Постанова по делу № 369/7707/16-ц

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа 369/7707/16-ц

провадження 61-18457св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року у складі судді Волчка А. Я. та на ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року у складі суддів: Коцюрби О. П., Мережко М. В., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про виділ нежитлового приміщення.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 зазначала, що вона є власником ? частини нежитлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_1, а власником іншої ? частини цього нежитлового приміщення є ОСОБА_5 Враховуючи, що між нею та відповідачем виник спір щодо користування нежитловим приміщенням, вона запропонувала відповідачу поділити спірне приміщення згідно з варіантом, наведеним у висновку експерта від 01 лютого 2016 року, проте від запропонованого нею поділу відповідач відмовився. Просила суд поділити в натурі спірне нежитлове приміщення загальною площею 196,6 кв. м, розташоване в АДРЕСА_1, виділивши їй зі спільного майна приміщення загальною площею 97,7 кв. м та визнати за нею право власності на ці приміщення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано доказів про наявність можливості поділу спірного нежитлового приміщення в окремо ізольовані приміщення у встановленому законом порядку.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року та на ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди не повно з'ясували обставини, які мають значення для справи, які вважали встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, не застосовано закон, який поширюється на ці правовідносини, що відповідно до статті 341 ЦПК України є підставою для скасування рішень суду й ухвалення нового рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області зазначену справу.

13 травня 2017 року зазначена справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

07 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

На час розгляду колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційної скарги ОСОБА_6 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року та на ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року відзиви не надходили.

Обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суди встановили, що сторони є власниками по ? частині кожний нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 Між ними виник спір щодо порядку користування цим приміщенням.

03 лютого 2016 року позивач надіслала відповідачу варіант поділу нежитлового приміщення, який запропонований у висновку від 01 лютого 2016 року, що складений на її замовлення суб'єктом господарювання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7, з яким відповідач не погодився.

Спірні правовідносини стосовно виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 364 ЦК України.

Виділ в натурі частки із майна, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожному із співвласників може бути виділено відокремлену частину спірних приміщень із самостійним виходом. Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати спільне приміщення в окремо ізольовані приміщення з урахуванням положень статті 183 ЦК України.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування позовних вимог щодо виділення їй частки із спільного майна, позивач надала суду висновок суб'єкта господарювання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 від 01 лютого 2016 року, складеного на її замовлення, який не містить інформації про можливість визначити частки сторін у вигляді відокремленого ізольованого приміщення із самостійним виходом або про можливість переобладнання спірного приміщення в такі приміщення.

Проти заявленого відповідачем клопотання про призначення судом будівельної експертизи представник позивача заперечив та наполягав на вирішенні спору на підставі висновку, складеного на замовлення позивача суб'єктом господарювання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 від 01 лютого 2016 року.

Встановивши фактичні обставини справи, на підставі наданих сторонами доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про виділ їй в натурі частини нежитлового приміщення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права, що виходить за межі компетенції касаційного суду.

Інші доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило