Постанова по делу № 910/12405/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Київ

cправа 910/12405/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судову засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венеція 10/1"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ломака В.С.)

від 07.04.2026,

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ломака В.С.)

від 16.04.2026

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)

від 16.06.2026

у справі 910/12405/25

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венеція 10/1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг"

про стягнення 287 324, 96 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венеція 10/1"

про визнання недійсними пунктів рішень загальних зборів,

за участю представників учасників справи:

позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Андрушко І.П.,

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - Ковальчук В.В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинок "Венеція 10/1" (далі - ОСББ "Венеція 10/1", ОСББ) звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (далі - ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 287 324,96 грн, з яких: 256 639,20 грн - основний борг зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів, 21 923,90 грн - пеня, 4 243,32 грн - 3 % річних, 4 518,54 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів за період із березня по серпень 2025 року в загальній сумі 256 639,20 грн.

Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків зі сплати вказаних внесків, а також беручи до уваги невиконання Товариством рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 в справі 910/1196/25, позивач додатково нарахував Товариству 21 923,90 грн пені, 4 243,32 грн 3 % річних та 4 518,54 грн інфляційних втрат.

1.2. ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" подало до суду зустрічну позовну заяву, в якій просило визнати недійсним рішення позачергових загальних зборів ОСББ "Венеція 10/1" в частині затвердження Порядку сплати внесків і платежів співвласників та власників машиномісць та роботу з боржниками в багатоквартирному будинку за адресою: вул. Самійла Кішки, 10/1, м. Київ, ОСББ "Венеція 10/1", від 23.03.2024, оформленого пунктом 7 протоколу від 18.04.2024 2 позачергових загальних зборів ОСББ (далі також - Порядок); а також визнати недійсним пункт 11 Порядку.

Зустрічні позовні вимоги мотивовано відсутністю в ОСББ повноважень на встановлення штрафних санкцій за несвоєчасну сплату платежів, у зв`язку із чим пункт 11 Порядку має бути визнаний судом недійсним. Крім того, Товариство зазначило, що затвердивши Порядок, яким встановлено розмір пені, правління та загальні збори перевищили свої повноваження, у зв`язку із чим рішення позачергових загальних зборів ОСББ "Венеція 10/1" від 23.03.2024, оформлене пунктом 7 протоколу від 18.04.2024 2, в частині затвердження Порядку, підлягає також визнанню недійсним.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі 910/12405/25 первісний позов ОСББ "Венеція 10/1" задоволено частково та стягнуто з ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" на користь ОСББ "Венеція 10/1" 256 639,20 грн основного боргу зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів, 4 243,32 грн 3 % річних, 4 518,54 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" задоволено частково. Визнано недійсним пункт 11 Порядку. У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що законодавчі норми чітко вказують, що відповідальність співвласника (цивільна, адміністративна або кримінальна) встановлюється виключно законом. При цьому як Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", так і Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" чітко встановлюють лише один вид відповідальності (цивільної) - відшкодування шкоди. Проте вказані нормативно-правові акти не містять норм щодо встановлення такого виду цивільної відповідальності співвласника як сплата штрафних санкцій на користь об`єднання співвласників. Суд встановив, що сторони не укладали відповідного договору з письмовим закріпленням в ньому заходів цивільно-правової відповідальності за прострочення зобов`язань з оплати внесків у вигляді штрафу чи пені. При цьому такого права (зокрема нарахування та стягнення пені за несвоєчасну сплату внесків) ОСББ актами цивільного законодавства не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний Товариством пункт 11 Порядку є таким, що суперечить актам цивільного законодавства, у зв`язку із чим зустрічні позовні вимоги у цій частині задовольнив.

Разом із тим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення пред`явленої Товариством зустрічної позовної вимоги про визнання недійсним рішення від 23.03.2024 позачергових загальних зборів ОСББ "Венеція 10/1", оформлених пунктом 7 протоколу від 18.04.2024 2, в частині затвердження Порядку, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів Об`єднання, а також докази, які підтверджують перевищення своїх повноважень загальними зборами або правлінням ОСББ "Венеція 10/1".

Задовольняючи первісні позовні вимоги частково, суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт наявної у Товариства заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів за період із березня по серпень 2025 року в розмірі 256 639,20 грн.

Також суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства на користь Об`єднання 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми заборгованості за відповідні боргові періоди, зокрема на заборгованість, підтверджену рішенням Господарського суду міста Києва від 03.05.2025 у справі 910/1196/25.

Беручи до уваги визнання судом недійсним пункту 11 Порядку, а також, враховуючи відсутність між сторонами договору, в якому б останні узгодили умови щодо відповідальності за порушення зобов`язань у вигляді пені за несвоєчасну сплату внесків, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Товариства 21 923,90 грн пені, у зв`язку із чим у задоволенні первісного позову в цій частині відмовив.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі 910/12405/25 заяву ОСББ "Венеція 10/1" про розподіл судових витрат у справі задоволено частково та стягнуто з ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" на користь ОСББ "Венеція 10/1" 12 500,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував предмет та підстави первісних та зустрічних позовних вимог, складність справи, оцінив фактичні витрати Об`єднання з урахуванням усіх аспектів цієї справи, взяв до уваги, зокрема викладені Товариством заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката з відповідними обґрунтуваннями та клопотання про їх зменшення, а також врахував дублювання частини послуг у додатках 15 та 16 до договору і часткове задоволення як первісних вимог Об`єднання, так і зустрічних вимог Товариства в даній справі та дійшов висновку, що заявлений ОСББ "Венеція 10/1" до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не повністю відповідає критеріям співмірності та пропорційності, принципу розумності судових витрат. Відтак місцевий господарський суд вказав, що справедливим та співрозмірним є стягнення з Товариства на користь Об`єднання витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 500,00 грн.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі 910/12405/25 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСББ "Венеція 10/1" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 в частині :

- відмови у задоволенні первісного позову ОСББ про стягнення з відповідача 21 923,90 грн пені ; прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог;

- задоволення зустрічного позову ТОВ ТМО Ліко-Холдінг про визнання недійсним пункту 11 Порядку ; та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у справі 910/12405/25; прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог.

Також, не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 ( в частині відмови у задоволенні заяви ОСББ Венеція 10/1 про стягнення з відповідача 37 500,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги) та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у справі 910/12405/25, ОСББ просить скасувати зазначені судові акти; прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог та:

- стягнути з відповідача понесені позивачем за первісним позовом судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції під час розгляд первісного позову у розмірі 30 000,00 грн;

- стягнути з позивача за зустрічною позовною заявою на користь ОСББ понесені відповідачем за зустрічною позовною заявою судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції під час розгляд зустрічної позовної заяви у розмірі 20 000,00 грн.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 17.08.2023 у справі 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі 910/17367/23, від 29.06.2021 у справі 910/11287/16, від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 15.09.2022 у справі 910/12525/20, від 19.12.2019 у справі 916/1041/17, від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 17.04.2018 у справі 822/1468/17, від 27.11.2020 у справі 440/525/19, від 17.04.2018 у справі 822/1468/17, від 15.11.2019 у справі 463/3704/15-а, від 30.09.2021 у справі 826/7424/17, від 10.12.2019 у справі 910/6356/19, від 11.12.2019 у справі 320/4938/17, від 05.09.2023 у справі 910/11761/21, від 19.12.2019 у справі 520/11429/17, від 29.06.2021 у справі 910/11287/16 щодо застосування статті 75 ГПК України;

- від 25.05.2021 у справі 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі 903/378/22, від 23.03.2023 у справі 921/434/21, від 25.04.2023 у справі 910/21424/21 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, підставою касаційного оскарження ОСББ визначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:

- статей 546, 548 та 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- статті 3 "Законодавство про об`єднання і асоціації" Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", якою передбачено, що діяльність об`єднань і асоціацій регулюється цим Законом, Цивільним, Житловим та Земельним кодексами України, іншими нормативно-правовими актами та статутом об`єднання, асоціації;

- статті 7 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", якою передбачено, що в статуті ОСББ має бути визначена, зокрема відповідальність за порушення статуту та рішень статутних органів, в частині: можливості передбачати в статутах ОСББ (Порядках сплати внесків і платежів, чи інших документах, затверджених загальними зборами) стягнення пені за несплату внесків / платежів, та відповідність даних положень статуту ОСББ (Порядку сплати внесків і платежів, чи інших документів, затверджених загальними зборами) діючому законодавству України; та права ОСББ на стягнення пені за несплату внесків / платежів.

3.3. ТОВ ТМО Ліко-Холдінг 13.07.2026 через Електронний суд подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна від 29.01.2025 410187266 Товариство є власником житлових приміщень 595, 669 та нежитлових приміщень 708, 712, 715, 716, 718, 719, 721, 725, 726, загальною площею 3 178,40 м2, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Маршала Конєва (нині - вулиця Самійла Кішки), будинок 10/1.

4.2. Рішенням позачергових загальних зборів ОСББ "Венеція 10/1" від 23.03.2024 (протокол від 18.04.2024 2) затверджено нову редакцію статуту ОСББ "Венеція 10/1" за місцезнаходженням: вул. Самійла Кішки, 10/1, м. Київ (далі - Статут).

Відповідно до пункту 13 Статуту метою створення Об`єднання є забезпечення й захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення реалізації прав співвласників щодо паркінгу, а також забезпечення його належного утримання, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

На вищенаведених позачергових загальних зборах ОСББ "Венеція 10/1" вирішило передати Об`єднанню (а останньому - прийняти) з 01.07.2024 всі функції з управління багатоквартирним будинком (у тому числі прибудинковою територією та вбудованим / вбудовано-прибудованим підземним паркінгом (гаражем), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Самійла Кішки, буд. 10/1; з 01.07.2024 управління багатоквартирним будинком Об`єднанню здійснювати самостійно, шляхом самозабезпечення. У той же час, правління Об`єднання та голову правління Об`єднання уповноважено вчинити для цього всі дії та підписати необхідні документи.

Також на таких позачергових загальних зборах з питання 18 порядку денного зборів прийнято рішення затвердити модель договірних відносин на послугу з вивезення твердих побутових відходів та великогабаритних побутових відходів для житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, якою передбачено договір з колективним споживачем ОСББ "Венеція 10/1"; правління Об`єднання уповноважено самостійно обирати виконавця послуги з вивезення твердих побутових відходів та великогабаритних побутових відходів, а голову правління уповноважено підписати договір з виконавцем відповідної послуги.

4.2.1. Крім того, рішенням позачергових загальних зборів Об`єднання від 23.03.2024, оформленого протоколом 2 від 18.04.2024, з питання 7 порядку денного зборів затверджено Порядок сплати внесків і платежів співвласників та власників машиномісць та роботу з боржниками в багатоквартирному будинку за адресою: вул. Самійла Кішки, 10/1, Київ ОСББ "Венеція 10/1" (Порядок).

За змістом пункту 1 Порядку останній регламентує порядок сплати внесків співвласників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку 10/1 на вулиці Самійла Кішки в місті Києві (далі - будинок), а також платежів власників машиномісць на парковці будинку у розмірах, встановлених загальними зборами ОСББ "Венеція 10/1", а також визначає правила платіжної дисципліни, санкції, що застосовуються до боржників, та закріплює порядок і організацію роботи правління Об`єднання (далі - правління) із боржниками.

Згідно з пунктами 7, 8 Порядку види та розмір внесків, які підлягають сплаті співвласниками будинку, визначаються за рішенням загальних зборів. Не пізніше "5" числа місяця, наступного за розрахунковим, правління надає квитанції на сплату внесків співвласників - кожному співвласнику шляхом вкидання їх до поштової скриньки співвласника (або шляхом розміщення квитанцій біля консьєржів) або за письмовою згодою власника приміщення, надсиланням до електронного особового кабінету співвласника будинку, зареєстрованого на офіційному сайті Об`єднання.

Співвласники та власники машиномісць зобов`язані сплачувати внески згідно з квитанціями на сплату внесків та платежів, сформованими та наданими правлінням щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, якщо інші періодичність і строк оплати не визначені загальними зборами, включно шляхом безготівкового розрахунку на рахунок Об`єднання в банківській установі, зазначеній у таких квитанціях (пункт 9 Порядку).

Крім того, пунктом 11 Порядку визначено, що за несвоєчасну сплату внесків та платежів на суму прострочених платежів нараховується пеня в розмірі облікової ставки Національного банку України (абзац перший). Нарахування зазначеної в абзаці першому цього пункту пені є обов`язковим при зверненні правління до суду для стягнення прострочених платежів зі співвласника (абзац другий).

4.3. На засіданні правління ОСББ "Венеція 10/1" від 28.06.2024, оформленого протоколом від 28.06.2024 3, з питання 2 порядку денного "Щодо встановлення норм вивезення побутових відходів власниками житлової / нежитлової нерухомості", прийнято рішення: керуючись розпорядженням начальника Київської міської військової адміністрації від 31.01.2023 59 та згідно з рішенням позачергових загальних зборів від 18.04.2024 (рішення 7) встановити такі норми вивезення твердих побутових відходів та великогабаритних відходів: для власників житлових приміщень: ТВП - 0,1825 м3 з розрахунку на 1 мешканця квартири станом на 01.07.2024 (додаток 1 до протоколу) та 1 січня поточного, та наступного за поточним року, в якому проводиться розрахунок; для власників нежитлових приміщень: ТВП - встановити по кожному об`єкту окремо (додаток 2 до протоколу); для власників житлової нерухомості встановити норму вивезення ВГбВ - в розмірі 0,001 м3 на розрахункову одиницю.

4.3.1. Відповідно до додатку 1 до протоколу 3 засідання правління ОСББ "Венеція 10/1" від 28.06.2024 Товариство повинно сплачувати за житлові приміщення 595 та 669 щомісячно 69,54 грн за вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів. Також згідно з додатком 2 до протоколу 3 засідання правління ОСББ "Венеція 10/1" від 28.06.2024 Товариство повинно сплачувати за нежитлові приміщення 708, 712, 715, 716, 718, 719, 721, 725 та 726 щомісячно 4 562,86 грн за вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів. Отже, загалом за вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів із належних Товариству житлових та нежитлових приміщень на останнє покладено обов`язок щомісячно сплачувати 4 632,40 грн.

4.4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі 910/1196/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, позов Об`єднання задоволено повністю та стягнуто з Товариства на користь Об`єднання 342 185,68 грн основного боргу (за внесками на утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних побутових відходів із липня 2024 року по лютий 2025 року), 3 290,68 грн 3 % річних, 11 916,83 грн інфляційних втрат, 13 826,43 грн пені, 5 568,29 грн судового збору, а також 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Підтверджена судовим рішенням у справі 910/1196/25 сума заборгованості Товариства в розмірі 342 185,60 грн погашена останнім не була.

4.5. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що Товариству щомісячно виставлялись квитанції за відповідний місяць, а саме: за серпень 2025 року (квартира 595) на суму 17 437,98 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 16 192,41 грн; за серпень 2025 року (квартира 669) на суму 41 730,78 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 38 750,01 грн; за серпень 2025 року (офіс 708) на суму 65 060,38 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 60 413,21 грн; за серпень 2025 року (офіс 712) на суму 36 291,92 грн з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 33 699,64 грн; за серпень 2025 року (офіс 715) на суму 2 967,30 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 2 755,35 грн; за серпень 2025 року (офіс 716) на суму 2 985,92 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 2 772,64 грн; за серпень 2025 року (офіс 718) на суму 3 023,30 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 2 807,35 грн; за серпень 2025 року (офіс 719) на суму 3 060,54 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 2 841,93 грн; за серпень 2025 року (офіс 721) на суму 6 513,08 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 6 513,08 грн; за серпень 2025 року (офіс 725) на суму 177 044,00 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 164 398,00 грн; за серпень 2025 року (офіс 726) на суму 242 709,60 грн, з урахуванням боргу на 01.08.2025 в сумі 225 373,20 грн.

Проте відповідні квитанції своєчасно та в повному обсязі оплачені Товариством не були.

4.6. Враховуючи наведені обставини, Об`єднання 06.08.2025 звернулося до Товариства з вимогою (письмовим попередженням) від 06.08.2025 143 про сплату заборгованості в загальному розмірі 953 970,80 грн.

Також 12.09.2025 Об`єднання зверталося до Товариства з вимогою (письмовим попередженням) від 12.09.2025 150 про сплату заборгованості в загальному розмірі 1 014 511,40 грн, що утворилась за період з 01.07.2024 по 31.08.2025.

Проте вказані вимоги були залишені Товариством без задоволення.

4.7. Зважаючи на наявну заборгованість Товариства, на засіданні правління ОСББ "Венеція 10/1", яке відбулось 01.10.2025 та оформлене протоколом 10 від 01.10.2025, погоджено звернення Об`єднання до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати внесків для забезпечення утримання та експлуатації будинку та прибудинкової території та платежів за вивезення твердих побутових відходів та великогабаритних та ремонтних побутових відходів співвласників житлових приміщень будинку з Товариства як власника житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Самійла Кішки, буд. 10/1, за березень-серпень 2025 року на загальну суму 256 639,20 грн та стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені у відповідності до пункту 11 Порядку.

4.8. Щодо додаткового рішення

ОСББ 08.04.2026 подало до суду заяву 08/04/2026, в якій просило стягнути на його користь з Товариства витрати на оплату професійної правничої допомоги в загальній сумі 50 000,00 грн (30 000,00 грн за первісним позовом, 20 000,00 грн за зустрічним позовом).

До цієї заяви ОСББ долучило, зокрема копії укладеного між ним та адвокатом Андрушком Ігорем Петровичем договору про надання правничої допомоги від 01.03.2024 разом із додатками від 29.09.2025 15 та від 07.11.2025 16 до нього, актів надання правничої допомоги від 28.10.2025 на суму 30 000,00 грн та від 08.04.2026 на суму 20 000,00 грн, а також платіжних інструкцій від 28.10.2025 902 на суму 30 000,00 грн та від 08.04.2026 1204 на суму 20 000,00 грн; ордера серії АА 1441555 на надання правничої (правової) допомоги ОСББ "Венеція 10/1" на підставі договору від 01.03.2024 у Господарському суді міста Києва адвокатом Андрушком І.П., виданого 10.06.2024.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги 01.03.2024 (далі - Договір) адвокат зобов`язався здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені Договором, а клієнт зобов`язався оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

У пункті 4.1 Договору його сторони погодили, що отримання гонорару (винагороди) адвокатом за надання правничої допомоги відбувається у готівковий чи безготівковий спосіб. Розмір гонорару (винагороди) визначається сторонами.

Оплата здійснюється за домовленістю сторін шляхом попередньої оплати, оплати частинами або оплати після надання відповідної правничої допомоги.

На вимогу однієї із сторін конкретний вид правничої допомоги, що надається в рамках даного Договору, може визначатися у додатках до даного Договору або в рахунках на оплату.

У Додатку від 29.09.2025 15, який визначає вид правничої допомоги та розмір винагороди (гонорар), які надаються адвокатом клієнту в рамках Договору, його сторони погодили, що розмір такої винагороди (гонорару) за надання послуг правничої допомоги, пов`язаної з підготовкою та поданням позовної заяви та розглядом справи в суді першої інстанції за позовом Об`єднання до Товариства про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, платежів за вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних та ремонтних відходів за період березень-серпень 2025 року, становитиме:

1. Витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з підготовкою та розглядом справи:

1.1. Консультація клієнта, узгодження правової позиції - 5 000,00 грн.

1.2. Підготовка, оформлення та подання позовної заяви до суду - 15 000,00 грн.

1.3. Підготовка, оформлення та подання до суду інших необхідних процесуальних документів та заяв по суті в даній справі -5 000,00 грн.

2. Витрати на професійну правничу допомогу адвоката щодо представництва у суді першої інстанції, у тому числі, участь у судових засіданнях - 5 000,00 грн.

Всього: 30 000,00 грн.

Крім того, у Додатку від 07.11.2025 року 16, який визначає вид правничої допомоги та розмір винагороди (гонорар), які надаються адвокатом клієнту в рамках Договору, його сторони погодили, що розмір такої винагороди (гонорару) за надання послуг правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи 910/12405/25 в суді першої інстанції за зустрічною позовною заявою Товариства до Об`єднання, у тому числі, підготовка, оформлення та подання відзиву на зустрічну позовну заяву, підготовка, оформлення та подання до суду інших необхідних процесуальних документів та заяв по суті в даній справі, витрати на професійну правничу допомогу адвоката щодо представництва у суді першої інстанції, у тому числі, участь у судових засіданнях, становитиме 20 000,00 грн.

У матеріалах справи наявні копії підписаних між Об`єднанням та адвокатом актів надання правничої допомоги за Договором (Додатками 15 та 16 до нього) від 28.10.2025 на суму 30 000,00 грн (період надання правничої допомоги: 29.09.2025 - 28.10.2025), а також від 07.11.2025 на суму 20 000,00 грн (період надання правничої допомоги: 07.11.2025 - 08.04.2026), які були оплачені Об`єднанням у повному обсязі згідно з наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій від 28.10.2025 902 на суму 30 000,00 грн та від 08.04.2026 1204 на суму 20 000,00 грн.

Товариство подало клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просило суд зменшити розмір витрат Об`єднання на професійну правничу допомогу до 3 000,00 грн, посилаючись на його завищеність та надмірність.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 для розгляду касаційної скарги у справі 910/12405/25 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 30.06.2026 відкрито касаційне провадження у справі 910/12405/25 за касаційною скаргою ОСББ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026, додаткове рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026; справу призначено до судового розгляду.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026, додаткове рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 (у частинах) та постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у справі 910/12405/25.

При цьому колегія суддів ураховує, що рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог оскаржується лише у частині правомірності відмови у стягненні пені за первісним позовом та правомірності визнання недійсним пункту 11 Порядку за зустрічним позовом. У свою чергу, додаткове рішення також оскаржується лише в частині відмови у задоволенні заяви ОСББ про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вказане було предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.

Разом з тим у іншій частині рішення суду першої інстанції (щодо задоволених вимог первісного позову та відмовлених вимог за зустрічним позовом) жодною із сторін як до суду апеляційної інстанції, так і до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак у цій частині Судом не переглядається.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.2.1 . Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 17.08.2023 у справі 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі 910/17367/23, від 29.06.2021 у справі 910/11287/16, від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 15.09.2022 у справі 910/12525/20, від 19.12.2019 у справі 916/1041/17, від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 17.04.2018 у справі 822/1468/17, від 27.11.2020 у справі 440/525/19, від 17.04.2018 у справі 822/1468/17, від 15.11.2019 у справі 463/3704/15-а, від 30.09.2021 у справі 826/7424/17, від 10.12.2019 у справі 910/6356/19, від 11.12.2019 у справі 320/4938/17, від 05.09.2023 у справі 910/11761/21, від 19.12.2019 у справі 520/11429/17, від 29.06.2021 у справі 910/11287/16 щодо застосування статті 75 ГПК України;

- від 25.05.2021 у справі 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі 903/378/22, від 23.03.2023 у справі 921/434/21, від 25.04.2023 у справі 910/21424/21 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

6.2.2. Також касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах , а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позивач відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування Крім того, підставою касаційного оскарження ОСББ визначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:

- статей 546, 548 та 549 ЦК України;

- статті 3 "Законодавство про об`єднання і асоціації" Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку";

- статті 7 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

6.2.3. Що ж до визначення подібності правовідносин , то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін подібні правовідносини , зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі , суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.3. Оцінюючи наведене у контексті доводів та мотивів касаційної скарги, колегія суддів відзначає, що фактично спірними у даному випадку є питання:

- чи є правомірним стягнення із співвласника багатоквартирного будинку пені за несвоєчасну сплату обов`язкових внесків на утримання багатоквартирного будинку;

- чи відповідає нормам закону пункт 11 Порядку, яким передбачено право ОСББ на нарахування пені співвласникам за несвоєчасну сплату обов`язкових внесків на утримання багатоквартирного будинку;

- чи існують підстави для зміни суми витрат ОСББ на професійну правничу допомогу адвоката, понесених в суді першої інстанції.

З огляду на наведене Суд відзначає таке.

6.4. Щодо правомірності нарахування пені

6.4.1. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначає Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Зазначений Закон визначає об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, як юридичну особу, створену власниками квартир та / або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

За приписами частини четвертої статті 4 вищевказаного Закону основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, наведений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Приписами частини другої статті 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи відповідач є власником житлових приміщень 595, 669 та нежитлових приміщень 708, 712, 715, 716, 718, 719, 721, 725, 726, загальною площею 3 178,40 м2, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Маршала Конєва (нині - вулиця Самійла Кішки), будинок 10/1. Тобто Товариство є співвласником спірного багатоквартирного будинку.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Тобто внесок на утримання будинку - це цільовий і обов`язковий для співвласника платіж, що визначається статутом ОСББ або рішенням загальних зборів і встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у власності члена ОСББ.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням позачергових загальних зборів ОСББ від 23.03.2024, оформлених протоколом 2 від 18.04.2024, затверджено Порядок сплати внесків і платежів співвласників та власників машиномісць та роботу з боржниками в багатоквартирному будинку за адресою: вул. Самійла Кішки, 10/1, м. Київ, ОСББ "Венеція 10/1", яким визначено види та розміри внесків, які підлягають сплаті співвласниками будинку (у тому числі, і відповідачем у справі).

Втім Товариство, як власник житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Самійла Кішки, буд. 10/1, у порушення затвердженого Порядку за березень-серпень 2025 року не виконало свій обов`язок щодо сплати внесків для забезпечення утримання та експлуатації будинку та прибудинкової території, платежів за вивезення твердих побутових відходів та великогабаритних та ремонтних побутових відходів співвласників житлових приміщень будинку, з огляду на що за останнім утворилась заборгованість.

Вказані обставини стали підставою для нарахування позивачем відповідачу пені у відповідності до пункту 11 Порядку, відповідно до якого за несвоєчасну сплату внесків та платежів на суму прострочених платежів нараховується пеня в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Оцінюючи правомірність нарахування ОСББ пені за порушення обов`язку щодо своєчасної сплати внесків, передбачених Порядком, колегія суддів керується таким.

6.4.2. Згідно зі статтею 29 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" особи, винні у недотриманні вимог цього Закону; порушенні прав власників (користувачів), їх об`єднань і асоціацій; порушенні статуту об`єднання та протидії його виконанню; створенні, організації діяльності або ліквідації об`єднання з порушенням законодавства; незаконному привласненні майна, що перебуває у спільній власності; недотриманні умов договорів, укладених відповідно до цього Закону, умисній втраті чи втраті з необережності або знищенні оригіналів протоколів загальних зборів об`єднання, листків опитування, договорів та інших документів щодо діяльності об`єднання; ненаданні співвласникам інформації, передбаченої цим Законом, - несуть цивільну, кримінальну, адміністративну відповідальність відповідно до закону. Законами України може бути встановлена відповідальність і за інші види правопорушень .

Схожу норму містить і стаття 189 Житлового кодексу України (чинного в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої особи, винні, зокрема, у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під`їздів, придомових територій; незаконному переобладнанні та / або переплануванні жилих будинків (квартир), інших жилих приміщень, призначених та придатних для постійного або тимчасового проживання, нежилих приміщень, розташованих у жилих будинках, та / або використанні їх не за призначенням; у порушенні правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, у безгосподарному їх утриманні; у псуванні жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об`єктів благоустрою, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно із законом. Відповідно до законів України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення житлового законодавства.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що співвласники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам у результаті невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків як співвласників. Відповідальність кожного співвласника визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій уповноваженої особи (осіб) та/або управителя, вчинених з перевищенням наданих їм повноважень. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій або бездіяльності управителя, що порушують умови договору управління багатоквартирним будинком.

Отже, наведені вище норми чітко регламентують, що відповідальність співвласника (цивільна, адміністративна або кримінальна) багатоквартирного будинку встановлюється виключно законом.

При цьому ані Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", ані Житловий кодекс України, ані Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", як і ЦК України не передбачають такий вид цивільно-правової відповідальності співвласника багатоквартирного будинку як штрафні санкції (штраф, пеню) за несвоєчасну сплату обов`язкових внесків на утримання та ремонт будинку.

Суд ураховує, що норми статті 29 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", статті 189 Житлового кодексу України, як і статті 8 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" фактично унормовують відповідальність співвласника / співвласників багатоквартирного будинку за шкоду, заподіяну майну будинку та третім особам, що вочевидь не співвідноситься із обов`язком таких осіб щодо належної та своєчасної оплати внесків на утримання та ремонт будинку.

Що ж до посилання скаржника на норми ЦК України, то слід відзначити, що дійсно статтями 546 - 549 ЦК України унормовано, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі

Отже, з аналізу вказаної норми вбачається, що пеня як забезпечення виконання зобов`язання встановлюється або договором, або законом.

Втім, як уже відзначалось, чинне законодавство не передбачає штрафних санкцій (штраф, пеню) за несвоєчасну сплату обов`язкових внесків на утримання та ремонт будинку.

А відтак таке забезпечення може випливати лише з договірних правовідносин між сторонами.

Так, статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Разом з тим за обставинами даної справи сторони не укладали цивільно-правовий договір у розумінні статті 202 ЦК України з письмовим закріпленням в ньому заходів цивільно-правової відповідальності за прострочення зобов`язань з оплати внесків у вигляді, зокрема пені.

Натомість відповідальність співвласників багатоквартирного будинку за порушення строків оплати обов`язкових внесків на утримання та ремонт будинку передбачили у пункті 11 Порядку, що затверджений рішенням загальних зборів ОСББ. Втім такий Порядок за своєю правовою суттю та з огляду на порядок його прийняття також не є правочином, що укладений між сторонами, у розумінні положень цивільного законодавства.

За таких обставин у спірних правовідносинах відсутнє як законодавче, так і договірне забезпечення виконання зобов`язань з оплати обов`язкових внесків співвласниками багатоквартирного будинку на утримання та ремонт будинку у вигляді пені.

6.4.3. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, господарські суди вказали, що оскільки законом не передбачено нарахування штрафу чи пені за несвоєчасну сплату внесків, а договір, який би встановлював розмір таких штрафних санкцій, між Товариством та Об`єднанням не укладався, оскаржуваний Товариством пункт 11 Порядку є таким, що суперечить актам цивільного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним. Відповідно, правові підстави для задоволення первісного позову щодо стягнення пені відсутні.

6.4.4. Колегія суддів, ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову у частині визнання недійсним пункту 11 Порядку та, відповідно, у частині відмови у задоволенні первісного позову щодо стягнення пені.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують, а виключно зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно трактування норм матеріального права та оцінки доказів (Статуту, Порядку) і спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову у спірній частині.

Суд відзначає, що судові рішення у даній справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу (подані сторонами докази), до переоцінки яких Верховний Суд вдаватись не може з огляду на повноваження, визначенні статтею 300 ГПК України.

6.4.5 . Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження. Судом не встановлено порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права у оспорюваній частині судових рішень.

Суд відхиляє твердження скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах відвід 17.08.2023 у справі 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі 910/17367/23, від 29.06.2021 у справі 910/11287/16, від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 15.09.2022 у справі 910/12525/20, від 19.12.2019 у справі 916/1041/17, від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 17.04.2018 у справі 822/1468/17, від 27.11.2020 у справі 440/525/19, від 17.04.2018 у справі 822/1468/17, від 15.11.2019 у справі 463/3704/15-а, від 30.09.2021 у справі 826/7424/17, від 10.12.2019 у справі 910/6356/19, від 11.12.2019 у справі 320/4938/17, від 05.09.2023 у справі 910/11761/21, від 19.12.2019 у справі 520/11429/17, від 29.06.2021 у справі 910/11287/16 щодо застосування статті 75 ГПК України, адже обставин для застосування положень вказаної норми до спірних правовідносин, що оскаржуються до касаційного суду, Судом не встановлено.

Суд відхиляє посилання скаржника на справу 910/1196/25, адже така не містить висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, які б у силу положень статті 236 ГПК України підлягали обов`язковому врахуванні при вирішенні даного спору, як і не містить така справа преюдиційних обставин, які б підлягали обов`язковому врахуванні у порядку статті 75 ГПК України при вирішенні питання правомірності заявленої ОСББ до стягнення пені.

Вказівка у касаційній скарзі на справу 752/16655/22, де Верховний Суд визнав право (можливість) передбачати в статуті ОСББ таку форму відповідальності співвласника як визначення обмежень на користування спільним майном, відхиляються Судом як необґрунтовані, адже обставини цієї справи та справи, що переглядаються, жодним чином не корелюються між собою.

У жодній із наведених скаржником постанов Верховного Суду не наводились правові висновки щодо можливості (права) ОСББ передбачати на власний розсуд штрафні санкції (пеню) за несвоєчасну сплату платежів за обслуговування будинку, з огляду на що доводи касаційної скарги у означеній часині відхиляються.

Крім того, необґрунтованим є і посилання скаржника на Закон України Про житлово-комунальні послуги та Статут залізниць України, адже такі не регулюють спірні правовідносини.

Доводи скаржника у наведеній частині зводяться до власного трактування норм матеріального права, яке, на переконання ОСББ, свідчить про необмежену дескрецію ОСББ визначати на власний розсуд питання встановлення штрафних санкцій за несвоєчасну оплату внесків на утримання та ремонт будинку, що спростовується вказаним у даній постанові.

ОСББ помилково ототожнює між собою інститут договірного права, з якого випливає цивільно-правова відповідальність сторін за неналежне виконання умов цивільного договору, з правовідносинами, що регулюються Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у визнанні недійсним рішення загальних зборів ОСББ від 23.03.2024, яким був затверджений Порядок, не мав права визнавати недійсним пункт 11 Порядку, відхиляються також Судом, адже закон наділяє суд повноваженнями як визнати оспорюваний правочин недійсним в цілому (за встановлення відповідних обставин), так і у частині, яка не відповідає приписам закону. Разом з тим Суд ураховує, що предметом касаційного оскарження є лише правомірність визнання недійним пункту 11 Порядку, при цьому Суд з огляду на положення статті 300 ГПК України не вдається до оцінки законності прийняття рішення загальних зборів ОСББ від 23.03.2024 в цілому.

Інші доводи касаційної скарги відхиляються як такі, що не впливають на результат розгляду справи по суті спору у оскаржуваній частині.

6.5. Щодо додаткового рішення

6.5.1. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України якщо судом не вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.

За змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відтак відшкодування судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі 910/906/18).

Так, згідно із статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність );

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі 922/1964/21);

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні , на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі 915/237/18, від 24.10.2019 у справі 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі 904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі 922/928/18, від 30.07.2019 у справі 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі 915/237/18).

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів відзначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі 775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі 904/1907/15).

6.5.2. Так, ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відзначив, що з урахуванням предмету та підстав первісних та зустрічних позовних вимог, складності справи, оцінюючи фактичні витрати Об`єднання з урахуванням всіх аспектів цієї справи, беручи до уваги, зокрема викладені Товариством заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката з відповідними обґрунтуваннями та клопотання про їх зменшення, а також враховуючи дублювання частини послуг у Додатках 15 та 16 до Договору і часткове задоволення як первісних вимог Об`єднання, так і зустрічних вимог Товариства в даній справі, з огляду на те, що заявлений ОСББ до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не повністю відповідає критеріям співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат, дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з Товариства на користь Об`єднання витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 500,00 грн.

6.5.3. Проаналізувавши наведене вище правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних судових рішень, а також доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів відзначає, що господарські суди під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України висновку про часткове задоволення заяви ОСББ про розподіл витрат на професійну правову допомогу.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу заяви, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.

Отже, доводи касаційної скарги щодо ухвалення додаткового рішення у справі з порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, адже оскаржувані судові рішення ним не суперечать.

6.6. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.2 . Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судові витрати скаржника, у тому числі, і сплачений судовий збір у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на останнього, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венеція 10/1" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026, додаткове рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 (у оскаржуваних частинах) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у справі 910/12405/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко