Постанова по делу № 264/8156/15-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа 264/8156/15-а

адміністративне провадження К/9901/8710/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Донецького окружного адміністративного суду в складі колегії суддів: Голошивця І.О., Куденкова К.О., Кравченко Т.О. від 08 червня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Сухарської М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г. від 25 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив: визнати протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, пов`язану з настанням інвалідності під час проходження служби , не менше за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково, зокрема: зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі, якій після звільнення з військової служби встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов`язаних з виконанням ним обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року 499 (далі Порядок 499), в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач є громадянином України, отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що в ОСОБА_1 відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки на день встановлення йому інвалідності не існувало правової норми, яка б передбачала таке право.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі 264/8156/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 11 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 1983 року по 1985 рік проходив строкову службу у збройних силах та брав участь у бойових діях в Республіці Афганістан. Під час проходження служби в Республіці Афганістан та участі в бойових діях позивач отримав мінно-вибухове множинне осколочне поранення голови, тулуба, закриту черепно-мозкову травму, контузію.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ 270463 від 03 травня 2012 року позивачу встановлено третю групу інвалідності з 05 квітня 2012 року - поранення, контузії та їх наслідків, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, до 01 червня 2014 року .

З 01 червня 2014 позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності - поранення, контузії та їх наслідків, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, до 01 червня 2017 року, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ 496100 від 05 червня 2014 року.

Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв 149 від 06 лютого 2012 року підтверджено, що захворювання позивача пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

14 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Військового комісару ОСОБА_3 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби та надав копії необхідних документів, які були надіслані до Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України.

Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України листом від 20 липня 2015 року 40450 надав позивачу відповідь на його заяву, в якій роз`яснив про відсутність підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги з приводу оформлення ним інвалідності пізніше визначеного терміну (більш ніж 3 місяці після звільнення зі строкової служби).

Не погодившись із вказаною відповіддю, позивач звернувся до Міністерства оборони України з листом, в якому просив виплатити належну йому одноразову грошову допомогу.

У відповідь на вказане звернення Міністерство оборони України листом від 30 жовтня 2015 року 116/14/5/3562 сповістило ОСОБА_2 , що оскільки у 2014 році йому не було встановлено вищу групу інвалідності, підстав для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вимог чинного законодавства немає.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно частини другої статті 16 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом другим Порядку 499, передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту другого Порядку 499 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р оку 975 (далі Порядок 975), особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 12 Порядку 975 (в редакції чинній на час звернення позивача за допомогою) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Проте, всупереч приписів вказаного Порядку Міністерство оборони України не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку щодо протиправності рішення Міністерства оборони України про повернення документів позивача та зобов`язання відповідача вчинити дії.

Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю строкової військової служби відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судами безпідставно було покладено на Міністерство оборони України обов`язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Слід зазначити, що задовольняючи позов в цій частині, суди фактично встановили право позивача на отримання одноразової грошової допомоги з посиланням на частину другу статті 16 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), оскільки зробили висновок, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Натомість, такі висновки є необґрунтованими, оскільки, встановивши, що позивач проходив строкову військову службу, суди не звернули уваги, що питання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби врегульовано частиною шостою статті 16 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яка по іншому ніж частина друга, визначала право на отримання одноразової допомоги в залежності від часу настання інвалідності.

Так, частиною шостою статті 16 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті (в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України).

Аналогічні умови щодо військовослужбовців строкової військової служби закріплені і в пункту другому Порядку 499.

Отже, ані статтею 16 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ані Порядком 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб`єкт ще не приймав, є передчасним і не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

За таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міністерство оборони України обов`язку повторно розглянути заяву ОСОБА_2 із прийняттям відповідного рішення згідно вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справа 750/5581/17 та від 22 травня 2018 року у справі 285/1538/17.

Вказані обставини є підставою для зміни судових рішень в частині обрання способу захисту прав позивача.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року 13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі Рисовський проти України ( 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та зміні рішення судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, ~

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі 264/8156/15-а змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року в наступній редакції:

Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, з 05квітня 2012 року, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року 499 .

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі 264/8156/15-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Я.О. Берназюк

Судді: ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~М.І. Гриців ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Н.В. ~Коваленко