Постанова по делу № 196/822/15-ц

Постанова

Іменем України

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа 196/822/15-ц

провадження 61-1422св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н.О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року у складі колегії суддів Болтунової Л. М., Козлова С. П., Тамакулова В. О.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення.

Позовна заява мотивована тим, що 14 травня 2014 року рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2014 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано. Під час перебування у шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу вони з відповідачем придбали в рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1 Після розірвання шлюбу відповідач чинить їй та їх неповнолітній дочці перешкоди у користуванні спільним нерухомими майном, про що вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів. Оскільки виділити в натурі без проведення перебудови будинку рівні частки неможливо, ОСОБА_1, посилаючись на положення статтей 364, 367, 391 ЦК України та уточнивши позовні вимоги, просила суд: встановити порядок користування житловим будинком АДРЕСА_1, виділивши у користування ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно з технічним паспортом на будинок житлову кімнату 1-4 площею 10,0 кв. м, кімнату 1-2, кухню, ванну кімнату та інші підсобні приміщення, господарські будівлі залишити в загальному користуванні; усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_1 шляхом вселення її до цього житлового будинку з її неповнолітньою донькою - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу та на проведення експертної оцінки у розмірі 4 600 грн.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за час спільного проживання ними було придбано наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_1 автомобіль марки ЗАЗ 110307 2003 року випуску. Крім того, 06 листопада 2013 року в АТ ОщадБанк ТВБВ III 10003/0306 філія Дніпропетровської обласного управління, яке розташоване в селі Царичанка по вулиці 50 років Жовтня, 8а ними був відкритий вклад на ім'я ОСОБА_1 для сімейних потреб за договором 33494203, з процентною ставкою 16,0 % річних депозитний рахунок НОМЕР_1 на суму в розмірі 17 000 грн.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 з урахуванням поданої у серпні 2018 року заяви про уточнення позовних вимог просив поділити спільне сумісне майно колишнього подружжя, визнавши за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку НОМЕР_1 відкритий на ім'я ОСОБА_1 для сімейних потреб за договором від 06 листопада 2013 року 33494203, в АТ ОщадБанк ТВБВ III 10003/0306 філії Дніпропетровської обласного управління, яке розташоване в селі Царичанка по вулиці 50 років Жовтня, 8а; стягнути на його користь - ОСОБА_2 частини вартості відчуженого автомобіля марки ЗАЗ 110307 2003 року випуску, який проданий без його згоди як співвласника відповідачем ОСОБА_1 після розірвання шлюбу; поділити в натурі спільне майно із ОСОБА_1, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 наступним чином: виділивши ОСОБА_2 у власність житлову кімнату 1-4 на плані технічного паспорта площею 10,0 кв. м, житлову кімнату 1-3 на плані технічного паспорта площею 14,4 кв. м, В-1 - гараж - площею 22,5 кв. м, Г-1 сарай площею 19,5 кв. м; виділити у власність ОСОБА_1 житлову кімнату 1-2 на плані технічного паспорта площею 13,9 кв. м, житлову кімнату 1-5 на плані технічного паспорта площею 10,0 кв. м, коридор 1-1 площею 6,6 кв. м, кухню 1-6 площею 8,7 кв. м, ванну кімнату 1-7 площею 3,7 кв. м, Б-1 літню кухню площею 21,0 кв. м.

05 січня 2015 року рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 неподільною річчю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку в житловому будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами в розмірі від цілого без її реального виділу.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку в житловому будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами в розмірі частини від цілого без її реального виділу.

Залишено житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Встановлено порядок користування житловим будинком АДРЕСА_1, виділивши в особисте користування ОСОБА_1 згідно з технічним паспортом на будинок житлову кімнату - приміщення 1-4, площею 10,0 кв. м, та виділивши ОСОБА_2 в особисте користування житлову кімнату - приміщення 1-5, площею 10,0 кв. м.

Залишено в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлову кімнату - приміщення 1-3, площею 14,4 кв. м, кухню - приміщення 1-2, площею 13,9 кв. м, кухню - приміщення 1-6, площею 8,7 кв. м, ванну кімнату - приміщення 1-7, площею 3,2 кв. м, коридор - приміщення 1-1, площею 6,6 кв. м, а також господарські будівлі і споруди.

Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_1 шляхом вселення її до цього житлового будинку з її неповнолітньою донькою - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В іншій частині позовних вимог сторонам відмовлено за недоведеністю.

Рішення районного суду мотивоване тим, що спірний житловий будинок, що належить сторонам на праві спільної часткової власності, відповідно до положень статей 183, 372 ЦК України є неподільною річчю, а тому суд дійшов висновку про можливість визнати за сторонами право власності по ідеальної частини за кожним без її реального виділу, встановивши порядок користування вказаним житловим будинком. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині усунення перешкод у користуванні вищевказаним житловим будинком, суд виходив із того, що позивач та її неповнолітня дочка мають право проживати та користуватися житловими приміщеннями, оскільки ОСОБА_1 є співвласником вказаного нерухомого майна.

13 червня 2016 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Царичанського районного суду міста Дніпропетровської області від 05 січня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення варіантів порядку користування спірним житловим будинком суду не заявлялось. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у користуванні спірним житловим будинком, апеляційний суд виходив із того, що вони є похідними від визначення порядку користуванню, а тому задоволенню не підлягають.

У липні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року та залишити в силі рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2015 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що неможливо встановити порядок користування спірним житловим будинком без призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі. А також зазначала, що відмовивши у задоволенні її позову в частині усунення перешкод у користуванні вищевказаним житловим будинком, суд фактично позбавив її права користування належною їй на праві власності частиною вказаного нерухомого майна, чим порушив положення статтей 41, 47 Конституції України, статтей 15, 16, 355, 356, 361, 391 ЦК України.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволення позову ОСОБА_1 в частині встановлення порядку користування житловим будинком АДРЕСА_1 виходив із недоведеності суду можливості встановлення такого порядку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 січня 2001 року по 14 травня 2014 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08 грудня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по частині кожний житлового будинку по АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 у липні 2015 року звернулася з позовною заявою, в якій просила поділити в натурі вищевказаний житловий будинок. Однак 13 серпня 2015 року змінила предмет позову та просила встановити порядок користування житловим будинком, виділивши їй та її неповнолітній доньці - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,у користування житлову кімнату 1-4, площею 10,0 кв. м та житлову кімнату 1-3, площею 14,4 кв. м, а ОСОБА_2 виділити у користування житлове приміщення 1-5, площею 10,0 кв. м, кімнату 1-2, кухню, ванну кімнату та інші підсобні приміщення та господарські будівлі - залишити їх у загальному користуванні.

Статтею 358 ЦК України передбачено підстави та умови здійснення права спільної часткової власності співвласниками та презюмується, що таке здійснення відбувається за їхньою згодою. Відповідно до частини третьої цієї статті кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 04 жовтня 1991 року 7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок судам роз'яснено, що відповідно до заявлених вимог суд має запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати: висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі або встановлення порядку користування ним відповідно до належних співвласникам часток, а у необхідних випадках - органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекції про допустимість пов'язаних з цим переобладнань.

Відповідно до статті 11 ЦПК України (у редакції чинній на момент розгляду справи) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд першої інстанції виділив у користування ОСОБА_1 кімнату 1-4, площею 10 кв. м, ОСОБА_2- кімнату 1-5, площею 10 кв. м., які є суміжними кімнатами. З урахуванням встановлених обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлення такого порядку є недоцільним, оскільки виділені судом кімнати не є ізольованими.

Таким чином, ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження технічної можливості встановити порядок користування спірним житловим будинком з урахуванням належній їй частини вказаного нерухомого майна.

Висновки апеляційного суду в цій частині відповідають встановленим у справі обставинам, є законними та обґрунтованими.

Разом з тим не можна погодитись із висновком апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317 , 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР , які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 08 грудня 2003 року належить частини житлового будинку по АДРЕСА_1, вона не може бути позбавлена права користування та розпорядження своїм житлом на власний розсуд, зокрема права використовувати його для власного проживання та для проживання членів сім 'ї.

Тому висновок апеляційного суду про те, що право користування житловим будинком у ОСОБА_1 може бути реалізованим лише після визначення порядку користування житловим приміщенням, суперечить вимогам закону.

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про усунення перешкод у користуванні спірним житловим будинком не відповідає положенням статтей 317, 319, 391 ЦК України, а тому відповідно до 413 ЦК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду в цій частині.

В іншій частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

В частині вирішення позову ОСОБА_2 рішення апеляційного суду не оскаржувалось та в касаційному порядку не переглядалось ( стаття 400 ЦПК України)

Керуючись статтями 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення скасувати, залишити в силі в цій частині рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2015 року.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило