Постанова по делу № 0440/5101/18

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м. Київ

справа 0440/5101/18

адміністративне провадження К/9901/10101/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 (суддя - Бондар М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 (головуючий суддя - Коршун А.О., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі 0440/5101/18.

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області) від 12.04.2018 0598440-1316-0410.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.04.2018 0598440-1316-0410 в частині визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно в сумі 71710,87 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено повністю.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в позові обґрунтовані тим, що застосування положень підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов, зокрема, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Належні платнику на праві власності об`єкти нерухомості не підпадають під дію підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки не є такими, що перебувають у власності промислових підприємств.

При цьому, задовольняючи позов в частині нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно в сумі 71710,87 грн. згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право власності на цех з виробництва меблів та складську будівлю з адміністративними приміщеннями загальною площею - 12.10.2017, тоді як згідно з розрахунком до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки за весь 2017 рік.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 в частині відмови в позові, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 повністю та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в частині визначення, чи відносяться належні йому будівлі до будівель промислових підприємств.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Дніпропетровській області зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 21.07.2005, є платником єдиного податку другої групи та як платник податку перебуває на обліку у Західно-Донбаській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, одними з видів діяльності позивача є, зокрема, за КВЕД - 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, та 31.09 Виробництво інших меблів.

Позивачу на підставі договору дарування від 12.10.2017 на праві приватної власності належить цех з виробництва меблів та складська будівля з адміністративними приміщеннями загальною площею 5975,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з, яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,3600 га.

12.04.2018 ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення 0598440-1316-0410, згідно з яким позивачу нараховано суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 95614,4 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 71-VIII, яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Визначальним критерієм для висновків суду апеляційної інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин норми підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України було те, що суб`єктами цієї пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства.

Верховний Суд зазначає про помилковість таких висновків суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Отже, застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі 820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 (справа 806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Таким чином, нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 95614,4 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 12.04.2018 0598440-1316-0410 є протиправним.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За вказаних обставин постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі 0440/5101/18 скасувати.

Ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 12.04.2018 0598440-1316-0410.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3585 (три тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять гривень) 52 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева ,

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду