Постанова по делу № 295/12364/16-Ц

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа 295/12364/16-ц

провадження 61-18963св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Житомирської області

від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Талько О. Б., Шевчук А. М. ,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час навчання.

Позовна заява мотивована тим, що вона є студенткою денної форми навчання Житомирського державного університету імені Івана Франка та не має самостійного заробітку, тому потребує матеріальної допомоги. Зазначала, що ОСОБА_3.є приватним підприємцем та одержує від підприємницької діяльності дохід, у зв'язку із чим має змогу сплачувати аліменти на її утримання на час навчання.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_3 аліменти на своє утримання у розмірі

1 500 грн щомісячно, починаючи із дня пред'явлення позову до закінчення навчання або до досягнення двадцятитрьохрічного віку.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2017 року

у складі судді Чішман Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто

з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти на її утримання у розмірі 800 грн на місяць, починаючи з 22 вересня 2016 року і до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2020 року. Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що наявні підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_1, оскільки, враховуючи матеріальне становище ОСОБА_3, який має нерегулярний мінливий дохід, стан здоров'я сторін, беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про державний бюджет України на 2017 рік , який для працездатних осіб у

2017 році становив 1 600 грн, а також те, що батьки несуть спільний обов'язок по утриманню дитини, суд стягнув з відповідача на користь позивача аліменти

у твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн щомісячно, починаючи із 22 вересня 2016 року до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2020 року.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів щодо понесення нею витрат на навчання та спроможності ОСОБА_3 надавати останній матеріальну допомогу на час навчання, тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення аліментів не відповідає обставинам справи і суперечить нормам матеріального права.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з неправильним застосуванням судом норм чинного законодавства. ОСОБА_1 посилалась на те, що рішенням суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні її позову або стягнути аліменти у мінімальному розмірі, при цьому пояснив, що його матеріальне становище не дозволяє сплачувати аліменти у заявленому розмірі та те, що на малолітнього сина від іншого шлюбу витрачає близько 3 тис. - 4 тис. грн на місяць. Таким чином, відповідач ОСОБА_3 фактично визнав, що має стабільний дохід, незважаючи на те, що у минулому році останній припинив свою підприємницьку діяльність. Крім того, відповідач також погодився на сплату аліментів у мінімальному розмірі. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційним судом було порушено норми процесуального права, зокрема частину першу статті 61 ЦПК України

2004 року.

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення від ОСОБА_3, в якому останній посилався на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу від 14 листопада 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

було розірвано 06 лютого 2001 року, актовий запис 75 (а.с. 6).

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 16 січня 1998 року

ОСОБА_3 є батьком повнолітньої дитини - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).

Згідно довідки Житомирського державного університету імені ІванаФранка

від 13 вересня 2016 року 57 ОСОБА_1 є студенткою першого курсу денної форми навчання Житомирського державного університету імені Івана Франка. Дата закінчення навчання - 30 червня 2020 року (а.с. 5).

Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навч ання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно із частиною другою статті 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

При вирішення питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню, суд враховує положення статті 200 СК України , відповідно до якого суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Згідно із частиною другою статті 182 СК України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до копії повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця від 30 грудня 2016 року встановлено, що відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 30 грудня 2016 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про провед ення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

Згідно із статтею 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Статтею 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, враховуючи матеріальне становище ОСОБА_3, який має нерегулярний мінливий дохід, стан здоров'я сторін та те, що батьки несуть спільний обов'язок щодо утримання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі

800 грн щомісячно, починаючи із 22 вересня 2016 року до закінчення навчання - до 30 червня 2020 року.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів щодо несення нею витрат на навчання та можливість ОСОБА_3 надавати їй матеріальну допомогу, оскільки вказане спростовується встановленими обставинами справи та суд першої інстанції врахував матеріальне становище та стан здоров'я відповідача.

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року скасувати, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня

2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта