Постанова по делу № 918/1274/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 918/1274/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:

прокурор - Стригун А. А.

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026

у справі за позовом Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Локницької сільської ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в сумі 2 955 863,40 грн,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Локницької сільської ради звернувся у Господарський суд Рівненської області із позовною заявою до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в сумі 2 955 863 грн 40 коп.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено вимоги законодавства у сфері охорони, захисту та використання лісів при веденні лісового господарства, а саме не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобігання незаконних порубок. Прокурор зазначає, що 28.03.2025 працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України" та державної лісової охорони Локницького лісництва під час проведення контрольних заходів виявлено незаконні порубки дерев у кварталі 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4 , 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25 Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс", в ході якого підтверджено факти незаконної порубки дерев породи сосна звичайна в кількості 156 штук. Внаслідок незаконної рубки дерев завдано збитків в розмірі 2 955 863 грн 40 коп., які прокурор просив стягнути Державного спеціалізованого господарства підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" у зв`язку із неналежним виконання обов`язку щодо вжиття заходів збереження охорони лісу від незаконного вирубування лісу.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної інстанції та Верховного Суду

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі

918/1274/25 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" на користь держави в особі Локницької сільської ради 2 955 863 грн 40 коп. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

2.2. Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі 918/1274/25 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить Суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі 918/1274/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга скаржника подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає що:

- судом першої інстанції, а також апеляційної інстанції не взято до уваги постанову Верховного Суду від 24.02.2021 у справі 906/366/20, згідно з якою факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу цього факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу;

- судом апеляційної інстанції досліджувалося питання цивільно-правової відповідальності, разом із тим не взято до уваги правової позиції Верховний Суду у постанові від 23.08.2023 у справі 912/2836/21 за позовом прокурора про стягнення збитків, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства.

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає що:

- суд апеляційної інстанції у цій справі зазначив про застосування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 23.08.2018 у справі 917/1261/17, від 20.09.2018 у справі 909/495/17, від 07.06.2019 у справі 914/1960/17. Разом із тим, скаржник вважає, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах;

- звертаючись до загальних норм, відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;

- пошкодження лісів від настання тих загроз, яким має своїм комплексом заходів охороняти лісокористувач, не є абсолютним, оскільки пошкодження лісу не завжди знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправною бездіяльністю лісокористувача;

- саме по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені в частині першій статті 86 Лісового кодексу України (однієї із яких є незаконна порубка) не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди;

- жодного чіткого, виконуваного та передбачуваного нормативно-правового акту, який би визначав перелік протипожежних та інших заходів, вимог щодо складання планів цих заходів, у спірний період ні центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, ні органом місцевого самоврядування не визначалось;

- виявлення самим відповідачем факту незаконної порубки певної кількості дерев та вжиття заходів у вигляді повідомлення правоохоронних органів, свідчить про належне виконання державною лісовою охороною своїх посадових обов`язків щодо запобіганню, виявленню та фіксації незаконних рубок.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Першим заступником керівника Вараської окружної прокуратури подано письмові пояснення на касаційну скаргу.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Філію "Поліський лісовий офіс" Державного підприємства "Ліси України" було створено відповідно до наказу Державного підприємства "Ліси України" від 30.09.2024 1665 "Про створення філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (т.1, а.с. 11).

6.2. Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 31.12.2024 2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії "Висоцьке лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"(т.1, а.с. 14).

6.3. Отже, в результаті реорганізації філії "Висоцьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

6.4. Наказом Державного підприємства "Ліси України" 206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1 341 272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в тому числі від державного підприємства "Висоцьке лісове господарство" передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 71 (т.1, а.с. 16).

6.5. Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", заснована на державній власності та являється відокремленим підрозділом юридичної особи відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

6.6. Як вбачається з матеріалів лісовпорядкування, територія кварталу 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4, 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25 Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс", в межах якого виявлено факти незаконної порубки дерев, перебуває в адміністративно-територіальних межах Локницької селищної територіальної громади.

6.7. Матеріалами кримінального провадження 12025181120000400 встановлено, що працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України" та державної лісової охорони Локницького лісництва під час проведення контрольних заходів у Висоцькому надлісництві філії "Поліський лісовий офіс", виявлено незаконні порубки дерев різних порід (т.1, а.с. 18).

6.8. Зокрема, працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України" та державної лісової охорони Локницького лісництва під час проведення контрольних заходів в період з 28.03.2025 по 12.08.2025 виявлено незаконні порубки дерев у кварталі 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4, 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25 Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс", в ході якого підтверджено факти незаконної порубки дерев.

6.9. За результатами вказаних контрольних заходів працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України" та державної лісової охорони Локницького лісництва було складено акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства (т.1, а.с. 19-64).

6.10. Керівництво філії "Поліський лісовий офіс" зверталося до правоохоронних органів з відповідними заявами про вчинення злочину (т.1, а.с. 19 - 64).

6.11. До Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз із супровідним листом від 26.08.2025 158269-2025 надійшла постанова від 22.08.2025 про доручення проведення судової інженерно-екологічної експертизи за підписом старшого слідчого СВ ВП 2 РВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Рачук В.О. у кримінальному провадженні 12025181120000400 від 15.04.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 246 КК України.

6.12. Тобто, з метою встановлення, збитків завданих навколишньому природному середовищу, у кримінальному провадженні проведена судова інженерно-економічна експертиза, для проведення якої експерту надано акти огляду місця вчинення правопорушення, лісотаксаційні довідники, відомості обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

6.13. Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи 4037-Е від 05.11.2025 встановлено, що розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 156 дерев в кварталі 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4 , 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25 Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" становить 2955863 грн 40 коп (т.1, а.с. 65 - 81).

6.14. В рамках досудового розслідування кримінального провадження 12025181120000400 від 15.04.2025 осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено (т.1, а.с. 95).

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Предметом розгляду у цій справі є відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

8.3. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

8.4. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

8.5. Положеннями статті 16, частини першої статті 17 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

8.6. Пунктом 1 частини другої статті 19 Лісового кодексу України встановлено, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

8.7. Відповідно до частини першої статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

8.8. Згідно з частиною п`ятою статті 86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

8.9. Відповідно до статті 90 Лісового кодексу України основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

8.10. Пунктами 1, 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України визначено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

8.11. Згідно зі статтею 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

8.12. Частиною першою статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

8.13. Відповідно до частини першої статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

8.14. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

8.15. Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

8.16. Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

8.17. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

8.18. Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.

8.19. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.

8.20. Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

8.21. Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.

8.22. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).

8.23. Як встановлено судами попередніх інстанцій, земельна ділянка в кварталі кварталі 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4, 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25, належить Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" на праві постійного користування. Незаконна вирубка дерев здійснена на території філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

8.24. Відтак, відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми статей 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягає у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 156 штук.

8.25. Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев у кількості 156 штук.

8.26. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.08.2018 у справі 917/1261/17, від 20.09.2018 у справі 909/495/17, від 07.06.2019 у справі 914/1960/17.

8.27. Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

8.28. Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у постановах від 19.02.2026 у справі 918/612/25, від 11.02.2026 у cправі 907/278/25, від 04.02.2026 у справі 907/998/24, від 08.07.2025 у справі 925/556/24, від 12.03.2025 у cправі 909/131/24 та багато інших.

8.29. З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

8.30. Враховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов`язків завдано шкоди лісу.

8.31. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.32. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України , за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах , викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.33. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.34. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.35. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.36. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.37. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом . А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.38. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст , яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.39. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним , а два інші - додатковими.

8.40. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.41. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах 522/2202/15-ц (пункт 22) і 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.42. Скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.43. Щодо доводів скаржника про не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.02.2021 у справі 906/366/20, колегія суддів зазначає наступне.

8.43.1. Предметом розгляду у вказаній справі був позов до лісокористувача про відшкодування збитків в розмірі 302 010,13 грн, спричинених незаконною порубкою дерев.

8.43.2. Ухвалюючи вказану постанову, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.

8.43.3. Суд зазначив, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду , діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев в кількості 31 шт. (збитки).

8.43.4. З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати, що судами попередніх інстанцій у справі 918/1274/25 не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.02.2021 у справі 906/366/20, оскільки такі висновки узгоджуються із вказаними висновками Верховного Суду.

8.44. Щодо доводів скаржника про не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.08.2023 у справі 912/2836/21, колегія суддів зазначає наступне.

8.44.1. У справі 912/2836/21 предметом розгляду був позов керівника Кропивницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, до Військової частини про стягнення 1 817 256, 29 грн.

8.44.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на невідшкодування відповідачем шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення та забруднення частини земельної ділянки військового містечка, що встановлено позивачем внаслідок проведення позапланової перевірки, за результатами якої складено акт та внесено припис.

8.44.3. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, визнав обґрунтованими доводи відповідача про те, що представниками Державної екологічної інспекції проведено перевірку дотримання скаржником вимог природоохоронного законодавства неповноважною комісією, за відсутності представника відповідача та встановлено недостовірні обставини щодо засмічення земельної ділянки , отже, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

8.44.4. Тобто, на відміну від справи 918/1274/25, у справі 912/2836/21 встановлено участь у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції, на підставі акта і припису якої прокурор звернувся з позовом до суду, та недоліки у яких стали підставою для відмови у позові у справі 912/2836/21.

8.44.5. При цьому, відмінність правовідносин у вказаних справах полягає також у тому, що у справі яка розглядається ( 918/1274/25) позов обґрунтовано, зокрема, бездіяльністю відповідача як постійного лісокористувача, на якого відповідно до норм чинного закону покладено обов`язок щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень, натомість у справі 912/2836/21 позов було обґрунтовано завданням відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення та забруднення частини земельної ділянки внаслідок дій щодо забруднення.

8.45. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.46. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.47. З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій наведених скаржником правових висновків Верховного Суду.

8.48. Натомість, враховуючи встановлені судами у цій справі обставини, оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать.

8.49. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.50. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.51. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

8.52. Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків, що містяться в постановах Верховного Суду від 23.08.2018 у справі 917/1261/17, від 20.09.2018 у справі 909/495/17, від 07.06.2019 у справі 914/1960/17, які враховані судами попередніх інстанцій, щодо застосування положень статей 5, 40, 41, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 1166, 1187 ЦК України, статей 1, 16, 17, 19, 63, 64, 68, 69, 86, 88, 90, 105, 107 ЛК України

8.53. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.54. За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі 904/3807/19.

8.55. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі

823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі 914/2614/13, де зазначено наступне: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

8.56. Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.57. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

8.58. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинні бути ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.59. Водночас колегія суддів не вважає, а скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постановах від 23.08.2018 у справі 917/1261/17, від 20.09.2018 у справі 909/495/17, від 07.06.2019 у справі 914/1960/17, є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.60. Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових позицій Верховного Суду в постановах 23.08.2018 у справі 917/1261/17, від 20.09.2018 у справі 909/495/17, від 07.06.2019 у справі 914/1960/17 не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

8.61. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.62. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.63. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.64. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.65. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.66. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі 918/1274/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі 918/1274/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова