Постанова по делу № 909/811/21 (909/275/25)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 909/811/21 (909/275/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат": не з`явився,

ОСОБА_1 : не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" в особі арбітражного керуючого Лозовського В.М.

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 (колегія суддів у складі: Матущак О.І. - головуючий, Рим Т.Я., Кравчук Н.М.) в частині розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_2

у справі 909/811/21(909/275/25)

за заявою ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" арбітражного керуючого Лозовського В.М.

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовблок", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Арізона", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Міллерс", 4) Компанії "Крестмор Маркетінг Лтд", м. Беліз, Центральна Америка, 5) ОСОБА_3 , 6) ОСОБА_4 , 7) ОСОБА_5 , 8) ОСОБА_6 , 9) ОСОБА_7 , 10) ОСОБА_8 , 11) ОСОБА_1 ,

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" у зв`язку з доведенням до банкрутства

у межах справи 909/811/21

за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області

до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника, визнано грошові вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в розмірі 797352,06 грн.

2. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2022 визнано вимоги ГУ ПФУ в Івано-Франківській області до Боржника на суму 336915,58 грн.

3. Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.03.2023 визнано Боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Стислий зміст заяви

4. Ліквідатор Боржника 13.03.2025 подав до господарського суду в межах зазначеної справи заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства на Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовблок", Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Арізона", Товариство з обмеженою відповідальністю "Міллерс", Компанію "Крестмор Маркетинг ЛТД", ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , стягнення з перелічених осіб солідарно 1188267,64 грн (далі - Заява).

5. Заяву мотивовано посиланням на положення статті 215 Господарського кодексу України, статті 619 Цивільного кодексу України, статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та обставини відчуження Боржником в особі директора ОСОБА_3 в період наявності заборгованості перед ініціюючим кредитором нерухомого майна на користь ТОВ "Азовблок", в інтересах якого діяв голова наглядової ради Боржника ОСОБА_8 , із перерахуванням отриманих від продажу коштів ТОВ "Міллерс", керівником якого був ОСОБА_8 , а також подальшого дарування ТОВ "Азовблок" набутого у Боржника майна на користь ТОВ "МК-Арізона", ОСОБА_7 , ОСОБА_1 .

6. За доводами ліквідатора Боржника наведені обставини призвели до фактичного позбавлення Боржника майна, що унеможливило задоволення вимог кредиторів. Водночас бездіяльність керівника, органів управління, засновників Боржника мала наслідком стійку неплатоспроможність Боржника, відсутність активів для задоволення вимог кредиторів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. Відповідно до пункту 8.1 статуту Боржника, затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів 6 від 12.03.2020 (далі - Статут), органами управління товариства та контролю товариства є: загальні збори акціонерів - вищий орган товариства, наглядова рада - орган, який здійснює захист прав акціонерів та в межах компетенції, визначеної Статутом, контролює та регулює діяльність директора, директор - виконавчий орган Товариства.

8. Акціонер (акціонери) та член наглядової ради, який є його (їхнім) представником, несуть солідарну відповідальність за відшкодування збитків, завданих товариству таким членом наглядової ради товариства (пункт 10.5 Статуту).

9. До компетенції наглядової ради належить, зокрема, контроль за діяльністю директора та захист прав акціонерів товариства; надання попередньої згоди директору товариства на: вчинення будь-яких правочинів (укладання угод, договорів, контрактів) з акціями, паями, частками та іншими корпоративними правами, що належать або можуть належати товариству, незалежно від їх балансової, оціночної або договірної вартості, вчинення будь-яких правочинів щодо розпорядження (відчуження, передача у користування, заставу, або використання іншим чином) нерухомим майном, яке належить товариству, незалежно від балансової, оціночної або договірної вартості такого майна, вчинення протягом календарного місяця будь-якого (-их) правочину (-ів) з однією й тією самою особою щодо розпорядження виробничим обладнанням, яке належить товариству, на суму, що перевищує 300 000 гривень. При цьому, без попереднього погодження із наглядовою радою вказані у цьому підпункті рішення, прийняті директором товариства або від її імені, та/або правочини, вчинені директором товариства або за його дорученням іншою вповноваженою особою, є нікчемними (пункти 10.26.2, 10.26.10 Статуту).

10. Директор є одноосібним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, що передбачає відповідальність директора за реалізацію цілей, стратегії та політики товариства. Директор підзвітний загальним зборам акціонерів та наглядовій раді товариства й організує виконання їх рішень (пункти 11.1, 11.2 Статуту).

11. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю товариства у зв`язку з чим: в межах своєї компетенції та у випадках, передбачених чинним законодавством України та Статутом, приймає рішення про вчинення правочинів (укладення угод, договорів, контрактів), про інвестування коштів і майна товариства, про здійснення товариством інших операцій та про участь товариства в інших цивільно-правових і господарсько-правових відносинах; готує та подає наглядовій раді товариства перелік значних правочинів, що підлягають затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства України; вирішує всі інші питання діяльності товариства, крім тих, які у відповідності з чинним законодавством України та Статутом відносяться до компетенції загальних зборів акціонерів або наглядової ради товариства і повноваження по розгляду яких не передані директору товариства (пункти 11.10.1, 11.10.5, 11.10.6 Статуту).

12. Станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника його директором була ОСОБА_3 , членами наглядової ради - ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , власником 99,13% акцій боржника - Компанія "Крестмор Маркетінг Лтд", кінцевим бенефіціарним власником (контролером) - ОСОБА_5 .

13. Маючи заборгованість перед Пенсійним фондом України, Боржник у особі директора ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 24.01.2020 відчужив на користь ТОВ "Азовблок", в інтересах якого діяв ОСОБА_8 за ціною 360000 грн 19/25 часток комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19653,8 м 2 (далі - Комплекс).

14. Отримані кошти Боржник перерахував ТОВ "Міллерс", керівником якого на той час був ОСОБА_8 , який водночас був головою наглядової ради Боржника.

15. У подальшому ТОВ "Азовблок" безоплатно розпорядилося набутим у Боржника майном, передавши його третім особам на підставі договорів дарування: за договором від 14.05.2021 ТОВ "МК-Арізона" отримало у подарунок 34/1000 часток Комплексу, за договором від 13.07.2021 ОСОБА_7 і ОСОБА_1 отримали у подарунок 53/1000 часток Комплексу у рівних частках (по 53/2000 кожній).

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

16. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2025 Заяву задоволено, стягнуто солідарно з перелічених осіб на користь Боржника 1188267,64 грн.

17. Ухвалу мотивовано тим, що дії та бездіяльність перелічених осіб у сукупності призвели до доведення Боржника до банкрутства та неможливості задоволення вимог кредиторів, оскільки наявна стійка неплатоспроможність Боржника є наслідком невиконання його директором, членами наглядової ради, власником, акціонером обов`язків, передбачених КУзПБ і статутом Боржника, відсутністю доказів спростування презумпції їхньої вини, а також вчинення правочинів, унаслідок яких пов`язані та треті особи отримали істотну вигоду у вигляді активів і коштів Боржника на шкоду його кредиторам. Місцевий господарський суд відхилив доводи відповідачів ОСОБА_7 і ОСОБА_1 про те, що вони є добросовісними набувачами майна, яке вони отримали не від Боржника, а укладення договорів дарування в 2021 році не переслідувало мети, наслідком якої могло бути застосування до них субсидіарної відповідальності за боргами Боржника, який відчужив майно.

18. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 скасовано ухвалу господарського суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 суми 1188267,64 грн солідарно субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника, в зазначеній частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні Заяви.

19. Постанову мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є належним суб`єктом, на якого може бути покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, зважаючи на відсутність доказів того, що вона була засновником, акціонером, керівником, членом органу управління, кінцевим бенефіціарним власником Боржника або іншою особою, яка мала право давати Боржнику обов`язкові вказівки чи іншим чином визначала його дії, що вона брала участь у прийнятті рішень щодо відчуження майна Боржника, погоджувала такі правочини, впливала на директора чи наглядову раду Боржника, була обізнана про фінансовий стан боржника та наявність у нього заборгованості перед кредиторами. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між набуттям ОСОБА_1 частки майна за договором дарування та настанням неплатоспроможності Боржника.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

20. Ліквідатор Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду в частині стягнення з ОСОБА_1 суми 1188267,64 грн солідарно субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника залишити в силі.

21. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

22. Касаційну скаргу мотивовано тим, що господарський суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини 2 статті 61 КУзПБ через неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі 915/1624/16, від 08.06.2023 у справі 910/17743/18, від 21.11.2024 у справі 910/18250/16 (910/17658/23), щодо можливості притягнення до субсидіарної відповідальності третіх осіб, які отримали істотну вигоду від недобросовісної поведінки органів управління боржника.

23. Скаржник наголошує, що ОСОБА_1 є особою, яка безоплатно набула майно Боржника у сумнівний спосіб, зокрема, за договором дарування від особи, заінтересованої щодо Боржника, тобто отримала істотну (відносно масштабу діяльності Боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності закону дій засновників та керівника Боржника.

24. При цьому ОСОБА_1 не довела, що безоплатне набуття майна Боржника стало наслідком звичайного господарського обороту, а було викликано використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій Боржника через його посадових осіб, на шкоду інтересам Боржника та його кредиторів.

25. З огляду на таке, на думку скаржника, ОСОБА_1 має нести ризик настання наслідків відповідної поведінки у вигляді покладення на неї субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника.

26. Скаржник переконаний, що ухвала господарського суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

27. 26.08.2026 ліквідатор Боржника подав заяву про відкладення розгляду справи через неможливість його участі в судовому засіданні, призначеному на 27.08.2026. Верховний Суд у судовому засіданні 27.08.2026 протокольною ухвалою відмовив у задоволенні зазначеної заяви, оскільки явка представників учасників справи в судове засідання касаційної інстанції не є обов`язковою.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

28. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подали.

Позиція Верховного Суду

29. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

30. Предметом касаційного перегляду є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог ліквідатора Боржника про покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника в сумі 1 188 267,64 грн як на особу, яка, за твердженням ліквідатора, попри відсутність формалізованого корпоративного чи посадового зв`язку з Боржником, отримала істотну вигоду внаслідок безоплатного набуття частини майна, яке раніше належало Боржнику.

31. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Господарського кодексу України (чинного на момент подання Заяви) у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

32. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

33. Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

34. Застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями (абзац 2).

35. Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 1, 3 частини 2 статті 61 КУзПБ в редакції на момент подання Заяви).

36. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі 906/1155/20(906/1113/21) дійшов наступних висновків.

37. У справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

38. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

39. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

40. Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

41. Об`єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.

42. Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.

43. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також, з урахуванням відмінностей у фактичних обставинах і правовому регулюванні, постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі 761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі 910/11027/18).

44. Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постановах від 22.04.2021 у справі 915/1624/16, від 08.06.2023 у справі 910/17743/18, на які посилається скаржник), що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.

45. Якщо рішення (правочини), що змінили економічну і (або) юридичну долю боржника, прийняті (укладені) під впливом особи, яка брала участь у їх прийнятті, визначала істотні умови цих правочинів, вчиняла інші юридичні дії, така особа є особою, яка має вплив на дії боржника. Під діями (бездіяльністю) третіх осіб, які мають безпосередній або інший вплив на дії боржника, що призвели до неможливості погашення ним вимог кредиторів, слід розуміти такі дії (бездіяльність), які стали реальною причиною банкрутства боржника, тобто ті за відсутності яких банкрутство не настало.

46. Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі 904/8850/14).

47. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

48. Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями / бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення.

49. Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

50. За змістом частини 2 статті 61 КУзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.

51. Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема, частиною 2 статті 61 КУзПБ до яких віднесено: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

52. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

53. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 22.04.2021 у справі 915/1624/16, від 08.06.2023 у справі 910/17743/18, на які посилається скаржник), виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ, суб`єктів субсидіарної відповідальності умовно можна поділити на дві групи:

І група - засновники (учасники, акціонери) та інші особи, які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та відповідно до установчих документів мають право безпосередньо давати обов`язкові для виконання боржником (його органів управління) вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження чи накази боржнику. У законодавстві України віднесені до цієї групи особи іменуються як: "заінтересовані особи стосовно боржника" (стаття 1 Закону про банкрутство, стаття 1 КУзПБ), "пов`язані особи" (стаття 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", стаття 14.1.159. Податкового кодексу України, стаття 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність"), "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення");

ІІ група - інші особи, які не мають формалізованих зав`язків із юридичною особою-боржником однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на поведінку боржника в господарських відносинах. Такі особи самостійно або спільно з іншими особами визначають волю боржника щодо здійснення або утримання від здійснення певних дій.

54. Системний аналіз змісту, зокрема, частини 2 статті 61 КУзПБ у взаємозв`язку з іншими нормами законодавства дає підстави для висновку, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.

55. Телеологічний спосіб тлумачення зазначених норм приводить до висновку про те, що таке розуміння поняття третіх осіб як суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідає змісту інституту субсидіарної відповідальності осіб винних у доведенні до банкрутства боржника, метою якого є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, а також забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

56. Юридичним механізмом досягнення наведеної мети є притягнення осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності.

57. При визначенні суб`єкта відповідальності суду слід окремо оцінити кожну дію чи бездіяльність, яка могла спричинити неплатоспроможність боржника, та встановити осіб, причетних до такої поведінки.

58. У зазначених постановах Верховний Суд дійшов висновку, що на особу, яка отримала вигоду з протиправної, в тому числі недобросовісної, поведінки керівника чи засновників боржника поширюються правила субсидіарної відповідальності. Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.

59. До суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у: прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо); використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів; вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо. Наведений у вказаних постановах Верховного Суду перелік прикладів не є вичерпним.

60. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а й засобом стимулювання добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб, пов`язаних із боржником, і, як наслідок, недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

61. Для визначення статусу особи як відповідача у спорі про субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника. При цьому господарському суду необхідно оцінити істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевірити наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

62. Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

63. За загальним правилом саме ліквідатор як заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу покладення на конкретну особу субсидіарної відповідальності, зокрема наявність дій або бездіяльності такої особи, отримання нею істотної вигоди внаслідок недобросовісної поведінки осіб, які визначали дії боржника, а також причинно-наслідковий зв`язок між відповідною поведінкою та неможливістю задоволення вимог кредиторів.

64. Водночас особливості розгляду вимог про субсидіарну відповідальність допускають перехід до особи, яка притягується до відповідальності, процесуального обов`язку надати пояснення та докази на спростування доводів ліквідатора. Такий перехід можливий лише після того, як ліквідатор із посиланням на конкретні докази сформував достатню первинну доказову основу, яка в сукупності з достатньою вірогідністю свідчить про можливу причетність особи до дій, що негативно вплинули на майновий стан боржника, або про отримання нею істотної вигоди внаслідок таких дій.

65. За наявності такої первинної доказової основи особа, яка притягується до субсидіарної відповідальності, має право довести свою добросовісність, пояснити підстави набуття активу, характер відносин з іншими учасниками відповідних операцій, а також надати докази того, що набуття майна не було пов`язане з недобросовісною поведінкою осіб, які визначали дії боржника.

66. Ненадання відповідною особою пояснень або доказів може оцінюватися судом з урахуванням статей 13, 74, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України лише після виконання ліквідатором первинного обов`язку доказування. Процесуальна бездіяльність відповідача сама по собі не може замінити доказування ліквідатором обставин, які утворюють підстави субсидіарної відповідальності.

67. Водночас, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі 906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.

68. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.

69. В умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна / активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).

70. Отже, навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.

71. Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд у вказаній постанові, з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначив, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.

72. У зв`язку з наведеним Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі 906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.

73. Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України.

74. Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним критеріям.

75. До таких доказів можуть належати, зокрема, звіт за результатами аналізу фінансово-господарського стану боржника та складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності чи незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство. Водночас КУзПБ не встановлює вичерпного переліку доказів, якими можуть підтверджуватися або спростовуватися відповідні обставини.

76. Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 12.11.2020 у справі 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17, від 10.08.2023 у справі 904/8850/14, від 19.09.2024 у справі 904/9411/21) відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі 920/715/17).

77. Перевіряючи правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції частини другої статті 61 КУзПБ у межах заявленої касатором підстави касаційного оскарження, Верховний Суд враховує наведені вище висновки щодо кола осіб, на яких може бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника.

78. Зі змісту висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.04.2021 у справі 915/1624/16 та від 08.06.2023 у справі 910/17743/18, убачається, що відсутність у третьої особи формалізованого корпоративного чи посадового зв`язку з боржником сама по собі не виключає можливості покладення на неї субсидіарної відповідальності. До кола суб`єктів такої відповідальності за відповідних обставин може бути віднесена особа, яка отримала істотну відносно масштабу діяльності боржника вигоду внаслідок недобросовісної поведінки осіб, які визначали його дії. Подібність правовідносин у зазначених справах із правовідносинами у справі, що переглядається, полягає у спільності спірного правового питання - визначенні умов, за яких третя особа, що не має формалізованого зв`язку з боржником, але отримала вигоду внаслідок дій осіб, які визначали його поведінку, може бути віднесена до суб`єктів відповідальності, передбаченої частиною другою статті 61 КУзПБ.

79. Водночас у постанові від 21.11.2024 у справі 910/18250/16 (910/17658/23) Верховний Суд погодився з відмовою у покладенні субсидіарної відповідальності на третю особу, оскільки не було доведено вчинення нею рішень або дій, спрямованих на зменшення активів боржника, чи отримання нею відповідного майнового результату. Отже, висновки в цій постанові не встановлюють автоматичної відповідальності третьої особи, а підтверджують необхідність індивідуального дослідження її поведінки, отриманої вигоди та відповідних доказів.

80. Водночас саме по собі набуття третьою особою майна, яке раніше належало боржнику, не є достатньою підставою для покладення на неї субсидіарної відповідальності. Для цього необхідно встановити сукупність обставин, які свідчать про характер отриманої вигоди, її істотність, обізнаність особи про походження майна, добросовісність її поведінки, зв`язок із безпосередніми учасниками відчуження майна та причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю задоволення вимог кредиторів.

81. Відмовляючи у задоволенні Заяви в частині вимог до ОСОБА_1 , апеляційний господарський суд виходив із того, що вона не була засновником, акціонером, керівником, членом органів управління чи кінцевим бенефіціарним власником Боржника, не мала права давати йому обов`язкові вказівки, не брала участі у прийнятті рішень щодо відчуження його майна та не впливала на директора або наглядову раду Боржника.

82. Однак наведений підхід не повною мірою враховує висновки Верховного Суду, на які послався скаржник, оскільки зводить можливість покладення субсидіарної відповідальності на третю особу переважно до встановлення її безпосереднього впливу на органи управління боржника та не передбачає належної перевірки доводів ліквідатора про отримання такою особою істотної вигоди внаслідок недобросовісної поведінки осіб, які визначали дії боржника.

83. Ліквідатор в обґрунтування вимог до ОСОБА_1 послався не лише на факт укладення договору дарування, а на сукупність послідовних операцій із майном Боржника: відчуження Боржником 19/25 часток Комплексу на користь ТОВ "Азовблок"; перерахування одержаних від продажу 360000 грн на користь ТОВ "Міллерс"; подальше безоплатне відчуження ТОВ "Азовблок" частин набутого майна на користь ТОВ "МК-Арізона", ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

84. За встановленими господарськими судами попередніх інстанцій обставинами, від імені ТОВ "Азовблок" під час укладення договору купівлі-продажу діяв ОСОБА_8 , який одночасно був головою наглядової ради Боржника. Кошти в сумі 360000 грн, одержані Боржником від продажу майна, були перераховані ТОВ "Міллерс", керівником якого також був ОСОБА_8 . Надалі ТОВ "Азовблок" за договорами дарування безоплатно передало частини Комплексу третім особам, зокрема ОСОБА_1 - 53/2000 часток Комплексу.

85. На підтвердження зазначеної послідовності переходу майна ліквідатор посилався, зокрема, на договір купівлі-продажу від 24.01.2020, банківські документи щодо одержання і подальшого перерахування 360000 грн, договори дарування від 14.05.2021 та 13.07.2021, положення Статуту й документи щодо складу органів управління Боржника, а також документи щодо складу та площі Комплексу.

86. Наведені докази самі по собі не встановлюють вини ОСОБА_1 та не доводять наперед наявності підстав для покладення на неї субсидіарної відповідальності. Однак вони підлягають оцінці не ізольовано, а в сукупності та взаємозв`язку для перевірки того, чи сформував ліквідатор достатню первинну доказову основу на підтвердження отримання ОСОБА_1 вигоди внаслідок поведінки осіб, пов`язаних із відчуженням майна Боржника.

87. У межах такої оцінки господарським судам необхідно було встановити, чи є отримана ОСОБА_1 вигода істотною відносно масштабу діяльності Боржника; дослідити підстави безоплатного передання їй майна, характер її відносин із ТОВ "Азовблок" та іншими учасниками переходу майна; перевірити її обізнаність про походження майна й обставини його вибуття від Боржника, а також наявність або відсутність ознак погодженості її поведінки з поведінкою інших осіб.

88. При цьому факт безоплатного набуття майна не може ототожнюватися з доведенням недобросовісності ОСОБА_1 . Так само відсутність пояснень щодо економічних причин прийняття дарунка не може самостійно замінити виконання ліквідатором первинного обов`язку доказування. Водночас після формування ліквідатором достатньої первинної доказової основи на ОСОБА_1 може бути покладений процесуальний обов`язок надати пояснення та докази на спростування відповідних доводів.

89. Апеляційний господарський суд, зазначивши про відсутність доказів безпосереднього впливу ОСОБА_1 на дії Боржника, не надав належної сукупної оцінки доводам ліквідатора та зібраним у справі доказам саме з точки зору можливого отримання нею істотної вигоди внаслідок поведінки осіб, які визначали дії Боржника. Зокрема, апеляційний господарський суд не оцінив у взаємозв`язку обставини первинного відчуження майна, подальшого руху одержаних коштів та безоплатного передання частин цього майна третім особам.

90. Місцевий господарський суд, зі свого боку, обмежився загальним висновком про те, що дії та бездіяльність усіх відповідачів у сукупності призвели до банкрутства Боржника, не надавши окремої правової оцінки поведінці ОСОБА_1 , характеру отриманої нею вигоди, її обізнаності, добросовісності та причинно-наслідковому зв`язку між її поведінкою і неможливістю задоволення вимог кредиторів.

91. Отже, господарські суди попередніх інстанцій дійшли взаємно протилежних, але передчасних висновків щодо наявності підстав для покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності: місцевий господарський суд - без індивідуалізації її поведінки та складу відповідного правопорушення, а апеляційний господарський суд - без повного врахування правового висновку щодо можливості відповідальності особи, яка отримала істотну вигоду, не маючи формалізованого зв`язку з боржником.

92. Під час нового розгляду господарському суду належить насамперед перевірити, чи довів ліквідатор конкретними зібраними у справі доказами сукупність обставин, достатню для висновку про можливе отримання ОСОБА_1 істотної вигоди внаслідок недобросовісної поведінки осіб, які визначали дії Боржника. Лише після встановлення такої первинної доказової основи суд вправі оцінювати ненадання ОСОБА_1 пояснень або доказів на спростування відповідних доводів.

93. У разі встановлення достатньої первинної доказової основи господарському суду належить надати оцінку поясненням і доказам ОСОБА_1 , зокрема щодо характеру її відносин із дарувальником та іншими учасниками переходу майна, підстав одержання дарунка, обізнаності про походження майна та добросовісності її поведінки.

94. Набрання законної сили судовим рішенням у частині вимог до ТОВ "Азовблок", ОСОБА_8 та інших відповідачів не встановлює автоматично вини ОСОБА_1 , погодженості її поведінки з поведінкою цих осіб або наявності причинно-наслідкового зв`язку між її діями та банкрутством Боржника. Відповідні обставини можуть враховуватися як складова загального фактичного контексту та підлягають окремій перевірці щодо ОСОБА_1 .

95. Саме по собі наведення господарськими судами змісту договору купівлі-продажу, договорів дарування, документів щодо руху коштів та складу органів управління Боржника не свідчить про дослідження цих доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Виявлений процесуальний недолік полягає не в незгоді Верховного Суду з результатом оцінки окремих доказів, а у відсутності їх сукупної оцінки з урахуванням належного правового критерію щодо можливості відповідальності особи, яка отримала істотну вигоду, не маючи формалізованого зв`язку з боржником. Це унеможливило встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

96. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути зазначені недоліки, оскільки встановлення обізнаності ОСОБА_1 , характеру її відносин з іншими учасниками переходу майна, добросовісності її поведінки, істотності отриманої вигоди та причинно-наслідкового зв`язку потребує дослідження й оцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

97. З огляду на неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду щодо можливості покладення субсидіарної відповідальності на особу, яка отримала істотну вигоду внаслідок недобросовісної поведінки осіб, які визначали дії боржника, заявлена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованою. Оскільки неправильне застосування зазначеного правового критерію призвело до того, що господарські суди не дослідили зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині та направлення справи в цій частині на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 зазначеного Кодексу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційного господарського суду та ухвала місцевого господарського суду підлягають скасуванню в частині розгляду Заяви про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 . Справу в скасованій частині необхідно передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

99. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

100. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене; дослідити в сукупності та взаємозв`язку договір купівлі-продажу від 24.01.2020, документи щодо одержання і подальшого перерахування Боржником 360000 грн, договори дарування від 14.05.2021 та 13.07.2021, документи щодо складу органів управління Боржника, складу і площі Комплексу; встановити, чи сформував ліквідатор достатню первинну доказову основу для покладення на ОСОБА_1 обов`язку спростувати його доводи; перевірити характер її відносин із дарувальником та іншими учасниками переходу майна, обізнаність про походження майна, добросовісність поведінки та істотність отриманої вигоди; у разі встановлення підстав відповідальності окремо визначити причинно-наслідковий зв`язок, розмір відповідальності ОСОБА_1 та правові передумови солідарного стягнення. За результатами такого розгляду суду належить ухвалити законне й обґрунтоване рішення, не виходячи за межі заявлених ліквідатором підстав вимог.

Розподіл судових витрат

101. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" в особі арбітражного керуючого Лозовського В.М. задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2025 у справі 909/811/21(909/275/25) скасувати в частині розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_2 . Справу в скасованій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

В. Пєсков