Постанова по делу № 725/3419/20

Times New Roman CYR; Calibri; Roboto Condensed; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа 725/3419/20

провадження 61-3947св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Сирбу Людмила Борисівна,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Никифорак Володимир Михайлович, на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 17 листопада

2021 року у складі судді Нестеренка Є. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у складі колегії суддів:

Кулянди М. І., Височанської Н. К., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Сирбу Л. Б. (далі - приватний нотаріус Сториженецького РНО), про визнання заповіту недійним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй нерухоме майно - частку квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з копією спадкової справи 638/2019, заведеної 01 листопада

2019 року Першою Чернівецькою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , із заявами про прийняття спадщини звернулись

14 листопада 2019 року ОСОБА_2 (рідний брат померлої) та ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 (син).

05 грудня 2018 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького РНО Сирбу Л. Б. та зареєстрований у реєстрі за 1785, яким заповіла усе належне їй майно ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що його мати тяжко хворіла, за станом здоров`я не могла говорити, писати, читати вголос, тому заповіт складений

з порушенням вимог статей 1247, 1257 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) щодо його форми та посвідчення, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт, складений 05 грудня 2018 року ОСОБА_3

на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького РНО Сирбу Л. Б., який зареєстрований в реєстрі

за 1785.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці

від 17 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 листопада 2021 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які б свідчили про порушення вимог чинного законодавства при складанні чи посвідченні заповіту від 05 грудня

2018 року, а тому підстав для задоволення позову немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі , поданій у травні 2022 року засобами електронного зв`язку з накладенням електронного підпису, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Никифорак В. М., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі 0910/1403/2012-ц (провадження 61-2900св18) та від 13 лютого

2019 року у справі 473/1584/16-ц (провадження 61-8101св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що мати позивача ОСОБА_3 тяжко хворіла, а тому не була спроможна прочитати вголос та особисто підписати заповіт. Таким чином, спірний правочин не міг бути підписаний ОСОБА_3 , оскільки вона не могла писати, не міг бути прочитаний нею саме вголос, оскільки остання не розмовляла через наявність у неї захворювання.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 є сином, а ОСОБА_2 - рідним братом ОСОБА_3

05 грудня 2018 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького РНО Сирбу Л. Б. та зареєстрований у реєстрі за 1785, яким заповіла усе належне їй майно ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 01 листопада 2019 року.

Згідно з копією спадкової справи 638/2019, заведеної 01 листопада

2019 року Першою Чернівецькою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , із заявами про прийняття спадщини звернулись

14 листопада 2019 року ОСОБА_2 (рідний брат померлої) та ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1

ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована у квартирі

АДРЕСА_1 .

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Першотравневого районного суду міста Чернівців з клопотанням про призначення посмертної

судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою до Першотравневого районного суду міста Чернівців від 04 березня 2021 року призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу.

На вирішення експертів поставлено наступні питання:

- чи страждала або мала ознаки за життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення нею заповіту, а саме станом на 05 грудня 2018 року на тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння або інше психічне захворювання?

- чи здатна була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення нею заповіту, а саме станом на 05 грудня 2018 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними?

За життя покійна ОСОБА_3 хворіла, що підтверджується оригіналами медичних карток амбулаторного хворої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та оригіналами іншої медичної документації.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 05 травня 2021 року 330, складеного Обласним комунальним некомерційним підприємством Чернівецька обласна психіатрична лікарня (далі - ОКНП Чернівецька обласна психіатрична лікарня ) за час амбулаторних та стаціонарних курсів лікувань підекспертної у різних лікувальних закладах міста Чернівців та Чернівецької області, починаючи з 2001 року і по день смерті, їй виставлялись різні неврологічні діагнози, наявні в той час зміни трактувались то як наслідки перенесених черепно-мозкових травм з різними синдромами, в тому числі синдромом ОСОБА_4 , то як хвороба ОСОБА_4 . За даними наданої медичної документації не прослідковується якими фахівцями, коли, в якому медичному закладі та саме який базовий кінцевий клінічний діагноз був виставлений підекспертній ОСОБА_3 за життя. Для теперішньої експертної оцінки це займає одну із ключових позицій, оскільки, тільки наявність чіткого, повного та верифікованого за життя захворювання ОСОБА_3 дало б змогу ретроспективно, експертним шляхом, об`єктивно дослідити як особливості цього захворювання, так і порівняти їх з існуючими клінічними стандартами оцінки психічного стану та можливих психічних розладів, що характерні саме для конкретного, верифікованого захворювання. В усіх представлених медичних документах основний акцент зроблений на освітлення неврологічного та в деяких випадках, соматичного стану підекспертної. В трьох із них, серед скарг, що надавала підекспертна, в той час відмічені скарги на зниження пам`яті, що не виключає наявності у неї психічних змін того чи іншого характеру та ригістру. Аналіз усіх допитаних у судових засіданнях свідків експертами детально проаналізовані. Однак, оскільки вони носять загальний, а часом і взаємовиключний характер, дати їм повну та об`єктивну експертну оцінку не представляється можливим.

При розгляді справи були допитані свідки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовід носинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що с уддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частинами першою, другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений

з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався не те, що ОСОБА_3 тяжко хворіла, у зв`язку із станом здоров`я не могла виявляти ні своє волевиявлення про складання заповіту, ні підписати його, ні тим більше прочитати вголос.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач в позовній заяві стверджував, що заповіт від 05 грудня 2018 року не підписаний його матір`ю ОСОБА_3 , оскільки вона не могла писати та у неї була відсутня можливість розмовляти, тому форма заповіту не відповідала вимогам статей 1247, 1257 ЦК України. У зв`язку з наявними фізичними вадами заповідача посвідчення заповіту мало бути відбуватися при свідках.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить,

що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним

та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня

2021 року у справі 703/4689/18 (провадження 61-14976св21).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, й висновку експертизи в сукупності з іншими доказами та показаннями свідків про поведінку особи, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, оскільки оспорюваний заповіт складений у письмовій формі, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця, дату та місце її народження, а також прізвище, ім`я та по батькові спадкоємця із зазначенням родинних зв`язків з ним

(брат ОСОБА_2 ), заповіт посвідчений приватним нотаріусом Сирбу Л. Б.,

у тексті заповіту вказано, що особу заповідача та її дієздатність нотаріусом перевірено.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі 0910/1403/2012-ц (провадження 61-2900св18)

та від 13 лютого 2019 року у справі 473/1584/16-ц (провадження

61-8101св18).

Переглядаючи судові рішення, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі 0910/1403/2012-ц (провадження 61-2900св18) зазначив, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 залишити

1/3 спадку ОСОБА_6 , яка здійснювала за нею догляд, не було вільним та не відповідало її волі, не встановлено, а наявність у ОСОБА_5 хвороби й неможливість у зв`язку з цим підписати заповіт особисто підтверджується підписом свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Таким чином, сама по собі відсутність вказівки у посвідчувальному написі на причину, з якої текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем особисто, за встановлених обставин неможливості підпису заповіту

ОСОБА_5 за станом здоров`я не свідчить про дефект форми заповіту та його недійсність у зв`язку з цим.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі 473/1584/16-ц (провадження 61-8101св18) дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові про визнання недійсним заповіту, зважаючи на його нікчемність.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі 233/2021/19 (провадження 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі 0910/1403/2012-ц (провадження 61-2900св18)

та від 13 лютого 2019 року у справі 473/1584/16-ц (провадження

61-8101св18), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги про те, що мати позивача ОСОБА_3 тяжко хворіла, а тому не була спроможна прочитати вголос та особисто підписати заповіт, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Суди встановили, що форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1247, 1251, 1252 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1247 ЦК України заповіт має бутиособисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, відповідно до якої у разі, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року

у справі 145/2047/16-ц (провадження 14-499цс19) вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

У справі, що переглядається, оспорюваний заповіт складений у письмовій формі, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця, дату та місце її народження, а також прізвище, ім`я та по батькові спадкоємця із зазначенням родинних зв`язків з ним

(брат ОСОБА_2 ).

Приватний нотаріус встановила особу заповідача за паспортом, перевірила її дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241, 1254, 1307 ЦК України, встановила її дійсну волю на розпорядження майном на випадок її смерті та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Також заповіт містить рукописний підпис заповідача та запис про те, що заповіт, зі слів заповідача, записаний нотаріусом і заповідачем прочитаний уголос, оскільки в тексті заповіту міститься запис, здійснений технічними засобами, що заповіт складено та записано зі слів заповідача приватним нотаріусом за допомогою технічних засобів, до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно нею підписаний.

Слід зазначити, що заповідач прочитує заповіт для себе, а не для інших осіб, тому техніка його читання має бути сприйнятною саме і лише для нього. Зачитування документу вголос має пересвідчити інших осіб, в даному випадку нотаріуса, оскільки лише в його присутності посвідчувався заповіт, в тому, що заповідач дійсно, а не уявно (умовно) знайомиться зі змістом виконаного ним (нотаріусом) тексту. Нездатність прочитати заповіт вголос має бути абсолютною. Законодавство не встановлює обмеження осіб, які мають дефекти мовлення, в їх праві особистого прочитання вголос документів та не пов`язує наявність таких дефектів у особи з обов`язковим зачитуванням такій особі змісту документів, що тягнуть за собою настання правових наслідків, іншими особами чи посвідчення таких документів в присутності інших осіб.

Крім того, встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином, наявне у ОСОБА_3 захворювання хоч і обмежувало її фізичні можливості, однак не потягло за собою позбавлення її можливості висловлювати свої наміри та бажання в доступній для інших формі.

Надані позивачем докази не свідчать про те, що заповіт підписаний не заповідачем, або що заповідач не мав фізичної можливості підписати заповіт. За тривалий час розгляду справи клопотань про проведення у справі почеркознавчої експертизи не заявлялось та матеріали справи не містять.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц (провадження

14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Никифорак Володимир Михайлович, залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 17 листопада

2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого

2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк