Постанова по делу № 487/4607/24

Times New Roman CYR;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа 487/4607/24

провадження 61-1905св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство МТБ Банк ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Петрюченко М. І., та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства МТБ Банк (далі - ПАТ МТБ Банк ), третя особа - ОСОБА_2 , про припинення поруки та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, 17 квітня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством Морський транспортний банк (далі - ВАТ Морський транспортний банк ), який змінив назву на Публічне акціонерне товариство Марфін Банк (далі - ПАТ Марфін Банк ) укладений договір поруки 252rN, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ Морський транспортний банк 17 квітня 2008 року 187/RN.

Указувала, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2015 року у справі 487/3112/15-ц стягнуто солідарно із неї та ОСОБА_2 на користь ПАТ Мафін Банк заборгованість за кредитним договором 187/RN, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 31 624,00 доларів США, проценти - 1159,62 доларів США, пеня за неповернення основного боргу -38 921,75 грн, пеня за неповернення процентів - 3 893,20 грн, штраф - 7 506,99 грн.

13 січня 2016 року Заводський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист 487/3112/15-ц ( 2/487/1633/15).

У лютому та вересні 2016 року органами виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито ВП НОМЕР_1 з примусового виконання судового рішення у справі 487/3112/15-ц, боржник - ОСОБА_1 , загальна сума боргу, що підлягала стягненню -1 261 051,31 грн.

24 червня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою про неплатоспроможність боржника фізичної особи.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2024 року у справі 487/3112/15-ц частково задоволено заяву її та ОСОБА_2 , визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист 487/3112/15-ц, виданий 13 січня 2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва, боржник - ОСОБА_2 .

Зазначеною ухвалою встановлено, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26 січня 2024 року у справі 915/864/20 затверджено звіт про виконання плану реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_2 . Припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_2 . Припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду від 14 серпня 2020 року. Звільнено фізичну особу ОСОБА_2 від боргів, окрім боргів за вимогами, передбаченими частиною другою статті 134 КУзПБ. Вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений КУзПБ строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнано такими, що не підлягають виконанню. Провадження у справі 916/864/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 закрито.

За результатами розгляду питання про виконання плану реструктуризації боргів звіту господарський суд встановив, що боржник ОСОБА_2 здійснив погашення вимог кредитора у повному обсязі у сумі 235 723,32 грн.

ОСОБА_1 просила суд:

- зупинити виконання виконавчого листа 2/487/1633/15, виданого 13 січня 2016 року, на виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 грудня 2015 року у справі 487/3112/15-ц за позовом ПАТ Марфін Банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; боржник - ОСОБА_1 ;

- припинити поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 17 квітня 2008 року 252 rN, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Морський транспортний банк (далі - ВАТ Морський транспортний банк ), надану у забезпечення договору кредиту від 17 квітня 2008 року 187/RN, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ Морський транспортний банк ;

- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист 2/487/1633/15, виданий 13 січня 2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва, на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2015 року у справі 487/3112/15-ц за позовом ПАТ Марфін Банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, боржник - ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2025 року у позові ОСОБА_1 до ПАТ МТБ Банк , третя особа - ОСОБА_2 , про припинення поруки та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2025 року - залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання припиненою поруки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що рішення Заводського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року, яким стягнено в солідарному порядку заборгованості із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь банку, яке набрало законної сили, є невиконаним, а визнання позичальника неплатоспроможним не може бути підставою для задоволення позову про припинення поруки.

Відмовляючи у задоволені позову у частині визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, обов`язок боржника (поручителя) ОСОБА_1 на теперішній час не є відсутнім або припиненим.

В апеляційній інстанції рішення суду першої інстанції у частині визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не переглядалося.

Короткий зміст касаційної скарги

06 лютого 2026 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року повернуто заявнику.

У лютому 2025 року ОСОБА_1 вдруге подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року , в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення поруки ОСОБА_1 за договором поруки, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, позивач не оскаржила, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 лютого 2026року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Іллічівського міського суду Одеської області , іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скаргамотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права внаслідок чого ухвалили помилкові судові рішення.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2023 року у справі 918/1186/23;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини шостої статті 127 КУзПБ та статті 604 ЦК України;

- суд необґрунтовано відхилив клопотання.

Вважає, що суди не врахували положення частини шостої статті 127 та абзацу 18 пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ щодо права вимоги кредитора до третіх осіб у разі непогодження кредитором плану реструктуризації боргів.

Тобто, суть цієї спеціальної норми полягає у тому, що єдиний кредитор, який незгоден з планом реструктуризації боргів боржника, має довести у суді, що цей план не відповідає КУзПБ, в іншому випадку діє презумпція підтримання кредитором такого плану, що фактично означає згоду кредитора на зміну боргового зобов`язання. Після зміни способу та порядку виконання зобов`язання основного боржника, обсяг відповідальності поручителя не може бути більшим за розмір зміненого судом зобов`язання позичальника.

Заявник стверджує, що у цій справі спір зведено лише до оцінки факту виконання або невиконання боржником зміненого (нового) зобов`язання, суть зміни якого полягає у тому, що рішення місцевого суду про солідарне стягнення боргу було трансформовано у нове судове рішення - ухвалу господарського суду про зміну способу та порядку вказаного зобов`язання шляхом реструктуризації боргу.

Вважає помилковими висновки судів попередній інстанцій про те, що припинення основного зобов`язання на підставі ухвали господарського суду не може бути підставою для припинення поруки.

Вказує, що суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про долучення як доказу постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у справі 487/2156/24 та не навів мотивів такого відхилення у повному тексті рішення.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 квітня 2008 року між ВАТ Морський транспортний банк та ОСОБА_2 укладений договір споживчого кредиту 187/RN у сумі 62 400 доларів США.

У забезпечення вказаного кредитного зобов`язання між ВАТ Морський транспортний банк та ОСОБА_1 17 квітня 2008 року укладений договір поруки 252rN, за яким остання зобов`язалась відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

12 листопада 2010 року ВАТ Морський транспортний банк змінив своє найменування на ПАТ Марфін Банк , не змінюючи реєстраційного коду підприємства.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2015 року у справі 487/3112/15-ц за позовом ПАТ Марфін Банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ Марфін Банк заборгованість за кредитним договором 187/RN, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 31 624 доларів США, проценти - 1 159,62 доларів США, пеня за неповернення боргу - 38 921,75 грн, пеня за несплату процентів - 3 893,20 грн, штраф - 7 506,99 грн.

25 лютого 2016 року Заводським відділом та 19 вересня 2016 року Інгульським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито ВП НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа 2/487/1633/15, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 13 січня 2016 року, у сумі, яка підлягає стягненню - 1 261 051,31 грн.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 квітня 2024 року у справі 487/3112/15-ц заяву боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, задоволено частково.

Виконавчий лист 2/487/1633/15, виданий Заводським районним судом м. Миколаєва 13 січня 2016 року, боржник - ОСОБА_2 , з примусового виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 грудня 2015 року у справі 487/3112/15-ц визнано таким, що не підлягає виконанню.

В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено за необґрунтованістю.

Із указаного судового рішення встановлено таке:

- ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14 серпня 2020 року відкрито провадження у справі 915/864/20 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів;

- ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18 листопада 2020 року визнано вимоги Публічного акціонерного товариства МТБ Банк (далі - ПАТ МТБ Банк ) до боржника у розмірі 822 823,66 грн, що складається із: вимог, забезпечених іпотекою майна фізичної особи боржника у сумі 406 700,00 грн; конкурсних вимог у сумі 416 123,66 грн (судовий збір за рішенням суду у сумі 1 827,00 грн та вимоги, не забезпечені заставою у сумі 414 296,66 грн); решту кредиторських вимог ПАТ МТБ Банк до боржника відхилено; зобов`язано керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Крикуна В. Б. включити вимоги кредитора до боржника в сумі 822 823,66 грн до реєстру вимог кредиторів боржника, а також провести збори кредиторів;

- 15 березня 2021 року Південно-західний апеляційний господарський суд (із урахуванням ухвали від 19 березня 2021 року про виправлення описки) постановив: про часткове задоволення апеляційної скарги кредитора, про зміну пункту першого резолютивної частини рішення суду першої інстанції з визнанням вимог кредитора до боржника у сумі 824 017,66 грн, що складаються із вимог, забезпечених заставою майна боржника, у сумі 406 700,00 грн, з конкурсних вимог, не забезпечених заставою майна боржника, у сумі 417 317,66 грн та із судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника у сумі 3 938,98 грн; про залишення без змін ухвали суду першої інстанції в її іншій частині;

- постановою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року касаційну скаргу ПАТ МТБ Банк залишено без задоволення, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 березня 2021 року та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 18 листопада 2020 року у справі 915/864/20 залишено без змін.

Із ухвали Господарського суду Миколаївської області від 08 листопада 2023 року встановлено, що згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності Приватного підприємства ВІТАЛ-ПРОФІ від 05 грудня 2019 року, ринкова вартість предмета іпотеки - трикімнатної квартири, загальною площею 69,3 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, становить 813 400,00 грн.

Для розрахунку величини проценту, на який зменшується розмір вимог забезпеченого кредитора боржником взято наступні величини: сплачена сума за тілом кредиту - 32 725,90 доларів США; сума виданого кредиту - 62 400,00 доларів США; загальний розмір сплачених сум - 72 727,46 доларів США; розмір тіла та процентів, належних до сплати - 102 401,56 доларів США.

Виходячи із вказаної бази розрахунку, процент основного боргу за тілом кредиту, який погашений боржником до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, слід розраховувати як співвідношення між сплаченою сумою за тілом кредиту - 32 725,90 доларів США та сумою виданого кредиту - 62 400,00 доларів США (32 725,90 / 62 400,00 х 100 = 52,45 %). Тобто величина проценту погашеного основного боргу за кредитом - 52,45 %, що не заперечено кредитором.

Із бази розрахунку граничного розміру вимог забезпеченого кредитора у сумі 813 400,00 грн (оціночна вартість предмета іпотеки), вказаний розмір вимог підлягає зменшенню на 71,02 %, а остаточний розмір реструктуризованого зобов`язання становить 235 723,32 грн = 813 400,00 - (813 400,00 х 71,02/100).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08 листопада 2023 року у справі 915/864/20 затверджено план реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_2 , поданий 11 серпня 2023 року у редакції додатку до заяви боржника від 03 листопада 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26 січня 2024 року у справі 915/864/20:

- затверджено звіт про виконання плану реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_2 ;

- припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_2 ;

- припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду від 14 серпня 2020 року;

- звільнено фізичну особу ОСОБА_2 від боргів, окрім боргів за вимогами, передбачених частиною другою статті 134 КУзПБ (відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; сплати аліментів; виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи);

- вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк або були відхилені господарським судом, вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнано такими, що не підлягають виконанню;

- провадження у справі 916/864/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 - закрито;

- за результатами розгляду про виконання плану реструктуризації боргів звіту господарським судом встановлено, що боржник ОСОБА_2 здійснив погашення вимог кредитора у повному обсязі - 235 723,32 грн.

Не погоджуючись із ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2024 року у справі 487/3112/15, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, за результатами якої Миколаївський апеляційний суд ухвалив постанову від 23 травня 2024 року, в якій погодився з висновками місцевого суду про припинення кредитного зобов`язання ОСОБА_2 , дійшов висновку про необхідність обрання іншого способу захисту прав поручителя ОСОБА_1 , зокрема шляхом звернення до суду з позовом про припинення поруки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд не розглянув клопотання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог статей 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань); зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої-третьої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов`язання розділу І книги п`ятої Зобов`язальне право ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Як на підставу своїх позовних вимог у частині припинення поруки, позивач посилалася на ухвалу Господарського суду Миколаївської від 08 листопада 2023 року у справі 915/864/20, якою, зокрема, затверджено план реструктуризації зобов`язань позичальника ОСОБА_2 , звільнено фізичну особу ОСОБА_2 - від боргів, окрім боргів за вимогами, передбачених частиною другою статті 134 КУзПБ, що, на думку позивача, є підставою для припинення поруки.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07 березня 2024 року у справі 914/40/22 зауважив, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 559 ЦК України, ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що існувати паралельно дві справи про банкрутство основного боржника (позичальника) і поручителя за одним і тим же зобов`язанням, на відміну від судових рішень із солідарним стягненням та двома відкритими виконавчими провадженнями, не можуть, оскільки можливе припинення таких зобов`язань основним боржником (позичальником) у спосіб визнання ухвалою суду погашеними, постановленої в порядку та на умовах частини четвертої статті 90 КУзПБ у зв`язку із відсутністю активів у боржника із закриттям провадження у справі, стане наслідком припинення зобов`язань перед поручителем, щодо якого уже будуть здійснені процедурні і безповоротні дії у межах іншої справи про банкрутство, прямо суперечить частині п`ятій статті 559 ЦК України, що свідчить про неправильне застосування вказаної норми ЦК України в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції .

Судами попередніх інстанцій, з урахуванням приписів статті 82 ЦПК України, встановлено, що ОСОБА_1 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед ПАТ Марфін Банк (кредитний договір від 17 серпня 2008 року 187/RN) відповідно до договору поруки від 17 серпня 2008 року 252rN, та боржником у виконавчому провадженні із примусового виконання судового рішення, яким з неї, солідарно із ОСОБА_2 , стягнуто борг за кредитним договором від 17 серпня 2008 року на користь ПАТ Марфін Банк .

Відмовляючи у задоволенні позову у частині припинення поруки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що визнання боржника за основним зобов`язанням неплатоспроможним у процедурі банкрутства фізичної особи за наявності заборгованості боржника за основним зобов`язанням не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор за основним зобов`язанням, до вирішення питання відносно банкрутства/неплатоспроможності, реалізував своє право на стягнення заборгованості з поручителя, пред`явивши до нього позов та отримавши рішення суду, що не виконано.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що ухвала Господарського суду Миколаївської області у справі 915/864/20, яка жодним чином не стосувалася обов`язків ОСОБА_1 , не може бути підставою припинення зобов`язань поручителя ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що визнання боржника (позичальника) ОСОБА_2 неплатоспроможним згідно з процедурами КУзПБ, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін та не звільняє боржника (поручителя) ОСОБА_1 від відповідальності за виконання грошового зобов`язання, встановленого договором поруки від 17 квітня 2018 року 252rN та рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2015 року, яке набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні.

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 жовтня 2024 року у справі 918/1186/23 є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається і не суперечать висновкам, висловленим у цій постанові.

Так, у справі 918/1186/23 за заявою Особа 1 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника. Особа 1 (боржник-поручитель) і не є боржником в основному зобов`язанні за вимогами Публічного акціонерного товариства УкргазБанк . Пославшись на положення статті 554 ЦПК України, суд указав, що в цій справі обов`язковим є врахування похідного (акцесорного) характеру виникнення зобов`язання за договором поруки, коли факт виконання грошових вимог до основного боржника у справі про його банкрутство створює доказову презумпцію обґрунтованості таких вимог і для боржника-поручителя.

Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, боржник-поручитель ОСОБА_1 не ставила питання про свою неплатоспроможність. Натомість існує судове рішення, за яким ОСОБА_1 є боржником у кредитних зобов`язаннях перед банком, яке в силу вимог статті 18 ЦПК України є обов`язковим до виконання.

Колегія суддів ураховує, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, правовідносини між сторонами (банком та боржником-поручителем) врегульовані вже не умовами кредитного договору та договору поруки, а наявним судовим рішенням.

Питання застосування норм права, а саме частини шостої статті 127 КУзПБ та статті 604 ЦК України Верховний Суд може розглянути у судовому провадженні щодо вирішення питання неплатоспроможність фізичної/юридичної особи.

Доводи касаційної скарги щодо невідображення у постанові суду апеляційної скарги мотивів відмови у задоволенні клопотання про долучення доказів, колегія суддів до уваги не бере, оскільки суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів частини третьої статті 367 ЦПК України, вирішив клопотання позивача протокольною ухвалою, про що зазначено у протоколі судового засідання від 25 листопада 2025 року (том 2 а .с. 68), та узгоджується із частиною четвертою статті 259 ЦПК України.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк