Судебный акт по делу № 918/1208/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 918/1208/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

прокуратури - Єреп В.В. (посвідчення від 01.03.2023 076373),

позивача-1 - Рівненської обласної ради - не з`яв.,

позивача-2 - Західного офісу Держаудитслужби - не з`яв.,

відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" - не з`яв.,

відповідача-2 - Комунального підприємства "Рівненський обласний клінічний госпіталь" Рівненської обласної ради - не з`яв.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - Товариство)

на рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026

(суддя Бережнюк В.В.) та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026

(головуючий - суддя Мамченко Ю.А., судді: Мельник О.В. і Хабарова М.В.)

у справі 918/1208/24

за позовом Заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Рівненської обласної ради;

2) Західного офісу Держаудитслужби

до: 1) Товариства;

2) Комунального підприємства "Рівненський обласний клінічний госпіталь" Рівненської обласної ради (далі - Підприємство)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 31.08.2026 32.2-01/1626 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи 918/1208/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Малашенкова Т.М.

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради та Західного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства та Підприємства про:

визнання недійсними додаткових угоду від 15.03.2021 1, від 17.05.2021 2, від 25.08.2021 4, від 26.08.2021 5, від 30.09.2021 6, від 27.10.2021 7, від 29.10.2021 8, від 01.11.2021 9, від 03.12.2021 10, від 07.12.2021 11 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 08.01.2021 2, укладеного Підприємством та Товариством;

- стягнення з Товариства на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 201 042,17 грн;

- стягнення з Товариства в дохід державного бюджету кошти у розмірі 52 927,22 грн.

Позов мотивовано тим, що додаткові угоди, якими було збільшено ціну на електричну енергію, укладені з порушенням законодавства про публічні закупівлі. Внаслідок неправомірного підняття ціни Підприємство здійснив зайву переплату бюджетних коштів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026:

- позов задоволено;

- визнано недійсними додаткові угоди від 15.03.2021 1, від 17.05.2021 2, від 25.08.2021 4, від 26.08.2021 5, від 30.09.2021 6, від 27.10.2021 7, від 29.10.2021 8, від 01.11.2021 9, від 03.12.2021 10, від 07.12.2021 11 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 08.01.2021 2;

- стягнуто з Товариства на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 201 042,17 грн;

- стягнуто з Товариства в дохід державного бюджету кошти у розмірі 52 927,22 грн;

- стягнуто з Товариства на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 159,63 грн;

- стягнуто з Підприємства на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 112 грн.

Судові рішення мотивовані наявністю підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на:

- порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статті 74 ГПК України, пункту 1 частини першої статті 8, частини сьомої статті 10, частини другої статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", пункту 46 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 550 без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі 910/23357/17;

- прийняття оскаржуваних судових рішень без урахування правових позицій, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі 922/3816/19, від 21.05.2018 у справі 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі 910/12793/17 щодо того, що акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру;

- відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням положень статей 38, 164 14 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" у подібних правовідносинах.

Скаржник у касаційній скарзі просить зупинити провадження у справі 918/1208/24 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи 3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою Товариства щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", провадження по якій відкрите ухвалою Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 06.05.2026.

Крім того, скаржник просить задовольнити його клопотання щодо передачі справи 918/1208/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Західний офіс Держаудитслужби у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та прийняті у відповідності до правових висновків, сформованих Верховним Судом, зазначає, що позивач як орган фінансового контролю належно виконує свої повноваження, спрямовуючи зусилля на реальне відновлення порушених інтересів держави, у межах та в спосіб визначений чинним законодавством, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Рівненська окружна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначає про прийняття оскаржуваних судових рішень з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення; відмовити у задоволенні клопотань скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і про зупинення провадження у справі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке

Відповідно до пункту 5.3.2.1 розділу V Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на I квартал 2024 року, у період з 19.01.2024 по 26.03.2024 Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 01.01.2021 по 31.12.2023.

За результатами проведеного контрольного заходу складено акт ревізії від 26.03.2024 13-17-04-06/45 (далі - Акт ревізії).

Під час проведення контрольного заходу здійснено перевірку дотримання законодавства про закупівлі, зокрема, правомірності внесення змін до істотних умов договорів про закупівлю.

Судами встановлено, що за результатами проведення процедури закупівлі відкритих торгів UA-2020-10-30-006535-c Підприємством (споживач) укладено з переможцем процедури закупівлі (торгів) Товариством (постачальник) договір на постачання електричної енергії від 08.01.2021 2 (далі - Договір), предметом якого є передача електричної енергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (пункт 2.1).

Відповідно до пункту 5.1 Договору загальна сума Договору становить 1018998 грн з ПДВ, обласний бюджет - 804182,21 грн з ПДВ та державний бюджет - 214815,79 з ПДВ.

Згідно пунктів 5.4, 5.5 Договору спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.

Пунктом 13.8 Договору визначено, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, зокрема крім випадку: збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному веб-сайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.uа - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) оприлюднених результатів роботи РДН/ВДР та про діяльність ДП "Оператор ринку" за відповідний розрахунковий період, які оприлюднюються ДП "Оператор ринку" згідно законодавства або інші документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.

Згідно додатку 3 до Договору ціна Договору склала 1010300 грн. Кількість електроенергії, яка повинна була бути поставлена 555000 кВт*год.

Відповідно до додатку 2 до Договору ціна за одинцю товару (кВт*год) становить 1,53002702702 грн без ПДВ.

Однак, у подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди, за наслідками яких ціну за одиницю товару збільшено на 117,01%, а саме:

- додатковою угодою від 15.03.2021 1 визначено, що ціна за 1 кВт*год спожитої електричної енергії становить 1,63279 грн без ПДВ , а разом з ПДВ - 1,959348 грн (збільшено на 6,6%);

- додатковою угодою від 17.05.2021 2 - 1,70682 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 2,048184 грн (збільшено на 11,5%);

- додатковою угодою від 25.08.2021 4 - 1,84796 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 2,217552 грн (збільшено на 20,2%);

- додатковою угодою від 26.08.2021 5 - 2,0032 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 2,40384 грн (збільшено на 30,7%);

- додатковою угодою від 30.09.2021 6 - 2,17395 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 2,60874 грн (збільшено на 42%);

- додатковою угодою від 27.10.2021 7 - 2,36176 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 2,834112 грн (збільшено на 54,2%);

- додатковою угодою від 29.10.2021 8 - 2,56833 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,081996 грн (збільшено на 67,3%);

- додатковою угодою від 01.11.2021 9 - 2,79554 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,354648 грн (збільшено на 82,6%);

- додатковою угодою від 03.12.2021 10 - 3,04545 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,65454 грн (збільшено на 99%);

- додатковою угодою від 07.12.2021 11 - 3,32032 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,984384 грн. (збільшено на 117%).

На виконання умов Договору з урахуванням додаткових угод, Товариством продано, а Підприємством прийнято та оплачено електроенергії в кількості 357779 кВт*год на загальну суму 910 863,24 грн (з ПДВ), що підтверджується актами приймання-передавання за січень-грудень 2021 року.

Однак, перевіркою дотримання законодавства під час внесення змін до істотних умов договору Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області встановлено факти укладання Підприємством додаткових угод з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме внесено зміни до істотних умов Договору щодо збільшення ціни за 1кВт*год електричної енергії без належного обґрунтування та документального підтвердження коливання цін на ринку.

В Акті ревізії Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області зазначено, що надані постачальником дані не відображають динаміку ціни на електричну енергію з моменту укладення Договору до моменту ініціювання постачальником збільшення ціни (період для порівняння збільшення вартості взято до укладення Договору), у зв`язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі підпункту 2 пункту 13.8 Договору та пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Проаналізувавши розміщену на сайті ДП "Оператор ринку" інформацію щодо середньозважених цін упродовж січня-березня 2021 (від укладення Договору до укладення додаткової угоди від 15.03.2021 1), можна дійти висновку, що в цей період мало місце як збільшення, так і зменшення цін на електричну енергію.

Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області дійшло висновку, що додаткова угода від 15.03.2021 1 до Договору укладена всупереч вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Укладення додаткової угоди від 17.05.2021 2 призвело до збільшення ціни за 1 кВт*год. на 11,5% відносно ціни, визначеної умовами основного Договору; додаткової угоди від 25.08.20211 4 - на 20,77%; додаткової угоди від 26.08.2021 5 - на 30,92%; додаткової угоди від 30.09.2021 6 - на 42,08%; додаткової угоди від 27.10.2021 7 - на 54,36%; додаткової угоди від 29.10.2021 8 - на 67,86%; додаткової угоди від 01.11.2021 9 - на 82,81%; додаткової угоди від 03.12.2021 10 - на 99,04%; додаткової угоди від 07.12.2021 11 - на 117,01%. Оскільки додаткова угода від 15.03.2021 1 укладена з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", наступні додаткові угоди також підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначене названим Законом.

Підприємством в період з 08.01.2021 по 31.12.2021 сплачено вартість електричної енергії постачальнику - Товариству на загальну суму 253 969,39 грн., ніж передбачено умовами Договору, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 253 969,39 грн, в тому числі, загальному фонду обласного бюджету на суму 201 042,17 грн та загальному фонду державного бюджету на суму 52 927,22 грн зі сторони Товариства.

Так, після проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби складено та вручено Підприємству вимогу "Про усунення виявлених порушень законодавства" від 19.04.2024 131704-14/1193-2024. Підприємство оскаржило дану вимогу до адміністративного суду. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 провадження в адміністративній справі 460/12813/24 зупинено до набрання законної сили рішеннями Господарського суду Рівненської області у справах 918/1202/24 та 918/1208/24.

За доводами прокуратури, укладаючи додаткові угоди 2, 4-11 до Договору та збільшуючи ціну товару на 117,01% від передбаченої правочином, сторони діяли усупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а тому ці угоди підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з Товариства на користь позивача.

У цій справі прокурором визначено позивачами Рівненську обласну раду і Західний офіс Держаудитслужби.

Відповідно до Статуту Підприємства, затвердженого рішенням Рівненської обласної ради від 17.03.2023 651, Підприємство є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області. Власником Підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради. Підприємство є неприбутковою організацією і фінансується за рахунок бюджетних коштів та інших джерел, не заборонених законом. Майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області і закріплюється за Підприємством на праві оперативного управління. Крім того, згідно плану закупівлі, джерелом його фінансування є кошти обласного та державного бюджету.

Таким чином, Рівненська обласна рада здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є власністю територіальної громади і закріплене за Підприємством на праві господарського відання.

Порушення інтересів держави обґрунтовано укладенням Підприємством додаткових угод всупереч вимог чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов Договору, зростання ціни за одиницю товару.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, погодилися, що керівник Рівненської окружної прокуратури правомірно визначив Рівненську обласну раду позивачем у цій справі.

Оскільки Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства, в ході якої встановлено порушення при укладенні оскаржуваних додаткових угод, то керівник Рівненської окружної прокуратури правомірно визначив Західний офіс Держаудитслужби у Рівненській області позивачем у цій справі.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів, які після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено окружною прокуратурою, мали право звернутися до суду щодо захисту порушених інтересів.

Рівненською окружною прокуратурою, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 28.08.2024 скеровано на адресу Рівненської обласної ради та Західного офісу Держаудитслужби листи 50-56-7141вих-24 та 50-56- 7141вих-24 відповідно, якими повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.

З відповіді Рівненської обласної ради (лист від 17.09.2024 09-2803/01), встановлено, що останньою не вживалися заходи реагування за повідомленими фактами, у тому числі щодо проведення претензійно-позовної роботи. З відповіді Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області (лист від 02.09.2024 131704-17/2174-2024) вбачається, що Управлінням також не вживалося відповідних заходів для усунення виявлених порушень.

Відтак, суди встановили, що окружною прокуратурою кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.

Судами встановлено, що обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Договору перед укладенням додаткової угоди 1 Товариством надано цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 12.02.2021 364/21, в якій зазначено, що довідка носить виключно фактографічно-інформаційний характер. Однак, наявні у ній дані об`єктивно не відображають коливання цін протягом усього періоду дії Договору та до моменту ініціювання постачальником збільшення ціни.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що впродовж 2021 року мало місце як збільшення, так і зменшення цін на електричну енергію.

Надані постачальником дані не відображають динаміку ціни на електричну енергію з моменту укладення Договору до моменту ініціювання постачальником збільшення ціни (період для порівняння збільшення вартості взято до укладання Договору), у зв`язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору, визначених підпунктом 2 пункту 13.8 Договору та пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Так, надані Товариством цінові довідки Харківської торгово-промислової палати щодо середньозважених цін на РДН ОЕС України не містять точної інформації про коливання цін на електроенергію станом як на момент звернення Товариства щодо внесення змін до Договору, так і на момент підписання додаткової угоди від 15.03.2021 1. До того ж, вони не відображають об`єктивну ситуацію щодо зміни цін на електроенергію на "ринку на добу наперед" з моменту підписання Договору до моменту підписання додаткової угоди від 15.03.2021 1.

Крім того, опрацюванням інформації з веб порталу встановлено ДП "Оператор ринку" середньозважена ціна на РДН у березні 2021 року зменшилась на 14,15% в порівнянні з лютим 2021 року та склала 1 406,25 грн/МВт*год. На ВДР середньозважена ціна у березні 2021 року зменшилась на 22,55% в порівнянні з попереднім місяцем та склала 1360,47 грн/МВт*год. При цьому, середньозважена ціна на РДН у січні 2021 року складала 1 481,31 грн/ МВт*год., а на ВДР - 1487,08 грн/МВт*год.

Таким чином, на момент підписання додаткової угоди від 15.03.2021 1 мало місце коливання цін на ринку електричної енергії у бік зниження. За таких обставин, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що додаткова угода 1 суперечить Закону України "Про публічні закупівлі" і наявні підстави для визнання її недійсною.

Суди наголосили, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Отже, максимальний ліміт збільшеної вартості ціни електроенергії за Договором не міг перевищувати 1,683029729722 грн без ПДВ (1,53002702702+10%) за 1 кВт*год.

Суди попередніх інстанцій встановили, що збільшення ціни електричної енергії, передбаченої додатковими угодами 2, 4-11 щодо погодженої у договорі ціни, здійснено з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

Укладення вказаних угод призвело до збільшення ціни за 1кВт*год більше ніж на 10% відносно ціни, що визначена за умовами Договору (1,53002702702 грн без ПДВ), загалом на 117%, тому суди визнали недійсними додаткові угоди 2, 4-11 до Договору.

Оскільки додаткові угоди 1, 2, 4-11 до Договору є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором мали регулюватись самою первісною угодою за тарифом 1,53002702702 за 1 кВт*год без ПДВ.

Отже, Підприємству належало сплатити за отриманий товар 656 893,85 грн, що на 253 969,39 грн менше фактично сплаченого 910 863,24 грн. Кошти, сплачені понад вартість, визначену Договором, є такими, що утримуються Товариством без достатньої правової підстави і підлягають поверненню в загальний фонд державного і місцевого бюджетів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом розгляду у цій справі є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення грошових коштів, сплачених на виконання таких угод.

Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин (див. пункти 24, 25, 26, 31, 32, 39).

Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі 910/23357/17, від 01.12.2022 у справі 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі 922/3816/19, від 21.05.2018 у справі 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі 910/12793/17, колегія суддів зазначає наступне.

Справа 910/23357/17 розглядалася за позовом Міністерство соціальної політики України до Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" про 520 385,92 грн збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання бюджетної програми відповідачем не виконано умови договорів про надання послуг з оздоровлення дітей та включено до актів про надання послуг вартість окремих послуг на загальних суму 520 385,92 грн, які фактично виконавцем не надані, у зв`язку з чим державі в особі Міністерства соціальної політики України завдано матеріальної шкоди (збитків).

Справа 922/2810/21 розглядалася за позовом Міністерства оборони України до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" про стягнення збитків у розмірі втраченого майна. Позовні вимоги мотивовані виявленням нестачі переданого відповідачеві на зберігання за атестатами та нарядами надлишкового військового майна, внаслідок чого державі заподіяно шкоду у розмірі вартості 47 одиниць втраченої військової техніки.

У справі 922/3816/19 предметом позову було стягнення грошових коштів у сумі 1 201 884,10 грн за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання в частині завищення вартості виконаних робіт, що було встановлено актом Державної аудиторської служби України планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ПАТ "Центренерго" за період з 01.05.2016 по 31.03.2019.

У справі 922/2310/17 предметом позову було стягнення завищеної вартості виконаних робіт за договорами підряду.

У справі 910/12793/17 предметом позову було відшкодування 1 216 482,00 грн збитків. В обґрунтування позовних вимог позивач посилавься на те, що звітом 16-16 Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості встановлено, що під час виконання укладеного з відповідачем договору від 06 січня 2012 року 07/01-12 завищено вартість будівельних робіт на загальну суму 1 216 482,00 грн.

У цій же справі 918/1208/24 розглядається спір про визнання недійсними додаткових угод, якими було збільшено ціну на електричну енергію, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та стягнення з Товариства коштів сплачених йому понад вартість, визначену Договором та, які утримуються без достатньої правової підстави.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій наведених скаржником правових висновків Верховного Суду.

Натомість, встановлені судами у цій справі обставини, свідчать про неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у справах наведених скаржником.

З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які посилається скаржник, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, Верховний Суд, враховуючи мотиви, наведені вище, дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України ?Про публічні закупівлі?.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону України ?Про публічні закупівлі?, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону України ?Про публічні закупівлі? визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону (у редакції, чинній станом на дату укладення додаткової угоди від 15.03.2021 1), визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Верховний Суд зазначає про те, що у цій нормі права передбачена можливість внесення змін до договору про закупівлю у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми.

У постанові Великої Палати Верхового Суду від 21.11.2025 у справі 920/19/24, якою узагальнено правові висновки щодо застосування положень, якими передбачено можливість внесення змін щодо ціни у договір закупівлі, крім іншого вказано, що з урахуванням наведеного аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України ?Про публічні закупівлі?, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду висновувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України ?Про публічні закупівлі? не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Суд касаційної інстанції зауважує, що у постанові Великої Палати Верхового Суду від 21.11.2025 у справі 920/19/24, Суд зауважував, що "кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо" (постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі 913/368/19, від 11.05.2023 у справі 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факта коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору.

Судами у цій справі встановлено, що за матеріалами справи, для документального підтвердження факта коливання ціни електричної енергії на ринку, та в підтвердження обґрунтованості змін істотних умов договору, що має своїм наслідком підставу для внесення змін до Договору, Товариством надано цінові довідки Харківської торгово-промислової палати.

Верховний Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі 926/3244/22 в якій зазначено, зокрема, про те, що довідки, експертні висновки торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Надавши оцінку доказам у справі 918/1208/24, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що цінові довідки Харківської торгово-промислової палати щодо середньозважених цін на РДН ОЕС України не містять точної інформації про коливання цін на електроенергію станом як на момент звернення Товариства щодо внесення змін до Договору, так і на момент підписання додаткової угоди 1. А збільшення ціни електричної енергії, передбаченої додатковими угодами 2, 4-11 щодо погодженої у договорі ціни, здійснено з порушенням не лише вимоги пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткового обмеження такого збільшення.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Товариством не обґрунтовано збільшення тарифу ціни на електричну енергію та необхідності підписання додаткової угоди від 15.03.2021 1, а укладення додаткових угод 2, 4-11 до Договору укладені з перевищенням 10 % граничної межі, за рахунок чого ціна Договору фактично збільшилася на 117% порівняно з погодженою ціною під час закупівлі, за таких обставин додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України ?Про публічні закупівлі?.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Суди попередніх інстанцій, встановивши те, що переплата бюджетних коштів за спожиту електричну енергію внаслідок укладення спірних додаткових угод до Договору складає 253 969,39 грн., визнавши спірні у цій справі додаткові угоди недійсними, які не породжують правових наслідків, керуючись положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, дійшли правильного висновку про те, що грошові кошти у зазначеній сумі є такими, що були безпідставно одержані Товариством, оскільки підстава їх набуття внаслідок недійсності спірних додаткових угод відпала, а тому Товариство зобов`язане їх повернути в місцевий і державний бюджети.

Щодо аргументів скаржника про те, що викладені в Акті ревізії висновки не мають заздалегідь обумовленої сили та не є підставою для стягнення з Товариства коштів, одержаних відповідно до умов договору про закупівлю, то Верховний Суд зазначає, що акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні закону, не зумовлює виникнення, зміни чи припинення прав і обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялась, а є носієм доказової інформації про виявлені порушення. Такий акт слугує підставою для прийняття відповідного рішення контролюючим органом, але сам по собі не породжує юридичних наслідків у вигляді обов`язку відшкодування збитків. Відповідно, правильність обчислення збитків, як і наявність правових підстав для їх відшкодування, підлягає перевірці саме судом у межах розгляду відповідного позову. Така вимога є обов`язковою до виконання лише в частині усунення виявлених порушень і не є виконавчим документом, за допомогою якого може бути здійснене примусове стягнення збитків. Акт ревізії Держаудитслужби є лише одним із доказів, який у сукупності з іншими матеріалами підтверджує обставини, на які прокуратура посилається як на підставу позову.

При цьому суди попередніх інстанцій приймаючи рішення у цій справі, досліджували всі докази у сукупності, проаналізували відсоткове збільшення ціни порівняно з первинними умовами Договору, дані щодо рівня середньозважених цін на ринку електричної енергії у відповідні періоди, інформацію ДП ?Оператор ринку?.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням положень статей 38, 164 14 КУпАП у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зауважує, що посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватися, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

Верховний Суд неодноразового наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на вказане колегія суддів відзначає, що статтею 44 Закону України "Про публічні закупівлі", яка іменується як "Відповідальність за порушення вимог цього Закону", передбачено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

За придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, відповідно до вимог цього Закону, та укладення договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та за порушення вимог цього Закону службові (посадові) особи, уповноважена особа замовника та керівники замовників несуть відповідальність згідно із законами України.

Отже, за порушення приписів законодавства у сфері публічних закупівель законодавець передбачив можливість покладення додаткової (персональної) відповідальності (цивільно-правової/адміністративної/дисциплінарної тощо), зокрема, але не виключно, на посадових осіб замовників, які відповідають за організацію та проведення закупівель, а також за виконання договорів про закупівлю.

При цьому застосовування/незастосування такої міри відповідальності (як правових наслідків недотримання вимог законодавства у сфері закупівлі) є окремим видом правовідносин між учасниками публічного права, які, у свою чергу не впливають на існування/припинення інших правовідносини, що виникають, зокрема між учасниками тендерів та сторонами договорів про закупівлю.

Так, предметом даного позову є визнання недійсними Додаткових угод до Договору про закупівлю як таких, що укладенні у супереч вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину.

Отже, в предмет доказування у даній справі не входить питання відповідальності посадових осіб публічного права (зокрема замовника) за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" у порядку статті 44 вказаного Закону.

Фактично скаржник помилково ототожнив різні за своєю правовою природою правовідносини, як то "відповідальність посадових осіб публічного права у сфері публічних закупівель" (що унормовано, зокрема статтею 44 Закону України "Про публічні закупівлі", статтею 164-14 КпАП) з "наслідками недійсності правочину", вчиненого з недотриманням вимог закону (що урегульовано статями 215, 216 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 38, 164 14 КУпАП передбаченої пунктом 3 частини другої 2 статті 287 ГПК України.

У цій справі у Товариства не було підстав для підписання додаткової угоди від 15.03.2021 1 до Договору, оскільки фактично не було підстав для збільшення тарифу ціни на електричну енергію.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Товариство просить передати справу 918/1208/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, а саме: визначення суб`єктів відповідальності за порушення вимог спеціального Закону у сфері публічних закупівель, у разі внесення змін до істотних умов договору у порядку не передбаченому Законом, та співвідношення з наслідками внесення таких змін до договору (стаття 164 14 КУпАП) та строків притягнення до відповідальності за порушення вимог Закону (стаття 38 КУпАП), враховуючи також статтю 18 Закону України "Про публічні закупівлі", яка встановлює орган оскарження та порядок оскарження процедур закупівлі.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас, проаналізувавши зміст вказаного клопотання, Верховний Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виняткових правових проблем, вирішення яких необхідне для формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі справи 918/1208/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.

З урахуванням наведеного клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.

Крім того, від Товариства надійшло клопотання про зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення.

Розглянувши вказане клопотання, Верховний Суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Разом з цим, встановлені у цій справі обставини та зібрані докази дозволяють Суду належним чином оцінити доводи касаційної скарги щодо застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вирішити питання про наявність або відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій справі, а наведені Товариством у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлену Судом неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у справах наведених скаржником, а інші доводи не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі 918/1208/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі 918/1208/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі 918/1208/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова