Постанова по делу № 712/5856/15-Ц

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа 712/5856/15-ц

провадження 61-3993св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство теплових мереж Черкаситеплокомуненерго ,

представник позивача - КініченкоАндрій Анатолійович,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги комунального підприємства теплових мереж Черкаситеплокомуненерго , ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Качана О. В., Захарової А. Ф., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року комунальне підприємство теплових мереж Черкаситеплокомуненерго (далі - КП Черкситеплокомуненерго ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.

Позовну заяву мотивовано тим, що КП Черкаситеплокомуненерго надавало послуги з централізованого теплопостачання та опалення квартири АДРЕСА_1. Однак свого обов'язку зі сплати за надані послуги відповідачі належним чином не виконували, у зв'язку з чим с таном на 01 лютого 2015 року борг відповідачів становить 32 803 грн 39 коп.

Уточнивши позовні вимоги, КП Черкситеплокомуненерго просило стягнути з відповідачів солідарно станом на 01 липня 2015 року суму боргу в розмірі 15 290 грн 33 коп., 6 105 грн 92 коп. - інфляційні збитки, 418 грн 08 коп. - 3 % річних, а всього 21 814 грн 33 коп.

У судовому засіданні КП Черкситеплокомуненерго позовні вимоги зменшило та просило стягнути з відповідачів на його користь заборгованість станом на 01 липня 2015 року у розмірі 13 736 грн 52 коп.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2015 року у складі судді Пироженко В. Д. у задоволенні позову КП Черкаситеплокомуненерго відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не вказав, яка сума боргу підлягає стягненню з відповідачів, у матеріалах справи містяться декілька розрахунків щодо заборгованості відповідачів, які різняться між собою, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року апеляційну скаргу КП Черкаситеплокомуненерго задоволено частково, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2015 року скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 - по 1 628 грн 34 коп. з кожного, з ОСОБА_5 - 599 грн 78 коп. на користь КП Черкаситеплокомуненерго боргу з постачання теплової енергії.

Стягнуто із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 - по 2 501 грн 23 коп. з кожного, з ОСОБА_5 - 563 грн 01 коп. на користь КП Черкаситеплокомуненерго боргу за водопостачання.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позову КП Черкаситеплокомуненерго відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачі мають нести відповідальність за сплату комунальних послуг, яка підлягає стягненню в рівних частках, та стягнув з кожного з відповідачів заборгованість на користь КП Черкаситеплокомуненерго . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо безпідставності зазначених позовних вимог.

У травні 2016 року КП Черкаситеплокомуненерго п одало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило змінити оскаржуване судове рішення та задовольнити позовні вимоги КП Черкаситеплокомуненерго повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу, КП Черкаситеплокомуненерго просило стягнути з відповідачів заборгованість солідарно, проте суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув заборгованість з відповідачів з кожного окремо. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо безпідставності позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

У травні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно стягнуто з нього заборгованість за житлово-комунальні послуги, оскільки незважаючи на реєстрацію у квартирі АДРЕСА_1 він фактично у ній не проживає та не користується житлово-комунальними послугами за вказаною адресою, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні квартирою.

У вересні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що вони тимчасово відсутні за місцем реєстрації з поважних причин, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 чинить їм перешкоди у користуванні квартирою, тому вони не користуються житлово-комунальними послугами за вказаною адресою.

У липні та серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в якому вони просили залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно прийнято при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року справу за позовом КП Черкситеплокомуненерго до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги призначено до судового розгляду.

26 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що к асаційні скарги КП Черкаситеплокомуненерго , ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено , що КП Черкаситеплокомуненерго надавало послуги з централізованого теплопостачання та водопостачання до квартири АДРЕСА_1.

За вказаною адресою на ім'я ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок НОМЕР_1. Також у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_4 - зять, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_7 - онука, ОСОБА_8 - онука, що підтверджується довідкою комунального підприємства Соснівської служби утримання будинків Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року (а. с. 48).

У зв'язку з несплатою відповідачами за послуги з централізованого теплопостачання та водопостачання квартири з 01 березня 2011 року по 01 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 15 290 грн 33 коп., 6 105 грн 92 коп. - інфляційні збитки, 418 грн 08 коп. - 3 % річних, а всього 21 814 грн 33 коп.

Судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 заборгованість зі сплати за житлово-комунальні послуги у розмірі 31 409 грн 33 коп.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2015 року заяву ОСОБА_2, ОСОБА_5 про скасування судового наказу задоволено, судовий наказ від 13 січня 2015 року скасовано (а. с. 6).

17 червня 2015 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заперечення, в яких просила застосувати у справі строк позовної давності (а. с. 35).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг п озовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею

свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України 2004 року, перериває перебіг позовної давності.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі 6-931цс15.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Згідно зі статтею 13 Закону України від 24 червня 2004 року 1875-IV Про житлово-комунальні послуги (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України Про житлово-комунальні послуги), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, які їм надавалися. Водночас відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі 6-2951цс15.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово- комунальні послуги встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (стаття 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги ).

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901 , частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (постанови Верховного Суду України від 20 червня 2012 року у справі 6-68цс12, від 30 травня 2013 року у справі 6-59цс13).

Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України 2004 року нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову КП Черкаситеплокомуненерго щодо стягнення з відповідачів індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Відповідно до Закону України Про житлово-комунальні послуги , статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому доводи касаційних скарг ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 щодо того, що вони не проживають у спірній квартирі та не користуються послугами, наданими позивачем, не заслуговують на увагу. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2012 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 до ОСОБА_2, комунального підприємства Соснівської служби утримання будинків Черкаської міської ради (далі - КП Соснівської служби утримання будинків ), третя особа: Служба у справах неповнолітніх виконкому Соснівської районної ради м. Черкаси, ОСОБА_5, про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та зміну договору найму жилого приміщення задоволено частково. Вселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 в квартиру АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 не чинити їм перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: КП Соснівська служба утримання будинків , КП Черкаситеплокомуненерго , КП Черкасиводоканал , ВАТ Черкасигаз , про зняття з реєстрації ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 відмовлено.

Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги комунального підприємства теплових мереж Черкаситеплокомуненерго , ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. ~ В. ~ Синельников

С. ~ Ф. ~ Хопта

Ю. ~ В. ~ Черняк