Постанова по делу № 759/14679/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

Київ

справа 759/14679/16-а

адміністративне провадження К/9901/18693/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмово провадження

касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 22.06.2017 (суддя О.В. Ул'яновська)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 (колегія у складі суддів: К.А. Бабенко, М.І. Кобаль, В.В. Файдюк)

у справі 759/14679/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Одеської митниці Державної фіскальної служби, Державної фіскальної служби України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Державної фіскальної служби України від 13.10.2016 та постанову Одеської митниці ДФС від 16.03.2016 у справі про порушення митних правил 0166/50000/16. Обґрунтовуючи позов вказала, що оскаржувана постанова винесена за відсутності позивача, чим позбавлено її можливості довести відсутність своєї вини, що є порушення статей 498, 526 Митного кодексу України (далі - МК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), наслідком чого є необ'єктивне провадження у справі, невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи, необґрунтованість доводів відповідача, не доведення нею неправдивих заявлених відомостей про товар з метою звільнення від оподаткування митними платежами чи зменшення їх розміру, не доведення вини позивача у скоєнні адміністративного правопорушення. Зазначає, що під час декларування ввезеного товару та визначенні митної вартості позивач діяла у відповідності до вимог МК України, митну вартість визначила на підставі наявних у неї основних документів, які були подані до митних органів для підтвердження.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 22.06.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017, у задоволені позову відмовлено, оскільки зазначені позивачем у наданих до Південної митниці Міндоходів товаросупровідних документах та митній декларації не відповідають даним зазначеним в експортних митних документах при вивезенні товарів з Туреччини, що стало наслідком недобору до бюджету України суми митних платежів у розмірі 275342 грн. 85 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а провадження у справі закрити. Серед наведеного вказується в більшій мірі на факти, на які є посилання в позовній заяві. При цьому, позивач зазначає, що отримані відомості в країни відправника товару не відповідають інформації, яка була подана до Митниці для проведення митного оформлення товару, що ввозився на територію України підприємством в період коли вона займала в ньому посаду керівника. Судами попередніх інстанцій не було встановлено та не надано правову оцінку даній інформації в розрізі найменування відправника товару, документів первинного обліку, які надавались експедитору для здійснення процедури митного оформлення товару. Постанова про притягнення до відповідальності позивача винесена поза межами строку накладення адміністративного стягнення у справі про порушення митних правил. Також вважає, що у Митниці немає повноважень в рамках митного контролю перевіряти числове значення заявленої митної вартості завезеного товару після того, як вона погодилась із такою вартістю під час проведення процедури митного оформленням товару.

Письмових заперечень від відповідачів на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 08.02.2016 стосовно ОСОБА_2 складено протокол про порушення митних правил 0166/5000/1 за ознаками порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України.

16.03.2016 Одеською митницею ДФС винесено постанову в справі про порушення митних правил 0166/5000/16, відповідно до якої позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що становить 826028 грн. 55 коп., яка залишена без змін, постановою Державної фіскальної служби України від 13.10.2016.

Передумовою для винесення спірних постанов стала інформація, отримана Митницею в грудні 2015 року від Туреччини, оформлена листом, про те, що завезений та розмитнений товар підприємством де позивач займала посаду керівника станом на серпень 2013 року не відповідав фактичній вартості, що була задекларована під час вивезення його з Туреччини. Різниця в такій вартості, складала 860446 грн. 45 коп. Зокрема згідно заявленій позивачем в митній декларації вартість товару становила 2017033 грн. 55 коп. (252350,00 доларів США), тоді як вартість товарів згідно декларацій органів Туреччини становила - 2877480 грн. 00 коп. (360000,00 доларів США).

Отже погоджуючись із вчиненням позивачем адміністративного проступку, суди прийшли до висновку про наявність в діях позивача умислу під час надання Митниці завідомо неправдивої інформації щодо митної вартості завезеного товару, з якої були сплачені митні платежі. При цьому суд першої інстанції встановив, що процедурних порушень під час прийняття спірної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності Митницею допущено не було.

Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанцій про законність зазначених постанов передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Згідно із статтею 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 276 МК України платниками мита є: особа, на яку покладається обов'язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу).

Положеннями статті 277 МК України передбачено, що об'єктами оподаткування митом, серед інших, є товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами.

Згідно із приписами пункту 1 частини першої статті 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита (у відсотках до встановленої бази оподаткування, стаття 280 МК України), є митна вартість товарів.

З урахуванням цього, слід зазначити, що відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до приписів статті 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей, необхідних для визначення товару митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Як установлено судами і не заперечується відповідачами, постановою від 13.10.2016 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 826028 грн. 55 коп. База для нарахування вказаної сума була погоджена судами, виходячи із встановленої Митницею розбіжності вартості придбаного підприємством, де позивач займала посаду керівника, товару, що поставлявся з Туреччини із заявленою до розмитнення митною вартості такого товару. Відповідна інформація була надана Митниці на її запит, листом митних органів Туреччини 29980007/724-01-03/UA/7361904/l 1301660, до якого долучені експортні митні декларації, які були підставою для відправки товарів з Туреччини на Україну.

Однак, Верховний Суд не погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанції, адже вони не підтверджуються належними доказами щоб ствердити про наявність в діях позивача умислу по наданню неправдивих Митниці відомостей, необхідних для визначення митної вартості завезеного підприємством товару, де вона займала посаду керівника.

Вказане зумовлюється доводами позивача, які викладені в касаційній скарзі про те, що отримані відомості в країні відправника товару не відповідають інформації, яка була подана до Митниці для проведення митного оформлення товару, що ввозився на територію України підприємством в період, коли вона займала в ньому посаду керівника.

Наведеним доводам Верховний Суд не може надати оцінки, так як матеріали справи не містять вказаного листа митних органів Туреччини та доданих до нього експортних митних декларації. При цьому дані докази не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, хоча інформація, які вони містять стала єдиною підставою для твердження Митниці про надання позивачем неправдивих відомостей необхідних для визначення митної вартості завезеного підприємством товару, що вказує на невиконання завдання адміністративного судочинства України.

Крім того, за відсутності будь-яких доказів в матеріалах справи, суд першої інстанцій, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, зауважив про недопущення Митницею порушення процедури розгляду справи про порушення митних правил, а саме: направлення протоколу про порушення митних правил позивачу та його отримання; повідомлення позивача про розгляд справи про порушення ним митних правил та інше.

Тобто для належного розгляду даної справи, суд першої інстанції під час нового розгляду даної справи має витребувати у Митниці справу про порушення позивачем митних правил. Оцінці в якій має бути надано: листу отриманого від митних органів Туреччини; договору на підставі якого поставлявся на територію України товар, документи щодо митної вартості якого, на думку Митниці, були умисно спотворені позивачем, шляхом заниження митної вартості товару від його дійсної вартості що задекларована у виїзній декларації в Туреччині; інвойсу, що створений на підставі такого договору та інші супроводжуючі документи, які подавались позивачем брокеру для розмитнення ввезеного підприємством товару на територію України; факту оплати придбаного товару згідно вказаного договору продавцю; процедури розгляду справи про порушення митних правил, в частині належного повідомлення позивача про факт виявлення Митнецею допущеного нею правопорушення, час та місце розгляду питання про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Натомість касаційний суд, враховуючи позицію Верховного Суду України, яка висловлена постанові від 29.09.2015 (справа 21-1724а15) вважає необґрунтованими доводи позивача про відсутність у Митниці повноважень в рамках митного контролю перевіряти числове значення заявленої митної вартості завезеного товару після того, як вона погодилась із такою вартістю під час проведення процедури митного оформленням товару, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - ПК) митні органи є контролюючими органами щодо мита, акцизного податку, ПДВ, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях (підпункт 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Крім того, оскаржуване рішення суду касаційної інстанції не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах Верховного Суду України від 07.112011, 26.06.2012 та 04.07.2013 (справи 21-223а11, 21-130а12, 21-202а13 відповідно), згідно з якою, якщо митний орган, приймаючи ВМД, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов'язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Отже, враховуючи те, що Митницею під час здійснення митного оформлення завезеного товару, заявлена митна вартість не була відкоригована, у Верховного Суду не має підстав вважати про допущення Митницею протиправних дій в частині здійснення митного контролю по завезеному товару підприємством, який випущений у вільний обіг.

Також не приймаються до уваги доводи позивача щодо пропуску строку притягнення її до адміністративної відповідальності із застосуванням санкції, що передбачена статтею 485 МК України, оскільки згідно із положеннями частини першої статті 467 МК України адміністративне стягнення за порушення митних правил передбаченого статтею 485 МК України може бути накладено не пізніше через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Тобто враховуючи те, що постанова про порушення митних правил відносно позивача винесена в березні 2016 року, а порушення було виявлено в грудні 2015 року, строк притягнення її до адміністративної відповідальності не сплинув.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2.Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 22.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Святошинського районного суду м. Києва.

3.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко

І.А.Васильєва

С.С.Пасічник

Судді Верховного Суду