Постанова по делу № 916/2350/22

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа 916/2350/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Каплун І.О. (самопредставництво),

відповідача - Артошин О.С. (адвокат), Масіна В.П. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал"

на рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2023 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023

за позовом комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал"

про стягнення 5 564 204,02 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" (далі - КП "Теплопостачання міста Одеси", Підприємство, позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (далі - ТОВ "Інфокс", Товариство, відповідач) про стягнення 5 564 204,02 грн заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

1.2. На обґрунтування своїх вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов договору на відшкодування витрат з підкачки холодної води від 01.04.2014 ТГО-183/14 (далі - Договір) у частині повного та своєчасного відшкодування фактичних витрат за 2020 - 2021 роки.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням господарського суду Одеської області від 08.06.2023 (суддя Невінгловська Ю.М.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 (колегія суддів: Богацька Н.С., Діброва Г.І., Принцевська Н.М.), у справі 916/2350/22 позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Інфокс" на користь КП "Теплопостачання міста Одеси" 5 564 204,02 грн заборгованості за Договором.

2.2. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача вартості фактичних витрат позивача за 2020 - 2021 роки з підкачування холодної води у житлові будинки та витрат по експлуатації насосного обладнання. Суди зазначили про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами завищення позивачем вартості витрат за договором (не надано жодного контррозрахунку сум відшкодувань, не розкрито складники і порядок формування вказаних сум завищення витрат), що у свою чергу, виключає можливість перевірити правильність калькуляції відповідача та, відповідно, правомірність його вимог про зменшення визначених витрат.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 08.06.2023 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, Товариство (скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, скаржник посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статей 10, 13, 73, 74, 91 ГПК України та статей 34, 79 Закону України "Про нотаріат" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі 910/4473/17 та від 30.01.2020 у справі 910/14949/18;

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 розділу VI Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 190 (далі - Правила 190) у подібних правовідносинах.

4.1.3. За пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що доданий позивачем до матеріалів справи Договір складено російською мовою, водночас матеріали справи не містять нотаріального засвідченого перекладу цього Договору на українську мову. В цій частині суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином.

4.1.4. На думку скаржника, наведені вище порушення судами норм процесуального права, призвели до порушення засад змагальності, належності і допустимості доказів і, як, наслідок ухвалення рішень, якими встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4.1.5. За пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що: спір між сторонами виник у зв`язку з незгодою відповідача на відшкодування спірної суми витрат позивача з підкачування холодної води у житлові будинки та витрат по експлуатації насосного обладнання, оскільки до складу цих витрат позивачем необґрунтовано включені витрати, що не пов`язані з наданням такої послуги. Відповідач вважає, що у спірних правовідносинах судам належало дослідити та встановити складові частини вартості таких фактичних витрат, зокрема на предмет їх відповідності умовам Договору і пункту 4 розділу VI Правил 190. У прийнятті оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги, що і умовами Договору і Правилами 190 визначено обов`язок виконавця послуги з централізованого водопостачання/водовідведення на відшкодування теплопостачальним організаціям саме витрат на експлуатацію насосних агрегатів. Тобто витрат, які безпосередньо пов`язані саме з такою експлуатацію. Однак, позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на експлуатацію насосних агрегатів. При цьому, до складу таких витрат позивачем включено складові, які не мають жодного відношення до витрат, пов`язаних з експлуатацією насосних агрегатів. Зокрема, витрати на юридичні послуги, аудиторські послуги, по оцінці майна, витрати на технічні умови, судові витрати, інформаційні послуги, тощо.

4.1.6. У цьому контексті відповідач наголошує на тому, що позивач у спірних правовідносинах безпідставно розраховує складові витрат на послуги з експлуатації насосних агрегатів, виходячи з 1-6 відсотків від всіх його загальновиробничих витрат. Тобто, всіх витрат, які несе підприємство, у тому числі і витрат при здійсненні ліцензованої діяльності з теплопостачання, по яким на законодавчому рівні вже встановлено відповідні тарифи до яких включено загальновиробничі витрати. На думку відповідача, позивач при здійсненні розрахунку витрат за Договором повинен здійснювати розрахунок лише в частині послуг, які надає відповідачу.

4.1.7. Крім того, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій при наданні оцінки діям позивача в частині включення до складу витрат послуги з експлуатації насосних агрегатів (підкачки холодної води) 1-6 відсотків від всіх загальновиробничих витрат, безпідставно застосували до спірних правовідносин положення "Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання", затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКПРЕКП, Регулятор) від 25.06.2019 1174 (далі - Постанова 1174). На думку відповідача, вказаний акт не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання та складових витрат, що відносяться саме на ці послуги та не врегульовує порядок формування розрахунку відшкодування складу витрат на послуги з експлуатації насосних агрегатів (підкачки холодної води).

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Підприємство зазначає, що касаційна скарга подана скаржником за відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України. З огляду на наведене просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Між Підприємством (Теплопостачальна організація) та Товариством в особі філії "Інфоксводоканал" (Водоканал) 01.04.2014 укладено Договір ТГО-183/14 на відшкодування витрат з підкачки холодної води, за умовами пунктів 1.1 - 1.3 якого Теплопостачальна організація здійснює експлуатацію насосного обладнання, що перебуває на її балансі, встановленого на ЦТП КП "Теплопостачання міста Одеси", для підкачування холодної води у висотні будинки згідно з доданим переліком, що є невід`ємною частиною договору, а Водоканал зобов`язується відшкодовувати Теплопостачальній організації фактичні витрати з експлуатації насосного обладнання з підкачування холодної води (відповідно до пункту 5.1. "Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", на підставі погодженої сторонами калькуляції); Теплопостачальна організація надає планову калькуляцію з підкачування холодної води, плановий акт та податкову накладну під плановий акт до 15-го числа наступного за звітним місяцем; Калькуляцію фактичних витрат, акти фактично виконаних робіт та коригуючі податкові накладні надаються до 25-го числа наступного за звітним місяця.

5.2. За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору Теплопостачальна організація зобов`язується проводити якісну експлуатацію насосів з підкачування холодної води з метою забезпечення безпечної та безперебійної роботи, а Водоканал зобов`язується здійснювати оплату фактичних витрат з підкачування холодної води на підставі актів фактичних витрат до 30 числа наступного за звітним місяцем.

5.3. Вартість підкачування холодної води визначається на підставі розрахункової калькуляції у розрахунку на рік, яка є невід`ємною частиною цього Договору , з усіма додатками та розшифровками за погодженням сторін , а саме: Плановий розрахунок суми відшкодування витрат на оплату праці персоналу КП "Теплопостачання міста Одеси", що обслуговує насоси підкачки х/в; Перелік об`єктів КП Теплопостачання міста Одеси, обладнаних підкачуванням холодної води в житлові будинки; Очікувані витрати електроенергії по об`єктах КП "Теплопостачання міста Одеси", обладнаних підкачуванням холодної води в житлові будинки (пункт 3.1 Договору).

5.4. Між сторонами погоджено та укладено додатки до Договору, зокрема: Калькуляція вартості підкачування холодної води на висотні будинки в розрахунку на рік; Перелік об`єктів КП "Теплопостачання міста Одеси", що обладнані підкачкою холодної води в житлові будинки (Додаток 1); Очікувані витрати електроенергії по об`єктах КП "Теплопостачання міста Одеси", обладнаних підкачуванням холодної води в житлові будинки на 2014 рік (Додаток 2).

5.5. У подальшому, 01.11.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду згідно з умовами якої пункт 3.3 Договору викладено у новій редакції. Зокрема, сторони узгодили між собою, що Водоканал зобов`язується відшкодовувати фактичні витрати на заробітну плати, які є невід`ємною частиною калькуляції:

"У період опалювального сезону: у розмірі 30 % від фактичних витрат по заробітній платі опалювальних ЦТП, згідно з переліком об`єктів, зазначених у Додатку 1; у розмірі 100% від фактичних витрат по заробітній платі гарячеводних ЦТП. згідно з переліком об`єктів, зазначених у Додатку 2;

У період відсутності опалювального сезону: у розмірі 100 % від фактичних витрат по заробітній платі гарячеводних та опалювальних ЦТП. згідно з переліком об`єктів, зазначених у Додатках 1, 2".

5.6. У додатку 1 до Додаткової угоди до Договору сторони погодили перелік опалювальних ЦТП, на яких проводиться підкачка холодної води. У Додатку 2 сторони погодили перелік гарячеводних ЦТП, на яких проводиться підкачка холодної води.

5.7. У період з січня 2020 року по грудень 2021 року сторони щомісячно підписували та погоджували планові калькуляції по обслуговуванню насосного обладнання з підкачування холодної води , до складу яких було включено такі витрати, зокрема: витрати на заробітну плату у тому числі і нарахування на заробітну плату, витрати на електроенергію, накладні витрати та ПДВ.

5.8. У період з січня 2020 року по грудень 2021 року позивачем складено акти фактичних витрат (до складу яких було включено також витрати на заробітну плату у тому числі і нарахування на заробітну плату, витрати на електроенергію, накладні витрати та ПДВ ) на загальну суму 69 501 054,88 грн. Указані акти зі сторони відповідача підписано із зауваженнями (відповідач не погоджуючись із сумами, які вказані на деяких актах фактичних витрат за вказаний період, зазначало безпосередньо у актах суми, які ним визнаються, а також направляло на адресу позивача листи із зазначенням причин такої незгоди).

5.9. Зокрема, загалом за вказаний період:

- відповідач частково визнав розмір фактичних витрат позивача з підкачування холодної води у житлові будинки у період з січня по грудень 2020 року на загальну суму 26 744 839,65 грн та не погодився з витратами позивача на суму 975 873,37 грн;

- відповідач частково визнав розмір фактичних витрат позивача з підкачування холодної води у житлові будинки у період з січня по грудень 2021 року на загальну суму 36 672 560,52 грн та не погодився з витратами позивача на суму 5 107 781,24 грн.

5.10. Як встановили суди, не погоджуючись з розміром зазначених у актах фактичних витрат у вказаний період (січень 2020 року грудень 2021 року) відповідач зазначав такі причини:

- у опалювальний період позивач підвищував заробітну плату, що пов`язано з переведенням машиністів насосних установок в операторів теплових пунктів з більш високою тарифною ставкою. Проте, на думку відповідача, підкачка холодної води по гарячеводним центральним тепловим пунктам (далі ЦТП), по яким відповідачу виставлялись 100% витрат по заробітній платі, ніяким чином не пов`язана з технологічним процесом режиму роботи позивача, зміна технологічного процесу в зимовий період не повинна відображатися на рівень відшкодування витрат по заробітній платі для таких підкачок, оскільки переведення персоналу позивача на іншу посаду з більш вищою заробітною платою свідчить про виконання ними обов`язків, не пов`язаних з підкачкою холодної води, а тому такі відшкодування можуть здійснюватися відповідачем частково;

- до відшкодування включено витрати на заробітну плату працівників, задіяних на ЦТП, у яких підкачування холодної води протягом тривалого часу не здійснювалось, або здійснювалось протягом декількох годин на добу. Вказане, на думку відповідача, не потребує постійного цілодобового перебування персоналу для потреб підкачки, а тому, перебування такого персоналу на ЦТП може бути пов`язано із наданням послуг з централізованого опалення або іншої діяльності, не пов`язаною з підкачкою холодної води. Отже, включення позивачем витрат з оплати праці по непрацюючим підкачкам або підкачкам, які працюють декілька годин на добу, у розмірі як при цілодобовому обслуговуванні таких підкачок, є необґрунтованим;

- відповідач вживає заходів для зменшення витрат на підкачку холодної води, шляхом встановлення сучасного, енергоефективного насосного обладнання з частотними перетворювачами, яке працює в автоматичному режимі та не потребує постійного перебування персоналу машиністів насосних установок, а тому, відповідачем не визнаються витрати із заробітної плати по підкачкам, які працюють в автоматичному режимі та можуть обслуговуватись значно меншою кількістю персоналу позивача;

- до відшкодування включені витрати на щорічні відпустки та суми компенсацій за невикористані відпустки у розмірі 100% в неопалювальний період, однак, на думку відповідача, такі витрати позивач несе в неопалювальний період оскільки такий персонал був задіяний переважно на період опалювального сезону для здійснення технологічного процесу з виробництва теплової енергії, по закінченню якого частина персоналу звільняється. Водночас витрати за невикористану відпустку та витрати на щорічні відпустки у розмірі 100% включаються позивачем до розрахунку витрат фактичних витрат з підкачування холодної води. На думку відповідача, включення позивачем таких витрат є необґрунтованим, оскільки звільнення персоналу припадає на неопалювальний період, інша частина персоналу, яка теж була задіяна у технологічному процесі з виробництва теплової енергії, виходить у чергові відпустки, як правило в неопалювальний період. Крім того, такі витрати не були передбачені у річній калькуляції;

- до відшкодування необґрунтовано включені деякі адміністративні витрати, зокрема: на юридичні та інформаційні послуги, на технічні умови, держмито, судові витрати, послуги супроводження програмного забезпечення. На думку відповідача, такі витрати не стосуються підкачки холодної води, вони штучно завищенні, оскільки мали бути розподілені у складі загальновиробничих витрат, або витрат на збут за конкретні види діяльності, а тому включення частини таких витрат є необґрунтованим.

5.11. Суди також встановили, що між сторонами проведено залік зустрічних вимог за 2020 рік на загальну суму 26 744 839,65 грн (протоколи погашення взаємної заборгованості від 31.08.2020, від 14.12.2020, від 26.04.2021 та за 2021 рік на загальну суму 36 672 560,62 грн (протокол погашення взаємної заборгованості від 25.05.2022).

5.12. Відмова відповідача сплатити повну вартість фактичних витрат з підкачування холодної води, які визначені у актах за період з січня 2020 року по грудень 2021 року і стала підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

6. Касаційне провадження

6.1. У зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023, який наявний в матеріалах справи.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах та про наявність підстав для відступу від висновку Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що на думку позивача, відповідач безпідставно та в порушення умов Договору відмовився сплатити повну вартість фактичних витрат позивача з підкачування холодної води, які визначені у актах за період з січня 2020 року по грудень 2021 року.

8.2. Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх інстанцій, якими задоволено вимоги позивача про стягнення 5 564 204,02 грн заборгованості за Договором.

8.3. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд зазначає таке.

8.4. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги , наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

8.6. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.7. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.8. Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статей 10, 13, 73, 74, 91 ГПК України та статей 34, 79 Закону України "Про нотаріат" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі 910/4473/17 та від 30.01.2020 у справі 910/14949/18.

8.9. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.10. Отже, під час вирішення питання обґрунтованості доводів скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права, процесуальний закон також передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

8.11. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19.

8.12. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

8.13. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.14. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.15. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.16. Проаналізувавши зміст касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень з огляду на таке.

8.17. За доводами скаржника, судами попередніх інстанцій судами залишено поза увагою порушення позивачем вимог частини першої статті 10 ГПК України через подання письмових доказів, викладених російською мовою, водночас матеріали справи не містять нотаріального засвідченого перекладу цього Договору на українську мову, що суперечить висновкам, викладеним у наведених вище постановах Верховного Суду. Тобто, скаржник наголошує на неможливості подання позивачем копій документів - письмових доказів, складених іноземною мовою, без надання нотаріально посвідченого перекладу на українську мову.

8.18. Надаючи оцінку зазначеній скаржником підставі касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та її обґрунтуванню, суд касаційної інстанції враховує таке.

8.19. У цій справі ( 916/2350/22) предметом розгляду є заявлені вимоги про стягнення заборгованості за Договором, умови якого за вільним волевиявленням сторін було викладено російською мовою . При цьому у вирішенні даного спору судами попередніх інстанцій встановлено обставини прийняття відповідачем цього Договору до виконання та не встановлено обставин щодо неможливості його виконання та/або наявності між сторонами спору в частині тлумачення його умов через викладення його у такій формі (російською мовою).

8.20. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що підставами позовних вимог визначено, зокрема, приписи статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та неналежне виконання відповідачем зобов`язання сплатити повну вартість фактичних витрат на послуги з експлуатації насосних агрегатів (підкачки холодної води).

8.21. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив порушення відповідачем зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості цих витрат, та застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 509, 525, 526, 530, 627, 629 ЦК України дійшов висновку про доведення позивачем своїх вимог у заявленому обсязі.

8.22. Разом з тим, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2020 у справі 910/4473/17 та від 30.01.2020 у справі 910/14949/18, на які посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження, Верховний Суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

8.23. Зокрема:

- у справі 910/4473/17 розглядався позов про визнання недійсним договору з підстав, що він суперечить Закону України "Про здійснення державних закупівель" та інтересам держави. У даному спорі судами досліджувалось, питання про те, чи можуть для цілей подання документів у складі пропозиції конкурсних торгів відповідно до Закону "Про публічні закупівлі" бути визнані взаємозамінними такі нотаріальні дії як засвідчення справжності підпису перекладача, який здійснив переклад документів з однієї мови на іншу та його кваліфікації, а також засвідчення правильності копій документів ;

- у справі 910/14949/18 розглядався позов про визнання недійсним Рішення Антимонопольного комітету України. У даному спорі судами досліджувалось, питання про те, чи можна вважати офіційним перекладом Остаточного арбітражного рішення без легалізації його у встановленому законодавством України порядку таким, що наданий компетентним органом у контексті оцінки його, як належного та допустимого доказу, поданого нерезидентом.

8.24. За таких обставин, твердження скаржника, що оскаржувані судові рішення прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах 910/4473/17 та 910/14949/18 є безпідставними, оскільки по-перше, висновки у зазначених справах не стосуються неможливості подання позивачем (резидентом) копій документів - письмових доказів, складених російською мовою, без обов`язкового надання суду нотаріально посвідченого перекладу на українську мову; по-друге, наведені скаржником постанови не містили посилань на положення статей 162, 164, 174 ГПК України у контексті надання висновку про необхідність нотаріального засвідчення вірності перекладу доказів; по-третє, у зазначених скаржником справах не було встановлено обставин, що умови Договору на якому ґрунтуються позовні вимоги сторонами укладено за вільним волевиявленням та прийнято ними до виконання.

8.25. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі 916/2350/22.

8.26. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у цій частині.

Щодо мотивів та доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів відзначає таке.

8.27. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.28. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.29. Так, скаржник вказує, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме: на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 розділу VI Правил 190 у подібних правовідносинах.

8.30. З огляду на відсутність таких висновків у контексті спірних правовідносин необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як умови необхідності надання висновку.

8.31. Оскаржувані рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані наявністю підстав для задоволення вимог про стягнення спірної суми заборгованості за Договором.

8.32. Зокрема, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив зокрема з того, що за умовами укладеного між сторонами Договору позивач прийняв на себе зобов`язання здійснювати експлуатацію насосного обладнання, встановленого на відповідних ЦТП, для підкачування холодної води, а відповідач у строки визначені Договором зобов`язався відшкодовувати позивачу його фактичні витрати з експлуатації насосного обладнання, які визначені у актах фактичних витрат складених на підставі погодженої сторонами калькуляції.

8.33. Судами встановлено, що у відповідності до умов пункту 1.3 Договору сторони у спірний період щомісячно підписували планові калькуляції по обслуговуванню насосного обладнання з підкачування холодної води. При цьому, наявні у матеріалах справи калькуляції за спірний період підписані з боку відповідача без жодних зауважень, застережень, уточнень тощо . Згідно з наявними у матеріалах справи актами фактичних витрат за період з січня 2020 року по грудень 2021 року, визначені позивачем у актах суми фактичних витрат не перевищують суми витрат, які погоджено сторонами у калькуляціях . Тобто, у повній мірі відповідають обсягам та вартості визначеній у калькуляціях.

8.34. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суди дійшли висновку про те, що відмова відповідача відшкодовувати позивачу у повному обсязі витрати за актами за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, вересень 2020 року, а також за січень-грудень 2021 року є необґрунтованою, оскільки надані відповідачем докази та пояснення не спростовують тверджень позивача щодо належного виконання ним умов Договору та обов`язку відповідача відшкодувати йому повну вартість фактичних витрат з підкачування холодної води.

8.35. Висновки суду в цій частині ґрунтуються на тому, що відповідачем не надано жодних належних, допустимих та вірогідних доказів на підтвердження обставин щодо завищення позивачем вартості витрат , вказаних у актах за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, вересень 2020 року, а також за січень-грудень 2021 року.

8.36. При цьому, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами надано належну оцінку доводам відповідача, які викладено у запереченнях на позовні вимоги у тому числі і доводам, викладеним у листах направлених позивачу у спірних період.

8.37. Зокрема, що:

- відхиляючи доводи відповідача в частині посилань на необґрунтованість дій позивача щодо перевищення необхідної кількості залучених працівників, які обслуговують відповідні ЦТП та безпідставне підвищення заробітної плати таких працівників, суди зазначили про те, що визначення цих питань лежить у виключній компетенції позивача, як господарюючого суб`єкта, який надає послуги за Договором. Водночас сама лише незгода відповідача з такими рішеннями позивача, за відсутності у матеріалах справи доказів, які б підтверджували неналежне виконання позивачем своїх договірних зобов`язань з експлуатації насосного обладнання, не може бути безумовною підставою для звільнення відповідача від прийнятих на себе зобов`язань за Договором в частині відшкодування позивачу цих витрат;

- доводи відповідача щодо безпідставного включення позивачем витрат на щорічні відпустки та суми компенсацій за невикористані відпустки у розмірі 100% в неопалювальний період, суди відхилили з посиланням на відповідність таких дій позивача умовам укладеної між сторонами Додаткової угоди до Договору;

- при наданні оцінки діям позивача в частині включення до складу витрат послуги з експлуатації насосних агрегатів (підкачки холодної води) деяких адміністративних витрат (витрат на юридичні та інформаційні послуги, на технічні умови, держмито, судові витрати, послуги супроводження програмного забезпечення) у розмірі 1-6 відсотків від всіх загальновиробничих витрат, суди зазначили про те, що такі дії позивача у повній мірі узгоджуються з положеннями пункту 6.3 "Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання", затвердженого постановою НКПРЕКП 1174.

8.38. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Суд виходить з того, що в силу положень статей 526, 529, 629 ЦК України договірні зобов`язання є обов`язковим для сторін Договору і мають виконуватися його сторонами належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу.

8.39. Як установлено судами попередніх інстанцій, умовами Договору сторони погодили, що позивач (Теплопостачальна організація) здійснює експлуатацію насосного обладнання, що перебуває на її балансі, встановленого на ЦТП КП "Теплопостачання міста Одеси", для підкачування холодної води у висотні будинки згідно з доданим переліком, що є невід`ємною частиною договору, а відповідач (Водоканал) зобов`язується відшкодовувати Теплопостачальній організації фактичні витрати з експлуатації насосного обладнання з підкачування холодної води (відповідно до пункту 5.1. "Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", на підставі погодженої сторонами калькуляції ).

8.40. Відповідно до положень пункту 5.1. Правил 190 при недостатньому тискові в комунальній водопровідній мережі для постачання водою верхніх поверхів будинків за проектами, ухгодженими з Водоканалом, передбачається встановлення насосів для підвищення тиску води, а при постійному надмірному тискові понад 1 кг/см2 - регулятори тиску "після себе".

Насосні станції підкачування та регулятори тиску, розміщені всередині жилих будинків, перебувають на балансі абонента і ним експлуатуються незалежно від відомчої належності.

Насосне обладнання для підкачування холодної води та регулятори тиску, встановлені в теплових пунктах, перебувають на балансі теплопостачальних організацій і експлуатуються ними .

Водоканал відшкодовує витрати на експлуатацію насосного обладнання:

- встановленого у житловому фонді місцевих Рад та житлово-будівельних кооперативах - ЖЕО;

- встановленого в котельних, центральних теплових пунктах, прибудовах до них - теплопостачальним організаціям.

Окремо розміщені насосні станції для підкачування холодної води перебувають на балансі Водоканалу і ним експлуатуються.

8.41. Розглядаючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що умови Договору у повній мірі узгоджуються з пунктом 5.1 Правил 190 у частині визначення прав та обов`язків сторін. Суди також установили, що сторонами при укладанні Договору було належним чином досягнуто згоди в частині яка стосується обсягів послуг, які надаються та в частині їх вартості (у тому числі і складових).

8.42. Отже, на думку Суду, підписавши умови Договору відповідач погодився та чітко усвідомлював порядок своїх дій, а також зміст прав та обов`язків визначених Договором.

8.43. Як встановили суди, фактично, відповідач на підтвердження завищення витрат за ці періоди, відповідно, правомірності не відшкодовувати їх позивачу, надав суду лише його листи, адресовані позивачу, в яких наводились причини такого непогодження. Водночас, ні до вказаних листів, ні до матеріалів цієї справи відповідачем не надано жодного контррозразунку сум відшкодувань, деталізації щодо кожного завищення (їх складників та вихідних даних) тощо, які б давали можливість проаналізувати, перевірити та встановити обґрунтованість заперечень відповідача.

8.44. Тобто, суди встановили відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б засвідчували передбачені умовами Договору обставини щодо звільнення відповідача від обов`язку сплатити повну вартість наданих позивачем послуг та зазначили про те, що заперечення відповідача, наведені ним при підписанні актів фактичних витрат не підпадають під жоден з випадків звільнення його від повного виконання своїх договірних зобов`язань.

8.45. Отже, враховуючи, що відповідач не довів факту завищення позивачем витрат за ці періоди та відповідно, правомірності не відшкодовувати їх позивачу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

8.46. Поряд з тим, у доводах касаційної скарги позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: "питання застосування пункту 4 розділу VI Правил 190 у подібних правовідносинах, у призмі визначення складових частин таких фактичних витрат і відповідності такого договірним відносинам.

8.47. Зокрема, відповідач вважає, що позивач у спірних правовідносинах безпідставно розраховує складові витрат на послуги з експлуатації насосних агрегатів, виходячи з 1-6 відсотків від всіх його загальновиробничих витрат, які несе підприємство, у тому числі і витрат при здійсненні ліцензованої діяльності з теплопостачання, по яким на законодавчому рівні вже встановлено відповідні тарифи до яких включено загальновиробничі витрати.

8.48. Щодо наведених доводів скаржника Суд зазначає таке.

8.49. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач є суб`єктом ліцензованої діяльності на ринку надання послуг з водопостачання та водовідведення. Водночас позивач є суб`єктом ліцензованої діяльності на ринку надання послуг з теплопостачання, а тому висновки суду апеляційної інстанції щодо відповідності дій позивача, як особи, що формує тариф на свою послугу саме положенням "Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання", затвердженого постановою 1174 є обґрунтованими.

8.50. Суд відхиляє, як необґрунтовані доводи відповідача, які викладено у пунктах 4.1.6., 4.1.7. цієї постанови з огляду на те, що спірні питання не підлягають вирішенню в межах цього спору та зазначає про те, що у разі незгоди відповідача саме з наповненням складових витрат останній не позбавлений можливості врегулювати спірні питання шляхом внесення змін/уточнень до умов Договору.

8.51. Також у розгляді спірних питань Суд зазначає про те, що Законом України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" визначено правові засади державного регулювання у сфері комунальних послуг.

8.52. Згідно з положеннями статті 2 цього Закону, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) . Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, визначається Законом України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

8.53. Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" НКРЕКП, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках: 1) ліцензування господарської діяльності та контроль за дотриманням ліцензійних умов; 2) встановлення тарифів на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках ; 3) встановлення для суб`єктів природних монополій, які провадять діяльність у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, індивідуальних технологічних нормативів використання питної води; 4) інші засоби, передбачені чинним законодавством України .

8.54. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 3 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом ; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

8.55. Відповідно до абзацу 9 пункту 3 частини першої статті 17 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" до функцій та повноважень Регулятора належить у тому числі і розробка та затвердження нормативно-правових актів, зокрема і порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб`єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.

8.56. Також до повноважень Регулятора віднесено затвердження та схвалення примірних договорів відповідно до закону (пункт 6 частини першої статті 17); встановлення державних регульованих цін і тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу (пункт 13 частини першої статті 17); забезпечення захисту прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз`яснень з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора (пункт 14 частини першої статті 17); забезпечення досудових розгляд спорів, що виникають між суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг (пункт 22 частини першої статті 17); виконання інших функції та повноважень, визначених законом (пункт 26 частини першої статті 17) .

8.57. З огляду на наведене Суд зазначає, що у разі недосягнення між сторонами згоди в цій частині, відповідач не позбавлений можливості звернутись до Регулятора (НКРЕКП) за роз`ясненнями щодо відповідності таких дій позивача та/або з метою застосування засобів регуляторного впливу.

8.58. Водночас, Суд зазначає, що зміст положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 зі справи 910/800/19).

8.59. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.60. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій колегія суддів зазначає про те, що саме лише посилання скаржника у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4 розділу VI Правил 190 без належного обґрунтування того, у чому полягало неправильне застосування судами попередніх інстанцій цих норм у спірних правовідносинах не є підставою для висновків про їх неправильне застосування у спірних правовідносинах.

8.61. З урахуванням наведено вище, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування зазначених скаржником норм права.

8.62. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

8.63. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанції з такої підстави.

8.64. Судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

8.65. За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

8.66. Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.

8.67. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії", заява 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.68. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові зазначеній в розділі 4 цієї постанови, не підтвердилися, не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" на рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 зі справи 916/2350/22, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 зі справи 916/2350/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова