Постанова по делу № 376/2402/15-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа 376/2402/15-а

Провадження 11-999апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сквираплемрибгосп (далі - ТОВ Сквираплемрибгосп ) на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року (судді Губська О. А., Парінова А. Б., Беспалова О. О.) за позовом ТОВ Сквираплемрибгосп до Сквирської районної державної адміністрації Київської області (далі - Райдержадміністрація), третя особа - Приватне підприємство з іноземними інвестиціями Технофарм-Україна (далі - ПП Технофарм-Україна ), про визнання дій протиправними та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ Сквираплемрибгосп звернулося до суду з адміністративним позовом до Райдержадміністрації, третя особа - ПП Технофарм-Україна , в якому просило:

- визнати протиправними та неправомірними дії голови Райдержадміністрації щодо відмови в наданні в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) загальною площею 91,10 га, які знаходяться в межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області;

- скасувати розпорядження голови Райдержадмністації, на підставі якого було укладено договір оренди землі від 28 серпня 2015 року з ПП Технофарм-Україна .

На обґрунтування позову ТОВ Сквираплемрибгосп зазначило, що 16 вересня 2014 року між ним та Райдержадміністрацією було укладено договір оренди земельних ділянок. З метою укладення нового договору оренди у серпні 2014 року позивач звернувся з відповідним клопотанням до Райдержадміністрації, проте відповідач не надав ТОВ Сквираплемрибгосп в оренду землю, натомість уклав договір оренди землі з ПП Технофарм-Україна . Вважаючи, що відповідно до положень частин першої, другої статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року 161-ХІV Про оренду землі (далі - Закон 161-ХІV) ТОВ Сквираплемрибгосп має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, воно звернулося до суду із цим позовом.

Сквирський районний суд Київської області постановою від 3 грудня 2015 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 травня 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення; далі - КАС) рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив.

Не погодившись із цією ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, ТОВ Сквираплемрибгосп звернулося з касаційною скаргою про її скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства і як наслідок закрив провадження у справі. Указано також, що ТОВ Сквираплемрибгосп оскаржило дії суб'єкта владних повноважень щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви про надання дозволу на оренду земельної ділянки.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 червня 2016 року відкрив касаційне провадження за скаргою позивача.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон 2147-VІІІ). З цієї дати набула чинності нова редакція КАС.

Згідно із підпунктом 4 пункту 1 розділу VІІ Перехідні положення КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2018 року прийняла цю справу до провадження та призначила до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.

У серпні 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Осадчої Наталії Олександрівни як представника третьої особи ПП Технофарм-Україна .

У відзиві на касаційну скаргу представник третьої особи заперечує проти касаційної скарги та вважає, що доводи позивача, викладені в ній, не підлягають задоволенню. Осадча Н. О. у відзиві наводить доводи про те, що спір у справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та посилається на рішення Господарського суду Київської області від 20 липня 2018 року у справі 911/4483/15, яким цей суд відмовив у задоволенні позову ТОВ Сквираплемрибгосп до ПП Технофарм-Україна про визнання недійсним договору оренди землі від 28 серпня 2015 року, укладеного між ПП Технофарм-Україна та Райдержадміністрацією, щодо невитребуваних земельних часток/паїв загальною площею 91,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суд першої інстанції установив, що 16 вересня 2014 року між ТОВ Сквираплемрибгосп в особі директора Гейка Л. М. та Райдержадміністрацією в особі голови адміністрації Чичикала А. П. було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець - Райдержадміністрація надає, а орендар - ТОВ Сквираплемрибгосп приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення (невитребувані земельні частки/паї) загальною площею 94,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.

Відповідно до пункту 6 договору оренди землі від 16 вересня 2014 року цей договір укладено терміном на 1 (один) рік, він набирає чинності з 27 листопада 2014 року, припиняє свою дію в момент закінчення строку, на який його було укладено, а саме 27 листопада 2015 року.

4 серпня 2015 року ТОВ Сквираплемрибгосп на дотримання вимог статті 33 Закону 161-ХІV направило орендодавцю (відповідачу у справі) клопотання з проханням надати в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення (невитребувані земельні частки/паї) загальною площею 91,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах Великополовецької сільської ради, чим виразило свій намір укласти договір оренди землі на новий строк.

Крім позивача, подавши відповідне клопотання, бажання орендувати невитребувані земельні частки/паї виявило ПП Технофарм-Україна .

За наслідками розгляду клопотань позивача та третьої особи, згідно з протоколом 4 засідання районної комісії з відбору кандидатур, які бажають орендувати земельні ділянки та водні об'єкти, розгляду заяв про надання у власність земельних ділянок та зміну цільового призначення, комісія не рекомендувала надати позивачу в оренду невитребувані земельні частки/паї площею 91,1 га, що у межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області, а запропонувала голові Райдержадміністрації укласти договір з ПП Технофарм-Україна на тих самих умовах, що й з попереднім орендарем - ТОВ Сквираплемрибгосп .

28 серпня 2015 року між Райдержадміністрацією та ПП Технофарм-Україна було укладено договір оренди земельних ділянок (невитребуваних земельних часток/паїв) загальною площею 94,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відповідач уклав договір оренди землі з третьою особою, то подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, адже виник спір про право цивільне.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права користування земельними ділянками загальною площею 94,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що 28 серпня 2015 року між Райдержадміністрацією та ПП Технофарм-Україна було укладено договір оренди вказаних земельних ділянок, який зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок у Великополовецькій сільській раді від 22 вересня 2015 року.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування договору оренди на спірні земельні ділянки, укладеного між Райдержадміністрацією та ПП Технофарм-Україна , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року (справа 816/619/15-а, провадження 11-300апп18) та від 29 серпня 2018 року (справа 623/2207/16-а, провадження 11-604апп18).

За нормами частини третьої статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сквираплемрибгосп залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима В. І. Данішевська І. В. Саприкіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. Р. Кібенко О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв