Постанова по делу № 800/146/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2017 року м. Київ справа 800/146/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Голяшкіна О.В.,

Мороза В.Ф.,

Стрелець Т.Г.,

Черпіцької Л.Т.,

при секретарі судового засідання: Скавуляк Т.В.,

за участю представників сторін: представника позивача - ОСОБА_4, представника відповідача - Білопольської Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 грудня 2015 року 3885/дп-15 щодо направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси;

закрити дисциплінарне провадження стосовно судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_6, відкрите за скаргою ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваного рішення як такого, що прийнято без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, на підставі хибного висновку щодо наявності у діях судді під час розгляду цивільної справи 1519/2-3159/11 ознак порушення присяги судді.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

В судовому засіданні та у письмових запереченнях проти позову представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, наполягав на відсутності підстав для їх задоволення з огляду на правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та викладених у ньому висновків. Також представник відповідача зазначив, що оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не є остаточним, а підлягає розгляду у встановленому законом порядку Вищою радою юстиції, та має для останньої рекомендаційний, а не обов'язковий характер.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, надані сторонами у справі, на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти них, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 30 квітня 2010 року 590/2010 Про призначення суддів ОСОБА_6 призначено строком на п'ять років на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси.

У провадженні Малиновського районного суду міста Одеси (головуючий - суддя ОСОБА_6) перебувала цивільна справа 1519/2-3159/11 (провадження 2/521/3168/14) за позовом ОСОБА_8 до Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_10, про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним, визнання права власності.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 20 серпня 2014 року позов задоволено у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2016 року

( 22-ц/785/674/16) зазначене рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 20 серпня 2014 року скасовано та прийнято рішення про відмову в задоволенні позову.

Поряд із викладеним, у березні, квітні та липні 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України зі скаргами щодо поведінки судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_6, в яких просили притягнути останнього до дисциплінарної відповідальності, вказуючи на порушенням ним присяги судді (вх. Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 березня 2015 року 8вк-1988/15, від 20 квітня 2015 року 8вк-1988/15/1 та від 06 липня 2015 року 8вк-1988/15/2).

Скарги мотивовані тим, що при розгляді цивільної справи 1519/2-3159/11 суддя ОСОБА_6 не вжив належних заходів для її розгляду у строк, встановлений законом, внаслідок чого завершив розгляд лише у серпні 2014 року, тобто більше як через два роки.

Також за твердженням заявників, суддя ОСОБА_6, незважаючи на їх неодноразові звернення, копію судового рішення від 20 серпня 2014 року видав лише у квітні 2015 року.

Крім того, заявники зазначили, що у судовому засіданні, яке відбулося 21 травня 2012 року, суддя ОСОБА_6 задовольнив клопотання ОСОБА_8 про передачу його заяви про злочин до прокуратури Малиновського району міста Одеси в порядку, передбаченому статтею 97 КПК України (1960 року), однак таку заяву вчасно не передав.

За результатом перевірки даних, викладених у названих скаргах, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_11 запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_6 (висновок від 02 жовтня 2015 року).

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 жовтня 2015 року 2715/дп-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_6

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 грудня 2015 року 3885/дп-15 за результатом розгляду вказаної дисциплінарної справи вирішено направити рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги) у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Викладене зумовлено приведеним у названому рішенні висновком Комісії про вчинення ОСОБА_6 дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Такого висновку Комісія дійшла з огляду на наступні встановлені за результатом дисциплінарного провадження обставини, які відображені в оскаржуваному рішенні.

Цивільна справа 1519/2-3159/11 надійшла у провадження судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_6 03 лютого 2012 року.

Цього ж дня суддя ОСОБА_6 прийняв справу до свого провадження, відкрив провадження та призначив попереднє судове засідання на 12:30 год. 23 березня 2012 року.

У попередньому судовому засіданні, яке відбулося з участю позивача ОСОБА_8, його представників та представника третьої особи, суддя ОСОБА_6 вирішив заявлені представником третьої особи клопотання та оголосив перерву до 21 травня 2012 року.

21 травня 2012 року суддя ОСОБА_6 вирішив клопотання представника третьої особи про забезпечення позову, клопотання позивача ОСОБА_8 про скасування забезпечення позову, про направлення його заяви про злочин прокурору Малиновського району міста Одеси та оголосив перерву до 25 червня 2012 року.

25 червня 2012 року, а також 05 вересня, 23 жовтня, 10 грудня 2012 року та 29 січня 2013 року попереднє судове засідання не було завершено та відкладалося у зв'язку з неявкою сторін, третьої особи, при тому, що кожного разу зазначені особи належним чином повідомлялися про дату, місце та час його проведення. Інші дії з підготовки справи до розгляду суддею ОСОБА_6 у цей час не вчинялися.

Ухвалою від 02 квітня 2013 року зазначена справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 23 травня 2013 року.

У подальшому, судові засідання в зазначеній цивільній справі призначалися суддею ОСОБА_6 на 11 червня, 17 вересня та 03 жовтня 2013 року, однак не проводилися у зв'язку з неявкою представника відповідача та за клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи.

Ухвалою від 05 грудня 2013 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі на час її проведення.

У зв'язку з поверненням 07 квітня 2014 року справи, провадження у ній відновлено та призначено її розгляд на 27 травня 2014 року.

Судові засідання з розгляду справи, призначені на 27 травня, 23 червня, 03 липня, 08 липня та 06 серпня 2014 року відкладені та в їх проведенні оголошувалися перерви за клопотанням позивача та його представника, а також у зв'язку з неявкою представника відповідача.

20 серпня 2014 року судове засідання відбулося за відсутності сторін. Після його завершення суд видалився до нарадчої кімнати, по виходу з якої проголосив рішення.

В спірному рішенні Комісія підсумовує, що цивільну справу 1519/2-3159/11 суддя ОСОБА_6 розглядав понад 2 роки (з 03 лютого 2012 року до 20 серпня 2014 року), за виключенням періоду, коли провадження у ній зупинялося для проведення експертизи (з 05 грудня 2013 року по 7 квітня 2014 року), призначав судові засідання у ній 19 разів, тривалість між якими іноді складала два місяці.

Комісія зазначила, що аналіз причин оголошення перерви в судовому засіданні свідчить про те, що в основному справа не розглядалася у зв'язку з неявкою до суду представника відповідача, яким є Одеська міська рада, тоді як представник останньої ще у вересні 2012 року звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності, його участь у розгляді справи суд обов'язковою не визнавав.

На переконання відповідача, ці обставини свідчать про відсутність поважних причин, які обумовили розгляд справи протягом більше двох років. Натомість, дають підстави для висновку, що позивачем не вживалися заходи щодо розгляду справи протягом установленого законом строку.

Щодо тверджень заявників скарг про невчасну (27 квітня 2015 року) видачу копії рішення від 20 серпня 2014 року, позивач, надаючи пояснення Комісії, зазначив, що вказані твердження заявників не відповідають дійсності, адже ще 26 серпня 2014 року справа здана до архіву суду, а на усі звернення заявників надсилалися копії вказаного судового рішення.

У свою чергу, Комісія о оскаржуваному рішенні зазначила, що на підтвердження наведених пояснень позивач не надав поштових реєстрів, пославшись на те, що уся кореспонденція надсилалася від імені суду кур'єрською службою "Welt Express World Wide LTD", яке не може надати відповідні поштові реєстри, адже вони зберігаються лише три місяці.

При цьому, за наданою Малиновським районним судом міста Одеси на адресу Комісії інформації електронний текст рішення суду від 20 серпня 2014 року внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 28 квітня 2015 року. Крім того, за твердженням Комісії, отримання сторонами цивільної справи копії зазначеного судового рішення наприкінці квітня 2015 року стало доводом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення сторонами у справі.

Комісія у цьому питанні зазначила, що суддею ОСОБА_6 текст судового рішення виготовлено несвоєчасно, що спричинило неодноразові скарги заявників на суддю ОСОБА_6 спочатку до голови Малиновського районного суду міста Одеси, а пізніше до Комісії.

З приводу направлення суддею ОСОБА_6 заяви ОСОБА_8 про злочин до прокуратури Малиновського району міста Одеси Комісія встановила наступне.

В судовому засіданні 21 травня 2012 року ОСОБА_8 подав заяву про скоєний злочин та підготовку до наступного злочину в порядку статті 95 КПК України (1960 року). Ухвалою від 21 травня 2012 року суддя ОСОБА_6 вказану заяву ОСОБА_8 направив прокурору Малиновського району міста Одеси. У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Втім, до травня 2013 року вказана заява ОСОБА_8 разом із копією відповідної ухвали до прокуратури Малиновського району міста Одеси так і не надіслана, оскільки, як установлено Комісією, 21 травня 2013 року ця прокуратура сама звернулася до Малиновського району міста Одеси з проханням надати відомості щодо дати та вихідного номера відправлення цих матеріалів і лише 22 травня 2013 року отримала відповідь на запит.

У спірному рішенні Комісія, серед іншого, констатувала, що названі дії позивача не узгоджуються з положеннями Цивільного процесуального кодексу України, а саме частиною першою статті 129, згідно з якою попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі; частиною восьмою статті 130, відповідно до якої відкладання попереднього засідання допускається лише один раз, за обґрунтованою заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду з поважних причин; а також статті 157 цього Кодексу щодо розгляду цивільної справи протягом розумного строку. Також у оскаржуваному рішенні Комісія звернула увагу на те, що в порушення вимог частини першої статті 209 зазначеного Кодексу суддя ОСОБА_6 ухвалював іменем України усі процесуальні рішення, а не лише рішення, яким розгляд справи завершено.

При прийнятті цього рішення Комісія керувалась статтями 83-89, 105 Закону України Про судоустрій і статус суддів (у редакції Закону України від 07 липня 2010 року 2453-VI, яка була чинна на час первинного звернення скаржників до Комісії) та статтею 32 Закону України Про Вищу раду юстиції .

Вказуючи на необґрунтованість вказаних висновків Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та рішення про направлення до Вищої ради юстиції рекомендації про звільнення судді ОСОБА_6 з посади судді за порушення присяги, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина четверта статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України).

28 березня 2015 року набрав чинності Закон України Про забезпечення права на справедливий суд , яким Закон України Про судоустрій і статус суддів викладено в новій редакції.

При цьому, відповідно до пункту 8 розділу ІІ Прикінцеві положення зазначеного Закону заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно з частиною першою статті 84 Закону України Про судоустрій і статус суддів (у редакції Закону України від 07 липня 2010 року 2453-VI, надалі за текстом - Закон 2453-VI) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

За змістом пункту 1 частини першої статті 85 Закону 2453-VI здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів віднесено до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Частиною першою статті 86 Закону 2453-VI визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

З наведених законодавчих приписів випливає, що дисциплінарне провадження є процедурою, результатом якої є прийняття рішення про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Частиною п'ятою статті 87 Закону 2453-VI передбачено, що за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Отже, прийняття Комісією рішення про направлення до Вищої ради юстиції рекомендації про звільнення судді з посади є результатом дисциплінарного провадження, а тому є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому той факт, що до змін у правовому регулюванні надання Комісією рекомендації про звільнення судді з посади безпосередньо не відносилось до категорії дисциплінарних стягнень, не може бути підставою для висновку про те, що відповідне рішення не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Дійсно, статтею 88 Закону 2453-VI передбачено лише один вид дисциплінарного стягнення до суддів - догана.

Проте частиною другою статті 87 Закону 2453-VI встановлено, що при обранні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми випливає, що законодавець не лише прямо передбачив можливість компетентного органу обирати вид дисциплінарного стягнення до суддів, але й визначив критерії, які повинні враховуватися під час такого вибору. При цьому такі критерії повинні враховуватися в усіх випадках, коли суддю належить притягнути до дисциплінарної відповідальності. Також є очевидним те, що рекомендація щодо внесення подання про звільнення судді за своїми наслідками для порушника є більш тяжким видом дисциплінарної відповідальності, ніж догана, і застосовується за більш тяжкі порушення.

Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню Комісії в аспекті зазначеної норми, колегія суддів виходить із такого.

Як вже зазначено, підставою для прийняття оскаржуваного рішення Комісії є висновок останньої про вчинення суддею ОСОБА_6 дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Зазначене в силу абзацу другого частини другої статті 32 Закону України Про Вищу раду юстиції (у відповідній редакції) є ознакою порушення суддею присяги, що, у свою чергу, є однією з підстав для його звільнення з посади (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України у відповідній редакції).

За приписами статті 129, частин першої, другої, восьмої статті 130 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними. Відкладання попереднього засідання допускається один раз. Неявка на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню.

Згідно зі статтею 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Як установлено Комісією та підтверджується матеріалами справи, цивільна справа 1519/2-3159/11 перебувала у провадженні судді ОСОБА_6 з 03 лютого 2012 року. Цього ж дня останній прийняв справу до свого провадження, відкрив провадження та призначив попереднє судове засідання на 23 березня 2012 року. У попередньому судовому засіданні 23 березня 2012 року суддя вирішив заявлені представником третьої особи клопотання та оголосив перерву до 21 травня 2012 року. 21 травня 2012 року суддя ОСОБА_6 вирішив клопотання представника третьої особи про забезпечення позову, клопотання позивача ОСОБА_8 про скасування забезпечення позову, про направлення його заяви про злочин прокурору Малиновського району міста Одеси та оголосив перерву до 25 червня 2012 року.

25 червня 2012 року, а також 05 вересня, 23 жовтня, 10 грудня 2012 року та 29 січня 2013 року попереднє судове засідання не було завершено та відкладалося у зв'язку з неявкою сторін, третьої особи, при тому, що кожного разу зазначені особи належним чином повідомлялися про дату, місце та час його проведення.

В подальшому, ухвалою від 02 квітня 2013 року зазначена цивільна справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 23 травня 2013 року. Судові засідання призначалися суддею ОСОБА_6 на 11 червня, 17 вересня та 03 жовтня 2013 року, однак не проводилися у зв'язку з неявкою представника відповідача та за клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи.

За висновком Комісії, з яким погоджується колегія суддів, суддею ОСОБА_6 вчинено дії, які не узгоджуються з викладеними приписами цивільного процесуального законодавства.

При цьому, слід зауважити на тому, що з огляду на наявність у копії матеріалів справи розписки адвоката Мироненко Н.Л., яка представляла інтереси ОСОБА_8, датованої 02 вересня 2014 року, про отримання нею копії рішення від 20 серпня 2014 року, колегія суддів не бере до уваги однозначний висновок відповідача про несвоєчасне виготовлення та направлення такого рішення ОСОБА_8

Втім, доводи позивача не спростовують установлені Комісією порушення щодо несвоєчасного направлення матеріалів до прокуратури Малиновського району міста Одеси, а так само щодо несвоєчасного направлення копії вищезазначеного судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Заслуговує на увагу й висновок Комісії про порушення позивачем цивільного процесуального законодавства через постановлення майже всіх ухвал у названій цивільній справі іменем України. Однак, такі порушення не є суттєвими, не впливають на якість відправляння позивачем судочинства та не можуть бути об'єктом порушення чиїхось прав або інтересів.

Поряд із цим, колегія суддів звертає увагу на тому, що матеріали справи свідчать про те, що тривалий розгляд справи здебільшого обумовлений саме поведінкою учасників процесу, як то неявка в судові засідання, подання зустрічної позовної заяви, клопотань (про забезпечення позову, про забезпечення доказів, про скасування заходів забезпечення позову, про виклик свідків, про відкладення розгляду справи).

На переконання колегії суддів, категоричний висновок Комісії про відсутність поважних причин, які обумовили тривалий розгляд справи, є передчасним.

Більше того, як убачається з копії матеріалів указаної цивільної справи, спір у останній стосувався й безпосередньо прав третьої особи (яка під час судового розгляду заявляла зустрічну позовну заяву), а тому посилання відповідача на можливість розгляду справи без участі відповідача з урахуванням поданого останнім клопотання колегією суддів до уваги не беруться.

Отже, колегія суддів, погоджуючись із висновком Комісії про наявність у діях судді ОСОБА_6 порушень норм процесуального законодавства, не може погодитися з висновком останньої про те, що такі дії беззаперечно порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Також колегія суддів наголошує на тому, що в порушення процитованої вище частини другої статті 87 Закону 2453-VI Комісією в оскаржуваному рішенні не досліджено характеристики судді, яка надавалася головою Малиновського районного суду міста Одеси на вимогу Комісії та відповідно до якої суддя ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності не притягувався, відповідає займаній посаді, а у зв'язку з невеликим стажем роботи на посаді судді та значним навантаженням мають місце недоліки в організації роботи.

Не досліджувалося Комісією під час прийняття оскаржуваного рішення й питання навантаження на суддів Малиновського районного суду міста Одеси, позаяк це питання знайшло своє відображення у висновку члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 жовтня 2015 року, на підставі якого відкрито дисциплінарне провадження. Так, як убачається з указаного висновку, суддею ОСОБА_6 розглянуто у 2012 році - 768 справ, у 2013 році - 986 справ, у 2014 році - 839 справ.

Серед Європейських стандартів незалежної діяльності судді при розгляді у контексті спірних правовідносин заслуговує на увагу принцип, згідно з яким дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними (пункт 60 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).

Окрім того, вирішуючи подібні справи щодо поновлення на посаді працівників митної служби, Верховний Суд України неодноразово в своїх чисельних постановах висловився, що припинення державної служби за порушення присяги є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за своєю тяжкістю за межі, в звичайному розумінні, дисциплінарного проступку, якщо такі дії суперечать покладеним на нього обов'язкам, підривають довіру як до носія влади, що призводить до приниження державного органу і унеможливлює подальше виконання обов'язків такою особою.

При прийнятті рішення Комісією не обговорювалося питання можливості застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення з підстав, передбачених у статті 83 Закону 2453-VI (істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову; невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом тощо), а зроблено однозначний висновок про необхідність ініціювання процедури його звільнення за порушення присяги.

Аналіз викладених законодавчих норм та встановлених колегією суддів обставин справи у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що Комісія, приймаючи оскаржуване рішення та обираючи за наслідками дисциплінарного провадження щодо судді ОСОБА_6 міру стягнення у вигляді ініціювання перед Вищою радою юстиції питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси, діяла на підставі та в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, але з порушенням статті 87 Закону 2453-VI та без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, а також непропорційно, адже, на переконання колегії суддів, обраний Комісією вид стягнення не відповідає вчиненим позивачем проступкам.

Згідно з частиною першою статті 11 та частиною першою статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В силу частин першої та другої статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Комісією, як суб'єктом повноважень, не доведено правомірності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 грудня 2015 року 3885/дп-15.

Щодо іншої частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною п'ятою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів незаконним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 162 цього Кодексу.

Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

У свою чергу, у випадку, що розглядається, питання щодо припинення дисциплінарного провадження в силу вимог Закону 2453-VI перебуває у площині адміністративного розсуду Комісії при розгляді дисциплінарної справи, а тому в задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

За таких обставин, позов ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 160, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 грудня 2015 року 3885/дп-15 щодо направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги).

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Л.Я. Гончар

Судді: О.В. Голяшкін

В.Ф. Мороз

Т.Г. Стрелець

Л.Т. Черпіцька

Повний текст постанови виготовлений 27 січня 2017 року