Постанова по делу № 675/933/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

м. Київ

справа 675/933/23

провадження 51 - 893 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 62023000000000410

від 23 травня 2023 року, щодо

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Івашківці Новоушицького району Хмельницької області, громадянина України, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Ізяслав Хмельницької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 191 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 червня

2025 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України ,

та виправдано кожного з них на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення.

Прийнято рішення щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Органом досудового розслідування начальник Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) ОСОБА_4 та старший інженер (з інформатизації та зв`язку) відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформатизації вказаної установи, ОСОБА_5 , будучи службовими особами, обвинувачувалися

у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

У період з 20 жовтня 2020 року по 20 листопада 2020 року виправною колонією проведено закупівлю охоронного обладнання, а саме 10 ємнісних сповіщувачів

СЄ-2 та контролера СОЄ, і у вказаний період у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на вчинення розтрати державних коштів шляхом зловживання службовим становищем та службового підроблення, до реалізації якого останній вирішив залучив свого підлеглого ОСОБА_5 .

За домовленістю між ними кожен, відповідно до своїх службових обов`язків, мав забезпечити видачу первинних документів із завідомо неправдивими відомостями про господарські операції з метою створення підстав для здійснення оплати

за фактично не виготовлені та не поставлені товарно-матеріальні цінності.

За результатами проведення вказаної вище закупівлі між виправною колонією (замовник) та ТОВ Інженерний центр Імпульс (постачальник) 19 листопада

2020 року укладено договір 20/064/Г-449, відповідно до якого постачальник зобов`язується до 20 листопада 2020 року поставити замовнику зазначене вище обладнання на суму 182 700 грн.

20 листопада 2020 року, реалізуючи спільний злочинний умисел, діючи

за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_5 за вказівкою ОСОБА_4 на території Державної установи Замкова виправна колонія ( 58)

(вул. Гагаріна, 2, м. Ізяслав) підписав офіційний документ - складену представниками ТОВ Інженерний центр Імпульс видаткову накладну

від 20 листопада 2020 року ІЦ-0000039 із завідомо неправдивими відомостями про поставку охоронного обладнання, а ОСОБА_4 наклав свій електронний цифровий підпис на електронне платіжне доручення від 20 листопада 2020 року

1055.

У подальшому на підставі зазначених документів Державна казначейська служба України 23 грудня 2020 року перерахувала ТОВ Інженерний центр Імпульс

182 700 грн, чим державі була завдано матеріальні збитки на зазначену суму.

Також ОСОБА_4 , щоб приховати вчинений злочин та створити видимість виконання умов договору, за попередньою домовленістю з директором

ТОВ Інженерний центр Імпульс , 20 листопада 2020 року підписав від імені виправної колонії (поклажодавець) з вказаним товариством (зберігач) договір

А-8 та акт прийому передачі Л-8 із завідомо неправдивими відомостями

про передачу поклажедавцем на відповідальне зберігання зберігачу товарно-матеріальних цінностей, а саме зазначеного вище охоронного обладнання вартістю 182 700 грн.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2025 року щодо

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду

та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що викладені в обвинувальному акті обставини підтверджені дослідженими доказами, яким суди дали неправильну оцінку. Так, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 знали про те, що обладнання за договором не поставлялось, однак, діючи усупереч умов договору, вчинили дії, спрямовані на перерахування бюджетних коштів постачальнику, а потім підписали підроблені документи про передачу йому для зберігання обладнання, котрого не існувало. Про їх умисел на розтрату бюджетних коштів вказує і не проведення претензійно-позовної роботи після встановлення факту відсутності поставки обладнання.

Зазначає, що апеляційний суд, не погоджуючись з доводами прокурора

про нездійснення поставки у виправну колонію обладнання у 2020 році, допустив суперечності у своїх висновках, констатувавши факт невиконання договору

з об`єктивних причин. Також цей суд не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги про необґрунтоване покладення місцевим судом в основу свого рішення вироку щодо ОСОБА_7 за ст. 366 ч. 1 КК України, який не має преюдиційного значення для цього кримінального провадження.

Посилається на неврахування апеляційним судом того, що станом на час внесення відомостей до ЄРДР 18 лютого 2021 року обладнання не було поставлено, і його поставка через 1 рік 10 місяців після вказаної дати має розцінюватись

як відшкодування шкоди, завданої злочином, а не відсутність збитків,

що констатував суд апеляційної інстанції.

Також вказує, що при викладенні показань ОСОБА_4 апеляційний суд послався на ст. 190 ч. 1 КК України, обвинувачення за якою йому не пред`являлось, і всупереч ст. 404 КПК України не дослідив ряд доказів, про необхідність повторного дослідження яких клопотала сторона обвинуваченн я, та, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, в ухвалі не надав відповідей на доводи прокурора,

не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою,

чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник виправданих

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_8 просить залишити

її без задоволення через необґрунтованість наведених прокурором доводів.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_8 зазначив, що виправдані

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не бажають брати участь у касаційному розгляді. Також в телефонному режимі повідомив, що не заперечує проти проведення касаційного розгляду без нього в порядку письмового провадження відповідно

до вимог ст. 435 КПК України. Від прокурора ОСОБА_6 надійшла заява

про відсутність заперечень проти розгляду касаційної скарги за відсутності прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку

(ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою

у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться

на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду,

що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість

у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип

in dubio pro reo , згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих

та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється

у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав

для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження органом досудового розслідування ОСОБА_4 і ОСОБА_5 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України, тобто

в розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, скоєному за попередньою змовою групою осіб, та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України, тобто

у видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Частиною 3 статті 191 КК України передбачено кримінальну відповідальність

за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені повторно

або за попередньою змовою групою осіб. Це злочин з матеріальним складом, а тому визначальним для кваліфікації дій за цією частиною статті є спричинення майнової шкоди.

Розтратою чужого майна визнається умисне, протиправне, безоплатне, безповоротне обернення (витрачання) на користь інших осіб шляхом споживання, безоплатної передачі, дарування, передачі в рахунок погашення боргу тощо винною особою чужого майна, яке їй ввірено, тобто на законних підставах надано для забезпечення зберігання, використання та розпорядження ним, чи майна,

яке перебуває в її віданні, тобто щодо якого вона наділена повноваженнями тільки по розпорядженню ним і його використанню.

Розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем передбачає вчинення зазначених вище дій службовою особою з використанням всупереч інтересам служби при витрачанні чужого майна наданої їй влади, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, яке виступає способом розтрати.

У результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення

їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК України, характеризується тільки прямим умислом. Обов`язковими суб`єктивними ознаками розтрати майна

є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний.

Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами, які заздалегідь домовилися

про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння,

що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль

у вчиненні злочину.

У ході судового розгляду суд першої інстанції допитав обвинувачених, свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , дослідив письмові докази, зокрема, протоколи слідчих дій, договори з додатками, акти, довідки, запити, листи, журнали, накази, положення, посадові інструкції, видаткові накладні, банківські виписки, платіжні доручення, протоколи закупівель, висновки експертів тощо.

Розглянувши це кримінальне провадження, місцевий суд ухвалив виправдувальний вирок, за яким визнав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України, і виправдав їх на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення. Також суд ухвалою

від 23 червня 2025 року задовольнив клопотання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , на підставі ст. 49 ч. 1 п. 2 КК України звільнив їх від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження за цим обвинуваченням закрив на підставі ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України.

Не погодившись з вироком місцевого суду прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_6 , оскаржив його

до апеляційного суду з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5 й ухвалити новий вирок, яким визнати їх винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 191 ч. 3 КК України, та призначити кожному відповідне покарання.

Переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора на вирок суду першої інстанції, повторно дослідивши за клопотанням прокурора ряд доказів, які досліджувалися судом першої інстанції, а саме договори зі специфікаціями, платіжне доручення, відомості про рух на рахунку, висновки експертів, наказ, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про недоведеність в діянні ОСОБА_4 і ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував показання ОСОБА_4

і ОСОБА_5 , які заперечували висунуте їм обвинувачення.

Так, ОСОБА_4 надав суду показання про те, що був обізнаний

із проведенням виправною колонією тендера на закупівлю охоронного обладнання, переможцем якого стало ТОВ Інженерний центр Імпульс . З директором цього товариства він не спілкувався, корисливих мотивів не мав, бюджетних коштів

не привласнював.

ОСОБА_5 показав суду про те, що знав про закупівлю виправною колонією пристроїв системи охорони, яка була застарілою та потребувала заміни. Питаннями щодо поставки обладнання займалось керівництво та бухгалтерія установи виконання покарань. Обладнання у 2020 році не надходило, а коли надійшло, то було змонтоване та введене в експлуатацію. Корисливих мотивів у нього не було.

Свідок ОСОБА_7 , директор ТОВ Інженерний центр Імпульс , надав суду показання про те, що очолюване ним товариство виготовляє системи охорони, металодетектори, пристрої управління для автоматичних систем. У 2020 році воно стало переможцем у ряді тендерів на поставку охоронного обладнання в установи виконання покарань, зокрема і в Державну установу Замкова виправна колонія

( 58) . На час укладання угод на складі було 300 одиниць готової продукції, а для виконання всіх договорів потрібно було 600. Тому в першу чергу поставки здійснювались до установ, яким була необхідна невелика кількість обладнання.

ТОВ Інженерний центр Імпульс могло виготовляти 10 одиниць продукції на день, однак для виготовлення потрібні були комплектуючі, частина з яких була замовлена за кордоном за кошти, отримані за договорами з установами виконання покарань. Підприємство мало здійснити поставку замовленої продукції протягом 3 місяців, однак не змогло цього зробити у зв`язку із вилученням усіх комплектуючих працівниками ДБР 23 лютого 2021 року. Незважаючи на це, вся продукція була направлена до установ виконання покарань у 2021 році, наміру не виконувати умови договору із Державною установою Замкова виправна колонія ( 58) товариство не мало. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 він раніше не бачив і не знав.

Зазначені обставини щодо отримання великого замовлення ТОВ Інженерний центр Імпульс , затримки поставки обладнання до установ виконання покарань через очікування поставки компонентів та його поставку в 2021 році підтвердили працівники вказаного підприємства - свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_13 , директор ТОВ Квазар-Мікро. Компоненти та системи , показав суду, що очолюване ним підприємство з січня 2021 року постачало ТОВ Інженерний центр Імпульс компоненти для виготовлення охоронного обладнання.

Свідок ОСОБА_14 , заступник начальника виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України з економічних питань, надала суду показання про те, що у 2020 році планувалася закупівля обладнання для охорони установ виконання покарань, фінансування виділялося на кожну установу і кошти потрібно було освоїти до кінця того ж року. ТОВ Інженерний центр Імпульс було єдиною організацією, з якою установи виконання покарань уклали договори.

Свідок ОСОБА_15 , в.о. головного бухгалтера Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) , показала суду, що після здійснення оплати за договором

від 19 листопада 2020 року охоронне обладнання було відображене на рахунку 1311 Капітальні видатки на придбання, реконструкцію основних засобів, які не введені

в експлуатацію і перебувало на ньому до введення в експлуатацію у 2022 році.

Під час інвентаризації 30 березня 2021 року охоронного обладнання не було

на складі установи, оскільки воно згідно з договором відповідального зберігання знаходилося в ТОВ Інженерний центр Імпульс . У тому ж році обладнання надійшло до установи виконання покарань, зберігалося на складі до моменту закупівлі кабельної продукції після чого було змонтовано і введене в експлуатацію

у 2022 році.

Обставини закупівлі охоронного обладнання у ТОВ Інженерний центр Імпульс , його несвоєчасну поставку та встановлення через відсутність кабельної продукції підтвердив і свідок ОСОБА_16 , начальник відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформатизації Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) .

Згідно з протоколом від 02 листопада 2020 року 14 уповноваженою особою Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) прийнято рішення

про визначення переможцем спрощеної закупівлі ТОВ Інженерний центр Імпульс .

Відповідно до договору від 19 листопада 2020 року 20/064/Г-449 ТОВ Інженерний центр Імпульс (продавець), зобов`язувалося передати у власність Державній установі Замкова виправна колонія ( 58) (покупець) товар згідно специфікації - системи та пристрої нагляду та охорони (сповіщувач ємнісний СЕ-2 та контролер СОЕ), а покупець зобов`язувався своєчасно здійснити оплату.

Згідно зі специфікацією від 19 листопада 2020 року (додаток 1 до договору)

та видатковою накладною від 20 листопада 2020 року загальна вартість товару становить 182 700 грн.

Відповідно до договору відповідального зберігання від 20 листопада 2020 року

А-8 ТОВ Інженерний центр Імпульс (зберігач) зобов`язувалося зберігати передані Державною установою Замкова виправна колонія ( 58) (поклажодавець) товари, а саме сповіщувачі ємнісні СЕ-2 та контролер СОЕ.

Згідно з банківською випискою Державна установа Замкова виправна колонія

( 58) перерахувала ТОВ Інженерний центр Імпульс 182 700 грн за придбання пристроїв нагляду та охорони.

Відповідно до платіжного доручення від 20 листопада 2020 року 1055 Державною установою Замкова виправна колонія ( 58) до ТОВ Інженерний центр Імпульс перераховано 182 700 грн.

Згідно з накладною від 09 серпня 2022 року 699/1 зі складу Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) ОСОБА_16 відпущено 10 ємнісних сповіщувачів СЄ-2 та контролер СОЄ.

Відповідно до акту від 12 серпня 2022 року в Державній установі Замкова виправна колонія ( 58) встановлено технічні засоби охорони: 10 ємнісних сповіщувачів

СЄ-2 та контролер СОЄ.

Згідно з журналом реєстрації актів вводу в експлуатацію основних засобів

та необоротних активів за 2022 рік, в ньому зроблено запис від 12 серпня 2022 року 13 про реєстрацію систем охорони.

Відповідно до наказу від 12 серпня 2022 року 191/ОД-22 начальника Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) ОСОБА_4 Про введення

в експлуатацію основних засобів та необоротних активів та акту від 12 серпня

2022 року у вказаній установі введено в експлуатацію систему охорони ємнісну.

Згідно з довідкою від 17 січня 2023 року головного державного фінансового інспектора Північного офісу аудиторської служби України ОСОБА_17 за умови, якщо фактично товаро-матеріальні цінності за договором від 19 листопада

2020 року 20/064/Г-449 відсутні й ТОВ Інженерний центр Імпульс

не поставлялись, збитки Державній установі Замкова виправна колонія ( 58) документально підтверджуються на суму 182 700 грн.

Відповідно до висновку судово економічної експертизи від 31 березня 2023 року

96/7 підтверджені висновки, викладені у вказаній вище довідці.

Експерт ОСОБА_18 роз`яснила суду, що документи про введення

в експлуатацію основних засобів - системи охорони ємнісної при проведенні зазначеної вище експертизи не надавались і вона її не аналізувала.

Згідно з висновком додаткової судової економічної експертизи від 19 лютого

2025 року 1/5 встановлено, що висновки в довідці від 17 січня 2023 року головного державного фінансового інспектора Північного офісу Державної аудиторської служби станом на дату складання додатково наданих документів

(12 серпня 2022 року) та станом на дату складання цього висновку документально не підтверджуються.

Відповідно до листа Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 20 червня 2023 року

5172/11-23 обладнання, передбачене договором купівлі-продажу

від 19 листопада 2020 року 20/064/Г-449 про закупівлю систем та пристроїв нагляду та охорони, укладеного між Державною установою Замкова виправна колонія ( 58) та ТОВ Інженерний центр Імпульс , оприбутковано з присвоєнням інвентарного номеру, сповіщувачі ємнісні СЄ-2 10 штук, контролер СОЄ 1 штука були встановлені на ділянках периметру забороненої зони як придатні для експлуатації та перебували в працездатному стані. Втрат чи пошкоджень майна, поставленого

за вказаним договором, не виявлено.

Згідно з листом заступника міністра юстиції України від 21 червня 2023 року

80102/93515-33-23/27 підстав для визнання Мін`юсту потерпілим

та подання цивільного позову у кримінальному провадженні 62023000000000410 стосовно посадових осіб Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) щодо неналежного виконання договору від 19 листопада 2020 року 20/064/Г-449 не вбачається.

Наведеними вище доказами, за висновком апеляційного суду, підтверджено,

що виділені Державній установі Замкова виправна колонія ( 58) бюджетні кошти на придбання пристроїв нагляду та охорони були спрямовані виключно

на виконання договірних зобов`язань і повністю перераховані ТОВ Інженерний центр Імпульс , котре виграло тендер і в подальшому встановило відповідне обладнання. Порушення строків виконання договору від 19 листопада 2020 року

20/064/Г-449 відбулось в силу об`єктивних обставин через відсутність частини комплектуючих, які були замовлені додатково, зокрема і із-за кордону,

що потребувало попередньої оплати.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не було надано достатніх доказів на підтвердження змови між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 або їх домовленостей з іншими особами щодо вчинення розтрати бюджетних коштів, їх привласнення, використання на свою користь чи на користь третіх осіб, виконання спільних дій для досягнення корисливої мети, а факт підписання ними відповідних документів не свідчить про те, що вони керувались корисливим мотивом, наявність якого є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України.

Також апеляційний суд констатував, що виділені кошти для Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) були використані за призначенням -

на придбання обладнання нагляду та охорони, яке було встановлено та введено

в експлуатацію.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції проаналізував положення договору від 19 листопада 2020 року 20/064/Г-449, пунктом 2.3 якого було передбачено 100% оплату продавцю з моменту поставки товару. Суд зазначив, що бюджетні кошти, хоча і були перераховані до поставки обладнання, тобто з порушенням умов вказаного пункту договору, однак це,

з урахуванням обставин укладання договору з належним продавцем -

ТОВ Інженерний центр Імпульс , придбання систем охорони для потреб Державної установи Замкова виправна колонія ( 58) , цільової оплати бюджетних коштів

за договором належному продавцю, здійснення поставки замовленого обладнання, хоч і з порушенням строку, не підтверджує наявності у ОСОБА_4

і ОСОБА_5 корисливого мотиву.

Доводи прокурора про те, що факт відсутності охоронного обладнання в Державній установі Замкова виправна колонія ( 58) станом на час внесення відомостей

до ЄРДР 18 лютого 2021 року та проведення обшуку зазначеної установи 03 березня 2021 року, видання накладної про відпуск сповіщувачів ємнісних і контролера тільки 09 серпня 2022 року підтверджують спричинення державному бюджету матеріальних збитків, апеляційний суд визнав необґрунтованими, зазначивши,

що порушення умов поставки товару та строків виконання договору не свідчать

про наявність реальних матеріальних збитків.

Усупереч твердженням прокурора, факт поставки обладнання в установу виконання покарань 09 серпня 2022 року та його введення в експлуатацію 12 серпня 2022 року, апеляційний суд визнав таким, що не вказує про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином. Колегія суддів обґрунтовано виходила з того, що відшкодування майнової шкоди чи завданих збитків відбувається за рахунок коштів особи,

яка обвинувачується у вчиненні злочину чи визнана у ньому винною,

тобто за рахунок суб`єкта злочину, натомість у цьому випадку відбулося виконання зобов`язання за договором, хоча і з порушенням строку. ОСОБА_4

та ОСОБА_5 не залучали власних коштів для отримання охоронного обладнання, тобто не вживали заходів для відшкодування майнової шкоди чи завданих збитків.

Відсутність же претензійно-позовних дій у конкретний період часу, за висновками суду апеляційної інстанції, не доводить протиправних намірів ОСОБА_4

і ОСОБА_5 та не вказує про наявність об`єктивної сторони інкримінованого

їм кримінального правопорушення.

З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано погодився із висновком місцевого суду про недоведеність в діянні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України,

а саме розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до вироку місцевого суду, під час судового розгляду цей суд дослідив вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 листопада

2022 року щодо ОСОБА_7 за ст. 366 ч. 1 КК України, однак він не обґрунтовував свої висновки про недоведеність винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_5

з посиланням на вказане судове рішення, отже воно не мало преюдиційного значення для цього кримінального провадження.

На підставі наведеного, за результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону забезпечив передбачений ст. 22 ч. 2

КПК України принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті,

на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,

які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції

не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як уже було зазначено вище, апеляційний суд повторно дослідив ряд доказів, частково задовольнивши відповідне клопотання прокурора. Водночас положення ст. 404 КПК України не зобов`язують суд апеляційної інстанції повторно досліджувати усю сукупність доказів, які досліджувалися у суді першої інстанції

за клопотанням учасника судового провадження, в якому не обґрунтовано,

чому конкретні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю

чи з порушеннями. Апеляційний суд не встановив підстав для повторного дослідження усієї сукупності доказів, на які посилався прокурор, тому його доводи про недотримання вимог ст. 404 ч. 3 КПК України є необґрунтованими.

Посилання суду апеляційної інстанції при викладенні показань ОСОБА_4

на те, що він не визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України, хоча обвинувачення за вказаним кримінальним законом йому не пред`являлось, вказує на допущену в ухвалі описку,

яка не впливає на законність та обґрунтованість цього судового рішення, оскільки матеріалами кримінального провадження беззаперечно встановлено,

що предметом перегляду апеляційного суду був виправдувальний вирок щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ст. 191 ч. 3 КК України.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах поданої апеляційної скарги прокурора з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_4

та ОСОБА_5 відповідає вимогам кримінального процесуального закону,

є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора,

які є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи

на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Апеляційний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків

і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог

КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для зміни чи скасування судового рішення, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5

та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції за результатом касаційного розгляду не встановлено.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_6

- без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3