Постанова по делу № 761/6524/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року

м. Київ

справа 761/6524/24

провадження 61-7310св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Гребенченко Олексій Алімович, на постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1, у якому просив:

скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Криворучка В. П. про державно реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47185782 від 04 червня 2019 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків: 1907605876) на нежитлове приміщення 57, загальною площею 45,3 кв.м, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 184440718000);

витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення з 1 по 5 (група приміщень 57), І-поверх, літ. А, загальною площею 45,3 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1760821980000), які зареєстровані за ОСОБА_1, як нежитлове приміщення 57, загальною площею 45,3 кв.м, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 184440718000);

скасувати державу реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення 57, загальною площею 45,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 184440718000), проведену 05 серпня 2019 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леонтьєвою Н. Й., припинивши право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості з реєстраційний номером: 1844407180000;

закрити розділ Державного реєстру прав та реєстраційну справу на об'єкт нерухомості з реєстраційним номером: 1844407180000 та скасувати реєстраційний номер об'єкта: 1844407180000.

В обґрунтування позову посилався на те, що нежитлове приміщення 57, загальною площею 45,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є комунальною власністю територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Водночас, право власності на цей самий об'єкт, але з відкриттям іншого розділу та присвоєнням нового реєстраційного номеру об'єкта нерухомого майна зареєстровано за іншими особами. Так, встановлено, що 03 червня 2011 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 2011 року САЕ560912, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. У подальшому, 04 червня 2019 року зазначене майно було відчужено на користь Бутаєнка А. Є., який 05 серпня 2019 року відчужив його на користь ОСОБА_1 За інформацією Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради від 19 жовтня 2023 року 056-5065, свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2 не видавалося.

Посилаючись на вибуття вказаного майна з володіння власника поза його волею, на незаконність державної реєстрації права власності на комунальне майно за відповідачами та їх недобросовісність, прокурор просив задовольнити позов.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року, із посиланням на набрання чинності Законом України Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача від 12 березня 2025 року 4292-ІХ, вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для надання документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного нерухомого майна станом на дату подання позовної заяви, згідно з вимогами частини четвертої статті 177 ЦПК України.

На виконання вимог ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року про залишення позову без руху прокурор подав заяву, у якій виклав заперечення щодо вимог вказаного судового рішення.

Зокрема, у поданій заяві прокурор посилався на те, що ним не подавався позов про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, натомість при обґрунтуванні позовних вимог він посилався на недобросовісність дій відповідачів. Зазначив, що невнесення прокурором на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна виключає можливість постановлення рішення про витребування майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. При цьому прокурор вказував на обізнаність відповідача щодо незаконності набуття ним у приватну власність земельної ділянки та його недобросовісність у спірних правовідносинах, що виключає застосування статті 388 ЦПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року позов першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України Про внесеня змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача від 12 березня 2025 року 4292-ІХ, а тому, в силу положень статей 390, 391 ЦК України, пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону 4292-ІХ, частини 4 статті 177 ЦПК України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі вартості спірного майна, чинного на дату подання позовної заяви, проте прокурором вказані вимоги закону не були виконані.

Не погодившись із вказаною ухвалою, керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Києва, діючи в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 27 листопада 2025 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив, зокрема з того, що місцевий суд не звернув уваги на ту обставину, що вимога частини четвертої статті 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна саме від добросовісного набувача. Натомість, у справі, яка переглядається, прокурором заперечується добросовісність відповідачів під час набуття спірних нежитлових приміщень у власність .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29 травня 2026 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник Гребенченко О. А., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з порушенням норм цивільного процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення.

Доводи інших учасників справи

06 липня 2026 року прокурор звернувся до суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

24 червня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року 4292-ІХ Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача , яким, зокрема, внесені зміни до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.

Так, статтю 390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) доповнено частиною п'ятою, згідно з якою суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим, відповідно до якого у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяв.

Також частину другу статті 185 ЦПК України доповнено абзацом третім, згідно з яким якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму.

Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача від 12 березня 2025 року 4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюються на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим у разі подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача норми частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п'ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі не доведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

Подібні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2025 року в справі 127/8274/24, від 01 грудня 2025 року в справі 354/419/25, від 10 грудня 2025 року в справі 354/417/25, від 10 грудня 2025 року в справі 354/1754/24, від 04 лютого 2026 року в справі 354/358/25.

У цій справі прокурор, звертаючись до суду з позовом, заперечував добросовісність відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час набуття спірного нерухомого майна у власність.

Зокрема, у позовній заяві та поясненнях, наданих на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху, прокурор зазначав, що відповідачами у справі є недобросовісні набувачі, яким достеменно було відомо про те, що спірне нерухоме майно є комунальним, оскільки право власності територіальної громади столиці на нежитлове приміщення 57 по АДРЕСА_1, загальною площею 45,3 кв.м вже було зареєстровано, відомості про що 04 лютого 2019 року були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація з якого доступна для набувачів при проведенні реєстрації права власності.

Таким чином, оскільки прокурор обґрунтовує позов недобросовісністю набувача земельної ділянки, тому положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, а питання про добросовісність/недобросовісність набувача суд може вирішити лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення.

Врахувавши наведене, а також необхідність дослідження під час розгляду справи по суті обставини добросовісності/недобросовісності дій відповідачів (набувачів майна), апеляційний суд правильно вважав, що висновок суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є передчасним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали місцевого суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони ( 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії , заява 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , заява 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 403, 410, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Гребенченко Олексій Алімович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев