгляді його звернення від 06 серпня 2012 року відбулось порушення статей 40, 43 Конституції України, Законів України Про інформацію , Про звернення громадян , Про доступ до публічної інформації , оскільки державний орган допустив бездіяльність, неповно розглянув його звернення, чим змусив вживати додаткових заходів для захисту своїх прав та витрачати додатковий час, ОСОБА_1, з урахування уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідачів 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій МВС України при розгляді звернення від 06 серпня 2012 року, що спричинило приниження його честі, гідності, ділової репутації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року (у складі судді Середи К. О.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року (у складі колегії суддів: Білич І. М., Борисова О. В., Геращенко Д. Р.) рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року (у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Журавель В. І., Закропивного О. В., Черненко В. А.,

Штелик С. П.) рішення Печерського районного суду міста Києва

від 05 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва

від 28 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що позивач пред'явив позов, крім держави в особі Міністерства юстиції України, і до МВС України. Проте, апеляційний суд позовних вимог, пред'явлених до МВС України, не розглянув. Крім того, суд першої інстанції в обов'язковому порядку має вирішити питання про уточнення позовних вимог, у даному випадку щодо позовних вимог, пред'явлених як до МВС України, так і до держави, при цьому суд має з'ясувати, хто повинен представляти державу в цих правовідносинах.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження факту спричинення моральної шкоди діями (бездіяльністю) відповідача. Доводи в частині приниження честі, гідності та ділової репутації є безпідставними.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2017 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди, a в діях відповідачів відсутня така неправомірна поведінка, яка мала б наслідком відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову. Також зазначав, що суди не захистили його порушені права, гарантовані статтями 8, 20, 40, 55, 56, 124 Конституції України, статтями 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1176 ЦК України та статтями 3, 4, 11, 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з касаційною скаргою).

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

10 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як вбачається з матеріалів справи, 06 серпня 2012 року позивач звернувся до директора Департаменту Міністерства соціальної політики України за отриманням інформації щодо нарахування і виплати матеріальної допомоги, грошової компенсації за роботу в святкові дні, нічні та понад урочний час.

Листом від 17 серпня 2012 року 585/13/155-12 Міністерство соціальної політики України повідомило, що звернення пересилається для розгляду за належністю до Міністерства внутрішніх справ України.

Листом від 20 вересня 2012 року 15/2-Б-711 МВС України надало позивачу відповідь по суті його звернення.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною другою статті 25 Закону України Про звернення громадян (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом .

Відповідно до статті 27 Закону України Про інформацію (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України Про інформацію

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Отже, як вбачається з матеріалів позовної заяви, вважаючи надану МВС України відповідь від 20 вересня 2012 року такою, що є неповною та необґрунтованою за всіма порушеними у зверненні питаннями, ОСОБА_1 оскаржив дії МВС України до суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_1 до МВС України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним надання МВС України у листі від 20 вересня

2012 року 15/2-Б-711 неповної інформації на звернення ОСОБА_1

від 06 серпня 2012 року. Зобов'язано МВС України надати повну інформацію на звернення ОСОБА_1 від 06 серпня 2012 року.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди,

ОСОБА_1 обґрунтовує спричинення моральної шкоди не безпосередньо обставинами порушення законодавства про розгляд звернень громадян та права на отримання інформації, а зазначає, що такі дії призвели спричинення моральної шкоди внаслідок приниження його честі, гідності та ділової репутації, моральних переживань, вказуючи про порушення сталих життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, погіршення стосунків з оточуючими, зокрема, з рідними людьми, які звертають його увагу з приводу недоведеності його правоти при зверненні до державних органів.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

За відсутності факту вчинення протиправних дій, бездіяльності підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння будь-якої шкоди з вини МВС України та наявність будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діяннями.

Оскільки з матеріалів справи та наданих позивачем доказів не вбачається, що внаслідок листування МВС України допустило брутальні, принизливі чи непристойні висловлювання або висловлення, що містять неправдивий зміст, які створили б негативну оцінку ОСОБА_1 в очах оточуючих та поставили під сумнів його ділові і професійні якості, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не захистили порушені права ОСОБА_1, гарантовані, зокрема, статтями 1166, 1167, 1173, 1176 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач обґрунтовував такі вимоги як спосіб захисту гідності, честі чи ділової репутації. При цьому, за змістом статей 1173, 1174 ЦК України ці правові норми застосовуються до правовідносин щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень або самими цими органами на цих же підставах.

Разом з тим, доводи касаційної скарги щодо неповного дослідження обставин справи є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року 4909/04).

Отже, на думку колегії суддів Верховного Суду рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є достатньо обґрунтованими та мотивованими.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська