Постанова по делу № 722/1735/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа 722/1735/24

провадження 61-12442св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - виконавчий комітет Новодністровської міської ради Чернівецької області як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2025 року в складі судді Унгуряна С. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року в складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Позов мотивований тим, що 13 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб. Цей шлюб надалі був розірваний рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 27 березня 2024 року.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 через війну та складні життєві обставини переїхали у Дністровський район Чернівецької області, отримавши статус внутрішньо-переміщених осіб.

ОСОБА_2 , скориставшись їх скрутним становищем, у серпні 2022 року втрутився до їх із ОСОБА_3 подружніх відносин. Протягом серпня-жовтня 2022 року ОСОБА_2 , знаючи про відсутність у сім`ї власного житла, свідомо та наполегливо звабляв ОСОБА_3 комфортними умовами проживання на орендованій квартирі та схилив її до зради.

Вироком Новодністровського міського суду Чернівецької області від 09 квітня 2024 року ОСОБА_2 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України. При цьому встановлено, що ОСОБА_2 дійсно знаходиться у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_3 , між ним та його сім`єю діями ОСОБА_2 унеможливлений зв`язок з матір`ю дитини, а сама дитина після нападу на нього ОСОБА_2 боїться з ним спілкуватися.

Також ОСОБА_2 забороняє спілкування позивача з матір`ю дитини ОСОБА_3 , тому він не знає поточних потреб дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 створив такі умови, що унеможливлюють приїзд ОСОБА_3 з дитиною до м. Миколаєва, у зв`язку з чим протягом тривалого часу права малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , систематично порушуються.

Спір між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з приводу визначення місця проживання дитини відсутній.

На переконання позивача, є доцільним періодичне перебування дитини разом з матір`ю за місцем їх спільного проживання та реєстрації у м. Миколаїв. Враховуючи велику відстань між регіоном знаходження його сім`ї та містом Миколаїв, дорога є завжди небезпечною для дитини, тому доцільним є переїзд дитини у супроводі матері та перебування дитини з матір`ю не окремими днями, а тривалими періодами, а саме під час зимових та літніх канікул з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня до 30 серпня щороку до досягнення донькою повноліття.

Крім цього, ОСОБА_2 на цей час знаходиться за кордоном, а саме у Німеччині. При цьому є підстави вважати, що він протизаконно перетнув кордон України аби створити для ОСОБА_3 відповідні умови для вивозу його малолітньої дитини за кордон, що утруднить та унеможливить виконання судового рішення за цим позовом.

Позивач вважав, що ОСОБА_2 своїми діями має на меті вичавити його з життя та свідомості дитини. Разом з цим, знаходження дитини ОСОБА_4 на території України не створює шкоди для її життя та здоров`я, а її перебування за кордоном створює потенційну шкоду її інтересам і правам, адже стан здоров`я ОСОБА_3 не дозволяє бути впевненим у тому, що інтереси і права малолітньої ОСОБА_4 будуть захищені належним чином.

З урахуванням клопотання про зміну та доповнення позовних вимог від 15 листопада 2024 року позивач просив:

зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про вирішення потреб дитини, не чинити жодних втручань у телефонні, відео розмови між батьком і дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у доїзду мами з дитиною до м. Миколаїв і надавати можливість перебування дитини з мамою і батьком без присутності ОСОБА_6 за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 щороку з 28 грудня до 15 січня та з 01 червня до 30 серпня до досягнення дитиною повноліття;

заборонити вивіз малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон без офіційного дозволу батька;

зобов`язати ОСОБА_3 привозити спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця реєстрації батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 щороку з 28 грудня до 15 січня та з 01 червня до 30 серпня до досягнення дитиною повноліття за попередньою домовленістю батьків між собою стосовно часу та періоду перебування у м. Миколаєві з урахуванням вимог безпеки перебування з дитиною.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Сокирянського районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2025 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Новодністровської міської ради Чернівецької області як орган опіки та піклування.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що право ОСОБА_1 не підлягає захисту у обраний ним спосіб. ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є батьком дитини.

Крім того, суд першої інстанції послався на відсутність доказів того, що ОСОБА_3 чинить будь-які перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною та у її вихованні.

Також суд першої інстанції погодився зі способом участі батька у вихованні дитини, який визначений рішенням виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області як органу опіки та піклування від 22 липня 2024 року 7, на час офіційної відпустки батька ОСОБА_1 побачення з донькою у м. Новодністровськ під час зимових та літніх канікул, адже за обставин, які склалися, це забезпечує якнайкращі інтереси дитини і розумний баланс у праві на участь обох батьків у вихованні дитини.

Крім того, суд першої інстанції зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині визначення способу його участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею шляхом привезення ОСОБА_3 дитини до місця проживання батька, є необґрунтованими, оскільки забезпечення здійснення батьківських прав у такий спосіб суперечитиме інтересам неповнолітньої ОСОБА_4 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 про заборону вивезення дитини за кордон без дозволу батька є безпідставними та суперечать нормам законодавства. У разі їх задоволення порушуватиметься конституційне право неповнолітньої дитини сторін вільно залишати територію України в супроводі одного з батьків, що не забезпечить якнайкращих інтересів дитини.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2025 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення участі ОСОБА_1 у спілкуванні із малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення участі у спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено частково.

Встановлено ОСОБА_1 час спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня по 15 липня щороку до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Рішенням Новодністровської міської ради від 22 липня 2024 року встановлено спосіб участі батька у вихованні доньки, а саме на час офіційної відпустки батька ОСОБА_1 , побачення з донькою у м. Новодністровськ під час зимових та літніх канікул.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 привозити спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця реєстрації батька ОСОБА_1 у м. Миколаєві щороку з 28 грудня до 15 січня та з 01 червня до 30 серпня до досягнення дитиною повноліття фактично зводяться до незгоди з рішенням Новодністровської міської ради від 22 липня 2024 року щодо тривалості участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини під час зимових та літніх канікул та місця побачення у м. Новодністровськ Чернівецької області. Разом з тим, встановлення рішенням Новодністровської міської ради від 22 липня 2024 року способу участі батька у вихованні дитини на час офіційної відпустки батька ОСОБА_1 , побачення з дитиною у м. Новодністровськ під час зимових та літніх канікул потребує договірного врегулювання виконання батьківських обов`язків та досягнення згоди між сторонами. Тому апеляційний суд вважав можливим визначення участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня до 15 липня щороку до досягнення дитиною повноліття. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спілкування батька з дитиною порушує інтереси дитини, права дитини на спілкування з матір`ю ОСОБА_3 під час літніх та зимових канікул. Такий порядок участі батька у спілкуванні з дитиною відповідає принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному захисту інтересів дитини і не порушуватиме переважне право батьків дітей в їх вихованні.

Разом з тим рішенням Новодністровської міської ради від 22 липня 2024 року враховано запровадження в Україні воєнного стану внаслідок повномасштабного військового вторгнення російської федерації, віднесення Миколаївської міської територіальної громади до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року 309, збільшення загрози для життя й здоров`я дитини у разі приїзду до м. Миколаєва.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано враховано об`єктивні обмеження відвідування дитиною ОСОБА_4 батька ОСОБА_1 за місцем реєстрації у м. Миколаєві, пов`язані з воєнним станом.

Водночас розвиток сімейної ситуації може бути динамічним, а отже і визначені способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини можуть бути змінені в подальшому, як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і, у разі зміни істотних обставин, за рішенням суду за позовом одного із батьків.

Апеляційний суд не погодився із доводами ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 є належним відповідачем. Судом першої інстанції встановлено, що батьки ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є сторонами правовідносин зі спілкування та виховання дитини ОСОБА_4 . Тлумачення норм статей 153, 157, 159 СК України дає підстави для висновку, що у справі за позовом одного з батьків про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні належним відповідачем є інший з батьків дитини. Оскільки ОСОБА_2 не є батьком ОСОБА_4 , то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вихованні, пред`явлених до неналежного відповідача ОСОБА_2 .

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права щодо незастосування способу захисту у вигляді відшкодування шкоди, тривалого розгляду справи, на переконання суду, також є безпідставними. Зміст позовної заяви свідчить, що ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позовна вимога про відшкодування шкоди не заявлялась.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, із урахуванням уточнень, просив:

скасувати рішення суду першої інстанції повністю,

постанову апеляційного суду в частині задоволення вимог позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 залишити без змін;

постанову апеляційного суду в частині відмови у скасуванні рішення суду першої інстанції як такого, що не відповідає правам дитини на рідного тата, ухвалити нове рішення, яким задовольнити всі позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , пред`явлені до відповідача ОСОБА_2 , а саме:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні між батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою дотримання прав дитини;

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у привезенні дитини мамою ОСОБА_3 до тата дитини і знаходженні дитини у повній сім`ї на літні і зимові канікули, а саме з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня до 15 липня щороку до досягнення донькою повноліття;

- зобов`язати ОСОБА_3 привозити ОСОБА_4 до місцезнаходження тата з урахуванням вимог безпеки перебування з дитиною, мамою і татом за попередньою домовленістю і знаходитись із дитиною з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня до 15 липня щороку до досягнення дитиною повноліття;

- заборонити ОСОБА_3 вивіз малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон України без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_1 ;

стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь усі судові витрати в розмірі 13 184,48 грн.

Касаційна скарга з урахуванням уточнень мотивована тим, що:

матір дитини - ОСОБА_3 фактично знаходиться на утриманні співмешканця - відповідача ОСОБА_2 , який є належним відповідачем у цій справі. Наразі співмешканець матері дитини - відповідач ОСОБА_2 позиціонує себе як єдиний рідний тато дитини. При цьому відповідач ОСОБА_3 є залежною від належного відповідача ОСОБА_2 у матеріальному, фінансовому та побутовому відношенні, а страх втрати його певних гарантій обмежує матір дитини у привезенні доньки до рідного батька у м. Миколаїв. Суди проігнорували той факт, що так званий конфлікт між позивачем і матір`ю дитини обумовлений наявністю, спротивом та втручанням належного відповідача ОСОБА_2 у сімейні права малолітньої дитини;

суди порушили приписи статті 50 ЦПК України, якими передбачено можливість залучення кількох відповідачів у справі, що пов`язані між собою спільними однорідними правовідносинами. Оскільки належний відповідач ОСОБА_2 свідомо вдерся в їхні сімейні відносини, сприяв розлученню позивача з відповідачем ОСОБА_3 , напав на позивача, що підтверджується вироком Новодністровського міського суду Чернівецької області від 09 квітня 2024 року, та займає у свідомості доньки певну роль, чим сприяє розриву емоційного зв`язку між ним і дитиною, цілком доцільним є визначення належним відповідачем ОСОБА_2 та зобов`язання його утримуватись від дій, які зазначені у позовній заяві;

також суди не надали належної оцінки обставинам, які зазначені у вироку Новодністровського міського суду Чернівецької області від 09 квітня 2024 року у кримінальній справі 719/160/24, яким відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України. Вказаний вирок є преюдиційним, а суди помилково вважали ОСОБА_2 неналежним відповідачем у справі. Також суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі 654/4307/19 (провадження 61-19210св20), зокрема, не був врахований фактор безпеки малолітньої доньки позивача для забезпечення якнайкращих її інтересів у разі її проживання і проживання її матері з раніше судимою особою за напад і побиття тата малолітньої дитини в умовах, створених цією раніше судимою особою. Тому він має бути визнаний судом належним відповідачем із зобов`язанням його утримуватись від дій, які він вчиняє (як безпосередньо, так і опосередковано) з метою розриву емоційного контакту позивача з його дитиною;

суди не надали належної оцінки факту перебування позивача на службі у Збройних Силах України і неможливості приїжджати до дитини у м. Новодністровськ. Також у позивача на утриманні, крім ОСОБА_4 , перебуває донька від першого шлюбу - ОСОБА_7 та матір (особа з інвалідністю ІІ групи) ОСОБА_8 . Водночас відповідач ОСОБА_3 може привозити дитину до батька, про що вона повідомляла у судовому засіданні 12 червня 2025 року. Таким чином, розлучивши дитину з батьком шляхом вивезення на велику відстань, в інший регіон України, відповідач ОСОБА_3 за сприяння співвідповідача ОСОБА_2 порушила вимоги статей 14, 15 Закону України Про охорону дитинства .

незважаючи на фактичні шлюбні відносини , які існують між відповідачами, права та інтереси малолітньої дитини мають переважне значення над примхами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Отже, зважаючи на агресивну позицію відповідача ОСОБА_2 , який свідомо порушив охоронюване законом сімейне право малолітньої дитини, надавши свої гарантії відповідачу ОСОБА_3 , суди обох інстанцій порушили норми Закону України Про запобігання домашньому насильству ;

відмова суду першої інстанції у задоволенні позову батька про участь у вихованні дитини порушує право позивача на рівний з відповідачами контакт з дитиною, який передбачений у статтях 3, 141, 142, 150, 153 СК України та статтях 14, 15 Закону України Про охорону дитинства . У такій категорії справ, (участь у вихованні дитини) позов мав би бути задоволений хоча б частково, адже позивач не має наміру розлучати дитину з її мамою;

відсутність зобов`язального характеру рішення суду апеляційної інстанції порушує норми статті 159 СК України, частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів , статті 18 ЦПК України, не узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року в справі 560/523/19 суперечить пункту 11 рішення Європейського суду з прав людини у справі Вишняков проти України , заява 25612/12;

суди проігнорували норми статей 1, 10, 11 Закону України Про охорону дитинства , пункт 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі Вишняков проти України , заява 25612/12 та висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі 754/9026/16-ц (провадження N 61-5215св19). Зокрема, проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та донькою відсутній сталий психологічний зв`язок, та дитина, враховуючи її тривале проживання з матір`ю, на великій відстані від позивача (а велика відстань, на переконання позивача є відповідною перешкодою, яку має усувати саме відповідач, який створив цю перешкоду), повноцінно не сприймає позивача як батька. Водночас Європейський суд з прав людини у згаданому рішенні зазначив, що у справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, відновлення сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів;

позивач не має за мету розлучати дитину з її матір`ю і пропонує цілодобове перебування ОСОБА_4 разом з її мамою ОСОБА_3 (відповідачем у справі), навіть під час перебування дитини з ним. Оскільки у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, а висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі 654/4307/19, від 10 квітня 2020 року в справі 165/2839/17, від 23 червня 2020 року в справі 754/9026/16-ц, від 09 листопада 2020 року в справі 753/9433/17, не є релевантними, то виникає необхідність у формуванні сталої судової практики. При цьому, суди не відновили якнайкращі інтереси малолітньої дитини, що суперечить пунктам 11, 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі Вишняков проти України , заява 25612/12;

суди порушили гендерну рівність прав батьків, за якою батьки рівні у своїх правах відносно дитини, надавши повну перевагу правам матері дитини та її співмешканцю, натомість дискримінували позивача як другого з батьків за статевою ознакою;

матір дитини не отримала жодних санкцій та заохочена на подальшу аморальну поведінку, руйнування відносин та відчуження спілкування дитини з рідним батьком на користь свого співмешканця - відповідача ОСОБА_2 , який є чужою людиною для дитини. На цей час через дії відповідачів дитина уникає навіть спілкування з ним як з батьком телефоном. Таким чином, емоційний зв`язок між ним та його дитиною зруйновано діями відповідачів;

Аналіз матеріалів справи свідчить, що рішення суду першої інстанції оскаржується повністю, постанова апеляційного суду оскаржується в частині незадоволених позовних вимог. Тому в іншій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі 722/1735/24 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року в частині посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та необхідність відступу від сталої судової практики повернуто.

У грудні 2025 року матеріали справи 722/1735/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2026 року в задоволенні клопотань ОСОБА_1 про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення судового збору відмовлено .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 грудня 2025 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі 654/4307/19, від 01 квітня 2020 року в справі 165/2839/17, від 23 червня 2020 року в справі 754/9026/16-ц, від 09 листопада 2020 року в справі 753/9433/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований Центральним районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 13 лютого 2016 року, актовий запис 44. Цей шлюб розірваний рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 27 березня 2024 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_1 , виданого 05 квітня 2018 року органом 4813 та інформації з державного мобільного застосунку Дія позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до військового квитка ОСОБА_1 призваний до Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_2 у листопаді 2022 року, перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період.

Згідно з інформацією із Єдиного демографічного реєстру від 05 вересня 2024 року ОСОБА_3 та малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

У довідці виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області від 16 вересня 2024 року 03-09/1006 ОСОБА_3 разом із малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані на території Новодністровської громади як внутрішньо переміщені особи та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації Вашковецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області від 20 серпня 2024 року 354/02-16 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

22 липня 2024 року комісією з питань захисту прав дитини Новодністровської міської ради розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо встановлення способу участі батька у вихованні дитини ОСОБА_4 у присутності матері дитини ОСОБА_3 . Батько дитини ОСОБА_1 був відсутній із поважних причин, але під час засідання зв`язувався в телефонному режимі та перебував на гучному зв`язку.

Рішенням комісією з питань захисту прав дитини Новодністровської міської ради від 22 липня 2024 року встановлено спосіб участі батька у вихованні доньки, а саме на час офіційної відпустки батька ОСОБА_1 побачення із донькою у м. Новодністровськ під час зимових та літніх канікул.

Відповідно до витягу з протоколу 7 комісії з питань захисту прав дитини від 22 липня 2024 року працівниками служби у справах дітей неодноразово проводилися бесіди з ОСОБА_3 щодо недопустимості перешкоджанню спілкування батька з дитиною. Під час бесіди з матір`ю дитини працівниками служби з`ясовано, що жодних заборон чи перешкод з боку ОСОБА_3 щодо спілкування доньки з батьком ніколи не існувало та не існує.

Зі змісту витягу з протоколу 7 комісії з питань захисту прав дитини від 22 липня 2024 року при винесенні рішення про визначення участі ОСОБА_1 у вихованні дитини були враховані обставини щодо безпекової ситуації у м. Миколаїв, міська територіальна громада якого входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну, що може загрожувати життю й здоров`ю дитини, враховано обставини щодо емоційного стану дитини та її потреб, а також особливості статусу позивача ОСОБА_1 , який на цей час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 .

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (статті 3, 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Батьківська відповідальність є сукупністю обов`язків та прав , спрямованих на забезпечення морального і матеріального благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання, правове представництво та управління її власністю (принцип 1 Додатку до Рекомендації R (84) 4 Комітету Міністрів державам-членам Про батьківську відповідальність від 28 лютого 1984 року).

У будь-якому рішенні уповноваженого органу про надання батьківської відповідальності чи визначення способу, в який ця відповідальність здійснюється, необхідно керуватись, головним чином, інтересами дитини (речення перше принципу 2 вказаного Додатку).

В усіх випадках обоє батьків зобов`язані підтримувати дитину. Той із батьків, з яким дитина не живе, повинен мати можливість підтримувати з нею особисті стосунки, якщо вони серйозно не шкодитимуть інтересам дитини (принцип 8 зазначеного Додатку).

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1 і 2 статті 8 Конвенції 1950 року).

Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає правомірним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, пропорційним обраним цілям (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі 2-4237/12 (пункт 51)).

Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (HUNT v. UKRAINE, 31111/04, 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, 10383/09, 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України Про охорону дитинства ).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України Про охорону дитинства ).

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша, друга та третя статті 15 Закону України Про охорону дитинства ).

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України Про охорону дитинства ).

У частині другі статті 159 СК України передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини (див. постанову Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі 753/15487/18).

Статтею 15 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (див. постанову Верховного Суду від 28 січня 2019 року в справі 619/3051/17).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі 402/428/16-ц та постанови Верховним Судом від 13 березня 2019 року у справі 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі 753/9433/17, від 17 січня 2024 року у справі 735/308/21).

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (див. постанову Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі 654/4307/19).

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 158 СК України). Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема, якщо орган опіки та піклування не визначив способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону (див. постанову Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі 165/2839/17).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Частиною шостою вказаної статті передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (див. постанову Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі 727/3856/18).

У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року в справі 554/10183/16-ц (провадження 61-12389св19) вказано, що

… ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 листопада 2011 року, який розірвано рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 28 травня 2015 року.

За час перебування сторін у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_3 яка після розірвання шлюбу згідно рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 травня 2015 року залишилась проживати разом з матір`ю.

29 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтави ради з заявою, в якій просив, у зв`язку з тим, що за станом здоров`я він прикутий до ліжка і не в змозі пересуватися, скласти та затвердити графік його зустрічей з трирічною донькою ОСОБА_3 , згідно якого його колишня дружина ОСОБА_2 була б зобов`язана в інтересах дитини хоча б раз на місяць на один день привозити їх доньку до позивача для особистого спілкування за місцем проживання останнього: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради Про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька з малолітньою дитиною від 25 жовтня 2016 року, Службою у справах дітей надано висновок, яким визначено наступний порядок участі батька, ОСОБА_1 , у вихованні та спілкуванні із його малолітньою донькою ОСОБА_3 : за попередньою домовленістю з матір`ю дитини та у її присутності спілкування один раз на місяць у вихідний день з можливостю відвідування місця проживання батька, враховуючи погодні умови, не порушуючи режиму дня та турбуючись про стан здоров`я дитини.

… Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особи у здійсненні нею свого права.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, установивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, враховуючи рівні права батьків на участь у вихованні дитини та виходячи з інтересів дитини, врахувавши рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради Про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька з малолітньою дитиною від 25 жовтня 2016 року, і вимоги статей 157, 158 СК України, дійшли правильного висновку про порядок участі позивача у вихованні дочки - ОСОБА_3 .

Враховуючи те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи, прикутий до ліжка, саме такий спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам як дитини, так і батьків, а також є достатнім для забезпечення участі батька у процесі вихованні дитини .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі 129/1033/13-ц (провадження

14-400цс19)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні ОСОБА_1 зазначав, що вони є батьками ОСОБА_4 ,. Подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 через війну та складні життєві обставини переїхали у Дністровський район Чернівецької області, отримавши статус внутрішньо-переміщених осіб. Спір між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з приводу визначення місця проживання дитини відсутній. На переконання позивача, є доцільним періодичне перебування дитини разом з матір`ю за місцем їх спільного проживання та реєстрації у м. Миколаїв;

суд першої інстанції вважав, що:

- право ОСОБА_1 не підлягає захисту у обраний ним спосіб. Крім того, суд першої інстанції зазначив про відсутність доказів того, що ОСОБА_3 чинить будь-які перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною та у її вихованні. Також суд погодився зі способом участі батька у вихованні дитини, який визначений рішенням виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області як органу опіки та піклування від 22 липня 2024 року 7, на час офіційної відпустки батька ОСОБА_1 побачення з донькою у м. Новодністровськ під час зимових та літніх канікул;

- позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині визначення способу його участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею шляхом привезення ОСОБА_3 дитини до місця проживання батька, на переконання суду, є необґрунтованими, адже забезпечення здійснення батьківських права у такий спосіб суперечитиме інтересам неповнолітньої ОСОБА_4 ;

- вимоги про заборону вивезення дитини за кордон без дозволу батька суперечать нормам законодавства (зокрема, Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року 724)), а в разі їх задоволення порушуватиметься конституційне право неповнолітньої дитини сторін вільно залишати територію України в супроводі одного з батьків, що не забезпечить якнайкращих інтересів дитини;

апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо вирішення частини вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , та частково їх задовольнив. Зокрема, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що:

- рішенням органу опіки та піклування встановлено спосіб участі батька у вихованні доньки, а саме на час офіційної відпустки батька (позивача) побачення з донькою у м. Новодністровськ під час зимових та літніх канікул. Проте реалізація такого рішення потребує договірного врегулювання виконання батьківських обов`язків та досягнення згоди між сторонами. Тому апеляційний суд вважав можливим визначення участі батька у спілкуванні з дитиною з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня до 15 липня щороку до досягнення дитиною повноліття. Такий порядок участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною відповідає принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному захисту інтересів дитини і не порушуватиме переважне право батьків дітей в їх вихованні;

- рішенням органу опіки та піклування враховано запровадження в Україні воєнного стану внаслідок повномасштабного військового вторгнення російської федерації, віднесення Миколаївської міської територіальної громади до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, збільшення загрози для життя й здоров`я дитини у разі приїзду до м. Миколаєва. Тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував об`єктивні обмеження відвідування дитиною батька за місцем реєстрації у м. Миколаєві, які пов`язані із воєнним станом;

- вимоги щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_3 привозити дитину ОСОБА_4 до місця реєстрації батька (позивача) у м. Миколаєві щороку у визначені періоди зводяться до незгоди з рішенням органу опіки та піклування щодо тривалості участі батька у вихованні дитини під час зимових та літніх канікул та місця побачення у м. Новодністровськ Чернівецької області, а обставини справи свідчать, що спірні правовідносини виникли між батьком та матір`ю стосовно участі у вихованні дитини. Проте подання позову у цій справі не може мати за мету примус матері до проживання із позивачем у визначені ним періоди, а саме з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня до 15 липня щороку до досягнення дитиною повноліття;

тлумачення норм статей 141, 157, 159 СК України дають підстави для висновку про те, що суд, установивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, враховуючи рівні права батьків на участь у вихованні дитини та виходячи з інтересів дитини, а також рішення органу опіки та піклування, може за певних умов зробити висновок про порядок участі одного з батьків у вихованні дитини шляхом зобов`язання іншого з батьків у інтересах дитини привозити її до позивача для спілкування за місцем його проживання. Разом з цим, таких (виключних чи виняткових) обставин у цій справі суди попередніх інстанцій не встановили.

Таким чином, підстави для скасування судових рішень в частині незадоволених позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , відсутні.

Доводи касаційної скарги в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , фактично зводяться до заперечень заявника висновків судів щодо встановлених обставин справи, помилкового тлумачення положень чинного законодавства та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 .

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому (частини перша - третя статті 2 СК України).

Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини перша-друга, четверта статті 3 СК України).

Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частина друга статті 155 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (частина перша статті 159 СК України).

Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні (стаття 260 СК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 (позивач) і ОСОБА_3 (відповідач) є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони раніше перебували у шлюбі, а 27 березня 2024 року шлюб розірвано на підставі рішення суду;

у позовній заяві ОСОБА_1 визначив як співвідповідача ОСОБА_2 , оскільки він є співмешканцем матері дитини ОСОБА_3 (відповідача) та має суттєвий вплив на дії та рішення матері дитини. Спірні правовідносини стосовно усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні існують саме між батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

суди вважали, що у справі за позовом одного з батьків про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні належним відповідачем є саме інший з батьків дитини. При цьому ОСОБА_2 не є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто є неналежним відповідачем. Водночас пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, суди зробили висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, які пред`явленні до ОСОБА_2 ;

проте суди не врахували норми статей 2, 3, 74, 260 СК України, не звернули уваги, що за певних умов, зокрема, спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 та дитиною ОСОБА_4 , тобто набуття ним статусу члена сім`ї фактом спільного проживання, а також створення ним перешкод у спілкуванні дитини з батьком, до ОСОБА_2 можуть бути пред`явлені відповідні позовні вимоги, мотиви та доводи позивача в цій частині не перевірили та зробили передчасний висновок, що у спірних правовідносинах належним відповідачем може бути виключно інший з батьків дитини, а саме матір ОСОБА_3 .

За таких обставин суди зробили передчасний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, які пред`явленні до ОСОБА_2 . Тому судові рішення у відповідній частині слід скасувати, а справу у цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині незадоволених позовних вимог частково ухвалені із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

судові рішення в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , залишити без змін;

судові рішення в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , скасувати, а справу в цій частині вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі 530/1731/16-ц (провадження 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усуненні перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні скасувати, а справу у відповідній частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усуненні перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні залишити без змін.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2025 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко