← Судебная практика

Постанова по делу № 910/711/18

Велика Палата Верховного Суду · 15.01.2019 · Верховный Суд
полный текст из нашей базы21 036 знаковвсе акты по делу →

Об акте

Дело №
910/711/18
Дата принятия
15.01.2019
Суд
Велика Палата Верховного Суду
Судья
Рогач Лариса Іванівна
Форма судопроизводства
Господарське
Тип акта
Постанова
Категория дела

Текст решения

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

м. Київ

Справа 910/711/18

Провадження 12-232гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,учасників справи -

представників третьої особи - Цурканової С. Г., Фурмана Р. В.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 (далі - позивач, скаржник) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року (судді Доманська М. Л. - головуючий, Пантелієнко В. О., Кропивна Л. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2018 року (суддя Головіна К. І.) у справі 910/711/18 за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Платинум Банк (далі - ПАТ Платинум Банк ) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Платинум Банк Ірклієнка Юрія Петровича (далі - Уповноважена особа) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про зобов'язання вчинити певні дії.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. 23 січня 2018 року ОСОБА_5звернувся до суду з позовом до ПАТ Платинум Банк в особі Уповноваженої особи, в якому просив зобов'язати Уповноважену особу включити до першої черги задоволення вимог кредиторів, виключивши з четвертої черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ Платинум Банк , частину кредиторських вимог ОСОБА_5 в сумі 415 401, 80 грн як таких, що виникли внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю, та подати для затвердження виконавчою дирекцією Фонду зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ Платинум Банк щодо включення частини кредиторських вимог ОСОБА_5 до першої черги.

1.2. На обґрунтування підстав позову позивач зазначив, що він є споживачем послуг ПАТ Платинум Банк , оскільки має вклади у цьому банку, а саме - за ощадним (депозитним) сертифікатом від 15 вересня 2016 року на суму 14 400,00 доларів США зі строком повернення вкладу 3 квітня 2017 року та за договором про розміщення вкладу Строковий 00494683 від 30 вересня 2016 року на суму 7178,45 євро зі строком повернення вкладу 19 березня 2017 року. Оформлюючи депозитні вклади, ОСОБА_5 мав на меті збереження своїх заощаджень для витрат на оперативне втручання - ендопротезування правого тазостегнового суглоба. Однак до закінчення строку його вкладів 24 лютого 2017 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення 743 про початок процедури ліквідації ПАТ Платинум Банк та призначення уповноваженої особи Фонду з питань ліквідації банку Ірклієнка Ю.П. Відповідно кредиторські вимоги позивача були внесені до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ Платинум Банк та включені до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

1.3. Проте, на думку позивача, його вимоги мають бути віднесені до першої черги з тих підстав, що кошти в сумі 415 401,80 грн були зібрані для лікування, а неповернення коштів спричинило шкоду його здоров'ю.

1.4. Визначаючи належність спору до господарської юрисдикції, позивач послався на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2016 року у справі 804/3127/17, обґрунтовану правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах 21-4846а15 від 16 лютого 2016 року та 21-286а16 від 15 червня 2016 року.

1.5. Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначив, що позивач не надав доказів, які б свідчили, що ПАТ Платинум Банк своїми діями завдав шкоди здоров'ю позивачу, а його кредиторські вимоги правомірно включені Уповноваженою особою до четвертої черги акцептованих вимог кредиторів ПАТ Платинум Банк відповідно до вимог статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року 4452-VI Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ( далі - Закон 4452-VI) як вимоги вкладника. Також зазначив, що частину вимог позивача на суму 200 000,00 грн було йому відшкодовано Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 травня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до ПАТ Платинум банк в особі Уповноваженої особи про зобов'язання вчинити певні дії.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2018 року скасовано, провадження у справі 910/711/18 закрито.

2.3. Апеляційний суд дійшов висновку, що спірні правовідносини випливають з договорів, укладених банком і позивачем як фізичною особою, і в них Уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин. Оскільки позивач у справі є фізичною особою, яка у спірних правовідносинах не виступає як суб'єкт підприємницької діяльності, то суб'єктний склад осіб не відповідає приписам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а спір не належить до юрисдикції господарських судів відповідно до приписів статей 4, 20, 41 вказаного Кодексу.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3 .1. У серпні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2018 року, в якій просив скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.2. Мотивуючи касаційну скаргу, позивач серед інших доводів указав на те, що суд апеляційної інстанції не розглянув справу по суті, а лише вирішив питання щодо юрисдикції спору, помилково вказавши про його непідвідомчість господарським судам. Натомість позивач вважає, що висновок у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі 910/8132/17, на який покликався суд апеляційної інстанції, приймаючи своє рішення, не має зворотної дії в часі та не може застосовуватися у цій справі з огляду на вимоги статті 58 Конституції України та з урахуванням дати реєстрації позовної заяви.

3.3. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач указав на неправильну оцінку судом його доводів, наданих доказів, обставин справи, помилковість висновку щодо відсутності причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача шкоди в особі відповідача, оскільки неповернення коштів відповідачем, на виплату яких розраховував позивач для проходження лікування та операційного втручання, спричинило шкоду його здоров'ю.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року у цій справі, призначено касаційну скаргу до розгляду на 4 вересня 2018 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи 910/711/18.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 4 вересня 2018 року справу 910/711/18 за позовом ОСОБА_5 до ПАТ Платинум Банк в особі Уповноваженої особи Фонду передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини шостої статті 302 ГПК України, позаяк постанова Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти задоволення касаційної скарги заперечив, навів доводи щодо правомірності висновків господарського суду першої інстанції по суті позовних вимог. Крім того, відповідач погодився з висновком господарського суду апеляційної інстанції, що даний спір не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства.

5.2. Третя особа у своєму відзиві та у судовому засіданні також заперечила проти задоволення касаційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача, вказавши, що кошти в межах гарантованої суми граничного розміру відшкодування за вкладами, передбаченого Законом 4452-VI, були відшкодовані позивачу, а кошти, що перевищили граничний розмір відшкодування, мають повертатися кредитору у встановленому законом порядку і дії Уповноваженої особи щодо включення вимог позивача до четвертої черги кредиторів відповідають приписам указаного Закону. Крім того, беручи до уваги положення статей 20, 41 ГПК України, наведені судом апеляційної інстанції доводи щодо непідвідомчості спору судам господарської юрисдикції та враховуючи суб'єктний склад сторін спору, Фонд зазначив про належність спору до цивільної юрисдикції.

6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

6.1. За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

6.2. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

6.3. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

6.4. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 8, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

6.5. Згідно з абзацами третім і дев'ятим частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 1992 року 2343-XII Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон 2343-XII) банкрутство це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено цим Законом. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подану відповідну заяву. При цьому неплатоспроможністю вважають неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше як через відновлення його платоспроможності.

6.6. Водночас Законом України від 7 грудня 2000 року 2121-III Про банки та банківську діяльність визначено порядок визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку в позасудовому порядку, не в межах судової справи про банкрутство.

6.7. Законом 4452-VI, який є спеціальним законом у таких правовідносинах, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.

6.8. Так, згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону 4452-VI рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один зі способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.

6.9. Отже, процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) є відмінною від процедури банкрутства за Закон 2343-XII.

6.10. За змістом позову та обставинами, встановленими судами, на момент виникнення спору ПАТ Платинум Банк перебував у стані ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним, тобто спір між сторонами виник під час здійснення процедури визнання банку неплатоспроможним та його ліквідації в порядку, визначеному Законом 4452-VI, а саме в межах правовідносин щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку (банкрутство банку), які врегульовані спеціальним законом.

6.11. У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону 4452-VI є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Відповідно вимоги позивача у цій справі не є майновими вимогами до боржника в розумінні Закону 2343-XII, стосовно якого відкрито справу про банкрутство, а процедура їх розгляду регулюється Законом 4452-VI, а не Законом 2343-XII.

6.12. Інші підстави для розгляду господарським судом справи за позовом фізичної особи - вкладника банку з майновими вимогами до банку положеннями ГПК України чи інших законів не передбачені.

6.13 . Наведені вище положення законодавства були чинними на час реєстрації позовної заяви позивача та під час вирішення спору, тому правильно застосовані судом апеляційної інстанції при перевірці належності цієї справи до юрисдикції господарських судів.

6.14. Однак, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не вказав, до юрисдикції якого суду належить розгляд цієї справи, і суд касаційної інстанції, усуваючи цей недолік, зазначає, що правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи) до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується, які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею52 Закону 4452-VІ, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку.

6.15. Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону 4452-VІ . Повноваження Фонду як ліквідатора, що закріплені у частині першій статті 48 Закону 4452-VІ збігаються за змістом з повноваженнями розпорядника майна у справі про банкрутство.

6.16. За змістом частини першою статті 52 Закону 4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

6.17. Сторони спору підтвердили, що частину коштів позивача в межах гарантованого відшкодування коштів вкладників за рахунок Фонду було повернуто позивачу у встановленому Законом 4452-VI порядку.

6.18. З огляду на викладене повноваження, передбачені Законом 4452-VI, за якими лише Фонду доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, та з урахуванням здійснення гарантованого відшкодування кредитору спірні правовідносини мають ознаки договірних відносин, у цьому випадку між банком та фізичною особою, а розгляд спору у цих правовідносинах належить до судів цивільної юрисдикції.

7. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду

7.1. Отже, спір за позовом фізичної особи щодо включення позивача в реєстр кредиторів, які мають право на отримання гарантованого державою відшкодування за вкладами, понад визначеної суми відшкодування за рахунок коштів Фонду, є спором, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

7.2. За змістом норм ГПК України, з урахуванням приписів Закону 4452-VI, справи у спорах між фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, та банком, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особіуповноваженої особи (осіб) Фонду, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, а належать до цивільної юрисдикції.

7.3. Відповідна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 910/7983/17.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

8.2. Частиною першою статті 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. Зважаючи на суб'єктний склад сторін спору та характер правовідносин у цій справі, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про належність цього спору до суду цивільної юрисдикції та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України як спору, який підлягає вирішенню в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

8.4. З огляду на викладене касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року слід залишити без задоволення, а постанову у справі - без змін.

8.5. За змістом частини першої статті 287 ГПК України учасники справи мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи.

8.6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_5, серед іншого, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2018 року та наводив доводи і вимоги по суті спору, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.

8.7. Однак, як уже вказано, рішення суду першої інстанції було скасоване судом апеляційної інстанції із закриттям провадження у справі і постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін за наслідками її касаційного перегляду, тому рішення місцевого господарського суду не може бути предметом перевірки Верховним Судом.

Керуючись статтями 287, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_5на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач Л. ~ І. Рогач

Судді Н. ~ О. Антонюк Н. П. Лященко

С. ~ В. Бакуліна О. ~ Б. Прокопенко

В. ~ В. Британчук І. ~ В. Саприкіна

Д. А. Гудима О. ~ М. Ситнік

В. ~ І. Данішевська О. ~ С. Ткачук

О. ~ Р. Кібенко В. ~ Ю. Уркевич

Л. ~ М. Лобойко О. ~ Г. Яновська

Источник — Единый государственный реестр судебных решений. Судебные решения открыты (ЗУ «О доступе к судебным решениям»), а сами акты являются официальными документами и не являются объектом авторского права. Мы не редактируем текст и не добавляем к нему оценок.

Сверить с реестром ↗