Постанова по делу № 757/61570/21-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 серпня 2026 року

м. Київ

справа 757/61570/21-ц

провадження 61-17695св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Карпенко С. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Сердюка В. В., Ситнік О. М., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лісовський Сергій Володимирович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Ільєвої Т. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, прийняту колегією у складі суддів Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що народний депутат України ОСОБА_2 активно веде офіційний верифікований канал на відеохостингу YouTube під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням

ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому постійно викладає відеоролики зі своєю участю, в тому числі у форматі монологів на політичні теми.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 виклав відеоролик (ІНФОРМАЦІЯ_8) під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4 , зміст якого порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Зокрема, ОСОБА_3 заявив наступне:

ІНФОРМАЦІЯ_8 .

На 8 листопада 2021 року (10 днів з дня публікації відеоролику) публікацію

від 27 жовтня 2021 року, розміщену на YouTube каналі ОСОБА_3 , подивилися більше 119 000 осіб. В даному відеоролику відповідач фактично звинуватив його у продажу державних посад в 2019-2020 роках.

Вважав, що ОСОБА_6 внаслідок поширення на своїй офіційній сторінці на YouTube каналі ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою

ІНФОРМАЦІЯ_9 широкому колу осіб наведеної недостовірної та образливої інформації, яка зводиться до фактичного звинувачення його у продажу державних посад в 2019-2020 роках, порушив його особисті права на повагу до гідності і честі та на недоторканість його ділової репутації, оскільки така інформація є, в першу чергу, неправдивою, вигаданою, надуманою; публікація не містить жодних доказів, обґрунтувань або посилань на факти, що могли б підтвердити слова відповідача; ця публікація принизила його у очах громадськості та суспільства; викладені судження є стверджувальними; такі судження породили сумніви щодо дотримання позивачем норм кримінального закону, моральних засад та законодавчих вимог при виконанні ним службових обов`язків. Висловлювання відповідача паплюжать честь, гідність та підривають ділову репутацію позивача.

Вказував, що поширена інформація стосується саме ОСОБА_7 . При цьому із зазначеної сторінки ОСОБА_8 у YouTube, його сторінок в інших соціальних мережах, наприклад Facebook, вбачається, що він багато уваги приділяє діяльності ОСОБА_9 та його брата - керівника Офісу Президента України ОСОБА_11.

Позивач жодним чином не заперечує своїх родинних зв`язків із керівником Офісу Президента України ОСОБА_11 Відтак, жодних сумнівів, що поширена відповідачем недостовірна інформація стосується саме його, немає; ОСОБА_10 в зазначеному відеоролику чітко звертається до ОСОБА_11 та згадує його рідного брата ОСОБА_7 .

Відповідач у публікації від 27 жовтня 2021 року заявляє, що ІНФОРМАЦІЯ_10 , що є недостовірною інформацією та непідкріпленою жодними доказами. Із самого посту не вбачається жодної підтвердженої інформації про те, що ОСОБА_12 , який і є рідним братом ОСОБА_11 , у будь-який спосіб продавав посади у державних органах, а відповідач якимось чином припинив це.

Висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості. Дії, про які заявляє відповідач, підпадають під ознаки кримінально карного діяння, що, у свою чергу, виключає віднесення його слів про позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність.

Відповідач фактично вказує на вчинення ОСОБА_13 злочинних корупційних дій, що не підтверджується жодними даними. При цьому заява відповідача про корупційну змову ОСОБА_9 з його братом ОСОБА_14 викладена у публікаціях таким чином, що жодного сумніву у її правдивості у пересічного громадянина виникнути не може, незважаючи на її неправдивість.

Висловлювання відповідача містять конкретні звинувачення позивача у вчиненні ним корупційних правопорушень, що є кримінально карними діяннями; характер висловлювання, а саме використання мовно-стилістичних засобів у тексті публікації, жодним чином не схожий на власне оціночне судження, що виключає можливість застосування захищених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та деякими рішеннями Європейського суду з прав людини (наприклад, у справі Lingens v. Auslriа від 8 липня 1986 року) поняття оціночного судження та/або, так званих, меж допустимої критики щодо політика.

Більше того, недостовірна інформація, поширена у відео, відзнята самим

ОСОБА_15 та свідомо ним викладена на каналі YouTube .

Вважав, що заявлена позивачем у спірній публікації інформація є фактичними твердженнями, оскільки містить посилання на обставини як такі, що реально існують та зафіксовані на певних відеозаписах. Проте відповідач не доводить достовірність цієї інформації; водночас позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, не має незнятої чи непогашеної судимості.

Наведене у сукупності не залишає жодного сумніву, що висловлювання відповідача містять конкретні звинувачення позивача у вчиненні ним корупційних правопорушень, що є кримінально караними діяннями. При цьому характер висловлювання, а саме використання мовно-стилістичних засобів у тексті публікації, жодним чином не схожий на власне оціночне судження, а посилання на відеозаписи лише підкріплюють доводи позивача про фактичність поданої інформації.

Тобто, стверджуючи, що позивач вчиняв корупційні дії щодо продажу посад у держаних органах, відповідач фактично звинувачує його у вчиненні корупційних дій, за які законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Висловлювання ОСОБА_16 на своїй сторінці каналу YouTube відносно брата

ОСОБА_11 , тобто позивача, щодо вчинення корупційних дій з приводу продажу посад в державних органах є недостовірною інформацією, яка не відповідає дійсності. У свою чергу поширення такої інформації ОСОБА_2 на його офіційній сторінці каналу YouTube посягає на немайнові блага ОСОБА_9 , захищені Конституцією України - честь, гідність та ділову репутацію.

Професійна діяльність позивача жодним чином не пов`язана із будь-якими діями, внаслідок яких він може продавати державні посади або іншим чином впливати на призначення осіб на посади державного значення. Більше того, сам ОСОБА_17 не займає жодної державної або політичної посади.

Позивач має певний авторитет у своєму колі спілкування та має повагу у суспільстві, тобто здобув собі певну позитивну ділову репутацію та честь. Разом з тим, будь-яка негативна суспільна оцінка позивача, яка може з`явитися внаслідок поширення відносно нього негативної та недостовірної інформації, паплюжить його честь та впливає на ділову репутацію.

Позивач вважав, що повним та достатнім поновленням його прав буде визнання інформації, поширеної ОСОБА_2 відносно ОСОБА_18 , недостовірною із зобов`язанням спростувати недостовірну Інформацію, що була поширена на офіційній сторінці каналу Youtube ОСОБА_2 , шляхом розміщення відеоролику із записом спростування.

Крім того, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки таке поширення відповідачем недостовірної інформації відбулося шляхом її розповсюдження в мережі Інтернет, що зробило її доступною для великої кількості осіб. Позивач просить суд врахувати, що негативна інформація про нього також була поширена, окрім інших людей, серед членів його родини, друзів, знайомих, колег, які були неприємно вражені такими відомостями. Розмір моральної шкоди позивач оцінив в 1 грн.

За таких обставин просив визнати недостовірною і такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену Народним депутатом України ОСОБА_2 на його офіційній сторінці відеохостингу YouTube у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 а саме:

ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Зобов`язати ОСОБА_2 протягом десяти днів з дня набрання рішенням у цій справі законної сили спростувати поширену ним відносно ОСОБА_1 інформацію шляхом розміщення на своїй сторінці у YouTube відеоролику з озвученим текстом наступного змісту:

ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Печерського районного суд міста Києва від 1 грудня 2022 року позов задоволено.

Визнано недостовірною та такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену Народним депутатом України ОСОБА_2 на його офіційній сторінці відеохостингу YouTube у публікації

від ІНФОРМАЦІЯ_7 за посиланням

ІНФОРМАЦІЯ_9), а саме: ІНФОРМАЦІЯ_12. .

Зобов`язано ОСОБА_2 протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену ним відносно ОСОБА_1 інформацію шляхом розміщення на своїй сторінці у YouTube відеоролику з озвученим текстом наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_13 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 грн у відшкодування моральної шкоди та 4 086 грн у відшкодування судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що оспорювана інформація підлягає спростуванню, оскільки:

- відповідач поширив відносно позивача інформацію, яка не відповідає дійсності;

- поширення вказаної інформації порушує особисті немайнові права позивача, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам;

- відповідач не довів достовірність поширеної інформації та того, що ця інформація є оціночними судженнями.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року - без змін .

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2023 рок представник ОСОБА_2 - адвокат Лісовський С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах 14 серпня 2020 року

у справі 757/23148/18-ц (провадження 61-7293св19), від 22 травня 2019 року

у справі 757/22307/17-ц (провадження 61-48302св18), від 11 лютого

2019 року у справі 725/5585/16 (провадження 61-34549св18), від 24 квітня 2019 року у справі 569/5269/16-ц (провадження 61-508св17), від 7 вересня 2020 року у справі 490/3098/17 (провадження 61-5741св19), від 4 листопада 2020 року

у справі 757/108/19 (провадження 61-18365св19), від 4 листопада 2020 року

у справі 373/1994/17 (провадження 61-6924св19), від 1 вересня 2021 року у справі 305/1717/18 (провадження 61-7497св20), від 14 серпня

2020 року у справі 757/23148/18 (провадження 61-7293св19), від 17 лютого 2020 року у справі 752/17699/18 (провадження 61-18785св19), від 21 січня 2019 року у справі 760/11161/17 (провадження 61-48259св18), від 16 травня 2018 року у справі 757/11377/17 (провадження 61-47924св18), від 20 лютого 2020 року у справі 757/15956/16 (провадження 61-8441св19), від 18 березня 2021 року у справі 927/791/18, від 28 вересня 2022 року

у справі 369/11909/20 (провадження 61-5212св22), від 23 грудня 2021 року

у справі 398/3086/19 (провадження 61-9893св20), від 23 листопада 2022 року у справі 501/3208/19 (провадження 61-7771св21), від 12 січня 2022 року

у справі 953/8685/20 (провадження 61-8440св21), від 24 березня 2021 року

у справі 428/3780/20 (провадження 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі 552/1030/20 (провадження 61-18186св20), від 8 грудня 2021 року

у справі 757/10886/20 (провадження 61-13490св21), щодо віднесення до оціночних суджень критики та оцінки дій, а також висловлювань, які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Крім того, у вказаних постановах зазначено, що оціночними є судження відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел (зокрема відеозаписів) інформації, в тому числі щодо причетності певної особи до злочину.

Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30 червня 2020 року

у справі 333/6816/17 (провадження 14-87цс20), про те, що недопустимим,

з огляду на завдання цивільного судочинства, є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні. Вважає, що обставини оспорюваної інформації перевіряються у кримінальних провадженнях 22020000000000065, 42020000000000642, 52020000000000372, 52020000000000373, тому вимоги щодо спростування цієї інформації не підлягають судовому розгляду.

Заявник просить суд врахувати висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 22 лютого 2023 року у справі 757/39521/20-ц (провадження 61-15064св21), яка є подібною справі, що переглядається.

Позиція інших учасників справи

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прилуцька Н. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лісовського С. В, в якому зазначила про безпідставність доводів касаційної скарги.

Просила врахувати, що:

- поширена позивачем інформація є фактичним твердження, оскільки може бути перевірена, в тому числі і в кримінальному провадженні, що не заперечує представник відповідача у касаційній скарзі;

- відповідач не заперечує, що поширена ним інформація стосується саме позивача, який не займає будь-якої державної чи політичної посади;

- відповідач не надав доказів того, що оспорювана в цій справі інформація перевіряється у кримінальних провадженнях 22020000000000065, 42020000000000642, 52020000000000372, 52020000000000373. Такі обставини не відомі і позивачу, який не перебуває у будь-якому процесуальному статусі у вказаних кримінальних провадженнях.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року

у справі 333/6816/17, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2020 року

у справі 757/23148/18-ц, від 22 травня 2019 року у справі 757/22307/17-ц,

від 11 лютого 2019 року у справі 725/5585/16, від 24 квітня 2019 року

у справі 569/5269/16-ц, від 7 вересня 2020 року у справі 490/3098/17,

від 4 листопада 2020 року у справі 757/108/19, від 4 листопада 2020 року

у справі 373/1994/17, від 1 вересня 2021 року у справі 305/1717/18,

від 30 червня 2020 року у справі 333/6816/17, від 14 серпня 2020 року

у справі 757/23148/18, від 17 лютого 2020 року у справі 752/17699/18,

від 17 квітня 2019 року у справі 712/1141/18, від 21 січня 2019 року

у справі 760/11161/17, від 16 травня 2018 року у справі 757/11377/17,

від 20 лютого 2020 року у справі 757/15956/16, від 27 травня 2020 року

у справі 462/4634/17, від 30 липня 2020 року у справі 757/72390/17,

від 15 квітня 2019 року у справі 200/20351/18, від 22 травня 2019 року

у справі 182/6720/17, від 18 березня 2021 року у справі 927/791/18,

від 28 вересня 2022 року у справі 369/11909/20, від 23 грудня 2021 року

у справі 398/3086/19, від 23 листопада 2022 року у справі 501/3208/19,

від 12 січня 2022 року у справі 953/8685/20, від 24 березня 2021 року

у справі 428/3780/20, від 24 червня 2021 року у справі 552/1030/20,

від 8 грудня 2021 року у справі 757/10886/20 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі 757/39521/20-ц (провадження 61-15064св21).

Ухвалою об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 9 вересня 2024 року справу повернено на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2025 року справу повернено на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3

ОСОБА_2 поширив на своєму каналі на відеохостингу YouTube відеоролик (ІНФОРМАЦІЯ_8) під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зокрема, ОСОБА_2 у відеоролику поширив наступну інформацію: ІНФОРМАЦІЯ_14 .

На 8 листопада 2021 року (10 днів з дня публікації відеоролику) публікацію

від 27 жовтня 2021 року, розміщену на YouTube каналі ОСОБА_3 , подивилися більше 119 000 осіб.

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частини першої статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові ( постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі 582/18/21 (провадження 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі 638/2304/17 (провадження 61-2417сво19)).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі 904/4494/18, провадження 12-110гс19).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання

по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні

або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі 757/43705/19 (провадження 61-9538св20) зроблено такі висновки: Під час розгляду справ про захист ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною завданням суду є забезпечення балансу прав та свобод учасників інформаційних правовідносин щодо недопущення поширення інформації, яка не відповідає дійсності, - з одного боку (приватний інтерес), а з іншого - недопущення ситуації, коли такі позови використовуються з метою обмеження загальних засад свободи слова, права громадськості бути обізнаною (публічний інтерес). Розглядаючи зазначені спори, суд зобов`язаний виважено підійти до необхідності обмеження свободи вираження поглядів та ретельно обґрунтувати ухвалене рішення щодо наявності в інформації, яка визнається недостовірною, ознак реального завдання шкоди репутації, порушення прав інших осіб, з метою забезпечення професійного захисту журналістики та недопущення надмірного втручання в право громадськості на отримання інформації .

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року

у справі 759/16306/21-ц (провадження 61-3668св23).

При вирішенні спору, предметом якого є захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені, у тому числі, за допомогою мережі Інтернет з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації, тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (постанова Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі 918/132/20).

Верховний Суд зазначає, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ЦПК України).

Предметом доказування у цій справі є наявність/відсутність оціночних суджень, думок, переконань, критичної оцінки та/або фактичних тверджень у поширеній відповідачем інформації.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач у своїх висловах стверджував про вчинення позивачем діянь, які кваліфікуються як злочин, що виключає можливість віднесення таких висловів до оціночних суджень.

Відповідач не надав будь-яких доказів на підтвердження відомостей про вчинення позивачем будь-яких кримінальних правопорушень та притягнення останнього до відповідальності, тому такі висловлювання визнано необґрунтованими.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначав, що:

- інформація щодо можливої причетності ОСОБА_1 до обіцянок вплинути на прийняття рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави, щодо призначення конкретних осіб на посади, зокрема, голови Тернопільської обласної державної адміністрації та директора Іллічівського порту за надання неправомірної вигоди, є предметом доказування у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема за заявами ОСОБА_2 ;

- відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30 червня 2020 року у справі 333/6816/17 (провадження 14-87цс20), аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому ці дані, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є доказом;

- за фактом можливого вчинення корупційних злочинів за зверненням відповідача Спеціальною антикорупційною прокуратурою 30 березня 2020 року було відкрито кримінальне провадження 42020000000000646 з такою фабулою: До спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора надійшло звернення народного депутата України ОСОБА_2 про те, що невстановлені досудовим розслідуванням особи, в тому числі особа, схожа на ОСОБА_1 , за попередньою змовою групою осіб, у період часу з кінця серпня до початку жовтня 2019 року обіцяли вплинути на прийняття рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави, щодо призначення конкретних осіб на посади голови Тернопільської обласної державної адміністрації та директора Ілічівського порту за надання неправомірної вигоди в сумах 220 тис. доларів США та 620 тисяч доларів США відповідно . Згодом попередню кваліфікацію було змінено з частини другої статті 369-2 Кримінального кодексу (далі - КК) України (зловживання впливом) на частину другу статті 15, частини першої статті 190 КК України (замах на шахрайство) та визначено підслідність Головному слідчому управлінню Національної поліції України. 22 квітня 2020 року заступником Генерального прокурора визначено підслідність цієї справи Головному слідчому управлінню Служби безпеки України та об`єднано з кримінальним

провадженням 22020000000000065;

- також Державним бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні 42020000000000642 від 30 березня 2020 року за частиною першою статті 365, частиною другою статті 364, частиною другою статті 190, частиною другою статті 344, частиною другою статті 328 КК України за цими ж фактами;

- 10 червня 2020 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальні провадження 52020000000000372 за частиною другою статті 369-2 КК України та 52020000000000373 за частиною третьою статті 368 КК України на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду про зобов`язання внести відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката Найсма Масі-Мустафи від 13 травня 2020 року 39346;

- згідно з фабулами вказаних кримінальних проваджень ОСОБА_1 отримав неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішень головою офісу Президента ОСОБА_11 Б. щодо призначення ряду осіб на посади в органах державної влади ;

- тобто у вказаних кримінальних провадженнях можуть бути встановлені факти, від яких залежить вирішення справи, що переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року

у справі 333/6816/17 (провадження 14-87цс20) викладено висновок про те, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, щодо їх належності та допустимості або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі 761/1004/20 (провадження 61-7826сво24) зазначено, що аргументи особи про невинуватість у вчиненні злочину має перевірити суд під час розгляду відповідного кримінального провадження, а не суд цивільної юрисдикції під час розгляду справи про захист честі гідності фізичної особи .

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки вказаним доводам апеляційної скарги та не перевірив посилання відповідача на те, що у зазначених кримінальних провадженнях можуть бути встановлені факти, про які він зазначав в оспорюваній інформації і від яких залежить вирішення справи, що переглядається, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції .

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 , 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в контексті надання оцінки доводам відповідача про можливу перевірку змісту оспорюваної інформації у кримінальних провадженнях 22020000000000065, 42020000000000642, 52020000000000372, 52020000000000373.

Постанова апеляційного суду в порушення пункту в) частини третьої статті 382 ЦПК України не містить мотивів прийняття або відхилення зазначених аргумент ів , викладен их ОСОБА_3. в апеляційній скарзі.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30 червня 2020 року у справі 333/6816/17 (провадження 14-87цс20), є обґрунтованими.

Також колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі 761/1004/20 (провадження 61-7826сво24), що узгоджується з частиною третьою

статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах 14 серпня 2020 року

у справі 757/23148/18-ц (провадження 61-7293св19), від 22 травня 2019 року

у справі 757/22307/17-ц (провадження 61-48302св18), від 11 лютого

2019 року у справі 725/5585/16 (провадження 61-34549св18), від 24 квітня

2019 року у справі 569/5269/16-ц (провадження 61-508св17), від 7 вересня

2020 року у справі 490/3098/17 (провадження 61-5741св19), від 4 листопада 2020 року у справі 757/108/19 (провадження 61-18365св19), від 4 листопада 2020 року у справі 373/1994/17 (провадження 61-6924св19), від 1 вересня

2021 року у справі 305/1717/18 (провадження 61-7497св20), від 14 серпня

2020 року у справі 757/23148/18 (провадження 61-7293св19), від 17 лютого 2020 року у справі 752/17699/18 (провадження 61-18785св19), від 21 січня 2019 року у справі 760/11161/17 (провадження 61-48259св18), від 16 травня 2018 року у справі 757/11377/17 (провадження 61-47924св18), від 20 лютого 2020 року у справі 757/15956/16 (провадження 61-8441св19), від 18 березня 2021 року у справі 927/791/18, від 28 вересня 2022 року

у справі 369/11909/20 (провадження 61-5212св22), від 23 грудня 2021 року

у справі 398/3086/19 (провадження 61-9893св20), від 23 листопада 2022 року у справі 501/3208/19 (провадження 61-7771св21), від 12 січня 2022 року

у справі 953/8685/20 (провадження 61-8440св21), від 24 березня 2021 року

у справі 428/3780/20 (провадження 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі 552/1030/20 (провадження 61-18186св20), від 8 грудня 2021 року

у справі 757/10886/20 (провадження 61-13490св21), відхиляються касаційним судом, оскільки у кожній зазначеній справі, яка переглядалася Верховним Судом, зміст поширеної інформації є відмінним від змісту інформації, поширеної ОСОБА_20 27 жовтня 2021 року про позивача в цій справі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, нібито викладених Верховним Судом у постановах 17 квітня 2019 року

у справі 712/1141/18, від 20 лютого 2020 року у справі 757/15956/16,

від 27 травня 2020 року у справі 462/4634/17, від 30 липня 2020 року

у справі 757/72390/17 та від 22 травня 2019 року у справі 182/6720/17, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень такі постанови Верховного Суду відсутні.

Посилання заявника на неврахування судами в цій справі висновку, викладеного колегію суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2023 року у справі 757/39521/20-ц (провадження 61-15064св21), відхиляються касаційним судом, оскільки з огляду на зміст змісту оспорюваної інформації у справі 757/39521/20-ц, правовідносини у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, не є подібними, про що фактично вказали о б`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 9 вересня 2024 року та Велика Палата Верховного Суду в ухвалі

від 29 січня 2025 року, повертаючи справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лісовський Сергій Володимирович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Судді С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік І. М. Фаловська