Судебный акт по делу № 910/12364/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 910/12364/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

офісу ГП - Пономаренко А.Є.

позивача - Крицький Р.Г.

відповідача - Поліщук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (у складі колегії суддів: Тищенко А.І. (головуючий), Михальської Ю.Б., Мальченко А.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "МХП"

до Київської міської ради

за участю Київської міської прокуратури

про визнання недійсним пункту договору

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 03.10.2025 Приватне акціонерне товариство "МХП" (далі - ПрАТ "МХП", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада, Відповідач) про визнання недійсним пункту 11.7 договору про внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, нотаріально посвідченого 09.09.2013 за реєстровим 171.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний пункт договору фактично створює додаткову перепону для орендаря, а саме відмінні від законодавчих вимог строки для подання заяви-повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі, фактично обмежуючи таким пунктом право орендаря на волевиявлення щодо права скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк ("не пізніше ніж за три місяці" замість передбаченого законом місячного терміну).

Підставу недійсності Позивач обґрунтовує, зокрема, тим, що рішення Ради "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок від 05.04.2005 79-6-00297, від 14.07.2008 79-6-00635" не передбачало внесення змін саме в пункт 11.7 договору.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026, позов задоволено повністю, визнано недійсним пункт 11.7 договору про внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки.

2.2. При цьому суди дійшли висновку, що оспорюваний Позивачем пункт 11.7 договору суперечить вимогам статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на дату його укладення (09.09.2013), у зв`язку з чим вказаний пункт підлягає визнанню недійсним.

Також суди відмовили у задоволенні заяви Ради про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки, прийнявши рішення про поновлення ПрАТ "МХП" договору оренди земельної ділянки від 14.07.2008 та уклавши 15.05.2024 вказаний договір на новий строк, Відповідач визнав свій обов`язок на поновлення договору, внаслідок чого строк позовної давності з урахуванням вимог частини першої статті 264 Цивільного кодексу України перервався та почав обчислюватися саме з 15.05.2024, тобто з дати укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

2.3. Прокурор та Рада не погодилися з такими судовими рішеннями та скористалися правом їх касаційного оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційні провадження за касаційними скаргами Прокурора та Київської міської ради відкрито 27.07.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційних скаргах Прокурор та Рада просять Суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва 24.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ "МХП" відмовити повністю.

3.3. Доводами касаційної скарги Прокурора є застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі 903/1030/19, від 27.01.2026 у справі 927/956/22, від 17.07.2024 у справі 911/1284/23, від 21.09.2022 у справі 926/2720/21, від 30.11.2021 у справі 910/15776/21, від 03.11.2021 у справі 910/7864/20, від 03.02.2021 915/1003/20 (щодо порядку поновлення договорів оренди землі, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі"); у постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі 759/23675/19, від 05.12.2024 у справі 641/8955/21, від 22.11.2023 у справі 712/4368/21, від 22.11.2023 у справі 296/3031/14, від 20.03.2019 у справі 648/3491/15, від 26.10.2018 у справі 922/4099/17, від 27.06.2018 у справі 914/2026/17 (щодо переривання строку позовної давності згідно приписів статті 264 Цивільного кодексу України).

За доводами Прокурора, оскаржувана ним постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 5, 11, 256, 257, 264, 267, 525, 526, 627, 628, 629, 651 Цивільного кодексу України, статті 93 Земельного кодексу України, статей 1 ,13, 30, 33 Закону України "Про оренду землі"), а також з порушенням норм процесуального права (статей 2, 79, 236 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до статті 311 Господарського процесуального кодексу України є підставами для її скасування.

3.4. Рада визначила підставами касаційного оскарження застосування судами попередніх інстанцій вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" та статей 264, 267, 626, 627 Цивільного кодексу України всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.11.2021 у справі 910/15776/21, від 03.11.2021 у справі 910/7864/20, від 03.02.2021 915/1003/20 та від 20.03.2019 у справі 648/3491/15.

3.5. ПрАТ "МХП" у відзивах на касаційні скарги Прокурора та Ради просить Суд залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Як встановлено судами за наявними у справі матеріалами, 09.07.2008 на підставі рішення Ради від 27.12.2007 між Відповідачем (орендодавець) та ТОВ "Спорткомплекс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований уповноваженим органом Держкомзему 14.07.2008.

Згідно з пунктом 3.1 договору його укладено строком на 15 років (до 14.07.2023).

4.2. В такий спосіб земельна ділянка площею 1,4973 га кадастровий номер 8000000000:79:107:0011 по вул. Академіка Заболотного, 160 у Голосіївському районі міста Києва на підставі договору від 14.07.2008 перебувала в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорткомплекс" для будівництва, експлуатації та обслуговування культурно-побутового та оздоровчого комплексу.

4.3. У подальшому на підставі рішення Ради від 20.09.2012 між нею та ПрАТ "МХП" 09.09.2013 укладено договір про внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки від 14.07.2008, а саме пунктом 11.7 передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим договором.

4.4. 09.06.2023 ПрАТ "МХП" звернулося до Київського міського голови з листом-повідомленням про поновлення вказаного договору оренди земельної ділянки. За результатами його розгляду Рада 29.02.2024 прийняла рішення 7842/7883 про поновлення ПрАТ "МХП" договору оренди земельної ділянки від 14.07.2008 зі змінами, внесеними договором від 09.09.2013 171. На виконання цього рішення 15.05.2024 між Радою та ПрАТ "МХП" укладено та нотаріально посвідчено договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Згідно пунктів 1- 2 вказаного договору, його поновлено на 5 років, тобто до 15.05.2029, а зміст викладено в новій редакції.

4.5. Проте 04.06.2025 заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Ради та ПрАТ "МХП" і просив визнати незаконним та скасувати рішення Ради від 29.02.2024 7842/7883 "Про поновлення Приватному акціонерному товариству "МХП" договору оренди земельної ділянки від 14.07.2008 79-6-00635 (зі змінами)"; визнати недійсним договір від 15.05.2024 про укладення договору оренди земельної ділянки площею 1,4973 га на новий строк; зобов`язати ПрАТ "МХП" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Ради спірну земельну ділянку (справа 910/7060/25/25). У позовній заяві Прокурор посилався на те, що ПрАТ "МХП" втратило переважне право на поновлення договору оренди землі, оскільки звернулося за відповідним поновленням не у строк, встановлений пунктом 11.7 договору оренди від 09.09.2013.

4.6. У свою чергу ПрАТ "МХП", вважаючи, що вказаний пункт 11.7 договору від 09.09.2013 171 порушує його права як сторони цього правочину, звернулося до суду з позовом у цій справі 910/12364/25 про визнання вказаного пункту договору недійсним.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах на них доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовує, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доведення наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на нього. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах, зокрема, від 17.01.2023 у справі 910/20309/21, від 01.05.2024 у справі 910/9635/22, від 15.01.2026 у справі 916/411/23, від 04.02.2026 у справі 920/1557/24, від 06.05.2026 у справі 908/1619/25, від 03.06.2026 у справі 902/1256/25 та інших.

5.4. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Про це прямо зазначено у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі 916/1004/18, від 09.09.2025 у справі 905/1491/24, від 08.07.2026 у справі 905/1015/25 та інших.

5.5. Так предметом позову у цій справі 910/12364/25 є вимога ПрАТ "МХП" до Київської міської ради про визнання недійсним пункт 11.7 укладеного між ними договору про внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки від 09.09.2013.

У свою чергу предметом касаційного перегляду є рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов ПрАТ "МХП" задоволено.

5.6. Переглянувши оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в межах доводів і вимог касаційних скарг Прокурора та Ради, зокрема щодо наявності підстав для визнання недійсним пункту договору, Суд зазначає наступне.

5.7. За загальними правилами цивільного судочинства підставою недійсності договору є недодержання в момент його вчинення вимог законодавства щодо дієздатності сторін, вільного волевиявлення або реальної спрямованості на правові наслідки. Зокрема стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до договору та визначає, що його зміст не може суперечити закону та моральним засадам суспільства, при його укладенні особа має дотримуватися необхідного обсягу цивільної дієздатності, її волевиявлення має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а сам договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

5.8. За умов недотримання вказаних умов договір може бути визнаний судом недійсним за позовом однієї зі сторін або заінтересованої особи. Цивільне законодавство та судова практика визначають основні підстави такої недійсності: помилка щодо важливих обставин (стаття 229 Цивільного кодексу України), обман або введення в оману однією зі сторін (статті 230 Цивільного кодексу України), насильство або погроза (стаття 231 Цивільного кодексу України), тяжка обставина і вкрай невигідні умови (стаття 233 Цивільного кодексу України), перевищення повноважень представником під час укладення (стаття 241 Цивільного кодексу України).

5.9. Хоча закон не зазначає, що перелік наведених підстав є вичерпним, проте імперативно вказує на те, що такі підстави мають бути вагомими та належним чином обґрунтовані особою, яка звернулася до суду за визнанням правочину недійсним.

5.10. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "МХП" обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оскаржуваний ним пункт договору фактично створює для нього як орендаря додаткову перепону у реалізації свого права на продовження договірних відносин, оскільки фактично обмежує строк реалізації такого права ("не пізніше ніж за три місяці" замість передбаченого законом місячного терміну для відповідного звернення до Ради).

5.11. З огляду на викладене суди передчасно задовольнили зазначену позовну вимогу та не врахували принципів свободи договору, закріплених положеннями статті 627 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" та загальними засадами цивільного законодавства щодо регулювання договірних відносин.

5.12. Додатково колегія суддів зазначає, що наведена Позивачем підстава визнання недійсним правочину не обґрунтована помилкою, обманом, погрозою чи тяжкими обставинами, зазначеними у пункті 5.8 цієї постанови, а його доводи зводяться виключно до недобросовісності поведінки Ради в контексті подальшого продовження орендних відносин.

5.13. В такий спосіб Верховний Суд вказує на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ТОВ "МХП" про визнання недійсним пункту договору, укладеного між ним та Радою 09.09.2013.

5.14. Щодо інших доводів касаційних скарг, зокрема про неправильне застосування судами норм матеріального права (статті 261, 267 Цивільного кодексу України) в частині обрахування строків позовної давності для визнання недійсним договору за позовом юридичної особи, яка є його стороною, колегія суддів зазначає наступне.

5.15. Як убачається з матеріалів справи, Відповідач заявляв клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності з посиланням на те, що Позивач обізнаний з наявністю та змістом оспорюваного пункту 11.7 з моменту підписання договору, а саме з 09.09.2013.

При цьому господарські суди попередніх інстанцій критично оцінили такі доводи Відповідача та виснували про переривання вказаного строку позовної давності 29.02.2024, а саме з прийняттям Радою рішення про поновлення Позивачу Договору оренди земельної ділянки. Як наслідок, суди дійшли висновку про пред`явлення позову у цій справі (03.10.2025) в межах строку позовної давності.

5.16. З такими висновками Верховний Суд не погоджується та зазначає наступне.

5.17. Обчислення, порядок перебігу та переривання позовної давності регулюються Главою 19 Цивільного кодексу України .

5.18. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.19. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

5.20. Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.21. При цьому, в контексті спірних правовідносин, відповідно до усталеної практики Верховного Суду для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності), як сторони правочину (договору), днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.01.2016 у справі 3-1157гс15, від 19.08.2014 у справі 5013/492/12 та від 02.09.2014 у справі 915/1437/13, постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі 910/2966/18, від 14.05.2019 у справі 910/7394/17, від 24.01.2024 у справі 905/370/20, і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї.

5.22. З наведеного вбачається, що під час розгляду цієї справи 910/12364/25 суди попередніх інстанцій не врахували наведені правові позиції Верховного Суду щодо початку перебігу строку позовної давності у справах про визнання договорів недійсними за позовами юридичної особи - сторони договору, а доводи Прокурора та Ради в цій частині знайшли своє часткове підтвердження.

5.23. Додатково Верховний Суд звертає увагу, що переривання строку позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Такі висновки сформовані у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 20.03.2019 у справі 648/3491/15, від 11.02.2025 у справі 759/23675/19, від 05.12.2024 у справі 641/8955/21, від 22.11.2023 у справі 712/4368/21, від 22.11.2023 у справі 296/3031/14, від 26.10.2018 у справі 922/4099/17, від 27.06.2018 у справі 914/2026/17, від 22.02.2022 у справі 920/1357/20, повністю відповідають вимогам статті 264 Цивільного кодексу України, і підстав для відступу від них не вбачається.

5.24. Зважаючи на вищенаведені вимоги закону та усталену судову практику, беручи до уваги врахування судами змісту оспорюваного Позивачем пункту 11.7 договору від 09.09.2013, Верховний Суд погоджується з доводами Прокурора та Ради про те, що Позивачу було відомо про його зміст з моменту підписання вказаного договору уповноваженим представником ПрАТ "МХП".

5.25. В такий спосіб судами безпідставно проігноровано доводи Ради про те, що строк позовної давності у спірних правовідносинах розпочався 09.09.2013 та закінчився (сплив) 09.09.2016.

5.26. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

5.27. Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 706/1272/14, від 21.08.2019 у справі 911/3681/17 та від 29.06.2021 у справі 904/3405/19.

5.28. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а в разі, коли такі право чи інтерес не порушені - відмовити в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Близька за змістом правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.05.2018 у справі 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі 367/6105/16, від 07.11.2018 у справі 575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі 904/841/18, від 20.01.2020 у справі 924/774/18, від 07.04.2021 у справі 911/2669/19, від 13.10.2021 у справі 914/687/20, від 24.01.2024 у справі 905/370/20 тощо.

5.29. В такий спосіб суди попередніх інстанцій, встановивши порушене право Позивача, при розгляді заяви про застосування позовної давності повинні були врахувати позицію Верховного Суду України про те, що для юридичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

5.30. Ухвалення Київською міською радою рішення від 29.02.2024 про поновлення Позивачу договору оренди земельної ділянки не може вважатися достатньою та своєчасною обставиною для переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки не змінює та не встановлює визначених законом обставин, необхідних/достатніх для такого переривання строку.

Водночас вказане рішення Ради від 29.02.2024 свідчить про її волевиявлення на продовження з Позивачем орендних відносин, тобто про відсутність з її боку заперечень проти поновлення договору від 09.09.2013, зокрема і з підстав недотримання строку звернення з відповідним клопотанням , і ці обставини є предметом судового розгляду у справі 910/7060/25 та, відповідно, повинні знайти у межах вказаного судового провадження належну оцінку.

5.31. Наведене судами попередніх інстанцій не враховано, правову оцінку наявності правових підстав для застосування позовної давності не надано.

5.32. У свою чергу, аналіз норм Глави 19 Цивільного кодексу України щодо інституту позовної давності в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності та наявності обставин, з якими пов`язується поважність причин її пропуску.

5.33. Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 Цивільного кодексу України на предмет відповідності такого застосування встановленим обставинам.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі 916/2128/18, від 15.06.2021 у справі 910/13969/18, від 24.01.2024 у справі 905/370/20.

5.34. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.35. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям в частині доводів Відповідача про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог як внаслідок недостатності підстав для визнання правочину недійсним, так і застосування позовної давності, не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.36. За наведених обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5.37. Під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити обставини, пов`язані із наявністю правових підстав для визнання застосування позовної давності або визнання поважними причин її пропуску і, виходячи з установленого, вирішити спір по суті, застосувавши норми права, якими регулюються спірні правовідносини, та відповідні правові висновки Верховного Суду.

5.38. У зв`язку з викладеним та з огляду на часткове підтвердження доводів Прокурора та Ради, їх касаційні скарги необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому з урахуванням обмежень, визначених зазначеною статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.

6.4. Колегія суддів зазначає, що саме на суди першої та апеляційної інстанцій покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

6.5. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.6. Згідно з частиною третьою статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.7. Зважаючи на викладене Верховний Суд частково погоджується з відповідними доводами Прокурора та Ради і приходить до висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.8. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Київської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі 910/12364/25 скасувати.

3. Справу 910/12364/25 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко