Постанова по делу № 921/489/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 921/489/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Гусельникова М. О.,

відповідача - Лукашової О. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БН-ПОЛ"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 (судді: Кравчук Н. М. - головуючий, Матущак О. І., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БН-ПОЛ"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ"

про стягнення 131 445 Євро безпідставно набутих коштів,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БН-ПОЛ" (далі - ТОВ "БН-ПОЛ") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ" (далі - СТОВ "ПОДІЛЛЯ") 131 445 Євро, перерахованих позивачем на рахунок відповідача в період із 26.10.2023 по 01.02.2024.

1.2. На обґрунтування позову позивач посилався на те, що між сторонами не було жодних договірних правовідносин, у тому числі, й у спрощений спосіб, як на час перерахування коштів, так і на час звернення до суду з цим позовом; позивач не отримував та не має наміру отримати від відповідача жодні товари/роботи/послуги, у зв`язку з чим здійснені платежі не є авансом чи передоплатою за майбутні дії. Інших правових підстав для отримання відповідачем від позивача грошових коштів теж не було, тому позивач стверджує, що відповідач набув грошові кошти без достатніх правових підстав і вони мають бути повернуті йому на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2025 позов задоволено. Стягнуто з СТОВ "ПОДІЛЛЯ" на користь ТОВ "БН-ПОЛ" 131 445 Євро безпідставно набутих коштів та 1 971 Євро 68 євроцентів витрат зі сплати судового збору.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що долучені відповідачем докази не підтверджують існування між сторонами спору правовідносин, у тому числі, й таких, які виникли з додаткової угоди 1 до контракту від 04.10.2023 04/410/23. Суд вказав, що долучений до матеріалів справи примірник вказаної додаткової угоди за відсутності оригіналу такого не може вважатися електронним доказом та звернув увагу на те, що судом не здобуто жодних інших доказів, які би вказували на те, що спірна додаткова угода укладалася між її сторонами в електронній формі. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що платежі на загальну суму 131 445 Євро, перераховані позивачем на рахунок відповідача в період із 26.10.2023 по 01.02.2024, були отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, тому підлягають поверненню позивачу як безпідставно збережені кошти.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2025 у цій справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що перерахування спірних коштів відбувалося не безпідставно, а на підставі інвойсів, оформлених на виконання контракту від 04.10.2023 04/10/2023, тому підстави для їх стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України відсутні.

2.4. Постановою Верховного Суду від 20.11.2025 постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 у цій справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд звернув увагу на процесуальні порушення допущені судом апеляційної інстанції, зокрема, що суд при апеляційному розгляді справи та при ухваленні нового судового рішення взяв до уваги, досліджував та оцінював подані на його запит нові докази. Між тим, досліджуючи надані банком суду апеляційної інстанції докази, які покладені в основу судового рішення, суд не з`ясував чи були наявні такі документи (контракт, додаткова угода до нього, інвойси, на підставі яких відбувалися зарахування коштів на рахунки СТОВ "ПОДІЛЛЯ" в період із 01.10.2023 по 27.08.2024), у матеріалах справи та чи є вони ідентичними тим, що надані банком. Отже, як зазначив суд касаційної інстанції, апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про недоведеність заявленого позову, оскільки на порушення вимог процесуального законодавства не надав належної оцінки наявним у справі доказам, натомість в основу оскаржуваної постанови поклав докази, надані банком, які витребував самостійно. Верховний Суд також зазначив, що для перевірки наявності правових підстав для перерахування позивачем на користь відповідача коштів, апеляційний господарський суд повинен перевірити доводи позивача та відповідача у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні обставини пов`язаності сторін будь-якими договірними правовідносинами, а отже, наявності чи відсутності правових підстав для повернення відповідачем 131 445 Євро на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

2.5. За результатами нового апеляційного розгляду справи, Західний апеляційний господарський суд згідно з постановою від 07.04.2026 скасував рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2025 у цій справі та відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що сплата ТОВ "БН-ПОЛ" спірних грошових коштів СТОВ "ПОДІЛЛЯ" відбувалася не одним платежем, а мала певну систематичність. Зокрема позивачем було здійснено 14 переказів протягом жовтня, листопада 2023 року та січня, лютого 2024 року, у призначені яких (усіх 14) мало місце посилання на інвойси з відповідними номерами та датами, які були оформлені на виконання контракту від 04.10.2023 04/10/23, що свідчить про те, що між сторонами цього спору мали місце договірні правовідносини, спрямовані на виконання ТОВ "БН-ПОЛ" грошових зобов`язань перед СТОВ "ПОДІЛЛЯ" за поставлений Товариству "IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND" товар відповідно до умов тристоронньої додаткової угоди від 05.10.2023 1 до вказаного контракту. Оскільки, як установив суд, сторони цього спору фактично пов`язані договірними правовідносинами, а здійснені позивачем на рахунок відповідача міжнародні перекази в загальній сумі 131 445 Євро мали конкретне призначення платежів (інвойси, оформлені на виконання контракту), то, як констатував апеляційний господарський суд, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача спірних коштів як безпідставно набутих.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 у цій справі, ТОВ "БН-ПОЛ" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2025.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, пункт 8 частини 1 та пункти 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

На обґрунтування підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 у справі 757/18051/19-ц; від 08.01.2025 у справі 757/31237/18-ц, від 24.02.2021 у справі 912/2601/19, від 26.05.2021 у справі 202/7994/17-ц, від 23.11.2022 у справі 636/951/17, від 10.04.2024 у справі 183/5849/23, від 16.01.2019 у справі 753/15556/15-ц, від 08.07.2021 у справі 916/3209/20, від 24.05.2018 у справі 5027/805-б/2012, від 23.11.2018 у справі 5023/1668/11, від 05.08.2020 у справі 677/70/19, від 12.01.2021 у справі 524/5556/19, від 19.10.2023 у справі 914/249/21, від 19.01.2022 у справі 922/1246/21, від 16.06.2020 у справі 145/2047/16-ц, від 15.05.2024 у справі 904/2393/22, від 21.06.2023 у справі 916/3027/21.

Пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно застосування одночасно статей 207, 513, 521, 528, 1212 Цивільного кодексу України та статей 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", тим більше у взаємозв`язку із взаємовідносинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Скаржник вважає, що наразі існує потреба формування правових висновків щодо того, на підставі яких документів слід вважати укладеним зовнішньоекономічний договір з елементами забезпечення виконання зобов`язань особливо в контексті коли для однієї сторони не настає жодної економічної вигоди, а також як саме необхідно досліджувати електронні докази у світлі оспорювання існування договірних відносин.

Пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано наявністю підстав передбачених пунктом 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - апеляційний господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі; пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - апеляційний господарський суд не дослідив зібрані у справі докази; пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - апеляційний господарський суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

3.2. Від скаржника надійшли письмові пояснення.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу СТОВ "ПОДІЛЛЯ" заперечує проти доводів касаційної скарги та просить її залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін як законну та обґрунтовану.

3.4. ТОВ "БН-ПОЛ" надійшли заперечення проти доводів відзиву на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, 04.10.2023 між СТОВ "ПОДІЛЛЯ" (продавець) і Товариством "IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND" (покупець) було укладено контракт 04/10/23, за умовами якого продавець зобов`язується передати, а покупець, у свою чергу, прийняти та оплатити товар - зернові продукти, згідно з специфікаціями (додатками) до цього контракту.

Відповідно до пункту 1.2 контракту від 04.10.2023 умови доставки, завантаження, пакування, місце відвантаження та доставка, ціна товару вказуються в цьому контракті або додатках (специфікаціях) до цього контракту.

Ціна одиниці товару та загальна сума товару вказується в специфікаціях (додатках) до цього контракту (пункт 3.1 контракту).

У пунктах 5.1, 5.2 вказаного контракту передбачено, що 100 % оплата за товар здійснюється безпосередньо на рахунок продавця, вказаний у ньому не пізніше, ніж протягом десяти робочих днів із дати завершення митного оформлення товару Митною службою Польщі в пункті перетину кордону, що дозволяє ввезення товару на ринок ЄС, та після підтвердження незалежною інспекційною компанією якісної та кількісної відповідності товару умовам, визначеним у цьому контракті, якщо інше не узгоджено в додатках до цього договору. Оплата здійснюється банківським переказом, у валюті, яка вказана в додатках (специфікаціях) до цього договору, з рахунку покупця на рахунок продавця, зазначений в цьому контракті.

Всі розбіжності, що виникають внаслідок або у зв`язку з цим контрактом, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Якщо сторони не дійдуть згоди протягом 90 днів від початку переговорів, спірне питання передається на медіацію, яка проводиться професійним медіатором зі списку Окружного суду у Варшаві, особу медіатора призначає покупець. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів між сторонами або за допомогою професійного медіатора, він передається на розгляд до загального суду, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження юридичної особи покупця (пункти 7.1- 7.3 контракту).

За змістом пунктів 9.3- 9.5 контракту після його підписання всі попередні переговори і листування по ньому втрачають силу. Будь-які зміни і доповнення до цього контракту вважаються дійсними лише в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і підписані уповноваженими представниками обох сторін. Факсові та інші копії, оформлені згідно з пунктом 9.4 цього контракту вважаються дійсними.

Цей контракт набуває чинності після його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 (пункт 9.2 контракту від 04.10.2023).

Зазначений контракт підписано представниками обох зазначених у ньому сторін та скріплений відтисками печаток цих господарюючих суб`єктів.

04.10.2023 між СТОВ "ПОДІЛЛЯ" (продавець) і Товариством "IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND" (покупець) укладено додаток 1 до контракту від 04.10.2023 - специфікація 1, за умовами якої продавець відповідно до умов контракту зобов`язався передати товар (ріпак) отримувачу товару - Laney Plus s.r.o., місце відвантаження - Чеська Республіка.

В матеріалах справи міститься додаткова угода від 05.10.2023 1 до контракту від 04.10.2023, укладена між СТОВ "ПОДІЛЛЯ" (сторона-1), Товариством "IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND" (сторона-2) та ТОВ "БН-ПОЛ" (сторона-3). У цій додатковій угоді сторони визначили, що за фінансовими зобов`язаннями з оплати (суми) контракту, які випливають або будуть випливати з умов контракту, сторона-2 уповноважує, а сторона-3, підписуючи цю додаткову угоду бере на себе повноваження щодо виконання будь-яких грошових зобов`язань сторони-2 перед стороною-1, які випливають із умов контракту (пункт 2 додаткової угоди 1).

За умовами пунктів 3-5 вказаної додаткової угоди, підписуючи цю додаткову угоду, сторони розуміють, що сторона-3 зобов`язується здійснювати оплату ціни (суму) товару на користь сторони-1, який поставляється стороні-2. Сторона-1 має право в рахунках-фактурах, інвойсах, тощо в графі платник вказувати сторону-2 та/або сторону-3, що не буде вважатися порушенням умов контракту. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною контракту від 04.10.2023, складена в трьох примірниках по одному для кожної зі сторін.

Згідно з пунктом 6 додаткової угоди у всьому іншому, що не передбачено умовами цієї додаткової угоди, сторони керуються умовами контракту від 04.10.2023.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у період із 26.10.2023 по 01.02.2024 ТОВ "БН-ПОЛ" перерахувало на банківський рахунок СТОВ "ПОДІЛЛЯ" грошові кошти (іноземну валюту) на загальну суму 131 445 Євро, що підтверджується банківськими документами про закордонні операції: дата операції 26.10.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 10.10.2023 1, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 26.10.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 10.10.2023 2, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 01.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 10.10.2023 4, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 01.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 10.10.2023 5, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 14.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 10.10.2023 6, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 14.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 12.10.2023 7, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 14.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 10.10.2023 3, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 16.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 12.10.2023 8, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 21.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 12.10.2023 14, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 12.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 12.10.2023 12, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 28.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 15.10.2023 13, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 28.11.2023 на суму 8 763 Євро інвойс від 15.10.2023 10, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 02.01.2024 на суму 17 562 Євро інвойс від 15.10.2023 9 і 15, контракт від 04.10.2023 04/1023; дата операції 01.02.2024 на суму 8 763 Євро інвойс 16 від 19.10.2023, контракт від 04.10.2023 04/1023.

Згідно з інформацією Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (далі - АТ "Райффайзен Банк") (довідка від 29.08.2024 за вих. B6/19-6907) на рахунки, відкриті в АТ "Райффайзен Банк" в період із 01.10.2023 по 27.08.2024 СТОВ "ПОДІЛЛЯ" отримало надходження за зовнішньоекономічному контракту від 24.03.2023 04/10/23 з нерезидентом IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND, контрагентом за якими зазначено BN-POL SPOLKA Z OGRANICZONA, а в призначені здійснених платежів міститься покликання на інвойси.

02.07.2024 позивач надіслав відповідачеві вимогу 02/07-24 про повернення безпідставно отриманого майна, в якій просив повернути безпідставно отримані кошти у загальній сумі 131 445 Євро.

4.3. Предметом позову у цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

4.4. Рішенням місцевого господарського суду позов у цій справі було задоволено.

4.5. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції скасував рішення господарського суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові.

В основу висновків суду апеляційної інстанції про відмову у позові покладено встановлені фактичні обставини перерахування позивачем відповідачеві спірних коштів на відповідній правовій підставі, що виключає їх стягнення згідно з положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходив із того, що главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано окремий вид недоговірних зобов`язань - кондикційні, які виникають у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 Цивільного кодексу України можуть бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Зокрема, договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони у порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі 918/47/18, від 01.04.2019 у справі 904/2444/18).

Здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції установив, що наявні у матеріалах справи інвойси, на підставі яких відбувалися зарахування коштів на рахунки відповідача в період із 01.10.2023 по 27.08.2024, від 10.10.2023 1, 2, 3, 4, 5, 6; від 12.10.2023 7, 8, 12, 14; від 15.10.2023 9, 10, 13, 15; від 19.10.2023, 16 оформлені на виконання контракту від 04.10.2023 04/10/23 на поставку ріпаку, сукупна вартість якого відповідає сумі перерахованих ТОВ "БН-ПОЛ" коштів в ході здійснення валютних операцій.

За висновками суду, сплата ТОВ "БН-ПОЛ" спірних грошових коштів СТОВ "ПОДІЛЛЯ" відбувалася не одним платежем, а мала певну систематичність, адже позивачем було здійснено 14 переказів протягом жовтня, листопада 2023 року та січня, лютого 2024 року, у призначені яких мало місце посилання на інвойси з відповідними номерами та датами, які були оформлені на виконання контракту від 04.10.2023 04/10/23, що достеменно свідчить, що перерахування позивачем коштів відбувалося не безпідставно, а на підставі перелічених інвойсів, оформлених на виконання контракту від 04.10.2023 04/10/2023; призначення платежів (інвойсна ідентифікація).

Інформація про те, що відповідач в період із 01.10.2023 по 27.08.2024 отримав надходження за зовнішньоекономічному контракту від позивача підтверджується довідкою АТ "Райффайзен Банк" від 29.08.2024 В6/19-6907.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у матеріалах справи наявний перелік платежів позивача, у яких призначення платежу прямо містить посилання на інвойси, що підтверджує документально визначену мету платежів - оплату за рахунками (інвойсами), а не випадкові перекази.

Разом із тим, надавши оцінку доводам позивача про безпідставність платежів за відсутності оригіналу контракту, апеляційний господарський суд висновував, що відсутність оригіналу контракту не свідчить автоматично про неукладеність такого і, як наслідок, про безпідставне збагачення відповідача, адже у наведеному випадку поведінка сторін свідчить про фактичне існування домовленостей і їх виконання, зокрема шляхом здійснення позивачем системних оплат з інвойсним призначенням, тобто має місце набуття майна у порядку виконання узгодженого договірного зобов`язання. Суд також урахував, що контрактом прямо передбачено, що факсові копії (або інші види копій, такі як електронні копії) вважаються дійсними, тобто сторони договору погодилися на те, що такі копії мають юридичну силу на рівні з оригіналом.

Крім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що жодне із зазначених платіжних доручень позивач з банку не відкликав, обставин виявлення помилки при здійсненні платежів майже через рік не пояснив та не обґрунтував як помилковості здійснених переказів, так і неправомірності набуття цих коштів відповідачем. Суд дійшов висновку про наявність суперечливої поведінки позивача у здійсненні ним оплат з інвойсним призначенням на користь відповідача, а потім вимаганні у судовому порядку повернення таких коштів як безпідставно набутих відповідачем, зазначивши, що такі дії позивача не узгоджуються з вимогами добросовісної поведінки та є проявом суперечливої поведінки останнього.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі 390/34/17, від 11.08.2021 у справі 909/436/20, від 28.09.2021 у справі 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі 925/1546/20).

Зокрема, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 10.04.19 у справі 390/34/17, добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, дослідивши обставини справи та оцінивши вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи стандарт вірогідності доказів та наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції установив, що між сторонами цього спору мали місце договірні правовідносини, спрямовані на виконання ТОВ "БН-ПОЛ" грошових зобов`язань перед СТОВ "ПОДІЛЛЯ" за поставлений Товариству "IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND" товар відповідно до умов тристоронньої додаткової угоди від 05.10.2023 1 до контракту від 04.10.2023 04/10/23.

Таким чином, встановивши, що сторони цього спору фактично пов`язані договірними правовідносинами, а здійснені ТОВ "БН-ПОЛ міжнародні перекази на рахунок СТОВ "ПОДІЛЛЯ" в загальній сумі 131 445 Євро мали конкретне призначення платежів (інвойси, оформлені на виконання контракту від 04.10.2023), апеляційний господарський суд констатував відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, яка передбачає позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, та стягнення з відповідача на користь позивача спірних коштів як безпідставно набутих.

4.6. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.7. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "БН-ПОЛ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

4.8. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Скаржник у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтував неврахуванням апеляційним господарським судом при вирішенні спору правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Здійснивши аналіз перелічених позивачем у касаційній скарзі постанов щодо відповідного правозастосування, Верховний Суд зазначає, що у цих постановах Верховного Суду положення статті 1212 Цивільного кодексу України застосовано судом залежно від встановлених у цих справах фактичних обставин і правовідносин, які виникли між сторонами у кожній із цих справ. При цьому висновки суду апеляційної інстанції, наведені в оскаржуваному судовому рішенні, у справі, в якій подано касаційну скаргу, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах, оскільки відповідне питання в кожному конкретному випадку вирішувалося судом в залежності від встановлених обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів.

Відмінність результату вирішення спору у справі, що розглядається, та у справах, на які послався скаржник, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими встановленими судами фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції урахував, зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України, судову практику суду касаційної інстанції щодо застосування інституту безпідставного отримання/збереження майна, виконав обов`язкові вказівки, викладені у постанові суду касаційної інстанції, якою ця справа направлялася на новий апеляційний розгляд, дослідив обставини справи і наявні у ній докази та установив фактичні обставини пов`язаності сторін договірними правовідносинами, здійснення позивачем міжнародних переказів на рахунок відповідача в загальній сумі 131 445 Євро, які мали конкретне призначення платежів (інвойси, оформлені на виконання контракту від 04.10.2023), тобто набуття відповідачем спірних коштів на відповідній правовій підставі, а отже, відсутність підстав для стягнення цих грошових коштів відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набутих. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України до переоцінки доказів вдаватись не може.

Щодо посилань скаржника на висновки Верховного Суду стосовно підписання електронних документів, то колегія суддів зазначає, що вказані процитовані скаржником висновки самі по собі не підтверджують неправильне застосування чи порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Водночас результат їх урахування залежить від фактичних обставин конкретної судової справи. Суть доводів скаржника не стосується питання права або правозастосування, а зводиться до незгоди з висновками апеляційного господарського суду щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та вони спрямовані на необхідність переоцінки доказів і встановлення інших фактичних обставин справи. Звідси Верховний Суд не вбачає невідповідності вказаних скаржником висновків висновкам суду апеляційної інстанції та не вважає, що вони у межах підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, свідчать про неврахування таких апеляційним господарським судом.

Водночас правові висновки суду касаційної інстанції у справі 916/3209/20, 5027/805-б/2012 (справа про банкрутство), 5023/1668/11 (справа про банкрутство) стосувалися дій суду в разі подання процесуальних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису позивача (його представника) та наслідків подання процесуальних заяв із використанням факсимільного відтворення підпису.

Також необхідно зауважити, що судом апеляційної інстанції при новому апеляційному розгляді справи було враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.06.2023 у справі 916/3027/21, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, в якій міститься загальний висновок щодо оцінки судами електронних доказів, про що свідчить зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

У контексті оцінки підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу й на тому, що саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Висновки у перелічених скаржником у касаційній скарзі справах виокремлені ним із контексту судового рішення безвідносно до спірних правовідносин і предмету спору у справі, що розглядається, тому цитування скаржником окремих висновків суду касаційної інстанції у справах, фактичні обставини в яких є відмінними, від обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не є належним правовим обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави касаційного оскарження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 925/698/16).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі 916/1004/18).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі 908/1795/19).

Незгода скаржника з ухваленим судовим рішенням у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у ньому, не свідчить про його незаконність.

За наведеного, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з цієї підстави.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

4.9. Також скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилався на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку визначеній скаржником підставі, Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Також у такому випадку з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Тобто скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судом були застосовано неправильно).

Проте скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних ним норм права, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції; ним не обґрунтовано в чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права; не зазначено, яке значення для вирішення спору у цій справі матиме такий висновок, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи; не вмотивовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо зазначених норм для правильного вирішення справи. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди скаржника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановленим обставинам справи щодо відсутності підстав для стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, адже такі, як установив суд, були перераховані позивачем відповідачеві на відповідній правовій підставі, а не випадково; у наведеному випадку поведінка сторін свідчить про фактичне існування домовленостей і їх виконання, зокрема, шляхом систематичних оплат з інвойсними призначеннями.

З огляду на викладене, у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання в спірних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

4.10. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини на підставі недопустимих доказів, прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.

Проте колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неналежне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів , оскільки відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Проте скаржник належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (на які посилався скаржник) не знайшли підтвердження.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно доводів скаржника про прийняття судового рішення про права, інтереси та обов`язки особи - Товариства "IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND", що не була залучена до участі у справі, Суд зазначає, що сама лише обставина можливого ймовірного впливу рішення на права чи інтереси вказаної особи не свідчить про те, що судове рішення ухвалене про її права, інтереси чи обов`язки, а отже, не є достатньою підставою для скасування судового рішення згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, адже можливий вплив судового рішення на права чи інтереси особи не є тотожним вирішенню судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки. Доводи касаційної скарги в цій частині ґрунтується виключно на припущеннях та не доводять порушення судом норм процесуального права, на які покликається скаржник у касаційній скарзі.

Також колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - копії додаткової угоди.

Верховний Суд зазначає, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник (скаржники) повинен вказати, який із доказів, на його (їх) думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства діє принцип змагальності.

Недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 13.08.2020 у справі 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі 905/1232/19.

Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи виконав обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2025 у цій справі, дотримуючись приписів статей 76, 77, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку. Водночас перевірка обґрунтованості висновків судів щодо оцінки доказів перебуває поза межами розгляду справи в суді касаційної інстанції.

У спірних правовідносинах, висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу оскаржуваної постанови у справі про відмову у позові, зроблені не лише за наслідком дослідження наявної у матеріалах справи копії контракту та додаткової угоди до нього, а й ґрунтувалися на аналізі вчинення сторонами конклюдентних дій, направлених на їх виконання. Так, зокрема, досліджуючи у спірних правовідносинах обставини щодо укладення контракту і додаткової угоди, суд апеляційної інстанції встановив, що волевиявлення позивача було підтверджене його діями, направленими на виконання договірних умов (виконання позивачем грошових зобов`язань перед СТОВ "Поділля" за поставлений Товариству "IBD INVEST-BAU DEUTSCHLAND" товар відповідно до умов тристоронньої додаткової угоди до контракту) шляхом систематичного перерахування позивачеві упродовж жовтня 2023 року - лютого 2024 року грошових коштів у спірній сумі, у призначенні таких платежів (усіх 14) зазначено інвойси з відповідними номерами та датами, які були оформлені на виконання контракту .

З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги щодо недопустимості доказів відхиляються колегією суддів, оскільки вони зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи обставин з одночасним наведенням стороною власного їх викладення та спрямовані на переоцінку доказів і встановлення нових обставин справи, що прямо суперечить імперативним приписам статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з такої підстави.

4.11. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

4.12. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у прийнятті цієї постанови Суд керується й принципом res judicata , базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі у наведеному випадку аргументовано не доведено.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, в зв`язку з чим оскаржену у справі постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскарженої у справі постанови та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БН-ПОЛ" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 у справі 921/489/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак