Постанова по делу № 904/3830/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 904/3830/19

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Кірєєва Євгенія Євгеновича

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026

за позовом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області

до Фізичної особи-підприємця Кірєєва Євгенія Євгеновича,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Парковка та реклама",

про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути нежитлове приміщення

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Кірєєва Євгенія Євгеновича (далі - ФОП Кірєєв Є. Є.), у якому просить суд:

- розірвати договір оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста від 25.03.2011 18/8, укладений між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області та ФОП Кірєєвим Є . Є . ;

- зобов`язати ФОП Кірєєва Є . Є . повернути нежитлове приміщення на першому поверсі окремо розташованої будівлі площею 42,8 м 2 , що знаходиться за адресою: вул. Мусоргського, 13, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, шляхом складання акта приймання-передачі з Комунальним підприємством "Парковка та реклама" .

2. Позовні вимоги обґрунтовані систематичним порушенням відповідачем умов договору оренди в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період жовтень 2018 року - лютий 2019 року.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 20.11.2019 (суддя Золотарьова Я. С.) позов задовольнив повністю. Повний текст рішення підписано 21.11.2019.

4. Не погодившись з цим рішенням, 02.12.2025 відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 у справі 904/3830/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

5. Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.02.2026 апеляційну скаргу ФОП Кірєєва Є. Є. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 у справі 904/3830/19 залишив без руху. Скаржнику було надано строк 10 днів з дня вручення ухвали на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 4 542,0 грн, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску такого строку та докази на підтвердження поважності причин пропуску строку, оскільки апеляційний суд визнав неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначив, що суд першої інстанції надсилав всі процесуальні документи за місцезнаходженням відповідача за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

6. У подальшому від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому зазначено, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції та винесення рішення у справі діяв карантин; про рішення господарського суду відповідач дізнався 05.09.2025 коли було накладено арешт на банківські картки, після чого звернувся до суду про отримання копії оскаржуваного рішення. З огляду на викладені обставини відповідач вважає поважними причинами пропуск строку на апеляційне оскарження.

7. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 (судді: Мороз В. Ф. - головуючий, Чередко А. Є., Верхогляд Т. А.) у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Кірєєва Є. Є. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 у справі 904/3830/19 відмовлено.

Ухвалу мотивовано тим, що скаржник не усунув недоліків апеляційної скарги та не довів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на пункт 4 статті 11 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким під час дії карантину процесуальні строки продовжуються на строк дії такого карантину, оскільки його було відмінено з 30.06.2023.

Також апеляційний суд з посиланням на практику Верховного Суду зазначив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами, а питання їх поновлення у випадку пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Врахувавши все наведене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставин щодо неможливості подати апеляційну скаргу у строки, передбачені статтею 256 ГПК України, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних причин, а також доказів на їх підтвердження, апелянтом не наведено, що, в свою чергу, унеможливлює вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У касаційній скарзі Кірєєв Євген Євгенович просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 у справі 904/3830/19; скасувати повністю рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 у справі 904/3830/19, ухвалити нове рішення по суті справи, яким повністю залишити позов позивача без задоволення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначив, що він не отримував копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019, а дізнався про нього 05.09.2025 після арешту банківських карток. У подальшому 15.09.2025 Кірєєв Є. Є. звернувся з відповідною заявою до суду та, за його доводами, 13.11.2025 отримав копію зазначеного рішення.

Скаржник вважає хибними висновки суду апеляційної інстанції щодо неповажності причин пропуску ним процесуального строку на оскарження з огляду на зупинення таких строків унаслідок дії карантинних обмежень та запровадження правового режиму воєнного стану.

Узагальнені доводи інших учасників справи

10. Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Касаційне провадження у справі відкрито 29.06.2026 на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 ГПК України у письмовому провадженні без виклику учасників справи.

З урахуванням перебування судді-доповідача у відпустці з 13.07.2026 до 31.07.2026, з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Позиція Верховного Суду

12. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

13. Предметом касаційного перегляду у цій справі ( 904/3830/19) є ухвала суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження, а отже, з`ясуванню підлягає питання щодо наявності/відсутності поважних причин пропуску встановленого законодавством строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та правильності застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.

14. У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

15. Конституційний Суд України у рішенні від 13.06.2019 4-рн/2019 зазначив, зокрема, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства, що спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3. пункту 2 мотивувальної частини рішення).

16. Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2. пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 5-р/2020).

17. Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

18. У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

19. У пунктах 40, 41 рішення "Пономарьов проти України" ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу "res judicata" - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

20. У пункті 34 рішення ЄСПЛ "Перетяка та Шереметьєв проти України" зазначено, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту. Отже, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.

21. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - Господарським процесуальним кодексом України, відповідно до частини 1 статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

22. Згідно з частиною 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів , а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

23. Отже, законом чітко встановлено як дату початку перебігу строку, так і строк на апеляційне оскарження судового рішення.

24. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

25. За положеннями частини третьої статті 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин (крім випадків, зазначених у частині 1 статті 261 цього Кодексу).

26. Верховний Суд стало та послідовно зазначав про те, що інститут строків у господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

В такий спосіб встановлення процесуальних строків передбачено законом з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Господарським процесуальним кодексом України певних процесуальних дій.

27. Водночас до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 ГПК України, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

28. Зокрема, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без руху, якщо така скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина 3 статті 260 ГПК України).

29. Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином закон надає скаржнику право подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

30. Виходячи зі змісту частин 2 та 3 статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Водночас, поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Такі висновки містяться в численних постановах Верховного Суду, зокрема від 30.07.2025 у справі 910/5829/19, від 04.11.2024 у справі 910/2552/23, від 10.04.2018 у справі 918/115/16, від 19.06.2018 у справі 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі 926/1037-б/15, від 29.05.2026 у справі 925/780/25, від 10.06.2026 у справі 910/13737/25.

31. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

32. Отже, в кожному конкретному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку , встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

33. Водночас, у разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними , суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 ГПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 зазначеної статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

34. Згідно з частиною 2 статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постановах, зокрема, від 03.10.2019 у справі 909/117/17, від 03.04.2023 у справі 906/1357/20, від 16.12.2024 у справі 910/15808/19, від 03.04.2025 у справі 910/6180/20, від 03.09.2025 у справі 910/6180/20 зазначав, що системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність таких причин, передбаченого іншими вищенаведеними нормами Господарського процесуального кодексу України.

35. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019, повний текст якого підписано 21.11.2019, апелянт звернувся 02.12.2025, тобто з пропуском строку понад 6 років.

В обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач зазначив, що він не був обізнаний про розгляд справи, а про ухвалення рішення дізнався лише 05.09.2025, після чого звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про видачу копії рішення та отримав її 15.11.2025.

36. За результатами розгляду матеріалів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що її подано зі значним пропуском строку, встановленого законом на апеляційне оскарження, при цьому заявником не наведено поважних причин такого пропуску.

Суд також зазначив, що Кірєєв Є. Є. є учасником цієї справи, процесуальні документи надсилалися судом на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що в матеріалах справи наявний відповідний Витяг станом на 26.06.2019. Разом з тим кореспонденція поверталася з довідками відділення поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання. При цьому відповідач відмовився від отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі від 02.09.2019, про що міститься відмітка поштового відділення на копії конверту направлення "за письмовою відмовою одержувача".

37. Таким чином, оскільки апеляційний суд на підставі оцінених ним доказів дійшов висновку, що факт неотримання поштової кореспонденції ФОП Кірєєвим Є. Є., залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Як наслідок, суд апеляційної інстанції ухвалою від 09.02.2026 апеляційну скаргу ФОП Кірєєва Є.Є. було залишено без руху з підстав, передбачених частиною 3 статті 260 ГПК України, для усунення її недоліків, зокрема і для подання до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску такого строку та докази на підтвердження поважності причин пропуску строку .

38. У подальшому від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому зазначено, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції та винесення рішення у справі діяв карантин. Заявник також повторно наголосив, що про рішення місцевого господарського суду він дізнався 05.09.2025, після чого звернувся до суду задля отримання копії рішення. З огляду на викладені обставини скаржник вважає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

39. Розглянувши зазначене клопотання відповідача, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду зазначила, що апелянтом не наведено інших поважних причин, окрім тих, які ухвалою суду від 09.02.2026 про залишення апеляційної скарги без руху вже було визнано неповажними.

При цьому апеляційний суд з посиланням на матеріали справи повторно зазначив, що всі процесуальні документи надсилалися місцевим господарським судом за місцезнаходженням ФОП Кірєєва Є. Є за адресою, вказаною у відповідному державному реєстрі.

40. Як наслідок, апеляційний суд постановив оскаржувану у цьому касаційному провадженні ухвалу від 24.03.2026, якою відмовив відповідачу у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 у справі 904/3830/19 та повернув апеляційну скаргу заявникові.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що фактично ФОП Кірєєв Є.Є. у наданому клопотанні посилається на підстави, яким уже надавалася оцінка апеляційним судом в ухвалі від 09.02.2026, а його доводи є аналогічними та зводяться до повторного обґрунтування причин пропуску процесуального строку, які виникли із обставин, що носять суб`єктивний характер. В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив про безпідставність посилання апелянта на пункт 4 статті 11 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким під час дії карантину процесуальні строки продовжуються на строк дії такого карантину, оскільки його було відмінено з 30.06.2023. Також апеляційний суд з посиланням на практику Верховного Суду зазначив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами, а питання їх поновлення у випадку пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Врахувавши все наведене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставин щодо неможливості подати апеляційну скаргу у строки, передбачені статтею 256 ГПК України, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних причин, а також доказів на їх підтвердження, апелянтом не наведено, що, в свою чергу, унеможливлює вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

41. Як вже зазначалося, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

42. Аналіз норми статті 119 ГПК України дає підстави для висновків, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Тобто для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки норма про можливість поновлення процесуальних строків по своїй суті є винятком із загального правила, адже в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

43. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). Водночас норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

44. У постанові від 12.07.2022 у справі 9/430-05-11867 Верховний Суд наголосив, що поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку наведеного скаржником. Водночас лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк.

45. Суд також враховує, що звернення сторони до суду апеляційної інстанції - це право, а не обов`язок, тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм процесуальним правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями ГПК України, згідно з якими зловживання процесуальними правами не допускається.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється принцип правової визначеності res judicata , базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ, зокрема, від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

Звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений в апеляційному перегляді судового рішення, та залежить від його волевиявлення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 3, 4 статті 13 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2026 у справі 925/780/25, від 10.06.2026 у справі 910/13737/25.

46. Ураховуючи наведене, а також висновки суду апеляційної інстанції і доводи в обґрунтування підстав касаційного оскарження у своїй сукупності, Суд доходить висновку, що доводи скаржника про поважність причин та підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, наведені як у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, так і в касаційній скарзі, не є такими, що узгоджуються з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин та правовими позиціями Верховного Суду щодо вмотивованості та обґрунтованості підстав для поновлення процесуального строку.

47. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини щодо недотримання відповідачем вимог процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку, що скаржник не довів наявності об`єктивних обставин, які перешкоджали звернутися до суду апеляційної інстанції в межах строків, визначених процесуальним законом. При цьому наведені Кірєєвим Є. Є. доводи не є об`єктивними непереборними обставинами, які перешкоджали вчасному зверненню з апеляційною скаргою на судове рішення, а є лише наслідком недобросовісного та недбалого користування апелянтом своїми процесуальними правами сторони у справі.

48. Оцінюючи правомірність обмеження доступу до правосуддя, слід враховувати практику ЄСПЛ, відповідно до якої право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження є сумісними з гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вони мають легітимну мету та є пропорційними і не порушуватимуть саму суть права. Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції не містить визначення "легітимна мета", втім приклади таких легітимних цілей містить практика ЄСПЛ. Пропорційність є одним із важливих принципів у практиці ЄСПЛ, вона вимагає щоб між законною метою, яку переслідує держава, і тими засобами, до яких вона вдається щоб її досягти, існував справжній баланс. Пропорційність вимагає знаходження справедливого балансу між правами особи і суспільним інтересом.

49. При розгляді доводів касаційної скарги Суд враховує, що Кірєєв Є. Є. мав об`єктивну можливість своєчасно скористатися своїм правом на оскарження рішення місцевого господарського суду. Водночас колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що ігнорування відповідачем своїх прав сторони у справі та вимог процесуального закону щодо належного оформлення апеляційної скарги під час звернення до суду апеляційної інстанції не є свідченням існування об`єктивних непереборних обставин, які доводять поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження (наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали звернутися до суду апеляційної інстанції в межах строків, визначених процесуальним законом). Тобто наведене не підтверджує того, що скаржник сумлінно та відповідально користувався своїми процесуальними правами.

50. Ураховуючи наведене та за відсутності інших причин, які перешкоджали зверненню до суду з апеляційною скаргою в межах строків, визначених у статті 256 ГПК України, суд апеляційної інстанції, з огляду на конкретні обставини цієї справи, дійшов заснованого на правильному застосуванні пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Кірєєва Є. Є. на рішення суду першої інстанції.

51. Доводи касаційної скарги не спростовують підставності висновків апеляційного суду, який, дослідивши та оцінивши всі наведені скаржником обставини (причини) пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в їх сукупності, вважав, що такі не свідчать про існування об`єктивно непереборних та пов`язаних з істотними перешкодами чи труднощами обставин для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо оскарження цих судових рішень.

52. У такий спосіб скаржник, який не згоден з наведеними апеляційним судом мотивами в аспекті відхилення зазначених ним обставин пропуску строку на апеляційне оскарження, фактично намагається ініціювати повторну оцінку обставин та доводів, які вже були належним чином досліджені судом апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими.

53. Суд зауважує, що доводи касаційної скарги відповідача не можуть свідчити про застосування у цьому випадку надмірного формалізму, оскільки встановлений процесуальним законом строк апеляційного оскарження забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами, у той час як апеляційна скарга ФОП Кірєєва Є. Є. надійшла до суду апеляційної інстанції зі значним пропуском строку саме через недбале користування останнім такими правами.

54. Суд наголошує, що строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частина 2 статті 114 ГПК України). Водночас звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у апеляційному перегляді судового рішення, та залежить від його волевиявлення.

55. Суд враховує, що запровадження строку, в межах якого сторона (за обставинами цієї справи відповідач) може звернутися до суду, зокрема, з апеляційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду з апеляційною скаргою є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

56. Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску, які мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

57. Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду та не може розцінюватись як надмірний формалізм та/або порушення права на доступ до суду.

58. З урахуванням наведеного Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд не досліджував належним чином і не оцінював у сукупності обставини подання апеляційної скарги, а також доводи, наведені на обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, у контексті наявності підстав для поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги з інших поважних причин.

59. Суд апеляційної інстанції дотримався алгоритму дій, який є необхідним під час розгляду апеляційної скарги, поданої учасником справи з пропуском строку на апеляційне оскарження, та прийняв процесуальне рішення, що відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому доводи Кірєєва Є. Є. щодо порушення судом норм процесуального права відхиляються як необґрунтовані.

60. Верховний Суд зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

61. Суд касаційної інстанції позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

62. Водночас доводи касаційної скарги фактично зводяться до заперечення Кірєєвим Є. Є. установлених судом апеляційної інстанції обставин справи та тверджень про недослідження апеляційним судом доказів і надання доказам неправильної оцінки, без урахування меж касаційного перегляду та повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України.

63. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

65. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

66. Згідно з частиною 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

67. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

68. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

69. Враховуючи межі перегляду справи у суді касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваної ухвали.

Розподіл судових витрат

70. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кірєєва Євгенія Євгеновича залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 у справі 904/3830/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай