Постанова по делу № 211/280/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа 211/280/22

провадження 61-12065св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної в місті ради,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року у складі колегії суддів Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної в місті ради, про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, про визначення місця проживання дитини.

Первісний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі від якого сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони у справі неодноразово реєстрували шлюби між собою, які згодом були розірвані.

У березні 2020 року, через ускладнення у відносинах між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сторони вирішили тимчасово проживати окремо, дружина з дітьми - на АДРЕСА_1 , а позивач - на АДРЕСА_2 . Але це не заважало їздити один до одного у гості і ночувати по кілька діб один у одного, також їхній син ОСОБА_3 по кілька днів мешкав у позивача на АДРЕСА_2 . Особливо, коли у 2020 році не працювали садочки, син мешкав у нього. Також звертає увагу суду, що за згодою обох батьків місце проживання сина ОСОБА_3 зареєстроване з ним за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що із сайту судової влади України він дізнався, що ОСОБА_2 двічі притягувалась до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків щодо виховання старшої дочки.

Також позивач зазначає, що він любить свою дитину і сумує за сином, бажає виховувати свого сина ОСОБА_3 гідно і чути, що він йому буде розповідати про своє життя з його мамою і його сестрою ОСОБА_4 , щоб розуміти і мати вплив на гідність і моральність, етику і естетику у його вихованні та здійснювати оцінку стабільності та спокою середовища проживання дитини.

ОСОБА_1 просив суд звернути увагу на те, що дитина, враховуючи її вік та обставини справи, не сама обрала місце свого проживання, на час спору проживає з мамою, яка доклала певних фізичних дій щодо утримання дитини, всупереч волі батька. Він належним чином завжди піклувався про дитину, її здоров`я, емоційний стан та забезпечував необхідними речами, жодних обмежень та перешкод дружині відносно дитини не чинив і не збирається чинити.

ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресом реєстрації: АДРЕСА_3 .

В лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної в місті ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від першого шлюбу ОСОБА_2 має також дочку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дочка проживає разом з нею.

Сторони мешкали в належній їй на праві приватної особистої власності квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ще в 2019 році між нею та ОСОБА_1 стали виникали конфлікти щодо способу виховання дітей, так як відповідач по справі вважає, що дітей потрібно карати шляхом психологічного насильства.

На початку війни ОСОБА_2 з дітьми виїхала в західну частину України, де вони перебували близько двох місяців, при цьому вказує на те, що самостійно утримувала сина та дочку, їй матеріально допомагала мати, яка тривалий час працює в Італії.

Коли вона приїхала з дітьми до Кривого Рогу, то з ОСОБА_1 стосунки, притаманні подружжю, не продовжилися. Вона разом з дітьми залишилася проживати на АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 з нею не проживав ще з 2019 року, коли переїхав мешкати в належну їй на праві приватної власності квартиру на АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 володіє нерухомим майном, а саме частиною квартири на АДРЕСА_4 та на праві спільної сумісної власності йому належить квартира в АДРЕСА_5 , інша частина квартири належить його колишній дружині. Окрім частин зазначених квартир, ОСОБА_1 іншого житла не має.

ОСОБА_2 не перешкоджала ОСОБА_1 зустрічатися з сином, однак він самовільно, без її згоди, забрав сина та мешкав з ним в належній їй квартирі на АДРЕСА_2 . Квартира однокімнатна, в квартирі немає місця навіть для окремого ліжка для сина, немає в нього і окремого столу для виконання уроків, окремої шафи для одягу.

Вважає, що в інтересах дитини малолітній син повинен мешкати разом з матір`ю.

Окрім того її малолітній син, проживаючи з батьком буде позбавлений материнської любові. ОСОБА_1 , навпаки, настроює сина проти неї.

З позовної заяви також вбачається, що ОСОБА_1 просить суд, щоб син проживав з ним в належній їй на праві приватної власності квартирі, він не бажає проживати в належних йому двох зазначених квартирах, на її думку у вказаних квартирах відсутні умови проживання сина.

Вона також вважає, що зміна місця проживання не буде відповідати інтересам сина, оскільки він був відсторонений від спілкування з рідною сестрою, щоб брат та сестра були розлучені між собою, тим паче що у них дуже добрі стосунки.

ОСОБА_2 вважає, що син повинен проживати разом з матір`ю.

ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 18 лютого 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визначив проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою реєстрації: АДРЕСА_3 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 не довела обставин, за наявності яких визначення місця проживання сина з нею матиме більш позитивний вплив на дитину. В свою чергу ОСОБА_1 має стабільний дохід, працює приватним підприємцем, займається правозахисною діяльністю. Представник служби у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної в місті ради в судовому засіданні підтвердила, що за адресою, де просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_1 , створені всі умови для проживання, навчання дитини. Вважає, що дитина повинна проживати разом з батьком.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року скасував та ухвалив нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, про визначення місця проживання дитини залишив без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної в місті ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю задовольнив.

Визначив місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував право дитини на висловлення своєї думки, яка на час розгляду справи судом першої інстанції досягла майже десятирічного віку та безпідставно не вислухав думку дитини до ухвалення оскаржуваного рішення, чим порушив вимоги статей 160, 171 СК України.

Колегія суддів, з`ясувавши думку неповнолітнього ОСОБА_5 , який ставиться однаково добре до обох батьків, любить їх і поважає, виявив бажання проживати разом з матір`ю та пояснив, що йому подобається жити і з батьком, і з матір`ю, однак, враховуючи безпекову ситуацію в країні він боїться за своє життя через постійні ракетні обстріли, тому почуває себе безпечно і добре разом з матір`ю, вважає, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, з урахуванням його думки щодо місця проживання, буде відповідати найкращим інтересам дитини.

З встановлених в суді апеляційної інстанції обставин відомо, що як мати, так і батько ОСОБА_5 , небайдужі до дитини, ставляться до нього добре, дбають про його розвиток, однак ОСОБА_5 , переймаючись про свою безпеку, бажає проживати з матір`ю, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що синові буде добре проживати разом з нею, оскільки у нього усталений спосіб життя, добрі стосунки з матір`ю та старшою сестрою, заслуговують на увагу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасуватиі залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

25 травня 2026 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 01 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 03 липня 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі 199/2898/22.

Заявник обґрунтовує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі 761/25101/20, від 11 грудня 2023 року в справі 607/20787/19, від 21 травня 2025 року в справі 369/7253/23, які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У касаційній скарзі зазначається, що апеляційний суд безпідставно визначив місце проживання дитини без урахування того, що між сторонами існував спір не лише щодо проживання дитини з одним із батьків, а й щодо конкретної адреси її проживання, незважаючи на те, що такі адреси були уточнені сторонами ще під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не надав належної оцінки процесуальним діям суду першої інстанції щодо уточнення позовних вимог та вирішення клопотань про витребування доказів, які, на думку заявника, мали істотне значення для правильного вирішення спору.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1 а. с. 10, 15 - 17).

Сторони мають спільного сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 11).

ОСОБА_2 має також дочку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 13).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України Про охорону дитинства ).

Згідно зі статтею 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , заява 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі Хант проти України , заява 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Очевидно, що сімейні відносини мають складний характер, і сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передання йому дитини.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини перша - третя статті 171 СК України).

Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоби бути заслуханими з питань, які стосуються їхніх інтересів. Зокрема через те, що з часом вони стають зрілішими та здатними сформулювати власну думку, суд повинен належно враховувати їхні погляди і почуття, а також їхнє право на повагу до особистого життя. Водночас погляди дітей необов`язково залишаються незмінними, і їхні твердження необов`язково будуть достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо стосовно того, що стосується регулярного спілкування останніх із їхніми дітьми. Вочевидь право дитини на висловлення думки не потрібно тлумачити як фактичне надання їй безумовного права вирішити спір ( накласти вето ) без аналізу будь-яких інших факторів або без визначення й оцінювання найкращих інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року в справі 553/449/20).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі 607/20787/19 зробив висновок, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.

Суд апеляційної інстанції встановив, що обидва батьки створили належні умови для виховання та розвитку дитини, належним чином виконують свої батьківські обов`язки, а дитина підтримує добрі стосунки як із матір`ю, так і з батьком. Разом з тим, на час апеляційного розгляду дитина досягла десятирічного віку та постійно проживала разом із матір`ю.

Верховний Суд бере до уваги, що суд першої інстанції не з`ясував думки дитини. Натомість апеляційний суд заслухав дитину, яка повідомила, що однаково любить і матір, і батька, однак бажає проживати разом із матір`ю.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано врахував думку дитини як одну з визначальних обставин під час вирішення спору, дійшовши висновку, що проживання разом із матір`ю найбільше відповідає найкращим інтересам дитини.

Також, слід зазначити, що батько дитини не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування із сином, участі у його вихованні.

Визначаючи місце проживання дитини разом із матір`ю, апеляційний суд правильно виходив із принципу забезпечення найкращих інтересів дитини та врахував сукупність обставин справи, зокрема психоемоційний стан дитини, ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків, а також висловлене дитиною бажання проживати разом із матір`ю, що забезпечує збереження звичного сімейного оточення, спілкування зі старшою сестрою та перебування у безпечному середовищі для життя і навчання.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі 199/2898/22 є безпідставними, адже зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним без батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішенні цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції повинен був визначити конкретну адресу проживання дитини, є безпідставними. Предметом спору у цій справі було визначення місця проживання дитини з одним із батьків, тоді як питання конкретної адреси її проживання за встановлених судами обставин самостійного правового значення для правильного вирішення спору не мало. При цьому, слід враховувати, що мати з дітьми тимчасово перебуває за межами України, а її постійне місце проживання - в Україні.

При розгляді судом цього спору брав участь орган опіки та піклування, представлений належною юридичною особою, зокрема : служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради (код ЄДРПОУ 35459778), служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної в місті ради (код ЄДРПОУ 35600728) .

Призначення апеляційним судом розгляду справи в режимі відеоконференції за клопотанням відповідача, поданим з порушенням вимог частини другої статті 212 ЦПК України, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення апеляційного суду.

У касаційній скарзі скаржник посилався на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Відступлення від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією динамічного тлумачення права як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі 933/670/20).

Верховний Суд дійшов переконання, що скаржник належно не обґрунтував необхідності відступлення від висновків Верховного Суду та конкретно не зазначив у касаційній скарзі від яких саме висновків необхідно відступити.

Серед доводів касаційної скарги заявник не наводить інших підстав касаційного оскарження, зокрема, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги, як і обов`язкових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Щодо клопотання про зупинення касаційного провадження

26 червня 2026 року ОСОБА_1 за допомогою підсистеми Електронний суд надіслав до Верховного Суду клопотання про зупинення касаційного провадження у справі, яка переглядається в касаційному порядку, до набрання законної сили судовим рішенням у справі 210/2528/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини.

Клопотання мотивоване тим, що в заявника виникли сумніви щодо біологічного споріднення його та дитини, тому він подав до Металургійного районного суду м. Кривого Рогу позов про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини. Зазначає, що у випадку встановлення судом відсутності біологічного споріднення між дитиною та заявником, можуть змінитися правові підстави його участі у справі про визначення місця проживання дитини.

Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

За правилами пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, колегія суддів зауважує, що заявником не наведено об`єктивних доводів, у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду справи, яка є предметом касаційного перегляду, до розгляду справи 210/2528/26.

Ураховуючи викладене, клопотання ОСОБА_1 про зупинення касаційного провадження у цій справі, до набрання законної сили судовим рішенням у справі 210/2528/26 задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення- без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький

Судді А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров

В. В. Пророк