Постанова по делу № 11/Б-664

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

cправа 11/Б-664

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Сулім А.М.,

за участю представників:

ГУ ДПС у Тернопільській області - Шкільного П.М.,

ТОВ Фірма "Агро" - Квіткіна Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2026

та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 (в частині відхилення поточних кредиторських грошових вимог у розмірі 1034638,59 грн)

у справі 11/Б-664

за заявою ініціюючого кредитора Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області

до Відкритого акціонерного товариства "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас"

про визнання банкрутом.

ВСТАНОВИВ:

Провадження у справі 11/Б-664 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас" (далі - боржник) порушено ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 29.09.2005.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2018 припинено процедуру розпорядження майном ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас" та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Окряка А.В.; боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Окряка А.В.

14.06.20218 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у встановленому законодавством порядку.

29.05.2025 Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС у Тернопільській області, Управління) звернулося до суду з заявою про визнання поточних грошових вимог до боржника ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас".

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 23.10.2025 заяву ГУ ДПС у Тернопільській області про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас" у справі 11/Б-664 задовольнив частково. Визнав поточні кредиторські грошові вимоги ГУ ДПС у Тернопільській області в сумі 5 677,46 грн та в сумі 6 056,00 грн, які підлягають включенню ліквідатором до реєстру вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної Кодексом України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ). В іншій частині заяву щодо визнання поточних кредиторських грошових вимог у розмірі 1 034 638,59 грн відхилив.

Ухвала суду в частині відмови у визнанні грошових вимог мотивована тим, що заявлені податковим органом вимоги у розмірі 1 034 638,59 грн виникли у 2012- 2014 роках, а граничний строк їх сплати настав у 2015- 2017 роках, тоді як із заявою до суду кредитор звернувся лише 29.05.2025, тобто після спливу встановленого Податковим кодексом України 1095-денного строку давності для стягнення податкового боргу. У зв`язку із цим, такий борг вважається безнадійним і підлягає списанню, а відтак у контролюючого органу відсутнє право заявляти відповідні грошові вимоги у справі про банкрутство.

При цьому, суд першої інстанції не враховував положення ПК України, згідно з якими зупинявся перебіг строків давності, передбачені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, п. п. 102.3.5 п. 102.3, п.102.9 статті 102 цього Кодексу, зазначивши, що вказані зміни були внесенні 18.03.2020, 01.01.2021, 15.03.2022, тобто вже після спливу 1095-денного строку у цій справі щодо податкових зобов`язань банкрута.

ГУ ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 в частині відхилення поточних грошових вимог до боржника та клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу на підтвердження своїх вимог - постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі 819/269/14-а.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 у справі 11/Б-664 залишено без змін.

Апеляційний суд вказав, що подання Управлінням на стадії апеляційного провадження нового доказу - постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі 819/269/14-а, за недоведеності наявності поважних причин неможливості його неподання раніше, виключає можливість долучення поданого доказу до матеріалів справи та його врахування судом апеляційної інстанції.

За результатом апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, підтримав висновок суду першої інстанції, що у зв`язку з пропуском встановленого статтею 102 ПК України 1095-денного строку для стягнення податкового боргу, у контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення суми податкового боргу у розмірі 1 034 638,59 грн, в тому числі шляхом заявлення грошових вимог у справі про банкрутство, у зв`язку з чим грошові вимоги ГУ ДПС у Тернопільській області правомірно відхилені.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ГУ ДПС у Тернопільській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 у справі 11/Б-664 в частині відхилення поточних кредиторських грошових вимог Головного управління ДПС у Тернопільській області у розмірі 1034638,59 грн; скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2026; прийняти нове судове рішення, яким заяву ГУ ДПС у Тернопільській області про визнання кредиторських грошових вимог задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Вважає, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, викладені, зокрема, у постановах від 15.07.2025 у справі 910/5902/18, від 03.04.2020 у справі 822/2243/17, від 19.05.2020 у справі 826/8231/15, від 11.06.2020 у справі 823/127/17, від 28.07.2020 у справі Б8/129-11 та від 18.08.2021 у справі 922/2727/20, відповідно до яких наявність судового рішення про стягнення податкового боргу свідчить про своєчасне вжиття контролюючим органом заходів щодо його примусового стягнення та виключає можливість автоматичного визнання такого боргу безнадійним лише у зв`язку зі спливом часу.

Крім того вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.02.2022 у справі 761/36873/18, а також висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведені у постанові від 29.09.2022 у справі 910/20010/20, щодо необхідності забезпечення справедливого судового розгляду, недопустимості надмірного процесуального формалізму та обов`язку надати стороні реальну можливість довести свої доводи і подати докази на їх підтвердження.

За доводами Управління, суд апеляційної інстанції фактично відмовився надати оцінку доказу, який безпосередньо стосувався предмета доказування та мав істотне значення для правильного вирішення спору, виключно з формальних процесуальних підстав, що призвело до неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування положень пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України та ухвалення необґрунтованого судового рішення.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом судового розгляду у цій справі є правомірність відхилення судами попередніх інстанцій грошових вимог ГУ ДПС у Тернопільській області у розмірі 1034 638,59 грн.

Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 2 КУзПБ).

Частиною 4 статті 60 КУзПБ, у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження.

За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Поняття кредитора у справі про банкрутство розкрито у статті 1 КУзПБ, згідно з якою кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

При розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника податків належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності стягнення з боржника податкового боргу, який у пункті 102.4. статті 102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі 923/1092/16, від 17.04.2019 43/75-15/7-б, від 19.09.2019 910/11620/18, від 24.10.2019 у справі 906/665/17, від 27.07.2021 у справі 911/388/20).

Судами встановлено, що ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас", знаходиться на обліку в ГУ ДПС у Тернопільській області як платник податків.

29.05.2025 ГУ ДПС у Тернопільській області звернулося до Господарського суду Тернопільської області з заявою (вх. 3939) про визнання поточних грошових вимог до боржника ВАТ "Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас".

Заявлені гроші вимоги виникли у зв`язку з несплатою боржником адміністративного штрафу та інших санкції у розмірі 510,00 грн, податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді зарплати у розмірі 26 725,84 грн, податку на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства у розмірі 58 888,86 грн, місцеві податки у розмірі 35,60 грн, податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 44 867,39 грн, штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстратором у розмірі 816 223,02 грн, земельного податку у розмірі 87 387,88 грн.

Заявлені грошові вимоги виникли в 2012- 2014 роках на підставі самостійно визначених та задекларованих банкрутом зобов`язань та поданих до контролюючого органу декларацій з кінцевим строком сплати в 2015-2017 роках.

На підтвердження обґрунтованості заявлених грошових вимог кредитор долучив податкові повідомлення-рішення, інтегровані картки платника податків, акт документальної позапланової перевірки, податкові декларації, довідку про наявність боргу та розрахунок суми податкового боргу.

Суд першої інстанції, встановивши, що заявлені податковим органом вимоги у розмірі 1 034 638,59 грн виникли у 2012- 2014 роках, а граничний строк їх сплати настав у 2015- 2017 роках, тоді як із заявою до суду кредитор звернувся лише 29.05.2025, тобто після спливу встановленого Податковим кодексом України 1095-денного строку давності для стягнення податкового боргу, виснував, що такі вимоги підлягають відхиленню відповідно до положення пункту 101.1 статті 101 ПК України.

Управління, оскарживши ухвалу суду в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі зазначило, що висновок суду про пропуск строку є помилковим, оскільки норми ПК України не виключають можливості стягнення податкового боргу за наявності судового рішення. До апеляційної скарги було доучено новий доказ на підтвердження своїх вимог - постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі 819/269/14-а.

Відповідно до частини восьмої статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За змістом частин першої, третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Управління постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі 819/269/14-а надало лише до суду апеляційної інстанції, долучивши її до апеляційної скарги (апеляційну скаргу подано 10.02.2026); клопотання про долучення відповідного доказу було заявлене 06.05.2026, після початку розгляду справи по суті.

В обґрунтування доводів зазначеного клопотання заявник покликався на те, що постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі 819/269/14-а не була подана до суду першої інстанції з об`єктивних причин, зокрема у зв`язку з неодноразовою реорганізацією податкових органів та переданням їх повноважень правонаступникам, що вплинуло на формування та комплектування матеріалів при зверненні з заявою про визнання грошових вимог.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ще під час розгляду заяви про визнання грошових вимог у суді першої інстанції Управлінню було відомо про заперечення арбітражних керуючих, викладені у відповідних повідомленнях, у яких прямо зазначалося про відхилення заявлених грошових вимог з підстав їх безнадійності у зв`язку зі спливом строків давності.

Водночас, будучи обізнаним з такими запереченнями та їх мотивами, кредитор не скористався наданим йому процесуальним правом подати відповідні пояснення чи докази на їх спростування, зокрема не повідомив суд першої інстанції про наявність постанови адміністративного суду та не долучив її до матеріалів справи, хоча об`єктивних перешкод для цього не вказав.

Посилання на реорганізацію податкових органів як на причину неподання зазначеного доказу є безпідставним, оскільки такі обставини не позбавляли скаржника можливості належним чином сформувати та обґрунтувати заяву про грошові вимоги, тим більше з урахуванням того, що матеріалами справи підтверджується, що кредитора ГУ ДПС у Тернопільській області замінено у цій справі на правонаступника: ГУ ДПС у Тернопільській? області, як відокремленого підрозділу ДПС Украйни ще ухвалою суду від 10.03.2022.

За таких обставин, подання вказаного доказу на стадії апеляційного провадження свідчить не про наявність поважних причин його неподання раніше, а про неналежне здійснення податковим органом своїх процесуальних прав, що виключає можливість долучення поданого доказу до матеріалів справи та його врахування судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів наголошує, що за імперативним приписом частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Верховний Суд бере до уваги, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.

Заявник самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Податковий орган, так само як і інші кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно.

Відтак, встановивши на підставі наданих до заяви Управління доказів, що заявлені ним грошові вимоги виникли в 2012- 2014 року з кінцевим строком сплати ще в 2015-2017 роках, однак із заявою з кредиторськими грошовими вимогами до банкрута кредитор звернувся лише 29.05.2025, хоча провадження у цій справі про банкрутство порушене ще у 2005 році, суди правомірно виснували, що кредитором пропущено встановлений статтею 102 ПК України 1095-денний строк для стягнення податкового боргу.

За таких обставин, у контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення суми податкового боргу у розмірі 1 034 638,59 грн, в тому числі шляхом заявлення грошових вимог у справі про банкрутство, у зв`язку з чим грошові вимоги ГУ ДПС у Тернопільській області правомірно відхилені.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують та фактично зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою встановлених обставин справи та спонукання Верховного Суду до переоцінки доказів, що згідно з вимогами статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Водночас у цій справі суди попередніх інстанцій всебічно, повно і об`єктивно з`ясували всі обставини, які мали значення для правильного розгляду грошових вимог податкового органу, оцінка у справі доказів, наданих скаржником, зокрема й до суду апеляційної інстанції, була здійснена з дотриманням приписів процесуального закону.

Наведеним спростовуються протилежні безпідставні доводи скаржника.

Решта аргументів касаційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не було враховано висновків Верховного Суду, викладеного у наведених в касаційній скарзі постановах, підлягають відхиленню за безпідставністю, адже відмінність правозастосування зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, встановленими судами, що виключає подібність таких справ за змістовним критерієм.

Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій.

Порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставами для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень (частина перша статті 310 ГПК України), колегією суддів під час касаційного провадження також не встановлено.

Водночас, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі "Фесенко проти України" (заява 18693/16) стосовно системної проблеми строків у процедурах неплатоспроможності, в якій Європейський Суд наголосив, що надмірна тривалість розгляду справ про банкрутство порушує право на розумний строк судового розгляду за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Затягування процедури банкрутства (у даному випадку процедура триває понад 20 років) породжує каскад правових і економічних проблем, зокрема для кредиторів, які роками не можуть отримати задоволення своїх вимог.

Ефективність процедури банкрутства полягає у здатності суду забезпечити досягнення її основної мети - погашення вимог кредиторів або відновлення платоспроможності боржника. Відтак, суд повинен активно застосовувати процесуальні інструменти для запобігання формальному веденню справ і забезпечення реального функціонування засад КУзПБ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржені судові рішення у цій справі, Верховний Суд не встановив обґрунтованості підстав касаційного оскарження, на які посилався скаржник.

З огляду на викладене та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржених судових рішень у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2025 (в частині відхилення поточних кредиторських грошових вимог у розмірі 1034 638,59грн) у справі 11/Б-664 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К. М.

Судді Васьковський О.В.

Погребняк В.Я.