Постанова по делу № 589/5263/16-ц

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа 589/5263/16-ц

провадження 61-3774св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Сумської області від 14 листопада

2017 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до фізичної

особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6) про розірвання договору підряду та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 10 вересня 2014 року між нею та

ФОП ОСОБА_6 укладено договір на виготовлення віконних конструкцій у строк до 15 жовтня 2014 року з доставкою та встановленням. На виконання умов договору вона сплатила 19 790 грн передплати, проте, відповідач належним чином умов договору не виконала і встановила віконні конструкції на суму 8 750 грн тільки 25 листопада 2015 року, тобто, з порушенням строків, зазначених у договорі, а решту коштів в сумі 11 040 грн їй не повернула.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд розірвати вказаний договір та стягнути з відповідача 11 040 грн попередньої оплати, 3 % річних за користування коштами у сумі 732 грн та 7 896 грн 17 коп. інфляційних збитків.

Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області

від 30 серпня 2017 року у складі судді Литвинко Т. В. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Розірвано договір підряду, укладений 10 вересня 2014 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_6 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що судом встановлено істотний відступ відповідача від такої умови договору підряду як строк його виконання, тому позовні вимоги ОСОБА_4 в частині розірвання договору підряду задоволено. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення передплати, суд першої інстанції виходив із того, що хоча відповідач і не виконала умов договору в обумовлений сторонами строк, внаслідок чого вказаний договір судом розірвано, однак, при цьому послався на те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права не передбачав повернення платежів, які були здійснені нею з метою виконання умов договору, тобто, суд вважав, що внаслідок сплати суми передплати у розмірі 11 040 грн зобов'язання вже було виконане (частина четверта статті 653 ЦК України), а самим договором, як і законом, не передбачено повернення передплати у разі його розірвання. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума передплати відповідачем вже використана за призначенням, а саме - виготовлено віконні конструкції згідно з умовами договору, які позивач без наведення причин відмовилась приймати для встановлення.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що передбачена частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність може бути застосована лише до грошових зобов'язань, однак, у спірних правовідносинах у відповідачки не виникло обов'язку сплачувати кошти позивачу, тобто, що грошові зобов'язання між сторонами відсутні.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 11 040 грн попередньої оплати за договором про виготовлення віконних конструкцій від 10 вересня 2014 року, 3 % річних за користування коштами в сумі 732 грн та 7 896 грн 17 коп. інфляційних втрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірними у вказаній справі є правовідносини щодо виконання договору побутового підряду, а предметом спору є частина суми сплаченого авансового платежу та передбачена частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат за час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Отже, ураховуючи, що відповідачем прострочено виконання взятого на себе зобов'язання, а сплачений позивачем аванс як на момент спливу строку виконання зобов'язання - 15 жовтня

2014 року, так і на день звернення ОСОБА_4 до суду - 30 грудня 2016 року, їй не повернутий, тому позовні вимоги про застосування до відповідача, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - скасуванню.

Рішення міськрайонного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4 про розірвання договору підряду не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку в цій частині не переглядалось.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним й таким, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Зазначала, що згідно пункту 4.1.4. укладеного між сторонами договору за умови необґрунтованої відмови або ухилення замовника від підписання акта приймання-передачі виробів, передбаченого діючим договором, виконавець має право скласти односторонній акт із зазначенням причин відсутності підпису замовника, після чого виконавець вважається таким, що повністю виконав свої зобов'язання за діючим договором і має право відмовитись від задоволення претензії замовника по якості та комплектності товару. Таким чином, вважала договір, укладений з позивачем, виконаним, термін дії якого закінчено

27 листопада 2015 року. Крім того, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти дії щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як передбачено статтею 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання, а виходячи з матеріалів даної справи - у випадку не виконання зобов'язання в частині.

Згідно частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша

статті 837 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відтак, договір підряду (побутового підряду) є складним зобов'язанням, оскільки включає як права, так і обов'язки кожної з його сторін (обов'язок підрядника виконати певну роботу і право вимагати її оплати, а замовник має обов'язок оплатити виконану роботу і право вимагати виконання обов'язку підрядником).

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).

Так як грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тому грошовим є також і правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, зобов'язання за договором підряду (побутового підряду) з оплати вартості виконаних робіт, що також є ціною договору та його істотною умовою, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що матеріали справи не містять відповідного акта приймання-передачі замовлення від 25 листопада

2015 року . Договірні правовідносини між сторонами припинились, однак не виконаними залишились зобов'язання, за якими попередньо позивачем була сплачена сума авансу у розмірі 11 040 грн. Зобов'язання за договором підряду (побутового підряду) з оплати вартості виконаних робіт, що також є ціною договору та його істотною умовою, є грошовим зобов'язанням. Ураховуючи, що відповідачем прострочено виконання взятого на себе зобов'язання, а сплачений позивачем аванс як на момент спливу строку виконання зобов'язання -

15 жовтня 2014 року, так і на день звернення ОСОБА_4 до суду - 30 грудня

2016 року, їй не повернутий.

Посилання касаційної скарги ФОП ОСОБА_6 на те, що укладений договір є виконаним, термін дії якого закінчився 27 листопада 2015 року, суд не бере до уваги, оскільки договором на виготовлення віконних конструкцій від 10 вересня 2014 року передбачено строк до 15 жовтня 2014 року, іншого строку на виконання умов договору не встановлено. Крім того, відповідач листом

від 21 грудня 2016 року визнала те, що мала виконати зобов'язання за договором до 15 жовтня 2014 року та визнала наявність боргу в сумі 11 040 грн.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников