Постанова по делу № 757/33742/19-ц

Times New Roman CYR; Roboto Condensed; Calibri; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа 757/33742/19

провадження 61-10156св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи - Управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницький, орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницький, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини

за касаційними скаргами адвоката Якименка Миколи Миколайовича як представника ОСОБА_2 на протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.; та адвоката Маліцької Ірини Олексіївни як представника ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницький, про визначення місця проживання дитини.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею до винесення судом рішення, а саме: щотижня у будні дні з 10:00 кожної середи до 10:00 кожної суботи; щомісяця у вихідні дні з 10:00 кожної першої суботи до 20:00 кожної першої неділі та з 10:00 кожної третьої суботи до 20:00 кожної третьої неділі та, коли випадає, з 10:00 кожної п`ятої суботи до 20:00 кожної п`ятої неділі; зобов`язати ОСОБА_2 передавати малолітнього ОСОБА_3 матері за місцем її проживання згідно з визначеним судом часом спілкування.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 12 грудня 2019 року ОСОБА_2 забрав сина за місцем його проживання в Республіці Австрія та вивіз до України. З цього часу ОСОБА_2 не дає їй можливості бачитись з дитиною, вона позбавлена можливості спілкуватись зі своїм сином та брати участь у його вихованні. Через протиправні дії ОСОБА_2 щодо неї та дитини вона як мати може втратити емоційний зв`язок із сином, а тому в разі винесення судом рішення на її користь у неї будуть об`єктивні складнощі в його виконанні, адже їй буде важко налагодити стосунки з малолітнім сином.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила заяву задовольнити.

Короткий зміст судових рішень щодо заяви про забезпечення позову

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 30 жовтня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.

Ухвала суду першої інстанції мотивована недоведенням того, що незастосування вказаного виду забезпечення позову може утруднити виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову. Забезпечення позову в спосіб, який просить позивач, фактично призводить до ухвалення рішення у справі. Доводи представника позивача ґрунтуються лише на його припущеннях. Також не доведена співмірність заходу забезпечення позову пред`явленим позовним вимогам.

Київський апеляційний суд постановою від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П., з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 10:00 до 17:00 неділі без присутності батька. У задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_1 відмовив.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють ОСОБА_1 можливості регулярно спілкуватися з дитиною. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю. При цьому таке забезпечення позову не порушує прав відповідача як батька, оскільки є процесуальною дією тимчасового характеру, а не вирішенням спору по суті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. постановою від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції 07 квітня 2021 року, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення із направленням справи на новий розгляд.

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А. постановою від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожну другу суботу місяця з 10:00 до 12:00 у присутності батька. У задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням чинного законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову. Зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері, так і дитини та зможуть запобігти загрозі невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. постановою від 22 червня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником Власюк К. П. , та ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасував. Передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що закон поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини враховувати факти вчинення домашнього насильства як стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним з учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини.

Апеляційний суд не дослідив надані сторонами у справі докази, а саме: копію ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 березня 2021 року у справі 404/6267/20 (а. с. 182-185, т.1); копію вступної промови ОСОБА_2 (а. с. 193, 194, 201-205, т. 3); копію висновку фахівця за результатами психологічного аналізу ситуації запиту на допити малолітнього ОСОБА_3 (а. с. 54-57, т. 2); копію висновку фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 (а. с. 58-62, т. 2); копію висновку за результатами психодіагностичного обстеження дитини фахівцями Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України від 19 червня 2020 року (а. с. 48-55, т. 3); копію висновку психолого-діагностичної оцінки дитячо-батьківських відносин на визначення значущих психологічних обставин і факторів міжособистісної взаємодії дитини з батьками від 12 березня 2020 року, проведеної за запитом служби у справах дітей Знам`янської РДА (а. с. 56-58, т. 3); не надав їм жодної правової оцінки та не мотивував їх відхилення; суд апеляційної інстанції не перевірив посилання ОСОБА_2 на факт вчинення ОСОБА_1 насильства щодо малолітнього ОСОБА_3 , а тому зробив передчасний висновок про часткове забезпечення позову.

Київський апеляційний суд протокольною ухвалою від 03 жовтня 2022 року відмовив у задоволенні клопотання, викладеного в заяві про забезпечення доказів.

Київський апеляційний суд постановою від 03 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Власюк К. П. задовольнив. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожну другу суботу місяця з 10:00 до 17:00 без присутності батька. У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин. У матеріалах справи немає доказів, що зустрічі дитини з матір`ю без участі психолога, батька можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини. За відсутності судового рішення стосовно ОСОБА_1 про вчинення нею домашнього насилля по відношенню до дитини докази, надані ОСОБА_2 , а саме: копія висновку фахівця за результатами психологічного аналізу ситуації запиту на допити малолітнього ОСОБА_3 (а. с. 54-57, т. 2); копія висновку фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 (а. с. 58-62, т. 2); копія висновку за результатами психодіагностичного обстеження дитини фахівцями Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України від 19 червня 2020 року (а. с. 48-55, т. 3); копія висновку психолого-діагностичної оцінки дитячо-батьківських відносин на визначення значущих психологічних обставин і факторів міжособистісної взаємодії дитини з батьками від 12 березня 2020 року, проведеної на запит служби у справах дітей Знам`янської РДА (а. с. 56-58, т. 3), не мають правового значення при вирішенні питання про забезпечення позову, оскільки не є беззаперечними доказами вчинення ОСОБА_1 будь-якого насилля стосовно дитини та підлягають дослідженню і правовій оцінці під час розгляду справи по суті.

Посилання ОСОБА_2 на факт вчинення ОСОБА_1 насильства щодо малолітнього ОСОБА_3 є необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду. Окрім того, вказані психологічні висновки складені більше ніж два роки тому та наразі не підтверджують обставин, викладених у цих висновках, станом на час вирішення питання про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог касаційних скарг, відзиву на них та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 14 жовтня 2022 року, адвокат Якименко М. М. як представник ОСОБА_2 просить скасувати протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким забезпечити письмові докази у спосіб огляду безпосередньо касаційним судом у судовому засіданні оригіналу висновку судового експерта від 02 серпня 2022 року СЕ-19/124-22/6062-ПС, підготовленого судовим експертом відділу досліджень у сфері інформаційних технологій Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тульвінською А. Ю. із залученням його копії, яка додається до цієї касаційної скарги, до матеріалів цієї справи та відповідно до імперативних норм частини третьої статті 102, частини шостої статті 106, частини першої статті 110, частин першої-другої статті 113 ЦПК України за наслідками дослідження надати оцінку вказаному висновку судового експерта у сукупності з рештою висновків психологів та судових експертів; скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року і залишити в силі ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі 381/4019/18 та постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі 757/33742/19, від 04 квітня 2018 року у справі 344/16653/16, від 09 грудня 2019 року у справі 753/17344/19, від 09 червня 2021 року у справі 755/5133/20, від 23 червня 2022 року у справі 490/1087/21, від 06 грудня 2018 року у справі 727/3856/18, від 20 лютого 2019 року у справі 754/4437/18, від 09 вересня 2019 року у справі 607/10896/19; суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про долучення та дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не виконав вказівок касаційного суду при новому розгляді справи в апеляційному порядку, і, як наслідок, прийняв рішення, яке суперечить інтересам дитини, не враховує його небажання спілкуватися з матір`ю.

Через порушення норм процесуального права і не надання належної оцінки доказам, що відображають ставлення дитини до матері, небажання сина спілкуватися з нею та негативність наслідків різкої появи матері в його житті.

Крім цього, апеляційний суд протокольною ухвалою від 03 жовтня 2022 року (а. с. 173-174, т. 6, протокол судового засідання від 03 жовтня 2022 рок у період часу з 10:22:23 до 10:37:07) без виходу до нарадчої кімнати, не вмотивувавши, безпідставно відмовив у забезпеченні доказів, тим самим допустив неповноту та однобокість, створивши формальні підстави для неврахування небажання ОСОБА_6 зустрічатися з матір`ю.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 29 жовтня 2022 року, адвокат Маліцька І. О. як представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16, від 17 жовтня 2018 року у справі 402/428/16, від 12 лютого 2020 року у справі 381/4019/18 та постановах Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі 303/3102/19, від 01 серпня 2018 року у справі 207/3144/16, від 04 березня 2020 року у справі 356/417/17, від 24 квітня 2019 року у справі 300/908/17, від 06 грудня 2018 року у справі 727/3856/18, від 20 лютого 2019 року у справі 754/4437/18, від 09 вересня 2019 року у справі 607/10896/19; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У цій справі апеляційний розгляд у черговий раз залишив поза увагою інтереси дитини, адже не дослідив докази, що містяться в матеріалах справи, не врахування думки дитини викладеної у висновках експертиз.

Суд не звернув уваги на відсутність висновку органу опіки та піклування щодо встановлення порядку участі у вихованні та побачень з дитиною в інтересах ОСОБА_1 , адже висновки органів опіки, що є в матеріалах справи не містять жодного рекомендоваго порядку та графіка побачень.

Станом на день ухвалення оскаржуваної постанови ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 10 років, тому в нього з`явилося право не тільки бути вислуханим і почутим, а й право брати активну участь у вирішенні своєї долі.

Проте під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції в судовому засіданні не допитано малолітнього ОСОБА_3 , який виявив бажання висловити свою думку щодо бажання ОСОБА_1 встановити з ним побачення, що є основною встановленою практикою Європейського суду з прав людини та нормою матеріального права відповідно до статті 160 СК України.

До Верховного Суду надійшов відзив адвоката Власюк К. П. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що постанова апеляційного суду є обґрунтованою, законною, справедливою, винесеною в інтересах дитини і такою, що не підлягає скасуванню, оскільки ґрунтується на законі та належних і допустимих доказах. У касаційній скарзі нічого нового не наведено, доводи ґрунтуються на припущенні та звинуваченнях, які не підтверджуються рішеннями судів, тому вона не підлягає задоволенню.

Згідно із законодавством України ОСОБА_1 не вчиняла насилля по відношенню до свого сина, про що в матеріалах справи є відповідні рішення.

25 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшла заява адвоката Власюк К. П. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу адвоката Маліцької І. О. як представника ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , мотивована тим, що у шапці касаційної скарги Маліцької І. О. немає даних щодо її повноважень, а в додатках не прикріплені ані її повноваження, ані докази того, що особа є адвокатом. Також у касаційній скарзі не міститься посилання на суму судового збору. Отже, касаційна скарга подана особою без повноважень, і її розгляд буде суперечити нормам про прийнятність. За змістом документ не містить прямих посилань на оскаржуване рішення, а є достатньо загальним. З постійним посиланням на визначення місця проживання дитини, що не є предметом розгляду цієї справи. Посилання на вік дитини є недоречним, адже мова йде про запобіжних захід, а не вирішення справи по суті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Якименка М. М. як представника ОСОБА_2 на протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року і витребувано цивільну справу 757/33742/19 з Печерського районного суду м. Києва. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою адвоката Маліцької І. О. як представника ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року.

30 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини.

Малолітній син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком.

Між сторонами у справі склалися стосунки, які позбавляють позивача за первісним позовом можливості регулярно спілкуватися з сином.

Згідно з висновком фахівця, складеним 30 березня 2020 року за результатами психологічного аналізу ситуації запиту на допити малолітнього ОСОБА_3 , дитина, яка потерпала від впливу надмірних стресових, травмівних чинників, потребує всебічної реабілітаційної допомоги щонайменш упродовж року. При цьому недопустиме умисне розпитування дитини про деталі ситуації, які були травмівними для неї, натомість необхідно уважно вислухати і підтримати її, надати відчуття захищеності у ситуації, якщо дитина сама розповідає про деталі ситуації, які її травмували. Рекомендовано не допустити повторного травмування дитини через умисні спогади про травмівні події, втрату відчуття захищеності та почуття безпеки; за умови наявності в Єгора реакції на уникнення контактів з матір`ю, страху щодо неї, страху повторення травмівної ситуації, яка асоціюється у дитини з матір`ю, наразі рекомендовано утриматись від форсування побачень дитини з матір`ю, оскільки вони містять значну загрозу ретравматизації хлопчика і можуть негативно позначитись на його психоемоційному благополуччі…; встановити перехідний період налагодження безпечного контакту та зв`язку дитини з матір`ю (а. с. 54-57, т. 2).

Відповідно до висновку фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , складеного 05 жовтня 2020 року, ОСОБА_8 постраждав від психотравмівних чинників, які він пов`язує з матір`ю. Поведінка матері, про яку згадується вище, є проявом психологічного та фізичного насильства, недбалого ставлення до життєво важливих потреб хлопчика, що не забезпечує відчуття базової безпеки та повноцінний, здоровий особистісний розвиток. При цьому висловлюванням дитини слід довіряти, вони не є результатом навіювання або маніпулювання свідомістю дитини, оскільки дитина чітко усвідомлює про що говорить. У Єгора спостерігаються наслідки травмівних впливів на нього (страх, тривога), які потребують психологічного супровіду та негайного усунення можливості повторного перебування дитини у травмівних для неї обставинах. Твердохліб ОСОБА_9 намагається відсторонитися від матері, оскільки вона становить для нього загрозу психологічного, фізичного насильства та повторного травмування… (а. с. 58-62, т. 2).

З висновку фахівця за результатами психодіагностичного обстеження дитини в Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України від 19 червня 2020 року вбачається, що стосовно характеру прив`язаності дитини до найближчих, споріднених осіб вирізняється тісна, надійна прив`язаність до батька та уникаюча, ненадійна прив`язаність до матері. У спільній психокорекційній програмі ОСОБА_6 та його матері рекомендовано дотримуватися принципу поступовості і встановити перехідний період для налагодження зв`язку, надійної прив`язаності та стосунків дитини з матір`ю (а. с. 48-55, т. 3).

Згідно з копією висновку психолого-діагностичної оцінки дитячо-батьківських відносин на визначення значущих психологічних обставин і факторів міжособистісної взаємодії дитини з батьками від 12 березня 2020 року, проведеної на запит служби у справах дітей Знам`янської РДА, ОСОБА_3 проживає з батьком в неповній сім`ї, але соціально-психологічна атмосфера, що панує у родині, дає можливість дитині проживати в любові та почувати себе захищеним; у стосунках між батьком і сином емоційний комфорт і насиченість, психологічна рівновага, душевне єднання, розуміння і повага. Єгор на час психодіагностичної роботи повністю виключає зі своєї вибірки значущих людей матір - ОСОБА_1 . Хлопчик не ототожнює своє проживання у родині матері (навіть категорично заперечує). З мамою дитина перебуває у внутрішньоособистісному конфлікті; емоційне відторгнення внаслідок завданої психічної травми.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 липня 2021 року у справі 404/6267/20 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні 12020120020004527 від 23 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 146 КК України, на 12 місяців, тобто до 23 липня 2022 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Маліцької І. О. як представника ОСОБА_3 підлягає закриттю, а касаційні скарги адвоката Якименка М. М. як представника ОСОБА_2 та адвоката Маліцької І. О. як представник ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги адвоката Маліцької І. О. як представника малолітнього ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання касаційної скарги особи, яка не брала участі у справі і касаційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, касаційне провадження підлягає закриттю.

31 жовтня 2022 року до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року звернулася адвокат Маліцька І. О., зокрема як представник малолітнього ОСОБА_3 , який не є учасником цієї справи.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України).

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Тлумачення наведених норм СК України дає підстави для висновку, що спори у справах щодо визначення місця проживання дитини є спорами між батьками (особами, які їх замінюють), які вирішуються лише за участю спеціального суб?єкта - органу опіки та піклування. Тому справи щодо визначення місця проживання дитини не вважаються такими, у яких діти особисто беруть участь.

Ураховуючи, що постанова Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року не вирішує питання про права та обов`язки малолітнього ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, тому касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Маліцької І. О. в частині представництва малолітнього ОСОБА_3 підлягає закриттю.

Схожі за змістом висновки викладені Верховного Суду у постановах від 14 квітня 2021 року у справі 263/13178/18, від 09 лютого 2022 року у справі 263/13178/18.

Щодо постанови апеляційного суду по суті вирішення заяви про забезпечення позову

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Ухвалюючи рішення у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі 760/15413/19 (провадження 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі 761/25101/20 (провадження 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі 752/6099/20 (провадження 61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою HANT v. UKRAINЕ , 31111/04, 54).

Враховуючи викладене, встановивши наявність обставин, які позбавляють позивача можливості спілкуватися з малолітнім сином, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутності обставин, які обмежують право на таке спілкування, апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, з урахуванням практики ЄСПЛ та Верховного Суду у подібних правовідносинах, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом зобов`язання батька надавати матері дитини можливість безперешкодно спілкуватися із сином.

Оскільки заходи забезпечення згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об`єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з матір`ю з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.

Позбавлення ж матері будь-якої можливості контактувати з її дитиною виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між дитиною та нею, покращення психоемоційного характеру їх відносин. Разом з тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт з обома батьками відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Висновки експертів, які констатують недоліки у психоемоційному характері відносин між дитиною та матір`ю, самі по собі не є належним доказом, який виключає будь-яку можливість контакту дитини з нею, оскільки суть забезпечення такого контакту і зводиться до спроби усунути відповідні недоліки. Ці висновки експертів, як і результати реалізації конкретного заходу забезпечення позову, визначеного у цій справі, так і нові докази, які не позбавлений ОСОБА_2 можливості подати з дотриманням вимог ЦПК України, можуть бути аргументами для вирішення судом спору по суті заявлених вимог, з точки зору визначення того, з ким із батьків дитині краще проживати для забезпечення якнайкращих її інтересів.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги адвоката Якименка М. М. як представника ОСОБА_2 в частині відсутності належного обґрунтування протокольної ухвали апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року (запис судового засідання від 03 жовтня 2022 року), що є порушенням норм ЦПК України, однак ці процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення апеляційним судом заяви про забезпечення позову, тому підстав для скасування цієї ухвали немає.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду відповідного спору та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі 910/4013/18 (пункт 25), від 14 серпня 2019 року у справі 640/462/19 (пункт 30), від 02 березня 2020 року у справі 911/2034/16 (пункт 4.12), від 17 вересня 2021 року у справі 910/3547/21 (пункт 8.6), від 17 січня 2022 року у справі 640/20750/21 (пункт 25)).

Апеляційний суд не встановив, що висновки психологів, які міститься в матеріалах справи, місять рекомендацію щодо заборони спілкування матері з дитиною, а ОСОБА_2 не довів, що зустрічі сина з матір`ю без участі психолога чи батька можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, не спростовують висновків апеляційного суду, зводяться до категоричної незгоди батька на спілкування малолітнього сина з матір`ю, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин, долучення до матеріалів справи нових доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки апеляційного суду з урахуванням встановлених фактичних обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду викладеним у постановах зазначених в касаційних скаргах.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Доводи заяви адвоката Власюк К. П. як представника ОСОБА_1 про визнання касаційної скарги поданої Маліцькою І. О. такою, що подана особою без належних повноважень, спростовуються наданими адвокатом Маліцькою І. О. ордерами, виданими відповідно до Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги адвоката Якименка М. М. як представника ОСОБА_2 та адвоката Маліцької І. О. як представника ОСОБА_2 без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження відкрите за касаційною скаргою адвоката Маліцької Ірини Олексіївни як представника ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року закрити.

Касаційні скарги адвоката Якименка Миколи Миколайовича як представника ОСОБА_2 та адвоката Маліцької Ірини Олексіївни як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов