← Судебная практика

Ухвала по делу № 348/2217/25

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду · 31.08.2026
полный текст из нашей базы11 126 знаковвсе акты по делу →

Об акте

Дело №
348/2217/25
Дата принятия
31.08.2026
Форма судопроизводства
Кримінальне
Тип акта
Ухвала
Категория дела
Групове порушення громадського порядку

Текст решения

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

справа 348/2217/25

провадження 51-3360ск26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2026 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Яремче Івано-Франківськ ої обл. та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області вироком від 27 березня 2026 рокувизнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, і призначив йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік та поклав обов`язки, передбачені ст. 59-1 КК.

Також місцевий суд вирішив питання щодо цивільного позову та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, а саме в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Так, 27 квітня 2025 року приблизно о 20:00 неповнолітній ОСОБА_4 перебуваючи на стадіоні в с. Делятин Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. (вул. 16 Липня) діючи умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок та ігноруючи встановлені у суспільстві загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, бажаючи возвеличитись за рахунок приниження іншої людини, через нікчемний привід, усвідомлюючи, що його дії відбуваються в умовах очевидності для інших людей, а також протиправний характер своїх дій, що супроводжувались особливою зухвалістю, умисно почав наносити удари руками та ногами по обличчю та тілу неповнолітнього ОСОБА_6 , спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження. Надалі ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати свій умисел, спрямований на хуліганські дії з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, агресивно, в присутності сторонніх осіб, а саме: неповнолітніх ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , умисно, з метою вчинення хуліганських дій, змусив потерпілого ОСОБА_6 стати на коліна та просити пробачення у ОСОБА_7 , чим принижував його честь та гідність.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 28 травня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, а кримінальне провадження закрити.

Обґрунтовуючи свої вимоги, касатор указує, що апеляційний суд послався на положення ст. 50, 65-67 КК, проте залишив поза увагою можливість звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього, який вперше вчинив кримінальне правопорушення, з застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Крім того, зауважує, що суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування приписів ст. 105 КК, однак свій висновок не мотивував.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом та перевірених апеляційним судом, а також правильності кваліфікації діяння ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 296 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.

Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Приписами ч. 1 ст. 97 КК визначено, що неповнолітнього, який вперше вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

За змістом п. 3 ч. 2 ст. 105 КК у разі звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру у виді передачі неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.

Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував, зокрема ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; відомості про особу засудженого, який має постійне місце проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, навчається у 10 класі Делятинського ліцею 1, раніше не судимий, проживає з батьком та двома молодшими сестрами, за місцем проживання характеризується позитивно, а також його характеристику за місцем навчання; висновок органу пробації; наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім та обставини, яка його обтяжує - вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини.

Крім того, місцевий суд дійшов правильного висновку про неможливість застосування до ОСОБА_4 приписів ст. 105 КК щодо звільнення його від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

До того ж, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання за ч. 1 ст. 296 КК - пробаційний нагляд, обрав не найбільш суворий вид покарання із передбачених санкцією указаної частини та призначив його в мінімально можливому розмірі - 1 рік.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій порушував питання про звільнення засудженого від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК, закриття кримінального провадження та застосування до ОСОБА_4 примусового заходу виховного характеру, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК (передача неповнолітнього під нагляд батька).

Апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги захисника дійшов обґрунтованого висновку, що призначене судом першої інстанції покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а також справедливим щодо досягнення мети покарання відповідно до вимог ст. 50 КК.

Крім того, цей суд слушно зауважив, що з огляду на характер і обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого та спосіб його поведінки, відсутні підстави вважати, що його виправлення може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного характеру без призначення покарання.

Також колегія суддів Івано-Франківського апеляційного суду вказала, що сам факт бажання законного представника ОСОБА_11 здійснювати нагляд за неповнолітнім сином не є безумовною підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності та застосування приписів ст. 105 КК.

Верховний Суд погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій та вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини переконливо свідчать про неможливість виправлення ОСОБА_4 без застосування покарання, з огляду на те, що він наразі хоча і позитивно характеризується, однак досліджені

місцевим судом докази вказують, зокрема, що він мав проблеми з поведінкою, перебував на внутрішньоліцейному обліку з дев`ятого класу, провокував конфлікти і бійки. Крім того, Суд враховує, що вчинене засудженим кримінальне правопорушення характеризується особливою зухвалістю та полягає не лише

у заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень, а й у приниженні його честі та гідності у присутності інших неповнолітніх.

Ураховуючи викладене, а також те, що місцевий суд навів мотиви необхідності призначення покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, відсутність у вироку окремого мотивування щодо незастосування ст. 105 КК саме собою не свідчить про неправильність висновку суду і не спростовує обґрунтованості його висновку про необхідність застосування до неповнолітнього покарання у виді пробаційного нагляду.

Отже, наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 .

Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Источник — Единый государственный реестр судебных решений. Судебные решения открыты (ЗУ «О доступе к судебным решениям»), а сами акты являются официальными документами и не являются объектом авторского права. Мы не редактируем текст и не добавляем к нему оценок.

Сверить с реестром ↗