Постанова по делу № 204/430/16-ц

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа 204/430/16-ц

провадження 61-4667св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року у складі судді Токар Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Каліновського А. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання угод та стягнення суми.

Позовна заява мотивована тим, що 16 березня 2015 року вона уклала угоду з адвокатом ОСОБА_4, відповідно до якої остання зобов'язалась надати їй юридичну допомогу під час розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розділ майна, набутого у шлюбі, що знаходиться у провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, а вона зобов'язалась оплатити відповідачу роботу у розмірі не менше 12 000 грн, що еквіваленто 525 дол. США.

Згідно з укладеною угодою відповідач мала надати наступні юридичні послуги: ознайомлення зі справою, надання усних правових консультацій, складання проектів правових документів по справі, представництво інтересів у суді. Загальна ціна вищезазначених послуг визначена сторонами у розмірі не менше 12 000 грн. При цьому, ціна кожної окремої послуги не зазначена, а факторами, що впливали на визначення розміру оплати, були: терміновість виконання робіт у справі, ступінь складності і новизни правових питань, що стосуються справи, необхідність досвіду для ведення справи, професійний досвід і суттєві професійні здібності відповідача та інші.

На виконання умов угоди від 16 березня 2015 року позивач в той же день передала відповідачу на її вимогу у рахунок передоплати юридичної допомоги 12 000 грн, а також надала всі необхідні документи та інформацію, необхідні для участі у розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розділ майна, набутого у шлюбі, про які просила відповідач. Отримавши 12 000 грн у рахунок передоплати юридичної допомоги по угоді від 16 березня 2015 року, відповідач не надала жодного документа на підтвердження отримання оплати за свої послуги і не склала акта (звіту) про надання послуг. На виконання умов угоди від 16 березня 2015 року відповідач склала проекти семи адвокатських запитів, надала одну усну правову консультацію, склала заперечення на позовну заяву, склала одну заяву про відкладення судового засідання, брала участь в одному судовому засіданні 20 квітня 2015 року як представник, прибула до суду 15 травня 2015 року для участі у судовому засіданні, яке не відбулося. Жодних інших правових послуг згідно з угодою від 16 березня 2015 року відповідач не надавала. З урахуванням подальших подій та якості підготовлених документів, вона вважає, що не отримала кваліфікованої правової допомоги зі сторони відповідача під час виконання умов угоди від 16 березня 2015 року.

23 березня 2015 року вона уклала іншу угоду з адвокатом ОСОБА_4, відповідно до якої остання зобов'язалась надати юридичну допомогу під час розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, що знаходився у провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, а вона зобов'язалась оплатити роботу відповідача у розмірі не менше 3 200 грн, що еквівалентно 155 дол. США. Згідно з укладеною угодою відповідач мала надати такі юридичні послуги: ознайомлення зі справою, надання усних правових консультацій, складання проектів правових документів у справі, представництво інтересів у суді. Загальна ціна вищезазначених послуг визначена сторонами у розмірі не менше 3 200 грн. При цьому, в угоді від 23 березня 2015 року ціна кожної окремої послуги не була зазначена, а факторами, що впливали на визначення розміру оплати, були: терміновість виконання робіт у справі, ступінь складності і новизни правових питань, що стосуються справи, необхідність досвіду для ведення справи, професійний досвід і суттєві професійні здібності відповідача та інші. На виконання умов угоди від 23 березня 2015 року позивач ще 16 березня 2015 року, під час укладення першої угоди, передала відповідачу на її вимогу у рахунок передоплати юридичної допомоги 3 200 грн, а також надала документи і інформацію, що необхідні для участі у розгляді справи ОСОБА_5 про стягнення аліментів на дитину. Однак відповідач не надала жодного документа на підтвердження отримання оплати за свої послуги і не склала акта (звіту) про надання послуг. На виконання умов угоди від 23 березня 2015 року відповідач надала одну усну правову консультацію та прибула до суду 13 травня 2015 року для участі у судовому засіданні. Жодних інших правових послуг згідно з угодою від 23 березня 2015 року відповідач не надавала.

Також 18 травня 2015 року позивач уклала нову угоду з відповідачем, відповідно до якої остання зобов'язалась надати юридичну допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, та зобов'язалась оплатити роботу відповідача у розмірі не менше 10 000 грн, що в еквіваленті складало 455 доларів США. Згідно з укладеною угодою від 18 травня 2015 року відповідач мала надати наступні юридичні послуги: ознайомлення зі справою, надання усних правових консультацій, складання проектів правових документів у справі, представництво інтересів у суді. Загальна ціна вищезазначених послуг була визначена в угоді від 18 травня 2015 року у розмірі не менше 10 000 грн. При цьому в зазначеній угоді, ціна кожної окремої послуги не була зазначена; тарифи із зазначенням вартості юридичних послуг до проекту угоди не додавались.

Вважає, що через неналежне виконання умов угод від 16 березня 2015 року, від 23 березня 2015 року та від 18 травня 2015 року, вона не отримала кваліфікованої юридичної допомоги з боку відповідача та з огляду на наявні істотні порушення угод з боку відповідача просила розірвати угоду про надання юридичної допомоги у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розділ майна, набутого у шлюбі, укладену 16 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4; розірвати угоду про надання юридичної допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на дитину, укладену 23 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4; розірвати угоду про надання юридичної допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, укладену 18 травня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 19 715 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у процесі розгляду справи позивач не довела та не підтвердила належними та допустимими доказами наявність тих обставин, на які вона посилалася у позовній заяві, зокрема не знайшли свого підтвердження посилання позивача на обставини щодо порушення ОСОБА_4 умов укладених з нею договорів на надання правової допомоги та, як наслідок, обов'язку відповідача повернути їй кошти за ненадані послуги.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання укладених між сторонами угод та стягнення коштів за ненадані послуги цими угодами є правильним, оскільки відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, наданими сторонами, та ґрунтується на положеннях матеріального закону. У діях відповідача порушень приписів Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , Правил адвокатської етики, а також інших порушень норм чинного законодавства України не виявлено, а сам факт спричинення збитків відсутній.

У касаційній скарзі, поданій до суду у листопаді 2016 року, ОСОБА_1, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що розглядаючи зазначену справу, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки дійсним обставинам справи, встановленим у ході судового розгляду, в результаті чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначає, що суди не надали належної правової оцінки обставині про те, що згідно зі змістом укладених угод у випадку відмови від захисту оплата здійснюється за фактично виконану роботу згідно з тарифами оплати. Порушення умов укладених договорів пояснюється неналежним ставленням відповідача до виконання своїх професійних обов'язків, що проявлялось у порушенні строків виконання обумовлених робіт, якості підготовлених документів, постійне перекладання обов'язків за укладеними договорами на позивача. У порушення вимог пункту 2 частини першої статті 21 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність відповідач відмовилась надати звіт про виконання угод від 16 березня 2015 року, 23 березня 2015 року та 18 травня 2015 року. Вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на положення статей 651, 653, 907 ЦК України, статті 29 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , статтю 32 Правил адвокатської етики, відповідно до яких розірвання договору можливе не лише у разі його істотного порушення, а і в інших випадках, встановлених договором або законом. Висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності вини відповідача у порушенні умов укладених угод, а також недоведеності позивачем наявності шкоди у зв'язку таким порушенням не узгоджуються з матеріалами справи та суперечать її фактичним обставинам. Такі висновки суду першої інстанції, з якими погодився і апеляційний суд, не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у його постанові від 18 вересня 2013 року за наслідками розгляду справи 6-75цс13. Зокрема, у вказаній постанові зазначається, що іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди - прямі збитки. Випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували надані позивачем докази, через що неправильно застосували норми матеріального права, зокрема положення статті 526 ЦК України, статтю 21 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , статтю 11 Правил адвокатської етики. Крім того, беручи до уваги рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 07 вересня 2016 року 133/ДПР-16, апеляційний суд помилково вважав встановлені ним обставини такими, що не потребують доказування відповідно до вимог статті 61 ЦПК України 2004 року. Також помилково застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 36 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , натомість не врахував, що пунктом 2 частини першої статті 21 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що адвокат під час здійснення своєї діяльності зобов'язаний на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги. Не застосувавши до спірних правовідносин положення статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та статті 28 Правил адвокатської етики, суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень допустили неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють питання щодо порядку обчислення гонорару, порядку сплати та умов його повернення.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання угод та стягнення суми призначено до судового розгляду.

У запереченнях, поданих до суду у січні 2017 року, ОСОБА_4 зазначає, що доводи касаційної скарги ідентичні змісту апеляційної скарги та розглянуті в повному обсязі апеляційним судом, який надав їм належну правову оцінку. Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами під час розгляду справи постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року 6-75цс13 спростовуються змістом самих рішень. Зазначає, що припинення представництва ОСОБА_1 відбулось виключно з ініціативи останньої через скасування довіреності, а тому порушень умов укладених угод зі своєї сторони не вбачає.

Вказує, що доводи касаційної скарги направлені на переоцінку доказів, що не узгоджується з положеннями статті 335 ЦПК України.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладення, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 903 ЦК України визначено, що у випадку, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Згідно із Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Також вищевказаний Закон визначає, що видами правової допомоги - є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до положень статті 29 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Водночас договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору

Таким чином, вищевказаний договір передбачає права та обов'язки кожної сторони, а саме адвоката - надати правову допомогу та захист, а клієнта -

сплатити надання правової допомоги.

Згідно з вимогами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Крім того, Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 є адвокатом, з 1995 року здійснює адвокатську діяльність (т. 1 а. с.145).

16 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено угоду, відповідно до якої остання зобов'язалась надати ОСОБА_1 юридичну допомогу у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розділ майна, набутого у шлюбі, що знаходиться у провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, а позивач зобов'язалась оплатити роботу відповідача у розмірі не менше 12 000 грн, що еквівалентно 525 дол. США (т. 1 а. с. 15).

Згідно з укладеною угодою від 16 березня 2015 року до складу юридичних послуг входить ознайомлення зі справою, надання усних правових консультацій, складання проектів правових документів у справі, представництво інтересів у суді. Загальна ціна зазначених вище послуг визначена в угоді від 16 березня 2015 року у розмірі не менше 12 000 грн.

23 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено угоду, відповідно до якої остання зобов'язалась надати ОСОБА_1 юридичну допомогу у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, що знаходиться у провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, а позивач зобов'язалась оплатити роботу відповідача у розмірі не менше 3 200 грн, що еквівалентно 155 дол. США (т. 1 а. с. 16).

Згідно з укладеною угодою від 23 березня 2015 року до складу юридичних послуг входить ознайомлення зі справою, надання усних правових консультацій, складання проектів правових документів у справі, представництво інтересів у суді. Загальна ціна зазначених вище послуг визначена в угоді від 23 березня 2015 року у розмірі не менше 3 200 грн.

18 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено угоду, відповідно до якої остання зобов'язалась надати ОСОБА_1 юридичну допомогу під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, а позивач зобов'язалась оплатити роботу відповідача у розмірі не менше 10 000 грн, що еквівалентно 455 дол. США (т. 1 а. с. 17).

Згідно з укладеною 18 травня 2015 року угодою до складу юридичних послуг входить ознайомлення зі справою, надання усних правових консультацій, складання проектів правових документів у справі, представництво інтересів у суді. Загальна ціна вищезазначених послуг була визначена в угоді від 18 травня 2015 року у розмірі не менше 10 000 грн.

Відповідно до копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 до компетентних органів від 10 серпня 2015 року, яка міститься у матеріалах справи (т. 1. а. с. 65), позивач скасувала довіреність, яка була видана на ім'я ОСОБА_4, з повноваженнями щодо представництва її інтересів під час розгляду справ у судах усіх інстанцій.

Таким чином, є правильним висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що надання послуг адвокатом (виконавцем) за угодами від 16 березня 2015 року, 23 березня 2015 року та 18 травня 2015 року було припинено 10 серпня 2015 року саме з ініціативи ОСОБА_1 (замовника).

Також колегія суддів зауважує, що право щодо розірвання договору на вимогу однієї із сторін узгоджується з положеннями Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та нормами ЦК України, чим по суті скористалась позивач як замовник послуг, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у цій частині.

Крім того, звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що порушення відповідачем умов вищевказаних угод через її невідповідне ставлення до своїх професійних обов'язків, зумовило понесення нею збитків як замовником послуг.

Водночас позивач не заперечує той факт, що надання послуг за указаними вище угодами мало місце, а лише вказує на їх неповноту та недостатню професійну кваліфікацію виконавця.

Зі змісту угод від 16 березня 2015 року, 23 березня 2015 року та 18 травня 2015 року вбачається, що перелік послуг, які зобов'язувалась надати юрист ОСОБА_4 замовнику ОСОБА_1, не є вичерпним, оскільки не конкретизує кількість консультативних, представницьких чи інших дій, що підлягали виконанню адвокатом під час розгляду цивільних справ за участю позивача.

Разом з тим доказів на підтвердження того, що відповідач не надав послуги на відповідні суми, зазначені в угодах, матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що доводи позивача про необхідність стягнення коштів за ненадані, на її думку, послуги суперечать умовам укладених угод, в яких сторони погодили мінімальний розмір винагороди виконавцю, що підтверджено їхніми підписами.

Враховуючи, що саме з ініціативи ОСОБА_1 починаючи з 10 серпня 2015 року ОСОБА_4 була позбавлена можливості представляти її інтереси під час розгляду справ у судах усіх інстанцій, а також з огляду на вимоги статті 903 ЦК України, підстави для стягнення з відповідача коштів за ненадані послуги відсутні.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, незгоди заявника з мотивами, викладеними в оскаржуваних судових рішеннях щодо відсутності з боку відповідача порушень зобов'язань за умовами угод, укладених між сторонами, які судами належним чином обґрунтовані та узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права.

Також колегія суддів зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine) від 18 липня 2006 року, п. 23).

Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк