Постанова по делу № 0997/2-3713/2011

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа 0997/2-3713/2011

провадження 61-5606св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, Івано-Франківська міська рада, Управління Держкомзему у місті Івано-Франківську,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року у складі судді: Ковалюк І. П. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2016 року у складі колегії суддів: Соколовського В. М., Беркій О. Ю., Пнівчук О. В.

,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Івано-Франківської міської ради, Управління Держкомзему у місті Івано-Франківську (далі - Управління Держкомзему) про в изнання недійсним рішення Івано-Франківської міської ради про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_2 та державного акта (актів) на право власності на цю земельну ділянку; зобов'язання відповідача ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні подвір'ям та проходом і заїздом до будинку по АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що відповідач без належн ого погодження із нею незаконно виготовив державний акт на право власності на земельну ділянку та почав встановлювати огорожу, яка перешкоджає їй належним чином користуватися своєю земельною ділянкою.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 квітня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_2

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні її подвір'ям , проходом і заїздом до будинку по АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання недійсними державних актів, виданих на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Івано-Франківської міської ради про передачу земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_3 суд відмовив з тих підстав, що земельні ділянки передані у власність ОСОБА_3 рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15 квітня 2003 року 187, а не рішенням міської ради.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду від 10 квітня 2014 року в частині зобов'язання ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні її подвір'ям та проходом і заїздом до будинку по АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з відсутності в матеріалах справи доказів, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, а тому вимога є недоведеною.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2016 року, просив вищезазначені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 подано заперечення на касаційну скаргу відповідача, вважає яку безпідставною, доводи надуманими та такими, що не відповідають дійсності та не узгоджуються з чинним законодавством. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

02 вересня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

06 лютого 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до судового розгляду.

У лютому 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статей 89, 90, 103, 110, 116, 118, 126, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі, Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі (затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року 43).

Посилання позивача на обставини непогодження з нею у встановленому порядку меж земельних ділянок не відповідає дійсності, оскільки межі земельної ділянки та її розмір були нею погоджені, що також встановлено висновком почеркознавчої експертизи від 30 грудня 2013 року 09/03-403, де підтверджено, що підпис від імені позивача ОСОБА_2 в плані запропонованих меж земельної ділянки по АДРЕСА_2, що передається у приватну власність ОСОБА_3, виконаний ОСОБА_2

Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність акта встановлення і відновлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 є припущенням, оскільки у розпорядження суду надано копію такого акта, відсутність існування оригіналу ніким не доведена.

Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість рішення апеляційного суду в частині відмови в позові про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_2 подвір'ям та проходом і заїздом до будинки (квартири), а також у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції. Тому в цій частині судове рішення не переглядається.

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач не надав суду жодних документів про те, що спірні земельні ділянки передавались йому у користування законним шляхом, відповідно до вимог пункту в частини першої статті 81 ЗК України, оскільки таких документів не існує. Як підтвердив у судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач, державний акт на спірні земельні ділянки, виготовлений на ім'я його померлої баби ОСОБА_4, він державної реєстрації акта не проводив.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, щокасаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу та її сім'ї на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 30 червня 1998 року (т.1, а. с.5).

На підставі рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 274 від 27 липня 1999 року позивачу видано державний акт на право власності на землю для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (т.1, а. с.6).

Згідно з договором дарування від 01 березня 2003 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 (т.1, а. с.118).

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15 квітня 2003 року 187 затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації і передано ОСОБА_3 у приватну власність земельні ділянки по АДРЕСА_2.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,0024 га та площею 0,0098 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовані по АДРЕСА_2 (т.1, а. с.123-124).

Відповідно до матеріалів технічної документації по земельно-кадастровій інвентаризації та виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будівель, споруд у АДРЕСА_1 ОСОБА_3 належить земельна ділянка за адресою м. Івано-Франківськ, АДРЕСА_2, загальною площею 0,0024 га; межі та площу земельної ділянки погоджено із суміжними землекористувачами, представниками міського управління земельних ресурсів та архітектурно-планувального бюро управління архітектури та містобудування і подається на затвердження міськвиконкому Івано-Франківської міської ради (т. 1, а. с. 79-93).

Згідно з пунктом 4 рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15 квітня 2003 року 187 затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації і передано у приватну власність земельні ділянки ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 88).

Ухвалюючи рішення в частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державний акт на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 виданий з порушенням порядку приватизації земельних ділянок, що перебувають у спільній сумісній власності (стаття 89 ЗК України), однак не визначив, який саме з двох оскаржених позивачем актів виданий з порушенням.

Вказуючи на порушення порядку приватизації земельних ділянок, що перебувають у спільній власності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідача відсутній державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_4 - первинному власнику земельної ділянки, у зв'язку з його втратою, на час розгляду справи у сторін немає акта встановлення та виділення меж вказаної земельної ділянки, а лише є копія, не завірена, яка викликає сумнів у суду, отже, встановлення і виділення меж земельної ділянки проведено з порушенням порядку.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першої статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині визнання недійсними державний актів на право власності на земельну ділянку, виходив з того, що державні акти у сторін відсутні, а його копія викликає сумнів.

Проте на акті встановлення і відновлення зовнішніх меж землекористування в натурі (т. 1 а. с. 68) є відмітка працівника архіву про те, що копія вірна. Суд апеляційної інстанції не з ' ясував і не виклав мотиви, чи викликає така копія сумнів у сторін.

Відповідно до статей 30, 60 ЦПК України 2004 року позивач не спростувала, що вказана копія не відповідає оригіналу такого акта.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб.

Звернувшись із позовом до суду, ОСОБА_2 просила визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_3, з тих підстав, що вона не надавала погодження на приватизацію земельної ділянки і відповідні документи не підписувала.

Апеляційний суд виходив з того, що порушені перед експертом питання щодо підпису ОСОБА_2, на плані запропонованих меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_2 залишилися не вирішеними, у зв'язку з відсутністю оригіналу плану запропонованих меж земельної ділянки.

Верховний Суд зауважує, що згідно з висновком експерта від 30 грудня 2013 року 09/03-403 підпис від імені ОСОБА_5 в графі СС 334765 ОСОБА_5 у плані запропонованих меж земельної ділянки на АДРЕСА_2, що передається у власність ОСОБА_3 виконаний ОСОБА_5; підпис від імені ОСОБА_5 в графі СС 334765 ОСОБА_5 у технічному зображенні плану запропонованих меж земельної ділянки на АДРЕСА_2, що передається у власність ОСОБА_3 виконаний ОСОБА_5 (т. 1, а.с.194-203).

Крім того, у висновку експерта зазначено, що ознак монтажу у копії акта встановлення та відновлення меж землекористування в натурі та технічного зображення плану запропонованих меж земельної ділянки на АДРЕСА_2, що передається у приватну власність гр. ОСОБА_3, не виявлено.

Сторонами не спростовано висновок експерта у зазначеній частині щодо підпису ОСОБА_5

Згідно із частиною першою статті 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_2 не доведено позовні вимоги в частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки з підстав, які зазначені в позовній заяві.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, з урахуванням установлених судами обставин справи, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині через недоведеність позовних вимог.

За змістом підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені ОСОБА_3 судові витрати - сплата судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн.

Керуючись статтями, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2016 року в частині задоволення позову про визнання недійсними державних актів на право власність на земельну ділянку, видані ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про в изнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , в ідмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 551, 20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: С. О. Карпенко

В. ~ О.Кузнєцов

А. ~ С.Олійник

Г.І. Усик