← Судебная практика

Постанова по делу № 185/5852/23

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду · 07.07.2025 · Верховный Суд
полный текст из нашей базы35 604 знаковвсе акты по делу →

Об акте

Дело №
185/5852/23
Дата принятия
07.07.2025
Суд
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Судья
Іваненко Ігор Володимирович
Форма судопроизводства
Кримінальне
Тип акта
Постанова
Категория дела
Розбій

Текст решения

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Roboto Condensed; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року

м. Київ

Справа 185/5852/23

Провадження 51-929км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

засудженого (відеоконференція) ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року, також касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12023041400000083 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого, останній раз 05.12.2019 Комінтернівським районним судом м. Харкова за ч.2 ст.190, ст.71 КК України до 3 років і 4 місяців позбавлення волі. Звільнений 29.09.2022 по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Кохівка Павлоградського району Дніпропетровської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_3 , раніше судимого, останній раз 01.04.2020 Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.289 КК України до 5 років позбавлення волі. Звільнений 24.11.2022 по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років і 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.

ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією 1/2 частини належного йому майна.

Згідно з вироком ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою, в умовах воєнного стану, маючи умисел на вчинення розбійного нападу щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з метою заволодіння їхнім майном, проникли до будинку АДРЕСА_4 , після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 із застосуванням фізичного насильства, вчинили напад на ОСОБА_9 та спричинили йому тяжкі, середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.

В цей час на шум прокинулась потерпіла ОСОБА_10 , яка вийшла з кімнати та побачила ОСОБА_8 , а ОСОБА_7 в цей час з погрозою застосування та насильством до ОСОБА_10 завдав кулаком руки не менш ніж 10 ударів в область обличчя потерпілої, тримаючи при цьому постійно у своїй правій руці ніж, висловлюючи на адресу ОСОБА_10 погрози його застосування, та вимагав віддати золоті сережки і грошові кошти.

ОСОБА_10 вищевказані дії сприйняла як реальну загрозу для свого життя та здоров`я, внаслідок чого зняла з себе золоті сережки 583 проби вагою 6,0 грамів, вартістю 7350 грн, і передала їх ОСОБА_7 в руки, а також віддала йому грошові кошти у сумі 33 000 грн.

Також ОСОБА_8 та ОСОБА_7 заволоділи належним майном, а саме: мобільним телефоном марки Motorolla , вартістю 2333,33 грн; мобільним телефоном марки SIGMA , вартістю 393,33 грн; ноутбуком марки ACER Aspire 7750 series , model P7YE0 в комплекті із зарядним пристроєм, вартістю 6804,50 грн; шампунем марки Natural Collection , об`єм 400 мл вартістю 66 грн; телевізійним пристроєм Eurosky ES-19 combo вартістю 430,50 грн, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 та потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 50 377,66 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишено без зміни.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду як на доказ винуватості на протокол пред`явлення особи для впізнання від 09.03.2023, відповідно до якого ОСОБА_10 впізнала ОСОБА_7 .

Цим же вироком апеляційного суду вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано. ОСОБА_7 за ч.4 ст.187 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.

Зараховано у строк відбування покарання перебування ОСОБА_7 під вартою з 09.03.2023 по 05.12.2024. В іншій частині вирок залишено без зміни.

В цьому ж провадженні ухвалою місцевого суду від 15 серпня 2024 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за 12023041400000083 від 05 березня 2023 року в частині обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, було закрито згідно п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року вказана ухвала місцевого суду була залишена без зміни. Вказані судові рішення в межах поданих захисником касаційних скарг не оскаржуються.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 ставить питання про скасування вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2024 та вироку Дніпровського апеляційного суду від 06.12.2024 щодо ОСОБА_7 і закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю достатніх доказів його винуватості.

Сторона захисту вважає, що судами були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.

Стверджує, що обшуки у ОСОБА_7 , під час яких було вилучено гроші та сережки, проведено без участі захисника, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 52, ст. 236 КПК України, які вимагають присутності захисника під час слідчих дій з моменту його залучення.

Вказує, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи ОСОБА_7 про підкидання йому речових доказів (грошей, сережок, ножа) працівниками поліції та сином потерпілої.

Зазначає, що апеляційний суд, визнавши недопустимим доказом дані протоколу впізнання ОСОБА_7 від 09.03.2023, не переглянув належність інших доказів, які базувалися на цьому протоколі, зокрема показань потерпілої ОСОБА_10 .

Окрім того, суди не дослідили належним чином обставини затримання ОСОБА_7 , оскільки свідок ОСОБА_12 насильно привіз його до будинку потерпілих, де разом із братами завдавав тілесних ушкоджень. Також суди не перевірили, чи не були ці дії мотивовані помстою, що могло призвести до фальсифікації доказів.

Вважає, що судами помилково кваліфіковано дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України, зокрема в частині заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, оскільки завдання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 інкримінується іншому обвинуваченому ОСОБА_8 , а ОСОБА_7 завдав лише легкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_10 , що свідчить про неправильне застосування норми права.

Не погоджується із обтяжуючою покарання обставиною, а саме вчинення злочину щодо осіб похилого віку, оскільки вік потерпілих не був визначальним фактором злочину, адже мотивом був корисливий умисел, а не їхній похилий вік.

Вважає, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, яке наближене до максимальної межі санкції (15 років), не врахував, що його роль була менш значною, а настання тяжких наслідків не доведено як результат його дій.

Окрім того, судом апеляційної інстанції не було враховано стан здоров`я ОСОБА_7 , що, на думку захисника, є обставиною, яка пом`якшує покарання.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 ставить питання про скасування вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та ухвали Дніпровського апеляційного суду від 6 грудня 2024 року щодо ОСОБА_8 і закриття кримінального провадження за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю достатніх доказів його винуватості.

Вказує, що суд першої інстанції не надав ОСОБА_8 останнього слова перед ухваленням вироку, що є грубим порушенням положень ст. 365 КПК України, а апеляційний суд проігнорував цей факт і не усунув порушення, залишивши вирок без зміни.

Вважає, що було порушено право на справедливий судовий розгляд, оскільки суди не обґрунтували, чому відхилено версію ОСОБА_8 про його непричетність до вчинення злочину.

Окрім того, місцевий суд безпідставно поставився критично до показань ОСОБА_8 , який зазначав, що під час затримання працівники поліції говорили йому, що необхідно сказати, а також, що вони підкинули йому частину грошових коштів, мотивуючи позицію тим, що під час затримання ОСОБА_8 був адвокат, однак фактично ОСОБА_8 був затриманий раніше, ніж приїхав адвокат .

Посилається на те, що затримання ОСОБА_8 відбулось із порушенням вимог ст. 208 КПК України, оскільки слідчий не роз`яснив підстави затримання та його права, зокрема право на захисника та медичну допомогу.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно відхилив ці доводи, посилаючись на присутність адвоката під час особистого обшуку ОСОБА_8 при затриманні, однак не врахував, що адвокат прибув пізніше, ніж початкове затримання, а до його приїзду до підзахисного могли бути застосовані недозволені методи впливу.

Окрім того вказує, що у цій справі грошові кошти були вилучені до прибуття адвоката та стали ключовим доказом, але їх походження не було належно встановлено.

Вказує, що суди обох інстанцій поклались на показання потерпілих та свідків, які впізнали ОСОБА_8 як нападника, однак потерпіла ОСОБА_10 зазначила, що нападники були в масках, але впізнала ОСОБА_8 за голосом й після зняття маски, що суперечить її твердженням про початкову ідентифікацію.

Окрім того, свідки не вказали конкретних ознак (окрім голосу чи статури), за якими впізнали ОСОБА_8 , що робить ці покази недостатньо об`єктивними.

Вважає, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 надто суворе покарання й не обґрунтував своє рішення, чому менш суворе покарання (наприклад 8-9 років позбавлення волі) є недостатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Окрім того, не було належним чинном враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину й дані про особу винного.

Стверджує, що апеляційний суд безпідставно залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджені підтримали подані касаційні скарги.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вбачає, що цих вимог суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.

Висновок місцевого та апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України , зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України , на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу .

Свої висновки суди правильно обґрунтували показаннями потерпілої ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_8 вона раніше знала по селу. 08.03.2023 вона прокинулась від шуму, а коли вийшла на кухню, то побачила ОСОБА_8 в масці (впізнала його по голосу, й потім він ще знімав маску).

Як тільки обізвалась, одразу прибіг другий обвинувачений, який теж був у масці, та почав її бити - це був ОСОБА_7 . Вона хотіла втекти надвір, однак обвинувачений ОСОБА_7 штовхнув її, і вона впала. Далі ОСОБА_7 підняв її з нецензурною лайкою та став бити по обличчю. Сказав, щоб вона знімала сережки, бо заріже, і тримав ніж в лівій руці.

Після зняття сережок почав вимагати гроші та продовжував погрожувати ножем. Вона віддала всі збереження 17 000 грн купюрами номіналом по 1000 грн і 3000 грн купюрами номіналом по 500 грн. Й окремо лежали гроші, десь 13 000 грн. Потім ОСОБА_7 сказав дати ключі від гаражу. Весь час він постійно демонстрував ніж перед обличчям. В цей період вона не бачила ні свого чоловіка, ні ОСОБА_8 , але, коли тікала, то побачила, що чоловік сидів біля гаража весь в крові.

Потім ОСОБА_7 пішов у зальну кімнату, і вона почала тікати. Забрали мобільні телефони її та потерпілого, ноутбук, гаманець. ОСОБА_7 забрав інші предмети згідно із обвинуваченням. Пояснила, що ударів було багато від ОСОБА_7 , вона їх не рахувала, удари були в обличчя, груди. Ножових поранень у неї не було.

Ці показання узгоджуються з даними, які містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 10.03.2023 за участю потерпілої, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_10 пояснила та відтворила події вчиненого щодо неї кримінального правопорушення (т.2 а.п. 80-84).

Також суд обґрунтовано поклав в основу вироку показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про обставини вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 злочину.

Згідно з даними протоколів пред`явлення особи для впізнання від 09.03.2023 свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 вказали на ОСОБА_8 як на особу, яку вони 08.03.2023 побачили в будинку потерпілих, й на ОСОБА_16 як на особу, яка перебувала на подвір`ї потерпілих (т.2 а.п. 96-98,100- 114).

Окрім того, суд взяв до уваги й показання свідка ОСОБА_17 , який в суді першої інстанції повідомив, що до нього прийшов ОСОБА_8 , попросив привезти йому одяг з місця його проживання та сказав, що він когось підрізав. Потім приїхала поліція та затримала обвинуваченого. Він не бачив, щоб поліція йому щось підкидала.

Також суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_18 , який в суді першої інстанції повідомив, що 09.03.2023 о 06 годині ранку до нього прийшов ОСОБА_8 , який мав при собі десь біля 8000-10000 грн, які він бачив, коли їх вилучали при понятих. Обвинувачений пояснював, що це його гроші.

Згідно з даними протоколу затримання обвинуваченого ОСОБА_8 з відеозаписом до нього, у ОСОБА_8 було виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 12 270 грн та 2 000 грн і флеш носій (т. 2 а.п. 201-207).

Згідно з даними протоколу обшуку при поміщенні в ІТТ 4 Павлоградского ВП в м. Павлограраді 09.03.2023 під час обшуку у ОСОБА_7 вилучено сережки золоті 583 проби дві штуки (т. 2 а.п. 146,148).

Потерпіла ОСОБА_10 впізнала сережки, які були в неї забрані та які були вилучені в обвинуваченого ОСОБА_7 . Вказані сережки визнано речовим доказом й передано потерпілій на зберігання (т. 2 а. п.146 -152 ).

Також судами був досліджений протокол огляду місця події від 09.03.2023, відповідно до якого було оглянуто домоволодіння АДРЕСА_4 та прилеглу до нього територію, де також було виявлено та вилучено: ноутбук з маркуванням АСЕР , два мобільні телефони Сігма та мобільний телефон Моторола , тюнер (Аурас) чорного кольору, чорно-фіолетового кольору гаманець з магнітною застібкою, чоловічу сорочка зі слідами бурого кольору; виявлено біля входу калюжу бурого кольору, на стіні сліди бурого кольору (взято змиви). Окрім того виявлено мобільний телефон (обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що це його телефон), газету зі слідами речовини бурого кольору, подушку з РБК, карту ПриватБанк (т.2 а.п. 35-38).

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 09.03.2023 у потерпілої ОСОБА_19 виявлені легкі тілесні ушкодження (т. 3 а.п. 9-10).

Висновком судово-медичної експертизи від 18.04.2023 встановлено, що у потерпілого ОСОБА_9 виявлені тяжкі, легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження (т.3 а.п. 15-18).

Згідно з висновком експерта 709/946- БД від 21.04.2023 на змивах з рук обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено наявність крові людини, яка може походити у вигляді домішку від потерпілого ОСОБА_9 , обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (т. 3 а.п. 57-60).

Висновком експерта 709/944- БД від 21.04.2023 встановлено на рукавицях, вилучених у ОСОБА_7 під час його затримання, наявність крові людини, яка могла походити в якості домішку від потерпілого ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 (т.3 а.п. 67-70).

Згідно з висновком експерта від 19.04.2023 на вилучених 09.03.2023 спортивній кофті Adidas та спортивних штанях, які належать ОСОБА_8 , встановлено наявність крові людини. Не виключено, що вказана кров походить від потерпілого ОСОБА_9 . Також не виключена можливість її походження від обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (т. 3 а.п. 45-50).

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що показання потерпілих та свідків є послідовними, логічними та узгоджуються між собою, а також з іншими доказами, дослідженими в ході судового розгляду; не викликають сумнівів у їх достовірності. Об`єктивних підстав не довіряти показанням свідків та відомостям, що містяться в письмових доказах, у суду не було.

Оцінивши указані вище та інші докази, покладені в основу ухвалених рішень, суди дійшли обґрунтованого висновку про єдиний спільний умисел обвинувачених, про що свідчить узгодженість злочинних дій нападників.

Стосовно доводів про те, що судами помилково кваліфіковано дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України, зокрема в частині заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, оскільки завдання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 інкримінується іншому обвинуваченому ОСОБА_8 , а ОСОБА_7 завдав лише легкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_10 , колегія суддів вважає їх безпідставними.

Розбій, поєднаний із заподіянням умисних тяжких тілесних ушкоджень, має місце при фактичному спричиненні з метою заволодіння чужим майном тілесних ушкоджень. При цьому ці тілесні ушкодження охоплюються ч. 4 ст. 187 КК України і додаткової кваліфікації не потребують.

Виконання кожним із засуджених під час нападу на потерпілих різних дій (завдання ударів, вилучення речей) не може бути підставою для їх кваліфікації за різні злочинні дії, оскільки суди поза розумним сумнівом встановили наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій нападників, що свідчить про їхню попередню домовленість саме на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, і поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Небезпечне для життя чи здоров`я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності; середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до указаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення.

Суд першої інстанції, посилаючись на висновок судово-медичної експертизи від 18.04.2023 встановив, що діями засуджених потерпілому ОСОБА_9 було спричинено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, тілесні ушкодження середньої тяжкості і тяжкі тілесні ушкодження, а потерпілій ОСОБА_19 були заподіяні легкі тілесні ушкодження згідно з висновком судово-медичної експертизи від 09.03.2023 (т.3 а.п. 9-10, 15-18).

З урахуванням наведеного кваліфікація дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України є правильною.

Доводи про те, що обшуки у ОСОБА_7 , під час яких було вилучено гроші та сережки, проведено без участі захисника, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 52, ст. 236 КПК України, які вимагають присутності захисника під час слідчих дій з моменту його залучення, не вбачаються обґрунтованими.

Згідно з даними протоколу затримання ОСОБА_7 від 09.03.2023 та додатку до нього у виді відеозапису вбачається, що в присутності захисника ОСОБА_20 й понятих у ОСОБА_7 було вилучено годинник, шприци, документи, зарядка від ноутбуку, ніж, зарядний пристрій, грошові кошти, мобільний телефон Самсунг , ліхтарик, ніж розкладний з плямою РБК, зарядка АСЕР , гель для душу, рукавиці з речовиною бурого кольору та ще один годинник наручний (т. 2 а.п. 112-117).

Після затримання ОСОБА_7 та перед його поміщення в ІТТ ВП 1 Павлоградського РВП (в м. Тернівка) був проведений обшук ОСОБА_7 відповідно до ст. 7 Закону України Про попереднє ув`язнення та Правил внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ України , згідно з якими затримані та взяті під варту особи підлягають обшуку, а їхні речі - огляду, про що складається протокол обшуку.

Відповідно до даних протоколів обшуків від 09.03.2023 у ОСОБА_7 було виявлено в нижній білизні грошові кошти в сумі 10 600 грн, які визнані речовим доказами й на них накладено арешт ухвалою слідчого судді від 13 березня 2023 року. Також під час обшуку було вилучено пару золотих сережок 583 проби (т. 2 а.п. 146-148, 153-154).

Не вбачаються обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи ОСОБА_7 про підкидання йому речових доказів (грошей, сережок, ножа) працівниками поліції та сином потерпілої.

Апеляційний суд ретельно перевірив зазначений довід та вказав, що посилання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначав, що працівники поліції застосовували до нього фізичне насильство, й також вони підкинули йому гроші, ніж, сережки, які були вилучені без адвоката, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на підставі зазначених обвинуваченим ОСОБА_7 обставин щодо застосування до нього незаконних методів досудового розслідування працівниками поліції під час його затримання слідчим третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_21 було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні 62024170030000362, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, яке 25.07.2024 року було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, що підтверджується відповідною постановою (т. 3 а.п.113-115).

Також апеляційний суд визнав безпідставними й доводи про те, що судом не взято до уваги той факт, що ОСОБА_7 був затриманий свідком ОСОБА_22 , який його насильно привіз до своїх батьків, де разом з братами завдавав ОСОБА_7 тілесні ушкодження, доки обвинувачений не втратив свідомість, і тільки після цього викликав поліцію, вказавши, що матеріали провадження не містять доказів того, що обвинувачений ОСОБА_7 звертався із заявою до поліції щодо його побиття свідками.

Крім того, є необґрунтованими й доводи про те, що апеляційний суд, визнавши недопустимим доказом протокол впізнання ОСОБА_7 від 09.03.2023, не переглянув належність інших доказів, які базувалися на цьому протоколі, зокрема показань потерпілої ОСОБА_10 , оскільки, надаючи оцінку кожному доказу, апеляційний суд дійшов висновку, що виключення протоколу пред`явлення особи для впізнання від 09.03.2023 за участю потерпілої ОСОБА_10 не впливає на оцінку решти доказів у провадженні, сукупність яких є достатньою для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Доводи касаційної скарги про ненадання обвинуваченому ОСОБА_8 останнього слова були предметом перевірки суду апеляційної інстанції й були обґрунтовано визнанні безпідставними.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 20.06.2024 обвинуваченим була надана можливість виступити з останнім словом, однак обвинувачений ОСОБА_8 повідомив, що він не готовий до останнього слова, внаслідок чого ОСОБА_8 судом був наданий час для підготовки до останнього слова (т. 3 а.п.102-103).

Наступне судове засідання було призначено на 15.08.2024, й у обвинуваченого ОСОБА_8 фактично було майже два місяці для підготовки до останнього слова, однак з журналу судового засідання від 15.08.2024 року (т. 3 а.п.120) вбачається, що ОСОБА_8 знову був не готовий до останнього слова, що судом першої інстанції було розцінене як відмова від останнього слова. З урахуванням зазначених обставин колегія суддів апеляційного суду не встановила істотних порушень вимог КПК України, з чим погоджується й Верховний Суд.

Також апеляційним судом ретельно були перевірені й доводи захисника про те, що затримання ОСОБА_8 відбулось із порушенням положень ст. 208 КПК України, оскільки слідчий не роз`яснив йому підстави затримання та його права, зокрема право на захисника та медичну допомогу.

Визнаючи вказані доводи безпідставними, апеляційний суд послався на відеозапис до протоколу затримання від 09.03.2024, з якого вбачається, що слідчим належним чином було повідомлено ОСОБА_8 про підстави його затримання, а саме про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, зі стислим викладом обставин злочину, які йому інкримінуються.

Окрім того вказане затримання було проведено за участю захисника ОСОБА_23 та двох понятих, якими протокол затримання був підписаний. Зауваження і доповнення до протоколу відсутні. При цьому слідчий наголосив ОСОБА_8 , що він має право на правову допомогу згідно зі ст. 42 КПК України.

Під час затримання ОСОБА_8 самостійно із правої кишені штанів виклав грошові кошти номіналом 1000 грн десять купюр, номіналом 200 грн одну купюру, номіналом 20 грн три купюри, номіналом 5 грн дві купюри, в загальній сумі 12 270 грн та флеш носій. Окрім того, в правому рукаві куртки ОСОБА_8 працівниками поліції виявлено дві купюри номіналом 1000 грн. Всі купюри з відповідними номерами були описані слідчим та поміщенні до спецпакета (т. 2 а.п.201-206).

Щодо посилань захисника на те, що суди залишили поза увагою те, що адвокат прибув пізніше, ніж відбулося початкове затримання ОСОБА_8 , то колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що саме фактичне затримання особи без участі захисника не є порушенням вимог кримінального процесуального закону стосовно реалізації права на захист.

Вимога присутності адвоката в ході затримання не передбачена положеннями КПК, Конституції України чи міжнародних договорів України. Зокрема приписи статей 207, 208 КПК не містять обов`язку забезпечити обов`язкову участь адвоката під час фактичного затримання (постанови Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі 559/2530/19, провадження 51-328км21, від 03 серпня 2022 року у справі 686/19218/17, провадження 51-3118км19, від 19 березня 2025 року у справі 208/2509/22, провадження 51-3737км24).

Щодо твердження в касаційній скарзі захисника про те, що до ОСОБА_8 під час його затримання могли бути застосовані недозволені методи до прибуття адвоката, слід вказати таке.

У контексті допустимості відомостей, отриманих від особи, яка заявляє про застосування поганого поводження з боку представників держави, потрібно враховувати відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема, ЄСПЛ послідовно зазначав, що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана неналежному поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов`язку держави відповідно до статті 1 цієї Конвенції, вимагає, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування (рішеня Kobets v. Ukraine, no. 16437/04, 51, 14 February 2008).

Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б prima facie (з першого погляду) давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце (див, наприклад, ухвалу Dmitriy Valentinovich Goryanoy against Ukraine (dec.), no. 54630/13, 27-29, 15 October 2019).

За відсутності будь-якої інформації, яка піддається перевірці, заява про погане поводження не може бути визнана обґрунтованою і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування (див, постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі 317/2389/17 (провадження 51-4935км19); від 26 травня 2020 року у справі 234/9575/19 (провадження 51?5690км19); від 19 листопада 2020 року у справі 640/9837/18 (провадження 51-1539км20); від 29 жовтня 2019 року у справі 515/2020/16-к (провадження 51-2904км18); від 27 вересня 2023 року у справі 729/521/20 ( провадження 51-3349км23).

У касаційній скарзі захисник, крім твердження, що до ОСОБА_8 могли бути застосовані недозволені методи при його затримані до того, як прибув захисник, не наводить будь-яких фактичних обставин поганого поводження з його підзахисним. Таким чином, ці посилання не містять достатньої інформації, яку можна було б перевірити. За таких обставин Верховний Суд не може вважати, що захисник достатньою мірою обґрунтував свої твердження про погане поводження із ОСОБА_8 , щоб вважати їх небезпідставними.

Доводи захисника про те, що жоден зі свідків не вказав, за якими ознаками вони могли впізнати ОСОБА_8 як особу, яка здійснила розбійний напад, адже, як вбачається з показів потерпілої ОСОБА_10 , нападники були у масках, також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано були визнані безпідставними.

Як встановив апеляційний суд, з показань потерпілої вбачається, що ОСОБА_8 маску знімав, а з показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 вбачається, що вони безпосередньо брали участь у затриманні ОСОБА_8 на місці злочину, якому потім вдалося втекти. При цьому за показаннями ОСОБА_15 , коли вона приїхала до потерпілих, то ОСОБА_8 був без маски.

Доводи сторони захисту щодо призначення засудженим надто суворого покарання також є необґрунтованими.

Як убачається, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, із урахуванням вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину; дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, вчинив кримінальне правопорушення через короткий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі; обставини, що пом`якшують покарання, відсутні; обставини, що обтяжують покарання, рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення щодо осіб похилого віку.

У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку, що покарання ОСОБА_7 повинно бути призначено в межах санкції ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 13 років і 6 місяців з конфіскацією всього особистого майна, й таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується й Верховний Суд.

Також призначаючи ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 13 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна, місцевий суд врахував дані особи обвинуваченого, який судимий; відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявності обставин, що обтяжують покарання, а саме рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення щодо осіб похилого віку.

При цьому колегія суддів не вбачає обґрунтованими доводи захисника про безпідставне врахування судами обставиною, яка обтяжує покарання засудженим, вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування при формулюванні пред`явленого обвинувачення, яке в подальшому суд першої інстанції визнав доведеним, зазначав про наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину стосовно особи похилого віку, яка була врахована судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень з огляду на вік потерпілих (1950 та 1952 року народження) на день вчинення злочину стосовно них.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 та ОСОБА_7 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Верховний Суд вважає, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судами не допущено, закон про кримінальну відповідальність також застосовано правильно.

Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436 , 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Источник — Единый государственный реестр судебных решений. Судебные решения открыты (ЗУ «О доступе к судебным решениям»), а сами акты являются официальными документами и не являются объектом авторского права. Мы не редактируем текст и не добавляем к нему оценок.

Сверить с реестром ↗