Постанова по делу № 296/9321/15-ц

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа 296/9321/15-ц

провадження 61-47668св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Терра Банк ,

відповідач - ОСОБА_6,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_6,

відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство Терра Банк ,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Терра Банк на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2016 року в складі колегії суддів: Якухно О. М., Жигановської О. С., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ :

В серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Терра Банк (далі - ПАТ Терра Банк ) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 306397,23 грн., посилаючись на неналежне виконання останнім умов укладеного між сторонами кредитного договору.

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 подав зустрічний позов, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним укладений між сторонами кредитний договір від 24 червня 2014 року на підставі статті 234 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ним у 2013-2014 роках були відкриті в ПАТ Терра Банк депозитні рахунки, однак з початком у 2014 році в банку фінансових проблем, останній відмовився повертати ОСОБА_6 депозитні вклади, у зв'язку із чим останній 19 червня 2014 року вимушено переуклав договір банківського вкладу ДР-15063:980 на суму 145000 грн, шляхом переоформлення попереднього договору. Надалі, за результатом домовленостей між ним та банком, останній погодився на виконання зобов'язань щодо повернення ОСОБА_6 його депозитних коштів у сумі 120000 грн, однак лише за умови додаткового внесення ним в касу банку 25449,11 грн та формального підписання кредитного договору 1/Д/31/14. Позивач за зустрічним позовом вказував на те, що кредитний договір був підписаний без будь-якого дійсного наміру створення правових наслідків жодною зі сторін, які обумовлювались цим правочином, та лише з метою виконання банком своїх зобов'язань за депозитним договором щодо повернення належних йому грошових коштів у сумі 120000 грн, у зв'язку із чим вважає вчинений правочин фіктивним.

Рішенням Корольовського районного суду м. Суми від 6 липня 2016 року у задоволенні первісного позову ПАТ Терра Банк відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 24 червня 2014 року, укладений між банком та ОСОБА_6 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні вимог за первісним позовом та задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з фіктивності кредитного договору, який фактично був укладений на виконання договору депозиту, без наміру створення юридичних наслідків.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ Терра Банк задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для визнання договору фіктивним, оскільки позичальник вчиняв дії на виконання кредитного договору шляхом внесення доповнень до договору депозиту про відступлення права вимоги депозитного вкладу від ОСОБА_6 до ПАТ Терра Банк в день повернення вкладу в сумі заборгованості за кредитним договором 1/Д/31/14.

Відмовляючи в задоволенні вимог за первісним позовом ПАТ Терра Банк суд апеляційної інстанції керувався тим, що пунктом 1.14 договору кредиту сторони передбачили з метою забезпечення належного та своєчасного виконання грошових зобов'язань позичальника за цим договором, останній відповідно до вимог статті 26 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , доручає банку, а банк набуває право (але не зобов'язаний) здійснювати договірне списання коштів на свою користь та спрямовувати на погашення заборгованості за кредитним договором з депозитного рахунку позичальника. З огляду на те, що сума заборгованості по кредиту не перевищувала розмір депозиту і ОСОБА_6 передав ПАТ Терра Банк право списання коштів з депозитного рахунку на погашення кредиту та не звертався до банку з вимогами про повернення йому депозитного вкладу, суд дійшов висновку про припинення договору кредиту та відсутність підстав для стягнення заборгованості з огляду на приписи статті 600 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного. При цьому суд зазначив, що під час дії тимчасової адміністрації в банку Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб не заборонялося припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями ПАТ Терра Банк подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі.

Касаційна скарга ПАТ Терра Банк мотивована тим, що стаття 606 ЦК України не може застосовуватись до правовідносин, оскільки в спірних відносинах відсутнє поєднання боржника і кредитора в одній особі. Крім того, заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково вважав положення пункту 2.6 договору депозиту відступленням права вимоги, оскільки, на його думку, такі умови договору є забезпеченням виконання умов кредитного договору та підставою для припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Водночас, ПАТ Терра Банк вказує, що суд неправильно застосував положення статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки під час здійснення тимчасової адміністрації банк не мав правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_6 щодо погашення заборгованості за кредитним договором шляхом використання свого права на здійснення договірного списання коштів, а ОСОБА_6 не звертався із заявою про укладення договору відступлення права вимоги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

29 травня 2017 року ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України , Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки судові рішення оскаржуються банком лише в частині відмови в задоволенні первісного позову, справа переглядається судом лише в цій частині.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Під час розгляду справи суди установили, що 19 червня 2014 року між ПАТ Терра Банк та ОСОБА_6 укладено договір банківського вкладу (депозиту) ДР-150613:980, відповідно до якого банк прийняв від вкладника грошові кошти в сумі 145000 грн на строк 3 місяці з процентною ставкою 25 % річних та виплатою процентів щомісячно.

24 червня 2014 року між сторонами укладено кредитний договір 1/Д/31/14, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 120000 грн зі сплатою 28% річних та кінцевим терміном повернення до 19 вересня 2014 року.

Пунктом 1.6 кредитного договору передбачено, що погашення заборгованості здійснюється шляхом внесення готівки або шляхом безготівкових перерахувань на відповідний рахунок, відкритий у ПАТ Терра Банк .

Згідно з пунктом 1.14 кредитного договору з метою забезпечення належного та своєчасного виконання грошових зобов'язань позичальника за цим договором, останній відповідно до вимог статті 26 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні доручає банку, а банк набуває право (але не зобов'язаний) здійснювати договірне списання коштів на свою користь та спрямовувати на погашення заборгованості за кредитним договором з депозитного рахунку.

24 червня 2014 року ПАТ Терра Банк та ОСОБА_6 підписали договір про внесення змін та доповнень 1 до договору банківського вкладу від 19 червня 2014 року, яким виклали пункт 2.6 цього договору в такій редакції: сторони домовилися про відступлення права вимоги депозитного вкладу від ОСОБА_6 до ПАТ Терра Банк в день повернення вкладу в сумі заборгованості за кредитним договором 1/Д/31/14 .

Суд апеляційної інстанції також установив, що ОСОБА_6 отримав в касі банку 120000 грн і 18 липня та 18 серпня 2014 року здійснював погашення процентів за кредитним договором шляхом договірного списання коштів з депозитного рахунку позичальника.

21 серпня 2014 року постановою Правління Національного банку України 518 ПАТ Терра Банк віднесено до категорії неплатоспроможних та з 22 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію.

Постановою Національного банку України 831 від 23 грудня 2014 року відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ Терра Банк .

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 510 цього Кодексу сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у статті 598 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 606 ЦК зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

За лексичним (етимологічним) значенням слів, викладеним у Великому тлумачному словнику сучасної української мови, поєднання, поєднувати - це збирати разом; складаючи, зливаючи, створювати одне ціле.

Отже, поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі наявне в разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватись для юридичних осіб - при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб - при спадковому правонаступництві в разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів припиняється як сторона правовідносин, у зв'язку з цим і припиняється й саме правовідношення.

З урахуванням викладеного положення статті 606 ЦК мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, припиняється як сторона правовідносин, і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі 6-43цс15, від 23 березня 2016 року у справі 3-107гс16 та від 13 липня 2016 року у справі 3-519гс16.

У справі, яка розглядається, поєднання боржника і кредитора в одній особі у розумінні приписів статті 606 ЦК не відбулося, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем за кредитним договором були забезпечені активами, розміщеними на депозитному рахунку. Крім того, на підставі пункту 2.6 договору депозитного вкладу відповідач відступив право вимоги за договором депозиту в разі невиконання зобов'язань за кредитним договором. Тобто у позивача та відповідача залишаються взаємні зобов'язання за договорами (кредиту, відступлення права вимоги, банківського вкладу), що не може свідчити про припинення зобов'язання з передбаченої статтею 606 ЦК України підстави.

Ураховуючи викладене, суди дійшли неправильного висновку про наявність підстав для застосування положень статті 606 ЦК до спірних правовідносин.

Отже, доводи касаційної скарги в частині неправильного застосування судом апеляційної інстанції до спірних відносин положень статті 606 ЦК України є обґрунтованими.

Разом з тим, посилання банку на те, що пункт 2.6 депозитного договору в редакції від 24 червня 2014 року не є договором про відступлення права вимоги, не може буди визнано судом прийнятним, оскільки чинним законодавством не передбачено, що такий договір має бути укладеним обов'язково окремим документом.

Таким чином, в день закінчення строку договору депозиту та з настанням строку повернення вкладнику коштів, саме до банку перейшло право вимоги на ці кошти.

Крім того, суди установили, що строк як кредитного, так і депозитного договорів закінчився 19 вересня 2014 року, тобто під час дії тимчасової адміністрації.

Банк в касаційній скарзі посилається, що такі умови договору є підставою для припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, однак з огляду на положення статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб зарахування зустрічних однорідних вимог під час дії в банку тимчасової адміністрації було заборонено.

З такими доводами касаційної скарги не можна погодитись у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 цього Кодексу передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, що діяла на момент закінчення строку як депозитного, так і кредитного договорів) під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Зі змісту цієї норми права можна зробити висновок, що така заборона не є абсолютною, оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог можливе якщо це не призведе до порушення порядку погашення вимог кредиторів.

При цьому, з огляду на приписи положень статті 81 ЦПК України саме на банк покладено тягар доказування, що зарахування коштів з депозитного договору в рахунок погашення заборгованості за кредитом могло призвести до порушення порядку, визначеного статтею 52 Закону Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки обов'язок дотримання черговості та порядку задоволення вимог кредиторів до банку покладено на Фонд гарантування вкладів в особі його Уповноваженої особи.

Крім того, пунктом 8 частини 2 статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у редакції, що діє з 12 серпня 2015 року передбачено, що забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

- за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 21 вересня 2015 року 12-33820/15 роз'яснив, що пункт 8 частини 2 статті 46 Закону в редакції, що діє з 12 серпня 2018 року застосовується уповноваженими особами Фонду в усіх банках, що знаходяться на стадії ліквідації, незалежно від дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії банку.

З аналізу наведених положень законодавства можна зробити висновок, що пункт 8 частини 2 статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб спрямований на захист божника, який є одночасно і кредитором банку під час ліквідації цього банку шляхом надання можливості боржнику погасити свою заборгованість за кредитами, відсотками та заборгованість за борговими цінними паперами за рахунок коштів на поточних та/або депозитних рахунках боржника у банку, не застосовуючи норми статті 52 цього Закону.

Оскільки суд установив, що на дату початку процедури виведення банку з ринку кошти ОСОБА_6 перебували на депозитному рахунку, умовами кредитного договору було передбачено списання банком з цього рахунку коштів на погашення заборгованості за кредитом, зобов'язання однієї сторони перед іншою за договорами депозиту та кредиту до сьогодні так і не виконані, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Крім того, судом встановлено, що сума заборгованості коштів за депозитним рахунком перевищує суму заборгованості за кредитом, і банк не навів обставин, за яких він не міг провести списання на дату закінчення договору.

При цьому, суд враховує те, що до суду банк за виконанням зобов'язань звернувся вже після набрання чинності Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб і також не навів обставин, за яких він не міг провести зарахування зустрічних однорідних вимог у спосіб, визначений пунктом 8 частини 2 статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб шляхом списання коштів з депозитного рахунку на погашення заборгованості перед банком.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною другою цієї статті визначено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, хоча суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив положення статті 36 цього Закону, це не призвело до ухвалення незаконного рішення і він дійшов до правильних по суті висновків про відсутність у банку підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Терра Банк на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2016 року залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська

С.П. Штелик