Постанова по делу № 592/13975/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Київ

справа 592/13975/25

провадження 51-1656 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника малолітньої

потерпілої ОСОБА_6 ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_8 ,

законного представника особи,

щодо якої застосовано примусові

заходи медичного характеру ОСОБА_9 ,

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу представника малолітньої потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за 12025200480000695, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чорноземне Якимівського району Запорізької області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні суспільно небезпечних діянь, які підпадають під ознаки кримінальних правопорушень , передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 301, ч. 2 ст. 301-1 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 листопада 2025 року клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру задоволено, застосовано до ОСОБА_10 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.

У задоволенні цивільного позову представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_10 моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення у провадженні.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 26 березня 2026 рокуухвалу місцевого суду залишено без змін.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, на початку січня 2025 року ОСОБА_10 надіслав раніше невідомій малолітній ОСОБА_6 повідомлення у соціальному месенджері Telegram з пропозицією подальшого спілкування.

У період часу з січня по квітень 2025 року ОСОБА_10 , використовуючи свій мобільний телефон Xiaomi Redmi та персональну сторінку під назвою користувача ОСОБА_11 у соціальній мережі Telegram, знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , здійснював листування з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка користувалась персональною сторінкою з назвою користувача ОСОБА_12 , під час якого остання повідомила ОСОБА_10 , що їй 13 років.

У подальшому, у вказаний період часу, ОСОБА_10 , знаходячись вдома за даною адресою, спілкуючись із малолітньою ОСОБА_6 , у повідомленнях у соціальній мережі Telegram вчиняв щодо неї розпусні дії, а саме систематично цинічно висловлювався щодо статевих відносин, зокрема, пропонував ОСОБА_6 вступити з ним в сексуальні відносини, серед іншого, в оральний сексуальний контакт, надсилав у соціальній мережі Телеграм повідомлення, в об`єктивному змісті яких повідомляв про свій стан сексуального (статевого) збудження і бажання вступити з нею в статеві зносини, заохочував потерпілу до дій сексуального характеру і спонукав дати обіцянку вступати в статеві зносини саме з ним, а не з кимось іншим, спонукав до дій сексуального характеру, зокрема, здійснити статевий акт, зайнятись оральним сексом, зняти одяг, демонструвати своє тіло, торкатись його, дати обіцянку виконувати дії сексуального характеру лише з ним, а не з кимось іншим, тим самим ОСОБА_10 вчиняв розпусні дії щодо малолітньої особи.

У цей же період часу ОСОБА_10 , знаходячись вдома, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем та технологій, у соціальній мережі Telegram надіслав 6 фотозображень порнографічного характеру малолітній ОСОБА_6 , тим самим розповсюдив зображення порнографічного характеру серед неповнолітніх, а також схилив малолітню потерпілу створити дитячу порнографію та відправити йому 3 відеофайли дитячої порнографії для подальшого зберігання, тим самим ОСОБА_10 одержав доступ, придбав та зберігав, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем та технологій, дитячу порнографію без мети збуту чи розповсюдження.

Крім того, протягом червня 2025 року ОСОБА_10 , знаходячись за місцем свого мешкання за вказаною адресою, та використовуючи свій мобільний телефон Xiaomi Redmi з абонентським номером НОМЕР_1 та персональну сторінку під назвою користувача ОСОБА_13 у соціальній мережі Telegram здійснював листування з неповнолітньою ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка користувалась персональною сторінкою з назвою користувача >, під час якого остання повідомила ОСОБА_10 , що їй

15 років.

Після чого, протягом червня 2025 року ОСОБА_10 , знаходячись вдома за вказаною адресою, у соціальній мережі Telegram з персональної сторінки zivkovigor8 надіслав на персональну сторінку > неповнолітньої ОСОБА_14 2 фотозображення порнографічного характеру, тим самим розповсюдив зображення порнографічного характеру серед неповнолітніх.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат

ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через її незаконність і необґрунтованість, істотне порушення норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні цивільного позову з посиланням, що ОСОБА_10 не працює та не має самостійного заробітку, фактично ухилився від надання належної правової оцінки доказам, що підтверджують заподіяння моральної шкоди, обмежившись формальним посиланням на відсутність доходу у особи, яка завдала шкоди. При цьому не враховано наявність чи відсутність у ОСОБА_10 майна, за рахунок якого може бути виконано рішення суду, що має істотне значення для правильного вирішення цивільного позову, характер психічних розладів у останнього і ступінь обізнаності його матері про них та небезпеку ОСОБА_10 для інших осіб, а також не надано правової оцінки тому, що останній не був визнаний у встановленому законом порядку недієздатним, що виключає автоматичне застосування спеціальних правил відповідальності, передбачених статтями 1184, 1186 ЦК України. Разом з цим, при розгляді цивільного позову залишено поза увагою наявність у ОСОБА_10 майна, а саме мобільних телефонів Xiaomi Redmi 9A та Xiaomi Redmi Note 5A, що перебували під арештом, який ухвалою суду першої інстанції було скасовано, а вказані мобільні телефони повернуто власнику ОСОБА_10 .

В запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні представник малолітньої потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 та прокурор доводи касаційної скарги підтримали.

Захисник ОСОБА_8 та законний представник особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_9 просили оскаржувану ухвалу залишити без зміни, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія судів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність вчинення ОСОБА_10 суспільно-небезпечних діянь, які підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 301, ч. 2 ст. 301-1 КК України, в стані неосудності, у касаційній скарзі не заперечуються.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.

Статтею 412 КПК Українипередбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.

Згідно з положеннями ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість судового рішення не має викликати сумнів. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 цього Кодексу завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас, у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За результатами розгляду клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру суд першої інстанції ухвалою від 25.11.2025 встановив, що ОСОБА_10 вчинив суспільно небезпечні діяння, які підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 301, ч. 2

ст. 301-1 КК України, у стані неосудності, при цьому відмовив у задоволенні цивільного позову про стягнення з ОСОБА_10 на користь малолітньої потерпілої ОСОБА_6 моральної шкоди.

В обгрунтування суд зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять доказів, що ОСОБА_10 на момент вчинення суспільно небезпечних діянь сам довів себе до стану, в якому він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними в результаті вживання ним спиртних напоїв, наркотичних, токсичних речовин тощо, та враховуючи, що він не працює, не має самостійного заробітку, а також те, що вимоги про стягнення моральної шкоди заявлені саме до ОСОБА_15 , тому відсутні підстави для задоволення цивільного позову.

Також, відповідно до резолютивній частини ухвали, місцевим судом скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.05.2025 (справа 592/8600/25), та повернуто власнику ОСОБА_10 речові докази, а саме мобільні телефони марки Xiaomi Redmi 9A та Xiaomi Redmi Note 5A.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні цивільного позову, представник малолітньої потерпілої - адвокат ОСОБА_7 звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначала про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доказам, які підтверджують наявність моральної шкоди, спричиненої потерпілій ОСОБА_6 , не врахував матеріальне становище останньої, не встановив наявність/відсутність майна у ОСОБА_10 з метою можливості відшкодування моральної шкоди за рахунок такого майна, характер психічних розладів у останнього і ступінь обізнаності його матері про них та небезпеку ОСОБА_10 для інших осіб, а також не надав правової оцінки тому, що останній не був визнаний недієздатною особою.

Разом із тим, апеляційний суд належним чином не перевірив вказані доводи, наведені в апеляційній скарзі представника потерпілої, а формально вказав, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов представника малолітньої потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 до ОСОБА_10 , щодо якого застосовані примусові заходи медичного характеру у зв`язку з вчиненням ним суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 301, ч. 2 ст. 301-1 КК України, у стані неосудності, задоволенню не підлягає за відсутності правових підстав для стягнення з ОСОБА_10 моральної шкоди.

Згідно з положеннями ст. 1186 ЦК України, шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

З огляду на те, що місцевим судом скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді та повернуто власнику ОСОБА_10 речові докази, а саме мобільні телефони, колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про те, що поза увагою апеляційного суду та без належної оцінки залишено наявність у ОСОБА_10 майна, за рахунок якого може бути відшкодована моральна шкода спричинена потерпілій в результаті вчинення суспільно небезпечних діянь.

Наведене узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах: Касаційного кримінального суду від 15.04.2025 (справа 640/23843/18, провадження 51-5032 км24), а також Касаційного цивільного суду від 05.09.2018 (справа 707/2786/16-ц) та від 11.12.2024 (справа 626/924/23) щодо застосування положень ст. 1186 ЦК України.

Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону, відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотними, оскільки перешкодили апеляційному суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали відповідно до вимог п. 1 ч. 1

ст. 438 КПК України.

З урахуванням викладеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого слід врахувати наведене та, в залежності від встановленого, ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника малолітньої потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 березня 2026 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2

ОСОБА_16