Судебный акт по делу № 297/4235/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року

м. Київ

справа 297/4235/24

провадження 61-4576св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Оболонський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Діовші Артур Яношович , на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року у складі судді Михайлишина В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, в якій просив визнати свого батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним та встановити над ним опіку, призначивши його опікуном.

Заяву обґрунтував тим, що батько заявника - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом ІІ групи і страждає на стійке психічне захворювання. Внаслідок хвороби він обмежений у самообслуговуванні та у здатності контролювати свою поведінку. Внаслідок психічного розладу батько заявника не здатен в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім цього у заяві зазначено, що батько заявника - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звертався за медичною допомогою з приводу психічного розладу та він проживає разом із заявником.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним. У задоволенні іншої частини вимог та подання органу опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області відмовлено. До призначення опікуна недієздатному ОСОБА_1 обов`язки щодо здійснення над ним опіки покладено на орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволенні заяви мотивоване тим, що відповідно до висновку та медичної документації психічний стан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви мотивоване тим, що у поданні органу опіки та піклування не було з`ясовано питання можливості призначення опікуном ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є військовозобов`язаним по віку без встановлення обставин щодо наявності чи відсутності інших близьких родичів здатних здійснювати опіку над ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позаяк, під час проведення судово-психіатричної експертизи психічного стану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було встановлено, що останній має трьох дітей.

Також суд першої інстанції зазначив, що подання надано до суду на підставі неіснуючої ухвали суду від 10 жовтня 2024 року, тому є незаконним та неправомірним. Позаяк, ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання, без витребування подання від органу опіки та піклування. Також суд зазначив, що клопотань від учасників справи про витребування подання від органу опіки та піклування до суду не надходило.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Діовші А. А., залишено без задоволення. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном над ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів, що він є єдиною особою, яка може виконувати функції опікуна над ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Діовші А. Я. , на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні заяви та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог заявника.

Підставами касаційного оскарження представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі 341/1526/23, від 26 червня 2024 року у справі 420/233353/23, від 29 січня 2025 року у справі 580/4512/23, від 27 лютого 2025 року у справі 380/16966/24 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства в частині відмови у задоволення заяви про призначення опікуном, оскільки передбачені положеннями статті 64 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обставини, які виключають можливість призначення опікуном заявника, відсутні. Ураховуючи зміст зазначеної норми права, висновки про неможливість призначення заявника опікуном з тих підстав, що він є особою призивного віку не тільки суперечить зібраним у справі доказам, але і не узгоджується із нормами матеріального та процесуального закону. Визначальним при вирішенні питання щодо можливості призначення опікуном є врахування даних про особу заявника, особистих стосунків з підопічним, можливості виконувати обов`язки опікуна ці обставини перевірив орган опіки та піклування та виклав у своєму висновку, який є мотивованим. Крім того, навіть проходження військової служби не є підставою для відмови у призначенні опікуном.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на відсутність доказів того, що заявник є єдиною особою, яка може виконувати функції опікуна, не звернули увагу на те, що заявник не є військовослужбовцем і дійшли помилкового висновку про відмову в призначенні його опікуном свого батька.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі (з підстав, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи 297/4235/24 з Берегівського районного суду Закарпатської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи 297/4235/24.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 23 липня 2025 303 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у формі шизофренії з безперервним перебігом (F20.0). За своїм психічним станом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Згідно вказаного висновку експерта вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 хворіє на психічне захворювання та був визнаний інвалідом ІІ групи, розлучений, має троє дітей, проживає з сім`єю сина (а.с. 83-86).

Матеріали справи містять подання органу опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області про доцільність призначення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном над ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що органом опіки та піклування при наданні вказаного подання не з`ясовано обставин щодо наявності чи відсутності інших близьких родичів, окрім ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 здатних здійснювати опіку над ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, під час проведення судово-психіатричної експертизи психічного стану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було встановлено, що останній має трьох дітей.

Подання органу опіки та піклування не містить належної мотивації призначення саме ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном над ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на наявність інших осіб, які можуть бути опікунами.

Об`єктивних обставин, які б унеможливлювали та/або увільняли від права (обов`язку) піклування та виконання функцій опікуна зі сторони інших дітей ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом опіки та піклування у поданні не наведено.

Заявник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є військовозобов`язаним по віку.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 293 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в порядку окремого провадження.

Положеннями частини першої статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 294 ЦПК України).

Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (частина третя статті 296 ЦПК України).

У цій справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджено висновком експерта, визнали його недієздатним і встановили над ним опіку.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року в цій частині в апеляційному порядку не переглядалось та в касаційному порядку не оскаржене, а тому Верховним Судом не переглядається.

Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки, спрямовані на захист її прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 41, статті 58 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.

Частина перша статті 60 ЦК України закріплює імперативне правило про те, що у разі визнання фізичної особи недієздатною опіка над нею встановлюється судом. Встановлення опіки над підопічним провадиться в одному провадженні з визнанням його недієздатним.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи.

Права та обов`язки опікуна у загальному вигляді визначено статтею 67 ЦК України. Форми і методи їх здійснення залежать від того, над ким встановлено опіку. Виходячи зі змісту частини першої цієї статті ЦК України, опікун недієздатної особи зобов`язаний, в першу чергу, піклуватися про стан її здоров`я, забезпечувати її необхідними ліками та медичним доглядом, створювати належні побутові умови, захищати її інтереси.

Питання про те, кого призначити опікуном, є дуже важливим, оскільки від нього значною мірою залежить доля підопічного та умови, в яких він буде жити. Тому законодавець передбачає низку вимог щодо характеристики особи, яка призначається опікуном.

Так, у частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

При призначенні опікуна недієздатній особі (стаття 60 ЦК України) суд повинен переконатись не лише у наявності умов, які забезпечують виконання мети опіки (стаття 63 ЦК України), але й відсутності умов, які перешкоджають можливості встановлення нормальних відносин між опікуном та підопічною особою.

Тому статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником. За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня 2026 року у справі 305/1557/24 (провадження 61-9539сво25) звернув увагу на те, що в изначений статтею 64 ЦК України перелік обмежувальних обставин, за яких фізична особа не може бути опікуном, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Отже, у вказаній нормі закону відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією.

Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією ( пункт г частини четвертої статті 26, абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу ).

Так, згідно з пунктом г частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу , військовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною.

Відповідно до абзацу 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Наведені положення Закону України Про військовий обов`язок і військову службу свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Отже, указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою .

Наголошуючи на тому, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у вищезгаданій постанові від 22 червня 2026 рокутакож визначив сукупність юридичних фактів, які є підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану. Такими, зокрема, є: особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.

Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.

Таким чином, у таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (див.: постанови Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі 712/10043/20; від 08 січня 2024 року у справі 753/1905/22).

У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі 641/7190/23 зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, міститься подання Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном над ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказане подання органу опіки та піклування винесено передчасно, без повного дослідження всіх обставин. Так, суд першої інстанції вказав на те, що орган опіки та піклування в порушення вимог закону не перевірив можливість призначення опікунами інших близьких родичів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, його дітей. В поданні не вказано і матеріали справи не містять жодних даних щодо інших дітей ОСОБА_1 , їх місця проживання та можливість їх бути опікунами.

Під час розгляду справи також було з`ясовано, що ОСОБА_1 02 листопада 1963 року має трьох дітей, проте характер їхніх стосунків орган опіки та піклування взагалі не досліджував. В поданні не вказано і матеріали справи не містять жодних даних щодо інших дітей ОСОБА_1 , їх місця проживання та можливість їх бути опікунами.

Відтак орган опіки та піклування не з`ясував усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про можливість іншими особами, крім заявника, виконувати обов`язки опікуна.

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про призначення опікуном над недієздатним ОСОБА_1 02 листопада 1963 року орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області.

Урахувавши, що наданий висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим через нез`ясування реальних сімейних зв`язків ОСОБА_1 02 листопада 1963 року та характеру його взаємин із дітьми, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність належних підстав для призначення опікуна за таких умов. Зважаючи на наявність у ОСОБА_1 02 листопада 1963 року іншої близької особи, а також з огляду на те, що заявник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є військовозобов`язаним по віку, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви із зазначених підстав.

Доводи про те, що заявник мав би бути опікуном недієздатного ОСОБА_1 02 листопада 1963 року , а суди неправильно призначили опікуном орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області , спростовуються установленими судами обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц, провадження 14-446цс18).

Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга не містить жодних доводів та відповідним їм підстав касаційного оскарження судових рішень в частині визнання ОСОБА_1 02 листопада 1963 року недієздатним і встановили над ним опіку, тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, колегія суддів рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в зазначеній частині не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Діовші Артур Яношович , залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник