Постанова по делу № 522/17826/16-ц

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа 522/17826/16-ц

провадження 61-1682 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_14, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 14 червня 2017 року у складі судді Домусчі Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року у складі суддів: Заїкін А. П., Калараш А. А., Погорєлова С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 03 вересня 1982 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. У липні 1995 року її чоловік придбав квартиру АДРЕСА_1, у якій вона проживає. З

2005 року вона та чоловік проживають окремо, однак шлюб у встановленому законом порядку не розірвано.

06 жовтня 2009 року ОСОБА_2 за відсутності її згоди уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири, не зважаючи на те, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому відчуження квартири поза її волею на користь третіх осіб порушує її права.

Посилаючись на наведене, а також на те, що договір купівлі-продажу квартири укладено без наміру створення правових наслідків, оскільки вона продовжує нею користуватись, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 06 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2012 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 06 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2015 року внесені виправлення у зазначене судове рішення, викладено абзац 7 мотивувальної частини рішення наступного змісту: Відповідачка ОСОБА_3 сповіщалась про час слухання справи належним чином, але в судові засідання не з'являлась, у зв'язку з чим суд вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення суду .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2015 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2012 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2016 року залучено до участі у справі, як третю особу - ОСОБА_5

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 06 жовтня 2009 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, який відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми укладення, нотаріального посвідчення, є відплатним та укладений з метою настання реальних наслідків.

Під час укладення цього правочину ОСОБА_2 надав заяву про те, що він не перебуває у шлюбі, а відчужувана ним квартира належить йому на праві приватної власності, однак в подальшому їй стало відомо, що продавець станом на 06 жовтня 2009 року перебував у шлюбі, а квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Посилаючись на те, що до придбання квартири вона не була знайома з подружжям ОСОБА_2, сама по собі відсутність згоди на укладення правочину другим з подружжя не може мати наслідком визнання його недійсним, просила визнати договір купівлі-продажу спірної квартири таким, що укладено за відсутності порушень законодавства.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2017 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 про залишення її позову без розгляду, задоволено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

Судове рішення мотивовано тим, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про недобросовісність дій

ОСОБА_3, її обізнаність про форму власності та сімейний стан продавця, а тому відсутні підстави вважати наявність недобросовісності її дій на момент укладення оспорюваного правочину.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції є законними та обгрунтованими, та узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі 6-1912цс15, від 22 червня 2017 року у справі 6-3058цс16.

Короткий зміст вимог та наведених у касаційній скарзі доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, згода співвласника на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном має бути письмово висловлена та нотаріально посвідчена. Суде не взяли до уваги , що вона не надавала письмової згоди на укладення договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами.

Крім того суди залишили поза увагою, що за наслідками розгляду зазначеної справи уже було ухвалено рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 02 жовтня 2012 року. Однак, 22 квітня 2015 року (через три роки) суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального закону, незаконно скасував його, шляхом внесення до нього виправлень про ухвалення у справі заочного рішення, тоді як її розгляд відбувався у загальному порядку.

Також вказувала на те, що під час укладення оспорюваного договору сторони діяли недобросовісно, оскільки знали, що відчужувана квартира належить подружжю. Квартира має загальну площу 170 кв. м, є пам'яткою архітектурного значення, а тому її вартість не може становити 54 464 грн 00 коп.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2018 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якій він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження змови ОСОБА_2 та ОСОБА_3, висновки судів узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі

6-1912цс16. Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги щодо ненадання оцінки незаконним діям нотаріуса, оскільки такі вимоги позивач не заявляла.

Не є обгрунтованими і посилання в касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо скасування рішення суду

від 02 жовтня 2012 року.

У грудні 2018 року від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи із викликом представника для надання пояснень у справі, у задоволенні якої відмовлено. Крім іншого заява містила доводи, що зводяться до незгоди з доводами касаційної скарги, однак вони не можуть бути прийняті до уваги оскільки подані зі спливом строку на подання відзиву.

Інші учасники справи правом на подання відзиву/пояснень не скористались.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обставини справи встановлені судами під час розгляду справи.

Судами попередніх інстанцій установлено, 03 вересня 1992 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

03 липня 1995 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2.

06 жовтня 2009 року ОСОБА_2 відчужив зазначену квартиру на підставі укладеного між ним та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., реєстровий 1390.

05 вересня 2011 року квартира була придбана ОСОБА_5 та прилюдних торгах. 16 вересня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно.

09 лютого 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого до ОСОБА_4 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_3 у

м. Одесі.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 06 лютого 2018 року у справі 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі 404/1515/16-ц.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 69 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зазначене спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що встановлена судами відсутність письмової згоди ОСОБА_1 на розпорядження майном, не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного іншим із подружжя - ОСОБА_2, оскільки такі висновки суперечать вимогам законодавства.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18) у яких Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Ураховуючи наведене, помилковими є посилання судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з посиланням на недоведеність позивачем недобросовісності дій ОСОБА_13 (покупця) та ОСОБА_2 (продавця) при укладенні оспорюваного договору.

Зважаючи на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без нотаріально посвідченої згоди

ОСОБА_1, яка є співвласником цього нерухомого майна, оскаржуваний правочин підлягає визнанню недійсним з підстав передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України, а тому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення в цій частині позовних вимог ОСОБА_1

Щодо вимог заявника про скасування оскаржуваних рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 06 жовтня

2009 року, то вони задоволенню не підлягають, оскільки визнання недійсним оспорюваного правочину є підставою для скасування його державної реєстрації, до того ж, як убачається з матеріалів справи, останнім набувачем спірного майна є ОСОБА_4

Щодо доводів касаційної скарги про порушення норм процесуального права, що призвело до скасування судового рішення, яке набрало законної сили.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2016 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня

2015 року, якою суд задовольнив заяву ОСОБА_3 про виправлення описки у рішення Приморського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року, (що стала в подальшому підставою для задоволення заяви ОСОБА_3 про перегляд зазначеного судового рішення та його скасування), та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3

Зазначеним порушенням норм процесуального права надана належна правова оцінку в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2016 року, а відтак Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду не убачає необхідності здійснювати їх детальний аналіз.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси

від 14 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року, помилково відмовлено у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, та з урахуванням допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення в цій частині позовних вимог ОСОБА_1

В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування держаної реєстрації договору купівлі-продажу, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги у загальному розмірі 310, 53 грн підлягає стягненню з відповідачів у рівних частках на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду ,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_14, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 06 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рітою Юріївною.

В іншій частині р ішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада

2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 155, 26 грн із кожного.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик