Постанова по делу № 761/33789/15-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

м. Київ

справа 761/33789/15-а

адміністративне провадження К/9901/10647/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу 761/33789/14-а

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - ГУ ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року, постановлену у складі головуючого судді Маліновської В.М. та

ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г., -

ВСТАНОВИВ:

13 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірними дії ГУ ПФУ щодо припинення виплати його пенсії з 01 лютого 2009 року рішенням від 26 лютого 20015 року за пенсійною справою 2603003356;

- зобов'язати ГУ ПФУ відновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 01 лютого 2009 року (а.с.3-7).

Позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що згідно записів у трудовій книжці, він був поновлений на посаді старшого уповноваженого карного розшуку Поліського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС) на підставі наказу ГУ МВС від 10 квітня 2008 року 193 о/с та був звільнений з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) 23 квітня 2008 року згідно наказу ГУ МВС від 22 квітня 2008 року 223 о/ за власним бажанням.

ОСОБА_1 зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року (справа 761/6750/14-а) встановлено, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року питання обчислення його вислуги років та проходження служби не вирішувалось. Окрім того вказаним рішенням встановлено, що направлений ГУ МВС лист від 28 січня 2009 року з проханням припинити виплату пенсії позивачу відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року (справа 22-а-2078) не може стати підставою для припинення виплати пенсії.

При цьому, пенсія позивачу була призначена не на підставі вказаного рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року, а відповідно до подання ГУ МВС та долучених до нього документів, перелік яких визначений чинним законодавством України, а також заяви самого позивача про призначення пенсії.

Позивач зазначив, що будь-яких судових рішень, які б обчислювали вислугу років позивачу, до пенсійного органу подано не було.

До того ж, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року також було встановлено, що особа, яка направляла подання до пенсійного органу разом з пакетом документів про призначення пенсії позивачу, а саме ГУ МВС, своє подання не відкликало та не надавало іншої довідки про обчислення вислуги років позивачу з урахуванням скасування постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Додатково, позивач зазначив, що ГУ МВС листом від 10 вересня 2015 року за 3/707 повідомило ГУ ПФУ про вислугу років позивача, а також зазначила, що станом на 10 вересня 2015 року Наказ про звільнення позивача від 22 квітня 2008 року 223 о/с є чинним.

Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 21 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року, на підставі пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закрив провадження у зазначеній адміністративній справі 761/33789/15-а.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що в матеріалах справи міститься ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, якою залишено без змін постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року (справа 761/9312/15-а), та які набрали законної сили, з того самого спору і між тими самими сторонами.

29 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що хоча у справах 761/9312/15-а та 761/33789/15-а, спір виник між тими ж сторонами, але стосується оскарження різних випадків відмови пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

Відповідач заперечень на вказану касаційну скаргу не подав.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким КАС України викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУ МВС.

Наказом ГУ МВС від 07 жовтня 1994 року 300 позивача було звільнено з посади старшого оперуповноваженого карного розшуку Поліського районного відділу ГУ МВС.

Васильківський міськрайонного суду Київської області постановою від 17 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС про поновлення на посаді задовольнив позовні вимоги: визнав протиправним та скасував зазначений наказ ГУ МВС від 07 жовтня 1994 року 300 та поновив позивача на посаді.

Наказом ГУ МВС від 10 квітня 2008 року 193 о/с позивач був поновлений на посаді та наказом від 22 квітня 2008 року 223 о/с - був звільнений за власним бажанням.

Протоколом ГУ ПФУ від 17 червня 2008 року за пенсійною справою 2603003356 (МВС) від 24 квітня 2008 року, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 08 жовтня 2008 року (справа 22-а-2078) скасував постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року (про поновлення на посаді), ухвалив нове рішення - про відмову в позові.

ГУ МВС направило до ГУ ПФУ лист від 28 січня 2009 року 19/41, в якому просив останнє припинити виплату пенсії ОСОБА_1, посилаючись на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року ( справа 22-а-2078).

ГУ ПФУ листами від 26 листопада 2012 року 31986/12/С-3392 та від 28 лютого 2014 року 4991/12/С-469 позивача повідомлено, що виплату його пенсії припинено з 01 лютого 2009 року на підставі листа ГУ МВС від 28 січня 2009 року 19/41.

Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 16 жовтня 2014 року у справі 761/6750/14-а відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про визнання дій противоправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 лютого 2015 року у справі 761/6750/14-а скасував постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року, ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги: визнав неправомірними дії ГУ ПФУ щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01 лютого 2009 року; зобов'язав ГУ ПФУ розглянути питання щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вимог чинного законодавства України та прийняти з цього приводу відповідне рішення. В решті позовних вимог - відмовив.

На виконання постанови суду апеляційної інстанції у справі 761/6750/14-а рішенням ГУ ПФУ від 26 лютого 2015 року ухвалено припинити виплату пенсії з 01 лютого 2009 року, оскільки у ОСОБА_1 відсутня вислуга років необхідна для продовження виплати пенсії відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року 2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон 2262-ХІІ). Про що було повідомлено позивача.

В березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду з адміністративним позовом до ГУ ПФУ про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, в якому просив: 1) визнати неправомірними дії ГУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії з 01 лютого 2009 року ОСОБА_1; 2) зобов'язати ГУ ПФУ відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, починаючи з 01 лютого 2009 року (а.с.40-43).

Зокрема, свої позовні вимоги згідно позовної заяви від 30 березня 2015 року позивач обґрунтовував тим, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року (справа 761/6750/14-а), було прийнято рішення за пенсійною справою МВС 2603003356 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2009 року.

У вказаному рішенні відповідач зазначив, що листом від 28 січня 2009 року 19/41 ГУ МВС просить припинити виплату пенсії позивачу відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року (справа 22-а-2078/08), яким скасовано постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року про зарахування позивачу до вислуги років періоду з 1994 року по 2007 рік, у зв'язку з чим у позивача не має права на отримання пенсії згідно Закону 2262-ХІІ.

Позивач зазначив, що вказані дії відповідача щодо припинення виплати пенсії неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству України, виходячи з того, що згідно обставин встановлених постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року, що мають преюдиційне значення.

Зокрема: 1) постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року питання обчислення позивачу вислуги років та проходження служби не вирішувалось; 2) направлений ГУ МВС лист від 28 січня 2009 року з проханням припинити виплату пенсії позивачу відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року (справа 22-а-2078/08) не може стати підставою для припинення виплати пенсії; 3) призначення позивачу пенсії не на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області, а відповідно до подання ГУ МВС та долучених до нього документів, перелік яких визначений чинним законодавством України, а також заяви самого позивача про призначення пенсії; 4) факт того, що ГУ МВС своє подання не відкликало та не надавало іншої довідки про обчислення вислуги років позивачу з урахуванням скасування вказаної постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Так, Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року у справі 761/9312/15-а за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (а.с. 49-51). Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року залишена без змін (а.с.52-54).

Отже, з матеріалів справи, яка розглядається вбачається, що фактично в листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ з тими ж вимогами та з тих же підстав, які були ним визначені у адміністративному позові в березні 2015 року, за результатом розгляду якого Шевченківським районним судом м. Києві прийнято постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також, у справі яка розглядається суди встановили, що в позовній заяві від 13 листопада 2015 року позивач додатково зазначив, що ГУ МВС, листом від 10 вересня 2015 року за 3/707 повідомило ГУ ПФУ про вислугу років позивача, а також зазначила, що станом на 10 вересня 2015 року Наказ про звільнення позивача від 22 квітня 2008 року 223 о/с є чинним.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Положення подібного змісту містяться й у пункті 4 частині першій статті 238 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року), відповідно до якого суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Колегія суддів зазначає, що ухвала про закриття провадження у справі має відповідати вимогам статті 165 КАС України (в редакції в редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) як норми процесуального права, яка визначає обов'язок судді (суду) мотивувати свій висновок (пункт 3 частини першої зазначеної статті).

Аналогічні вимоги щодо змісту мотивувальної частини ухвали суду визначені й у пункті 3 частини першої статті 248 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року).

Зі змісту оскаржуваних рішень у справі, яка розглядається, вбачається, що суди в повному обсязі дослідили підстави і обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги , виклавши відповідне мотивування, дійшли висновку, що сторони та позовні вимоги у даній справі та у справі 761/9312/15-а, з врахуванням їх уточнення, є ідентичними, пред'явлені до тих же сторін у справі, що і в цьому спорі, та задоволення яких несе однакові наслідки, тому колегія суддів погоджується з їх висновками про закриття провадження у справі.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року у справі 761/33789/15-а - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду