Постанова по делу № 825/789/15-а

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.02.2018 Київ К/9901/1620/18 825/789/15-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року (головуючий суддя - Соломко І.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року (головуючий суддя Файдюк В.В., судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області (далі - ТУ ДСА України в Чернігівській області), в якому просила визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати їй з 26 жовтня 2014 року по 28 лютого 2015 року заробітної плати відповідно до частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року 2453-VІ Про судоустрій і статус суддів (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 2453-VІ) зі змінами щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду, внесеними Законом України від 14 жовтня 2014 року 1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон 1697-VII); зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Позов обґрунтувала тим, що підпунктом 59 пункту 5 Прикінцевих положень Закону 1697-VII (офіційно опублікований 25 жовтня 2014 року) частину першу статті 144 Закону 2453-VІ доповнено абзацом другим, згідно з яким розмір її посадового окладу як секретаря судового засідання місцевого суду встановлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, помноженому на коефіцієнт 1,3. Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону 1697-VІІ на Кабінет Міністрів України було покладено обов'язок у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом 2453-VІ. Проте Уряд України ці вимоги не виконав, а заробітна плата не виплачується їй відповідно до норм Закону, які набрали чинності з 26 жовтня 2014 року. Вважає неправомірною відмову ТУ ДСА у перерахунку і виплаті їй заробітної плати у розмірі, встановленому частиною першою статті 144 Закону 2453-VІ у редакції Закону 1697-VІІ, оскільки ця норма ставить працівників апаратів судів у залежність від визначення механізму її реалізації підзаконними актами Кабінету Міністрів України та законами про Державний бюджет України.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовльнити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ТУ ДСА України в Чернігівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 6 березня 2012 року працює в Новозаводському районному суді м. Чернігова на посаді секретаря судового засідання, що підтверджується копією трудової книжки.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 лютого 2015 року відповідно до статті 144 Закону 2453-VІ, ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для нарахування і виплати позивачу заробітної плати у розмірі іншому, ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року 268 Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова 268), оскільки законодавчого механізму реалізації права працівника апарату суду на отримання встановленого Законом 2453-VІ окладу немає у зв'язку з невнесенням до зазначеної постанови відповідних змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом 2453-VІ.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року 3723-XII Про державну службу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року 108/95-ВР Про оплату праці (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону 2453-VІ).

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою КМУ 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону 1697-VII обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цим законом у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи викладене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови 268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України Про Державний бюджет України на 2014 рік та Про Державний бюджет України на 2015 рік видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону 2453-VІ не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року 820/4648/15, від 13 липня 2016 року 820/4653/15 та 818/3372/15, від 26 липня 2017 року 822/5776/15.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 та відмови у задоволенні позову про перерахунок та виплату заробітної плати.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець