Постанова по делу № 317/4184/16-а(2а/317/2/2017)

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2018 року

Київ

справа 317/4184/16-а(2а/317/2/2017)

адміністративне провадження К/9901/20167/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року (головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді: Шальєва В.А., Білак С.В.),

у адміністративній справі 317/4184/16-а (2а/317/2/2017) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Запорізькому районі Запорізької області, правонаступником якого є Запорізьке приміське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати протиправними дії Управління ПФУ щодо переведення його з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , на пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та зобов'язати призначити йому пенсію за віком з 19 липня 2016 року, відповідно до частини другої статті 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком та здійснити відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 5 січня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління ПФУ щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб на пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування . Зобов'язано Управління ПФУ призначити ОСОБА_1. пенсію за віком з 19 серпня 2016 року, відповідно до частини другої статті 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком та здійснити відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та постановлено нову про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що спірні правовідносини виникли з приводу правомірності дій відповідача щодо переведення його пенсії з вислуги років на пенсію за віком. Вважає помилковими висновки апеляційного суду про те, що він фактично ставив питання не про перехід на інший вид пенсії, а про зміну порядку нарахування пенсії за віком. Уточнений позов від 3 січня 2017 року був поданий ним до суду через канцелярію суду до початку судового розгляду справи по суті. Судом встановлено, що заява відповідає вимогам статті 106 КАС України, зміна позовних вимог не виходить за межі спірних правовідносин, що склалися між ним та Управлінням ПФУ, з'ясував думку сторін з цього питання та прийняв ухвалу про прийняття уточненого адміністративного позову до провадження, що було зафіксовано технічними засобами.

В запереченнях на касаційну скаргу Управління ПФУ просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір між сторонами суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 грудня 2007 року отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб .

19 серпня 2016 року позивач звернувся до Управління ПФУ із заявою про призначення пенсії пенсію із застосуванням показника заробітної плати 3260,00 грн.

31 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача ще з однією заявою довільної форми, в якій просив призначити пенсію за віком саме з 19 серпня 2016 року та із застосуванням показника заробітної плати за 2015 рік у сумі 3 263,44 грн.

Листом 3681/03 від 5 вересня 2016 року Управління ПФУ повідомило позивача, що оскільки він отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , то йому призначено пенсію за віком із застосуванням середнього показника за 2007 рік (1197, 91 грн.), оскільки це слід рахувати не як нове призначення, а як перехід на інший вид пенсії за іншим законом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що призначення пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2007 рік є неправомірним, оскільки позивачу призначено пенсію за віком, а не переведення з одного виду пенсії на інший, а тому при обчисленні пенсії за віком Управління ПФУ повинно було застосувати заробітну плату в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за три календарних роки, які передують року призначення пенсії, тобто за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні сумі 1197,91 грн. за 2007 рік при призначенні позивачу пенсії за віком у 2016 році. Однак зазначив, що позивач ставить питання про зміну порядку нарахування пенсії, а не перехід на інший вид пенсії, тому підстави для задоволення позову відсутні. Також вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки уточнення адміністративного позову від 3 січня 2017 року є фактичною зміною позовних вимог які не були вирішені.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон 2262-XII) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 1058-IV (далі - Закон 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі статтею 7 Закону 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Тобто, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону 2262-XII та Закону 1058-IV призначається одна пенсія за її вибором.

Положеннями частини першої статті 9 Закону 1058-IV закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Частиною третьою статті 45 цього Закону встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що аналіз зазначених норм права свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом 1058-ІV, однак у випадку із заявою ОСОБА_1 мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31 березня 2015 року (справа 21-612а14).

Так, ОСОБА_1 призначено пенсію відповідно до Закону 2262-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону 1058-ІV він звернувся вперше.

Отже, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при обчисленні пенсії позивача Управління ПФУ повинно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, в порядку частини другої статті 40 Закону 1058-ІV.

Разом з тим суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 отримував пенсію за вислугу років до 31 серпня 2016 року, волевиявлення щодо призначення пенсії за віком проявив 19 серпня 2016 року, звернувшись із відповідною заявою, в якій наполягав на призначенні пенсії за віком саме з 19 серпня 2016 року, а тому саме з цієї дати слід як призначити, так і провести перерахунок пенсії за віком.

Водночас, погодившись із висновком про протиправність дій Управління ПФУ при призначенні позивачу пенсії за віком, апеляційний суд безпідставно зазначив, що ОСОБА_1 не ставить питання про перехід на інший вид пенсії. Саме протиправність дій пенсійного органу при призначенні йому пенсії за віком в серпні 2016 року позивачем оскаржується у цій справі.

При цьому, апеляційний суд дійшов помилкових висновків, що уточнення адміністративного позову від 3 січня 2017 року є фактичною зміною позовних вимог, оскільки за перевіркою матеріалів справи, позивач скориставшись своїми процесуальними правами встановленими статтями 49, 51 КАС України, до початку розгляду справи по суті неодноразово уточнював позовні вимоги, а саме: 21 жовтня 2016 року, 13 грудня 2016 року, 26 грудня 2016 року та 3 січня 2016 року, в результаті чого, суд першої інстанції, враховуючи останні уточнення, розглянув справу по суті.

З урахуванням наведеного правильними є висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 352, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року скасувати.

Постанову Запорізького районного суду Запорізької області від 5 січня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду