Постанова по делу № 686/24617/20

Постанова

Іменем України

15 листопада 2021 року

м. Київ

справа 686/24617/20

провадження 61-10922св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Вищої ради правосуддя,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 лютого 2021 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Вищої ради правосуддя про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до д ержави Україна в особі Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про відшкодування шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що суддею Деражнянського районного суду Ягодіною Т. В. винесено незаконне судове рішення, а саме ухвалу від 09 грудня 2019 року про залишення без розгляду його позовної заяви у справі 686/23750/19, яка скасована постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року з підстав її незаконності. Внаслідок прийняття суддею Ягодіною Т. В. незаконного судового рішення йому завдано майнову та моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, які він переніс під час читання та усвідомлення ухвали Деражнянського районного суду від 09 грудня 2019 року. Душевні страждання викликані високим рівнем емоційної напруги, а відчуття образи та приниженої гідності змусили його витрачати свій час для поновлення своїх прав.

Крім того, він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та вживати додаткових заходів для захисту своїх прав в суді. Зазначав, що має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до статті 56 Конституції України та статей 23, 1174 ЦК України.

Факт порушення його прав зафіксовано у постанові Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у справі 686/23750/19 і це є доказом спричиненої йому моральної шкоди.

Майнові витрати, які він поніс, пов`язані із прибуттям до місця розгляду справи, витрати часу на проїзд, підготовку справи, витрати, пов`язані з пересиланням документів у відповідності до статей 22, 1174 ЦК України та статті 133 ЦПК України складають 30 012,60 грн і мають бути відшкодовані.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна на його користь моральну шкоду у розмірі 3 000 000 000 грн та майнову шкоду у розмірі 30 012,60 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 лютого 2021 року, з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2021 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок протиправного рішення суду щодо нього, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення, у тому числі й погіршення стану здоров`я, та відповідно завдання моральної шкоди. Сам факт прийняття процесуального рішення судом не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 лютого 2021 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять даних щодо встановлення в діях судді Ягодіної Т. В. , в складі якої Деражнянським районним судом Хмельницької області прийнято ухвалу від 09 грудня 2019 року про залишення позову без розгляду, які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної та майнової шкоди за його безпідставністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі 638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі 199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі 686/20012/18, а також в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі 6-440цс16.

На підставі статті 1174 ЦК України обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Суди попередніх інстанцій застосували норми статті 1176 ЦК України, які не підлягали застосуванню, оскільки до даних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статтей 22, 23, 1174 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року ВРП подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем не наведено жодних доводів, які б підтверджували наявність шкоди, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і діями чи бездіяльністю ВРП. Сам факт прийняття процесуального рішення судом у справі 686/23750/19 не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. При цьому, позивач не має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України.

Крім того, ВРП не вправі надавати правову оцінку судовим рішенням чи втручатися у здійснення судочинства, у тому числі сприяти у розгляді конкретних судових справ, ВРП не наділено повноваженнями представляти державу у суді за позовами про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення судами правосуддя, а тому ВРП є неналежним відповідачем у даній справі та жодним чином не порушувала права або інтереси позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

06 серпня 2021 року справа 686/24617/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2019 року у справі 686/23750/19 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасовано ухвалу Деражнянського районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2019 року, а справу направлено до Деражнянського районного суду Хмельницької області для продовження розгляду.

На думку позивача, незаконною ухвалою судді Деражнянського районного суду Хмельницької області Ягодіної Т. В. від 09 грудня 2019 року у справі 686/23750/19 йому завдано моральної та майнової шкоди.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Серед підстав зобов`язання відшкодування матеріальної шкоди відповідно до вимог статті 1174 ЦК України, є наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є незаконними.

Згідно з частиною п`ятою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У той же час частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Такі підстави, зокрема визначені у Законі України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

У статті 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Для перевірки законності та обґрунтованості судових рішень у ЦПК України передбачено процедуру апеляційного, а у деяких випадках касаційного перегляду. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Отже, положеннями Конституції України та ЦПК України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом звернення до них з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рішення, з яким не погоджується учасник судового процесу.

Намагання оспорити акти і дії (бездіяльність) суддів шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної рішенням суду можуть бути задоволені лише у випадках вказаних вище.

З огляду на зміст заявлених позивачем вимог та наведених на їх обґрунтування мотивів вони фактично стосуються незгоди з порушенням суддею Деражнянського районного суду Ягодіною Т. В. процесуальних норм права при розгляді цивільної справи 686/23750/19.

За змістом частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачем не доведено причинного зв`язку між завданою моральною шкодою та діями відповідача, а саме постановленням судом першої інстанції ухвали про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, яка скасована судом апеляційної інстанції, інших належних та допустимих доказів щодо завдання моральної шкоди позивачем не надано, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що процесуальні витрати ОСОБА_1 , пов`язані з розглядом справи 686/23750/19, не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аналогічний правовий висновок викладено при дослідженні спірних правовідносин у постановах Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі 686/20389/19, від 12 квітня 2019 року у справі 686/10651/18 (провадження 61-305св19), 31 липня 2019 року у справі 686/22133/18 (провадження 61-10591св19), від 03 грудня 2019 року у справі 686/26653/18 (провадження 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі 686/13212/19 (провадження 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі 686/17297/18 (провадження 61-2738св19), підстав для відступлення від яких Верховним Судом не встановлено.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі судами не встановлено.

Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі 638/6944/16, від 06 лютого 2019 року у справі 199/6713/14, від 22 травня 2019 року у справі 686/20012/18 та у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі 6-440цс16, колегія суддів відхиляє, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення не суперечать висновкам, які викладені у зазначених постановах, крім того стала судова практика при розгляді справ зазначеної категорії слугує однаковому та уніфікованому застосуванню закону, досягненню єдності судової практики, забезпеченню розвитку права і судової практики, здатності адекватно відповідати на зміни в очікуваннях суспільства, дотримання принципу суддівської незалежності.

Аргументи касаційної скарги про те, що справа містить виключну правову проблему, у зв`язку з чим необхідно передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Доводи касаційної скарги про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містять обґрунтування необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та виключної правової проблеми справи та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц (провадження 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання ВРП про закриття провадження у цій справі

У серпні 2021 року ВРП подала до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі 761/35803/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі 295/7631/17, від 21 листопада 2018 року у справі 757/43355/16-ц, вважає, що спір в частині позовних вимог до ВРП не можна розглядати за правилами цивільного судочинства. ВРП не наділено повноваженнями представляти державу в суді за позовами про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення судами правосуддя.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками, оскільки у справі, яка переглядається, позивач звернувся саме до держави Україна в особі ВРП, тобто у статусі відповідача в даній справі виступає держава Україна.

Крім того, посилання ВРП на вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду є безпідставними з огляду на наступне.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі 761/35803/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі 295/7631/17, від 21 листопада 2018 року у справі 757/43355/16-ц зроблено висновок, що Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава , а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (див. також пункт 37 Висновку 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі 636/5534/15 ).

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції , встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи закріплюють частина друга статті 48 і частина четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, зокрема внаслідок несвоєчасного виконання процесуального обов`язку з вручення судового рішення.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо повноважень суду (суддів) нам представництво держави у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, а не стосовно повноважень ВРП.

Враховуючи викладене, клопотання ВРП про закриття провадження у цій справі не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведено підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України для його закриття.

Щодо клопотань ОСОБА_1 та ВРП про розгляд справи за їх участю

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та у відзиві на касаційну скаргу ВРП, зокрема просили провести розгляд справи за їх участю.

Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та Вищої ради правосуддя про розгляд за їх участю справи за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Вищої ради правосуддя про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року.

Відмовити в задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Вищої ради правосуддя про відшкодування шкоди.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький