Постанова по делу № 354/622/15-ц

Times New Roman CYR; Calibri; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа 354/622/15-ц

провадження 61-7752св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,

відповідачі: Поляницька сільська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Буковель , Товариство з обмеженою відповідальністю Скорзонера ,

треті особи : Державне підприємство Ворохтянське лісове господарство , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року в складі судді Ваврійчук Т. Л., ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року в складі судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року в складі колегії суддів Баркова В. М., Василишин Л. В., Мальцевої Є. Є., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Буковель на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року в складі судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року в складі колегії суддів Баркова В. М., Василишин Л. В., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства Ворохтянське лісове господарство (далі - ДП Ворохтянське лісове господарство ) звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року та зобов`язання повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП Ворохтянське лісове господарство .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 вересня 2003 року ОСОБА_1 на підставі рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради Івано-Франківської області від 10 липня 2003 року 27 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,1930 га, яка розташована в с. Поляниця Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі 248436 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за вчиненням злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, та ОСОБА_6 , за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України.

Протягом судового розгляду указаної кримінальної справи встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_3 та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, всупереч вимог законодавства за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи, зокрема, рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Івано-Франківської області 27 від 10 липня 2003 року Про вилучення земельних ділянок у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу. Загальна площа вилучених земельних ділянок склала 40,69 га, які віднесені в землі запасу сільської ради зі зміною їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови . Згодом були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Івано-Франківської області за 2002-2003 роки з додатками, зокрема рішення 27 від 10 липня 2003 року в частині передання у приватну власність незаконно вилучених у ДП Ворохтянське лісове господарство земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 .

Посилаючись на вказані обставини, перший заступник прокурора Івано-Франківської області просив суд визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року та зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,1930 га, яка розташована в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП Ворохтянське лісове господарство .

Ухвалами Яремчаського міського суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2015 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ТОВ Скорзонера , яке набуло право власності на спірну ділянку, та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .

Ухвалою Яремчаського міського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2021 року за клопотанням прокурора у справі в якості співвідповідача залучено ТОВ Буковель .

У лютому 2021 року перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав заяву у порядку статті 49 ЦПК України, в якій просив суд поновити строки позовної давності; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року, витребувати у ТОВ Буковель земельну ділянку площею 0,1930 га з кадастровим номером 2611092001220020051, яка розташована в урочищі Вишня с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність Держави в особі ДП Ворохтянське лісове господарство .

Ухвалою Яремчаського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2022 року, позов прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України у вказаній справі залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2022 року ухвалу Яремчанського міського суду від 15 листопада 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2022 року в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст оскаржених судових рішень суду першої інстанції та мотиви їх ухвалення

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року закрито провадження у цій справі в частині заявленої позовної вимоги до ТОВ Буковель про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність, роз`яснивши прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом позову у цій частині справи є вимоги юридичної особи - заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, до іншої юридичної особи - ТОВ Буковель , про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння. Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулася відповідна юридична особа, та приватна юридична особа.

Отже, спір у цій справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ТОВ Скорзонера , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ДП Ворохтянське лісове господарство , ОСОБА_2 , про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1930 га серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалася, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а тому рішення Поляницької сільської ради Івано-Франківської області 27 від 10 липня 2003 року та оспорений у цій справі державний акт не відповідають положенням законодавства, однак вимога про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1930 га серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишені без задоволення. Ухвала Яремчанського міського суду Івано-Франківської обласної від 07 березня 2024 року та рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської обласної від 07 березня 2024 року залишені без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна мотивовано тим, що ухвала Яремчанського міського суду Івано-Франківської обласної від 07 березня 2024 року відповідає вимогам закону, а суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що спір у цій частині виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині перегляду рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської обласної від 07 березня 2024 року мотивовано тим, що якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, а також договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

1. Перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України 22 травня 2024 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року, ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:

- скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову;

- скасувати ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року в частині закриття провадження у справі і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину першу статті 155 ЗК України, частину першу статті 19, частини першу, другу, четверту статті 263 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Заявник указує на те, що є помилковими висновки судів про обрання позивачем неефективного способу захисту в частині визнання недійсним державного акта. Повернення земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, на думку заявника, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі 466/3737/18, від 12 червня 2023 року у справі 388/1347/20, від 22 червня 2022 року у справі 545/1575/21, від 20 липня 2022 року у справі 683/2422/19.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження в частині позовних вимог до ТОВ Буковель , порушив правила предметної юрисдикції, адже позовні вимоги є взаємопов`язаними та нерозривними між собою. Вимога до ТОВ Буковель про повернення земельної ділянки є похідною від основної - визнання недійсним державного акта. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі (висновки Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2021 року в справі 199/6042/19). Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі 932/13956/20). У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі 920/277/22, від 10 травня 2023 року у справі 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі 920/155/22.

Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року в справі 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі 922/807/19, від 23 червня 2021 року в справі 917/1372/20.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі 904/1083/18. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12 жовтня 2022 року у справі 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі 641/5523/19 та інші). Правовідносини у цій справі не є господарськими, що виключає можливість розгляду спору в порядку господарського судочинства.

2. ТОВ Буковель засобами поштового зв`язку 10 червня 2024 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити мотивувальні частини рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року, виключивши з них висновки з питань, що стосуються протиправності набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку в с. Поляниця та її подальшого відчуження, та залишити без змін резолютивну частину рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

ТОВ Буковель указує на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Однак в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій безпідставно, на думку заявника, зазначили про протиправність набуття права власності відповідачем ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та її наступне відчуження. У зв`язку із наведеним заявник вважає, що указаний висновок слід виключити із мотивувальних частин оскаржених судових рішень.

Позиція інших учасників справи

У відзиві ТОВ Буковель на касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, поданому до Верховного Суду, товариство просить залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції про відмову в позові в частині вимог щодо скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року, а також на правильне врахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у наведених прокурором постановах Верховного Суду.

Інші особи не скористались правом подання до Верховного Суду відзиву на касаційні скарги у цій справі.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року, ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року. Витребувано з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу 354/622/15-ц.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі 354/622/15-ц за касаційною скаргою ТОВ Буковель на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

Суди встановили, що 10 листопада 2001 року Поляницькою сільською радою відповідно до рішення 3 від 11 січня 2002 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ 002701 на земельну ділянку площею 4 358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 00001.

Відповідно до Статуту ДП Ворохтянське лісове господарство у редакції, чинній станом на 13 липня 2011 року, ДП Ворохтянське лісове господарство створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України 57 від 26 травня 1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України 1085/2010 від 09 грудня 2010 року Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

10 липня 2003 року виконавчим комітетом Поляницької сільської ради прийнято рішення 27 Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі згідно з п. 2 якого вирішено надати громадянам земельні ділянки згідно статті 116 ЗК України (додаток 2). Відповідно до п.п. 4, 5 вказаного рішення вилучено у Поляницького лісництва Ворохтянського лісового господарства земельні ділянки площею 6,7 га (кв. 24 діл.11 площею 0,3 га, кв. 22 діл. 22,23 площею 0,5 га, кв. 6 діл.17 площею 0,5 га, кв.3 діл 30 площею 1,5 га, кв. 9 виділ 56 площею 2,4 га, виділ 57 площею 1,0 га, виділ 58 площею 0,5 га) та віднесено їх до земель запасу сільської ради.

Як вбачається із пункту 15 додатку 2 до вказаного рішення ОСОБА_1 , жителю села Верхній Березів Косівського району Івано-Франківської області, надано із земель запасу земельну ділянку площею 0,1930 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці Вишня .

02 вересня 2003 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ 014218 на земельну ділянку площею 0,1930 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області кадастровий номер 2611092001220020051. Цей державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за 000042. Як зазначено у плані меж земельної ділянки по лінії межі Б-В та Г-Д вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі А-Б із ділянкою ОСОБА_8 , по лінії В-Г із ділянкою ОСОБА_9 , по лінії Д-А із ділянкою ОСОБА_10 .

Як вбачається із повідомлення ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області 10-9-0.4-7114/0/2-15 від 08 вересня 2015 року ОСОБА_1 17 жовтня 2003 року відчужив належну йому земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020051 на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого у реєстрі за 2123. У свою чергу ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку на користь ТОВ Скорзонера .

Відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ Скорзонера від 10 серпня 2016 року, протоколу загальних зборів ТОВ Буковель 11/2016 від 10 серпня 2016 року та акту приймання-передачі нерухомого майна 10/08/2016-3 від 10 серпня 2016 року земельна ділянка площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001220020051, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ Буковель на підставі рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:30939292 від 15 серпня 2016 року.

Наведене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 232419152 від 13 листопада 2020 року.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15 березня 2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі 248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі протягом 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

23 березня 2004 року слідчим з особливо важливих справ прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконного змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою 248436.

21 вересня 2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу 248436 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3 714 997 грн без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1 432 753,24 грн, незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради 4 від 14 лютого 2002 року, 32 від 12 вересня 2002 року, 36 від 10 жовтня 2002 року, 40 від 15 листопада 2002 року, 6 від 13 лютого 2003 року, 27 від 10 липня 2003 року, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Івано-Франківської області від 25 березня 2005 року ДП Ворохтянське лісове господарство було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі 248436 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6 944 718,90 грн.

07 лютого 2005 року прокуратурою Івано-Франківської області внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради 4 від 14 лютого 2002 року, 32 від 12 вересня 2002 року, 36 від 10 жовтня 2002 року, 40 від 15 листопада 2002 року, 6 від 13 лютого 2003 року, 27 від 10 липня 2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського лісового господарства земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01 березня 2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який у подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України, та ДП Ворохтянське лісове господарство зверталася до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними пунктів 5, 6, 7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради 32 від 12 вересня 2002 року, який ухвалою суду від 10 травня 2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 червня 2005 року, залишено без розгляду (справа А-5/79).

Окрім цього, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10 травня 2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2005 року, залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП Ворохтянське лісове господарство про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради 27 від 10 липня 2003 року (справа А-5/78).

18 травня 2005 року прокурором Івано-Франківської області затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О. М. у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча Мотрук М. С. у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа 1-6/11, провадження 1/341/6/15) відповідно до статті 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України. Цивільний позов ДП Ворохтянське лісове господарство залишено без розгляду. Постанова суду не оскаржувалася та набрала законної сили 11 березня 2015 року.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В. М., а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 .

Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду 25 від 26 листопада 2001 року, 28 від 27 травня 2002 року, 28 від 27 серпня 2002 року, 132 від 19 вересня 2002 року, 171 від 07 жовтня (без зазначення року), 25 від 15 березня 2003 року, 24 від 26 травня 2003 року, 32 від 26 червня 2003 року, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

Суди установили, що сільський голова ОСОБА_3 та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради:

незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймалися;

склали завідомо неправдиві офіційні документи, а саме: листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду;

рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови;

додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові Суду.

За обставинами цієї цивільної справи прокурор заявив дві позовні вимоги: про визнання недійсними державного акта про право власності на земельну ділянку та про витребування земельної ділянки від останнього набувача.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційних скаргах доводи заявників є неприйнятними з огляду на таке.

Щодо касаційної скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про обраний позивачем спосіб захисту

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Верховний Суд сформував сталу практику в аналогічних справах за позовами прокурора щодо повернення державі (територіальній громаді) земельної ділянки, отриманої з порушенням законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі 488/5027/14-ц, провадження 14-256цс18 (пункти 95, 98, 121, 123); від 14 грудня 2022 року в справі 477/2330/18, провадження 14-31цс22 (пункт 57); від 18 січня 2023 року в справі 488/2807/17, провадження 14-91цс20 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі 488/5027/14-ц, провадження 14-256цс18 (пункти 99-100); від 06 липня 2022 року в справі 914/2618/16, провадження 12-25гс21 (пункти 39, 42-44, 50); від 21 вересня 2022 року в справі 908/976/19, провадження 12-10гс21 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5); від 28 вересня 2022 року в справі 483/448/20, провадження 14-206цс21 (пункти 9.65-9.66); від 15 лютого 2023 року в справі 910/18214/19, провадження 12-8гс22 (пункт 9.47) та інших).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі 922/614/19 (провадження 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи викладене, власник із дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі 359/3373/16-ц (провадження 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року в справі 359/3373/16-ц (провадження 14-2цс21) вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Враховуючи наведене, а також те, що спірна земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ Буковель , Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі 633/408/18 (провадження 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У справі, яка переглядається, права позивача на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а обставини отримання земельної ділянки з порушенням закону та відчуження згодом кінцевому набувачу ТОВ Буковель , тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку суди відмовили внаслідок правильного застосування норм матеріального права та відповідно з практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області про те, що повернення земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача, безпідставні, з огляду на таке.

Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин в справі, в якій Верховний Суд виклав висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами в справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

З метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено в пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 в справі 233/2021/19, провадження 14-166цс20. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункти 31, 32 постанови).

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі 466/3737/18 (провадження 61-3224св21), на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції виснував про відмову в позові про витребування земельної ділянки, зазначивши, що повернення спірної земельної ділянки не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивачки. Встановивши, що первинною підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів та державний акт на право приватної власності на землю, які є чинними, Верховний Суд виснував про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачка неправильно обрала спосіб захисту свого порушеного права, а саме, не оспорила первинну підставу вибуття спірної земельної ділянки із її володіння.

Наведений у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі 466/3737/18 (провадження 61-3224св21) висновок суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду про те, що для витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі 914/2618/16, провадження 12-25гс21; від 21 вересня 2022 року в справі 908/976/19, провадження 12-10гс21; від 28 вересня 2022 року в справі 483/448/20, провадження 14-206цс21; від 15 лютого 2023 року в справі 910/18214/19, провадження 12-8гс22 та інші).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі 521/21255/13-ц, провадження 14-600цс18; від 22 вересня 2022 року в справі 462/5368/16-ц, провадження 14-143цс20; від 26 жовтня 2022 року в справі 201/13239/15-ц, провадження 14-75цс22; від 14 червня 2023 року в справі 448/362/22, провадження 14-113цс22).

Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах від 30 січня 2019 року в справі 755/10947/17, провадження 14-435цс18; від 10 листопада 2021 року в справі 825/997/17, провадження 11-281апп21; від 08 серпня 2023 року в справі 910/8115/19 (910/13492/21), провадження 12-42гс22; від 04 жовтня 2023 року в справі 906/1026/22, провадження 12-33гс23).

Отже, постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі 466/3737/18 (провадження 61-3224св21) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У постанові від 12 червня 2023 року в справі 388/1347/20 (провадження 61-13009св22) Верховний Суд розглядав позов про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю суміжного землекористувача, якому в приватну власність передано земельну ділянку, частина якої знаходиться під її будинком та іншими надвірними спорудами. Таким чином порівнювані правовідносини різняться підставами позову, що вказує на відмінність застосування норм, які вирішують спір. Тому посилання на постанову Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі 388/1347/20 (провадження 61-13009св22) є нерелевантним.

З аналогічних підстав відхиляються посилання заявника на висновки Верховного Суду в постанові від 20 липня 2022 року в справі 683/2422/19 (провадження 61-13607св21), в якій підставою визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю суміжного землекористувача вказано, що межі сусідньої земельної ділянки накладаються на земельну ділянку позивачки.

Постановою Верховного Суду від 22 червня 2022 року в справі 545/1575/21 (провадження 61-4168св22) відмовлено у позові про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на землю з підстав неналежності відповідача в справі, тому висновок у цій постанові не є висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Щодо закриття провадження у частині вимог до ТОВ Буковель

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження в частині позовних вимог до ТОВ Буковель , чим порушив правила предметної юрисдикції, адже позовні вимоги є взаємопов`язаними та нерозривними між собою. На думку заявника, вимога до ТОВ Буковель про повернення земельної ділянки є похідною від основної - визнання недійсним державного акта, а правовідносини у цій справі не є господарськими, що виключає можливість розгляду спору в порядку господарського судочинства.

Позивач просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року та витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ Буковель спірну земельну ділянку у власність держави.

Статтею 19 ЦПК України у чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, яка діяла під час розгляду справи судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в чинній редакції господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У пункті 6 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, яка діяла під час розгляду справи судом першої інстанції, вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім винятків, передбачених пунктом 1 цієї частини); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Спір у справі, яка переглядається, в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ТОВ Буковель у власність держави в особі ДП Ворохтянське лісове господарство є спором про стверджуване порушення права та законного інтересу держави в особі ДП Ворохтянське лісове господарство як постійного користувача землі з боку юридичної особи.

Суди встановили, що ОСОБА_1 17 жовтня 2003 року відчужив належну йому земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020051 на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого у реєстрі за 2123. У свою чергу ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку на користь ТОВ Скорзонера .

Відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ Скорзонера від 10 серпня 2016 року, протоколу загальних зборів ТОВ Буковель 11/2016 від 10 серпня 2016 року та акту приймання-передачі нерухомого майна 10/08/2016-3 від 10 серпня 2016 року земельна ділянка площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001220020051, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ Буковель на підставі рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30939292 від 15 серпня 2016 року.

Тобто за ТОВ Буковель зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, яке використовує спірну земельну в господарській діяльності і це майно належить до активів господарського товариства.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа, яка переглядається, в частині зазначених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у цій частині в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням характеру правовідносин у справі, яка переглядається, предмета спору та встановлених судами обставин, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про закриття провадження у цій справі в частині позовних вимог до ТОВ Буковель .

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі 359/3373/16-ц (провадження 14-2цс21), постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі 369/473/15-ц (провадження 61-5275св22), від 31 січня 2024 року в справі 569/19798/20 (провадження 61-3534св22), постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі 676/7428/19 (провадження 61-361сво22) та підтверджено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2024 року в справі 676/180/20 (провадження 14-16цс24).

У постанові від 01 жовтня 2019 року в справі 911/2034/16 (провадження 12-303гс18) за позовом Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Броварської міської ради до ГУ Держгеокадастру в Київській області, ТОВ Компанія Інтер-профіт , ТОВ Компанія Інтер-кастомс , ПАТ Банк Михайлівський про визнання недійсними наказів та договорів іпотеки, витребування земельних ділянок, на яку посилалася колегія суддів в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання недійсними наказів ГУ Держземагентства у Київській області від 24 липня 2013 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність 48 фізичним особам не є нерозривно пов`язаною з іншими вимогами у цій справі, в тому числі з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, такі вимоги можуть розглядатися в межах різних проваджень.

Отже, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року в справі 911/2034/16 (провадження 12-303гс18), правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається, підтверджують те, що вимоги позову про скасування наказів, договорів (а в цій справі - державного акта на землю) та витребування земельної ділянки не є нерозривно пов`язаними між собою, а тому можуть розглядатися за правилами різних видів судових проваджень.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі 911/3681/17 (провадження 12-97гс19) зазначено, що визнання недійсним рішення ради про передачу у власність земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, тому така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження.

Зазначене спростовує доводи заявника про те, що позовні вимоги в справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження в порядку цивільного судочинства.

Фактичною метою пред`явлення прокурором позову є витребування земельної ділянки на користь ДП Ворохтянське лісове господарство як постійного користувача, а тому вимога про витребування землі є основною, а не похідною, як зазначає заявник.

Задоволення позовних вимог позивача щодо визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки. Тобто в справі відсутня ознака пов`язаності кількох позовних вимог.

Отже, позивач має звернутися саме з позовом про витребування земельної ділянки та заявити його в порядку господарського судочинства до ТОВ Буковель , у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду не порушує права позивача на судовий захист.

Щодо посилань у касаційній скарзі першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України на практику Верховного Суду про визначення юрисдикції спору, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 24 квітня 2024 року у справі 450/2875/19, провадження 61-5051св22).

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18 травня 2022 року в справі 932/13956/20).

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі 904/1083/18 (провадження 12-249гс18) та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі 920/277/22, від 10 травня 2023 року в справі 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі 920/155/22.

Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року в справі 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі 922/807/19, від 23 червня 2021 року в справі 917/1372/20.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі 904/1083/18 (провадження 12-249гс18).

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі 183/4196/21, провадження 14-36цс22; від 08 червня 2022 року в справі 362/643/21, провадження 14-32цс22; від 23 листопада 2021 року в справі 641/5523/19, провадження 14-2цс21).

Наведені висновки в частині загального правового регулювання підстав розмежування юрисдикції судів застосовні до справи, яка переглядається, та дотримані апеляційним судом.

Неспроможним є посилання у касаційній скарзі на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно позовної давності, то Верховний Суд їх не розглядає з огляду на те, що провадження в справі в частині вимог про витребування земельної ділянки, щодо яких, зокрема, заявлена позовна давність, закрито, тобто в цій частині по суті справу апеляційний суд не переглядав та, відповідно, не переглядає Верховний Суд.

У справі, яка переглядається, у позові про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку відмовлено з підстав обрання неефективного способу захисту права, що є самостійною підставою відмови у позові незалежно від позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обрання позивачем неефективного способу захисту в частині визнання недійсним та скасування державного акта на землю, а також в частині закриття провадження за вимогами до ТОВ Буковель про витребування майна з чужого незаконного володіння, не спростовують.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі 354/608/15 (провадження 61-549св24), від 17 червня 2024 року у справі 354/600/15-ц (провадження 61-552св24), від 26 червня 2024 року у справі 354/602/15 (провадження 61-2560св24), від 10 липня 2024 року у справі 354/680/15 (провадження 61-7748св24).

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ Буковель

У касаційній скарзі ТОВ Буковель зазначило те, що обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. В оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій безпідставно, на думку заявника, зазначили про протиправність набуття права власності відповідачем ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та її наступне відчуження. У зв`язку із зазначеним заявник вважає, що такий висновок слід виключити із мотивувальних частин оскаржених судових рішень.

Наведені доводи ТОВ Буковель є безпідставними, оскільки єдиною підставою для відмови в позові в частині вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ 014219 від 02 вересня 2003 року суди попередніх інстанцій правильно вказали обрання позивачем неефективного способу захисту. Зазначення у мотивувальних частинах оскаржених судових рішень встановлених судами фактичних обставин справи, зокрема щодо набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність та її наступні відчуження, є результатом виконання судами попередніх інстанцій вимог закону щодо дослідження поданих учасниками справи доказів та наведення відповідних обґрунтувань за результатами їх дослідження.

Суди у справі, яка переглядається, не допустили ухвалення судових рішень з двох (чи більше) взаємовиключних мотивів, оскільки, як визнає заявник ТОВ Буковель , єдиною підставою для відмови в позові в частині вимог про визнання недійсним та скасування указаного державного акта на право приватної власності на земельну ділянку суди попередніх інстанцій зазначили обрання позивачем неефективного способу захисту.

За таких обставин виключення з мотивувальної частини судових рішень висновків судів за результатами дослідження поданих учасниками справи доказів призведе до порушення прав учасників справи бути почутими, що є недопустимим.

З урахуванням викладеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ТОВ Буковель .

Щодо клопотання про розгляд справи з участю Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та сторін в справі

Заявник у касаційній скарзі просив повідомити Івано-Франківську обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора та сторони про дату, час та місце розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року в справі Axen v. Germany, заява 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року в справі Varela Assalino contre le Portugal, заява 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року в справі Ekbatani v. Sweden, заява 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність публічності при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, яка переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Верховний Суд вважає, що касаційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ТОВ Буковель слід залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року, ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року - залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі касаційні скарги не підлягають задоволенню, тому розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Товариства з обмеженою відповідальністю Буковель залишити без задоволення.

Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року, рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська