Постанова по делу № 932/6630/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Київ

справа 932/6630/20

провадження 61-5255св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року в складі судді Кондрашова І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.

та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 202 5 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.

в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - П`ята Дніпровська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на майно, отримане у спадщину, та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк Укргазбанк (далі - ПАТ АБ Укргазбанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд в рахунок погашення заборгованості померлої ОСОБА_2 перед ПАТ АБ Укргазбанк за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 станомна 19травня 2020року в сумі 62 919,94 доларівСША та867 652,35 грн,що складається з простроченої заборгованості за кредитом у сумі28 860,69 доларівСША, простроченої заборгованості за процентами - 34 059,26 доларів США,пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 20травня 2017року до 01 вересня2017 року- 402 600,07 грн, пені за несвоєчасну сплату процентів - 465 052, 28 грн,звернути стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 33,7 кв. м,житловою площею 17,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спадщиною після смерті ОСОБА_3 , яку прийняв ОСОБА_1 , встановивши спосіб його реалізації -шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, напідставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

20 серпня 2024 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 . Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , значиться померла ОСОБА_4 . Звернути стягнення на майно померлої безпосередньо, або звернути стягнення на спадкове майно, стосовно якого не отримано свідоцтво про право на спадщину, є неможливим. Сам собою факт подання заяви про прийняття спадщини не є безумовною підставою для звернення кредитором стягнення на спадкове майно. Спадкоємець повинен як прийняти спадщину, так і оформити спадкові права, тобто зареєструвати за собою право власності на спадкове майно, що є передумовою звернення на нього стягнення (як добровільно, так і в примусовому порядку). Оскільки ОСОБА_1 не отримував свідоцтво про право власності на спадкове майно, звернути на нього стягнення є неможливим, оскільки такий обов`язок нерозривно пов`язаний із особою спадкоємця та передбачає його вольові дії (оформлення спадщини, погашення боргу добровільно, пропозиція до банку замінити майно іншим, більш ліквідним, погашення боргу грошима, примусове звернення стягнення на майно тощо). Водночас спадкуванню підлягає обов`язок зі сплати боргу за кредитом, тому кредитор у межах цього обов`язку має право вимагати сплати, насамперед боргу, а не звертати стягнення на все нерухоме майно переважно перед усіма спадкоємцями. Вищенаведені обставини є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд також вказав, що для звернення стягнення на спадкове майно є необхідним, щоб заборгованість боржника була обґрунтованою, тобто нарахованою у встановлений договором чи законом спосіб, доведеною у встановленому порядку. У кредитному договорі року встановлений строк кредитування, а саме до 25 березня 2016 року. Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості у 2011-му році, позивач змінив строк кредитування за договором, тобто строк повернення кредиту вважається таким, що наступив. Право ПАТ АБ Укргазбанк нараховувати відсотки на борг ОСОБА_4 припинилось, оскільки позивач достроково пред`явив вимоги до боржника, змінивши тим самим погоджений строк кредитування. Заявлена банком заборгованість за кредитним договором є необґрунтованою, оскільки її нарахування проведено поза межами строку кредитування, який за власною ініціативою змінено позивачем. Оскільки заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором не доведена належними і допустимими доказами, тому в задоволенні позову ПАТ АБ Укргазбанк про звернення стягнення на майно, отримане у спадщину, належить відмовити.

18 березня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ АБ Укргазбанк за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 у сумі 230 120, 71 грн, еквівалентних 28 860, 69 доларів США основного боргу, 49 595, 33 грн, еквівалентних 6 220,02 доларів США боргу з процентів, 30 882, 21 грн пені, а разом 310 598, 25 грн, звернено стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , яка є спадщиною після смерті ОСОБА_3 , яку прийняв ОСОБА_1 , встановивши спосіб його реалізації - шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ Укргазбанк судовий збір у сумі 10 249, 73 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, знаючи про наявність у ОСОБА_3 невиконаних зобов`язань за кредитним договором та судового рішення про стягнення з неї кредитної заборгованості, відповідач не надав суду доказів щодо повідомлення кредитора спадкодавця про відкриття спадщини та підтвердження його наміру задовольнити вимоги кредитора у розмірі, який відповідає його частці у спадщині, із заявою про прийняття якої він звернувся. У кредитному договорі від 26 березня 2007 року 74/ф/6 встановлений строк кредитування, а саме до 25 березня 2016 року. Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості у 2011 році, позивач змінив строк кредитування за договором, тобто строк повернення кредиту вважається таким, що наступив. Право ПАТ АБ Укргазбанк нараховувати відсотки на борг ОСОБА_4 припинилось, оскільки позивач достроково пред`явив вимоги до боржника, змінивши тим самим погоджений строк кредитування. Отже, заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 є необґрунтованою, оскільки її нарахування проведено поза межами строку кредитування, який за власною ініціативою змінено позивачем. З огляду на вищевикладене, а також враховуючи той факт, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року було солідарно стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ВАТ АБ Укргазбанк заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 310 598,25 грн, апеляційний суд вирішив, що саме в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ АБ Укргазбанк за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 у розмірі 310 598,25 грн, необхідно звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , що є спадщиною після смерті ОСОБА_3 , яку прийняв ОСОБА_1 , встановивши спосіб його реалізації - шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

17 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18березня 2025року, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

22 квітня 2025 року ПАТ АБ Укргазбанк через підсистему Електронний суд надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, просить змінити судові рішення в частині розміру боргу, у рахунок погашення якого звертається стягнення на предмет іпотеки, а саме зазначити, що стягнення звертається в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ АБ Укргазбанк за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 у сумі 28 860, 69 доларів США основного боргу, 6 220,02 доларів США боргу з процентів, 30 882, 21 грн пені, а разом 35 080,71 доларів США та 30 882, 21 грн .

Касаційна скарга ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Велико ї Палат и Верховного Суду впостанові від 22 лютого 2024 року в справ і 990/150/23 , у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справ і 9901/432/18, від 05 лютого 2019 року в справі 49/157-06, від 02 квітня 2020 року в справі 471/162/14 , від 20 лютого 2019 року в справі 755/7730/16-ц, від 18 вересня 2019 року в справі 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року в справі 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року всправі 645/1566/16-ц, від 01 липня 2021 року в справі 202/7691/17 , щодо розмежування понять предмет позову і підстава позову ; про те, що тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, вимогами та обставинами, що обгрунтовують звернення до суду ; що в разі смерті боржника, до якого у кредитора існує грошове зобов`язання, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні.

Судом досліджено, що у зв`язку з порушенням позичальником (спадкодавцем) зобов`язань за кредитним договором Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська 07 червня 2011 року в справі 969/11 ухваленорішення про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ВАТ АБ Укргазбанк заборгован ості за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 у розмірі 230 120,71 грн, еквівалентних 28 860,69 доларів США основного боргу, 49 595,33 грн еквівалентних 6 220,02 доларів США боргу з процентів, 30 882,21 грн пені, а разом 310 598,25 грн. Також досліджено і не спростовано, що виконавчий лист, виданий на виконання зазначеного рішення суду, перебував на примусовому виконанні, тобто рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року в справі 969/11 є чинним. Позивач, вже маючи визначений законом механізм матеріально-правових засобів здійснення охорони своїх порушених цивільних прав та інтересів за кредитним договором , подав до того ж самого суду інший позов до того ж самого відповідача (спадкоємця-правонаступника) з тим самим предметом (стягнення/погашення заборгованості) та з однакових підстав, тобто зловживаючи своїми процесуальними правами, отримав інший, альтернативний, видозмінений, напевно простіший в реалізації, способ захисту цивільних прав та інтересів, порушених однією і тією же підставою, що призводить до подвійного стягнення з відповідача, що є неправомірним та надмірним тягарем для останнього.

Суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 1282 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України , якою визначено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Суд апеляційної інстанції, встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права і факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , не встановив вартості отриманого спадкоємцем майна, зверненням стягнення на яке, тобто за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги позивача.

Касаційна скарга банку

Підставами касаційного оскарження судових рішень ПАТ АБ Укргазбанк зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі 373/2054/16-ц та від 23 жовтня 2019 року в справі 723/304/16-ц, про те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України ; зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Апеляційний суд неправильно визначився з сумою заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, у рахунок погашення якої вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки, помилково зазначив, що борг становить 310 598,25 грн, тоді як борг становить: 28 860, 69 доларів США за тілом кредиту, 6 220,02 доларів США боргу за процентами, 30 882, 21 грн пені, а разом 35 080,71 доларів США та 30 882, 21 грн.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 банк зазначає, що заборгованість за кредитним договором відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року в справі 2-969/11 не сплачена , тому банк вимушений був подати позов до спадкоємця ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно, отримане в спадщину. У справі 932/6630/20 банк пред`явив позов до спадкоємця ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно, отримане в спадщину, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором. Отже, предмет та підстави позову банку в справі 932/6630/20 не є однаковими з предметом та підставами позову банку в справі 2-969/11. Наявність судового рішення про стягнення заборгованості зі спадкодавця не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за рахунок майна, яке було передано спадкоємцю в натурі, відповідно до вимог статті 1282 ЦК України. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2024 року в справі 508/713/19 у подібних правовідносинах. Крім того, зі смертю ОСОБА_4 не припинив свою дію договір іпотеки, оскільки відсутні підстави для його припинення. Під час переходу права власності на спадкове майно, яке перебуває в іпотеці, права та обов`язки за договором іпотеки не припиняються та не змінюються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі 522/407/15-ц зазначено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити саме спадкоємець, який заперечує вимоги кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна (постанов а Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі 317/4108/18).

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не надав суду доказів щодо вартості успадкованого майна, тому його щодо невстановлення судом вартості отриманого спадкоємцем майна, є безпідставним. Крім того, рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року в справі 932/6630/20 не підписане суддею Кондрашовим І. А., що є самостійною підставою для його скасування.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк Укргазбанк (далі - ВАТ АБ Укргазбанк ) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір 74/ф/6 для придбання житла.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору позичальник надає ОСОБА_3 кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 34 000,00 доларів США зі строком повернення до 25 березня 2016 року та сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних у валюті кредиту.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 березня 2007 року між ВАТ АБ Укргазбанк та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки 74/ф/6/1, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О. І., за реєстр. 1298. Предметом іпотеки є квартира загальною площею 33,7 кв. м, житловою площею 17, 2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 19 травня 2020 року в розмірі 62 919,94 доларів США та 867 652,35 грн, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 28 860,69 доларів США; простроченої заборгованості за процентами - 34 059,26 доларів США; пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 20 травня 2017 року до 01 вересня 2017 року - 402 600,07 грн, пеня за несвоєчасне сплату процентів - 465 052,28 грн.

У 2011-му році позивач вже звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідно до копії рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стягнуто солідарно на користь ВАТ АБ Укргазбанк заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 у розмірі 230 120,71 грн, еквівалентних 28 860,69 доларів США основного боргу, 49 595,33 грн еквівалентних 6 220,02 доларів США боргу з процентів, 30 882,21 грн пені, а разом 310 598,25 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На виконання вказаного рішення суду видані виконавчі листи.

Шевченківським відділом Державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 310 598, 25 грн.

За відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (актовий запис 1675).

Постановою державного виконавця виконавче провадження про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованості закінчено у зв`язку із смертю боржника.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої входить, зокрема, квартира загальною площею 33,7 кв. м, житловою площею 17, 2 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Дослідженням копії спадкової справи встановлено, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , звернувся ОСОБА_1 (чоловік ОСОБА_4 ).

ОСОБА_8 (син ОСОБА_4 ) звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини.

За повідомленням державного нотаріуса П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за законом/заповітом після смерті ОСОБА_4 нікому не видавалосья та не отримувалося.

Спадкоємці про смерть ОСОБА_4 позивача не повідомляли. Банк дізнався про смерть ОСОБА_4 у 2018-му році шляхом отримання постанови про закінчення виконавчого провадження.

Згідно з наявними у матеріалах справи копіями претензій позивач звернувся у встановлений строк після отримання інформації про смерть ОСОБА_4 до нотаріальних контор, заявивши про свої майнові вимоги на спадкове майно у розмірі 62 919,94 доларів США, 4 894 733, 65 грн пені, судових витрат 975, 00 грн.

Позивач ставить питання про звернення стягнення на спадкове майно, а саме на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у межах суми заявлених майнових вимог.

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку .

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзиву та виснував, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора у разі невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із таких видів забезпечення виконання зобов`язання є застава (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України від 0 5 червня 2003 року

898-IV Про іпотеку (далі - Закон 898-IV ) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону 898-IV ).

Частина п`ята статті 3 Закону 898-IV передбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки (частина шоста статті 3 Закону 898-IV ).

За частиною першою статті 7 Закону 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Стаття 11 Закону 898-IV визначає, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Отже, іпотека є забезпеченням виконання зобов`язання та як додаткове зобов`язання поділяє долю основного зобов`язання, яке забезпечує .

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 1282 ЦК України, якою визначено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину; встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права і факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , не встановив вартості отриманого спадкоємцем майна, зверненням стягнення на яке, тобто за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги позивача.

Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке.

Норми спеціального Закону 898-IV регламентують підстави виникнення, застосування та припинення іпотеки, а також визначають статус суб`єктів іпотечного зобов`язання.

У Рішенні від 14 липня 2020 року 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону 898-IV Конституційний Суд України роз`яснив, що іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, обов`язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. З цього слідує, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.

У цьому й проявляється особливий статус майнового поручителя, який особисто не вступає у боргові зобов`язання, а гарантує належне виконання іншою особою - боржником цих зобов`язань своїм майном, яке він чітко визначає в іпотечному договорі, а звернення стягнення на це майно припиняє його подальшу участь у зазначених зобов`язаннях.

Наведене вище співвідноситься з нормами частини третьої статті 23 Закону 898-IV, за якими якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи-іпотекодавця, то такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

За статтею 1282 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Зі змісту наведених вище статей можна зробити висновок, що вони стосуються правовідносин, за яких сторона основного зобов`язання помирає, а її майно переходить до інших осіб - спадкоємців, які разом з цим майном набувають невиконане особисте боргове (грошове) зобов`язання спадкодавця, яке обмежується вартістю успадкованого майна.

На відміну від правовідносин майнового поручительства, на цьому етапі таке майно не розглядається основним засобом погашення зобов`язання. На противагу іпотечному майну, зазначене спадкове майно може не містити обтяжень кредитора, а самі спадкоємці, набуваючи таке вільне від обтяжень майно та мирно володіючи ним, можуть не знати про боргові зобов`язання спадкодавця (спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги).

Своєю чергою кредитор теж має проявити обачність і заявити про свої вимоги до спадкоємців протягом розумного строку, який визначає стаття 1281 ЦК України.

З цього логічно випливають норми статті 1282 ЦК України, які, враховуючи характер виниклих правовідносин (розріз спадкових та боргових зобов`язань), гарантують спадкоємцеві право залишити собі спадкове майно (яке іноді має значну нематеріальну цінність для особи), виплативши його грошовий еквівалент. І лише в разі незадоволення своїх грошових вимог кредитор вправі розпочати процес звернення стягнення на це майно.

Натомість спадкування майна майнового поручителя має інший характер та інше правове врегулювання.

У ситуації іпотечного поручительства зобов`язаним є майно, а не певна особа.

Отже, саме це майно, а не іпотекодавець (який цілеспрямовано визначив таку форму зобов`язання та конкретне майно ) є гарантом виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 Закону 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи -іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 червня 2025 року в справі 761/382/21 (провадження 14-132цс24 ).

Колегія суддів висновує, що в спірних правовідносинах іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Квартиразагальною площею 33,7 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спадщиною після смерті ОСОБА_3 ,яку прийняв ОСОБА_1 , є предметом іпотеки, яким забезпечено виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_3 .

Стягнення банк звертає виключно на іпотечне майно, тому вартість спадщини за статтею 1282 ЦК України в цій справі не встановлюється, адже спадкоємець позичальника та іпотекодавця ( ОСОБА_1 ) відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк уже реалізував право на стягнення заборгованості за кредитним договором за рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року в справі 969/11, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки призводить до подвійного стягнення з відповідача, що є неправомірним та надмірним тягарем для останнього, необхідно зазначити таке.

Суди встановили, що відповідно до копії рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стягнуто солідарно на користь ВАТ АБ Укргазбанк заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 у розмірі 230 120,71 грн, еквівалентних 28 860,69 доларів США основного боргу, 49 595,33 грн еквівалентних 6 220,02 доларів США боргу з процентів, 30 882,21 грн пені, а разом 310 598,25 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На виконання вказаного рішення суду видані виконавчі листи.

Шевченківським відділом Державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 310 598, 25 грн.

Постановою державного виконавця виконавче провадження про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованості закінчено у зв`язку із смертю боржника.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року не виконано.

Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості . Зазначена правова позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі 361/7543/17 та від 14 червня 2023 року в справі 755/13805/16-ц.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо подвійності стягнення боргу безпідставні.

Підставами касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Велико ї Палат и Верховного Суду впостанові від 22 лютого 2024 року в справ і 990/150/23 , у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справ і 9901/432/18, від 05 лютого 2019 року в справі 49/157-06, від 02 квітня 2020 року в справі 471/162/14 , від 20 лютого 2019 року в справі 755/7730/16-ц, від 18 вересня 2019 року в справі 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року в справі 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року всправі 645/1566/16-ц, від 01 липня 2021 року в справі 202/7691/17 , щодо розмежування понять предмет позову і підстава позову ; про те, що тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, вимогами та обставинами, що обгрунтовують звернення до суду ; що в разі смерті боржника, до якого у кредитора існує грошове зобов`язання, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України , є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України , може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України , наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Пославшись на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Велико ї Палат и Верховного Суду впостанові від 22 лютого 2024 року в справ і 990/150/23 , у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справ і 9901/432/18, від 05 лютого 2019 року в справі 49/157-06, від 02 квітня 2020 року всправі 471/162/14, від 20 лютого 2019 року в справі 755/7730/16-ц, від 18 вересня 2019 року в справі 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року всправі 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року в справі 645/1566/16-ц, від 01 липня 2021 року в справі 202/7691/17 , ОСОБА_1 не мотивував належним чином цих доводів касаційної скарги, адже в справі 969/11 банк заявляв вимоги про стягнення заборгованості, а предметом вимог у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає тотожність позовів.

Стосовно доводів касаційної скарги банку необхідно зазначити таке.

Апеляційний суд визначив заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором, у рахунок погашення якої вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки, в гривневому еквіваленті - 310 598,25 грн, а позивач посилається на те, що борг становить: 28 860, 69 доларів США за тілом кредиту, 6 220,02 доларів США боргу за процентами, 30 882, 21 грн пені, а разом 35 080,71 доларів США та 30 882,21 грн, і наполягає, що саме в таких розмірах і валюті має зазначатися заборгованість у резолютивній частині судового рішення.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору позичальник надає ОСОБА_3 кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 34 000,00 доларів США.

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі 761/12665/14 ).

Підставами касаційного оскарження судових рішень ПАТ АБ Укргазбанк зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі 373/2054/16-ц та від 23 жовтня 2019 року в справі 723/304/16-ц, про те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України; зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Однак апеляційний суд правильно зауважив, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стягнуто солідарно на користь ВАТ АБ Укргазбанк заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 310 598,25 грн.

Кредитор погодився із судовим рішенням, яким заборгованість стягнуто з боржника у валюті гривні України, чим визначив зобов`язання у національній валюті.

Аналогічним керувалася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року в справі 750/8676/15-ц (провадження 14-79цс18).

Апеляційний суд правильно звернув стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ АБ Укргазбанк за кредитним договором від 26 березня 2007 року 74/ф/6 у сумі 230 120, 71 грн, еквівалентних 28 860,69 доларів США основного боргу, 49 595,33 грн, еквівалентних 6 220,02 доларів США боргу з процентів, 30 882,21 грн пені, а разом 310 598,25 грн, визначивши валютою виконання судового рішення гривню.

За таких обставин підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 банк зазначає, що рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року в справі 932/6630/20 не підписане суддею Кондрашовим І. А., що є самостійною підставою для його скасування.

Такі посилання не можуть бути підставою зміни постанови апеляційного суду, адже суд вказав у постанові, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не підписане суддею Кондрашовим І. А. і вказана обставина є обов`язковою підставою для його скасування та ухваленню нового судового рішення.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове по суті позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наслідками касаційного перегляду справи постанову апеляційного суду залишено без змін, тому Верховний Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Крім того, ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги був звільнений Верховним Судом.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська